Тема: Національна система виховання, шляхи її реалізації.

План

(1) Сутність національного виховання, його мета, завдання, категорії

(2) Принципи національного виховання, історія його розвитку

(3) Українська етнопедагогіка – основа національної системи виховання

(4) Шляхи і засоби реалізації національної системи виховання

(5) Напрями виховання в національній школі

Література:

- Концепція національного виховання. Дзюба, Стельмахович, Алексюк, Тхоржевський та ін. // „Освіта”.

- Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава, 1994.

- Вишневський О. Сучасне українське виховання. Львів, 1996.

- Кузь В. Основи національного виховання. Умань, 1993.

- Стельмахович М.Г. Народне дитинознавство. К., 1997.

- Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. К., 2001.

(1) Національне виховання – це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації молоді; передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Національне виховання – це родинознавче, вітчизнознавче, українознавче виховання („Концепція національного виховання”).

Поняття „національне виховання” рівнозначне державному вихованню, хоча останнє значно вужче. Державне виховання є складовою частиною національного і реалізується державними виховними інститутами, зокрема школою.

Головна мета національного виховання – передача молодому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури, національної ментальності народу, його своєрідності і формування на цій основі особистісних рис громадянина України.

Завдання національного виховання:

ü розвивати природні задатки дитини, її тіло і дух, зміцнювати здоров’я нації;

ü виховувати підростаюче покоління в дусі пізнання і збереження духовної культури людини;

ü проявляти турботу про формування інтелектуально розвиненої і духовно багатої особистості;

ü виховувати національну свідомість і самосвідомість, національний характер, світогляд, гуманістичні ідеали тощо;

ü формувати у молодого покоління загальнодержавні інтереси і потреби;

ü формувати патріотичні почуття;

ü формувати людину-творця.

Розкриваючи проблеми національного виховання, ми будемо користуватися цілою низкою термінів:

- українська національна педагогіка – це наука, що представлена народною педагогікою і науковою педагогікою;

- національна філософія (етнософія) – це самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт;

- національний світогляд – це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів;

- національна ідеологія – це ідейне багатство нації, система філософських, політичних, економічних, правових, моральних, естетичних і релігійних ідей, а також поглядів, ідеалів і принципів, які відображають інтереси, потреби і прагнення нації;

- національна психологія – це особливості певних психологічних процесів. Психологія українця – це психологія господаря. умілого хлібороба, захисника прав особистості і незалежності.

(2) Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, традицій, обрядів, спрямована на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь.

Принципи національного виховання:

ü принцип природовідповідності (не ламати задатки в дитині до певних наук, видів діяльності, закладені природою);

ü принцип етнізації (виховання почуття причетності до свого народу, самосвідомості);

ü принцип культуровідповідності;

ü принцип гуманізації і демократизації;

ü принцип врахування вікових, статевих і індивідуальних особливостей;

ü принцип систематичності педагогічного впливу;

ü принцип посильного залучення дітей до трудової діяльності;

ü принцип творчого ставлення до дійсності;

ü принцип утвердження життєвого оптимізму.

Національна система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки і науково-педагогічної думки.

(3) Українська етнопедагогіка – це основа національної системи виховання. Термін „народна педагогіка” був введений К.Д. Ушинським, а в Україні – О. Духновичем.

Народна педагогіка – це сукупність педагогічних відомостей і виховного досвіду народу, які знайшли своє відображення у звичаях, обрядах, фольклорі, традиціях сімейного і громадського виховання.

В середині 70-х років XX сторіччя в науковому обігу з’являється термін „етнопедагогіка” (Волков). Це поняття вказує на національну самобутність, етнічну специфіку та оригінальність традиційних педагогічних знань.

Українська етнопедагогіка складається з п’яти розділів:

- „Народне дитинознавство”: усталені погляди на розвиток дітей, емпіричні знання (донаукові, аксіоматичні, з досвіду народу) про умови і рушійні сили розвитку людських якостей на стадії дитинства.

- „Українське родинознавство” (фамілістика): об’єднує знання і досвід народу щодо створення міцної, здорової і щасливої сім’ї.

- „Родинна педагогіка”: батьки є головними природними вихователями, головний виховний вплив яких іде через слово, приклад, спосіб життя, мікроклімат сім’ї. Народна мудрість соціалізації дитини в сім’ї відбувається завдяки передачі їй дорослими духовного і практичного досвіду, прищеплення культури поведінки.

- „Народна дидактика”: досвід народу в галузі розумового розвитку дітей; вони концентруються у поглядах на принципи, зміст та методи навчання, на зміцнення пізнавальних сил і здібностей дитини. Реалізуються через мову, загадки, прислів’я, приказки, через залучення до посильної праці і спілкування з природою.

- „Народна педагогічна деонтологія”: це те обов’язкове, без чого немислиме істинне виховання справжньої людини (почуття приязні до інших народів, шанобливе ставлення до рідної землі та культури та ін...

(4) Національна система виховання реалізується через:

ü рідну мову (мова передає нащадкам досвід попередніх поколінь і є показником духовної культури народу);

ü фольклор (у ньому відображено весь історико-культурний шлях народу);

ü родинно-побутову культуру (вона представлена виховними традиціями, що об’єднують минуле і майбутнє);

ü народний календар, прикмети (це енциклопедія народної мудрості);

ü національні символи і національну символіку (тобто систему знаків, що уособлюють в собі закріплення права роду, племені. князівства).

(5) Зміст загальних завдань національного виховання учнів в сучасній школі може бути реалізований за такими напрямками:

- формування національної свідомості, самосвідомості;

- виховання духовної культури;

- виховання поваги до законодавства України та її символіки;

- виховання свідомого ставлення до навчання;

- формування високої мовної культури;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі;

- формування творчої працелюбної особистості;

- естетичне і фізичне виховання;

- формування екологічної культури;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації.

Наши рекомендации