Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення в Україні
Як уже відзначалося, до нормативно-правових актів, що є джерелами права соціального забезпечення, належать закони України та підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Серед законів України, що є джерелом права соціального забезпечення, найвищу силу має Конституція України — Основний Закон нашої держави. Характеризуючи Конституцію України, відзначимо, що вона є основою правової системи нашої держави. А це означає, що норми усіх галузей права мають бути зорієнтовані на неї і не можуть суперечити їй.
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., проголосила Україну соціальною державою і серед інших прав закріпила основні права людини і громадянина у соціальній сфері.
Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, які пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні.
У ст. 46 Конституції України закріплено основні положення щодо права громадян на соціальний захист. Воно базується на загальних засадах діяльності соціальної держави, у якій «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).
Право на соціальний захист громадян включає в себе «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом». Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Джерелами коштів для здійснення соціальних виплат є страхові внески громадян, підприємств, установ І організацій, а також асигнування з державного та місцевих бюджетів. Право на соціальний захист гарантується також створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Важливим є проголошення у Конституції України положення, що «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ст. 46). Ця норма міститься у багатьох міжнародно-правових актах, у яких бере участь наша держава.
У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але за певних обставин (у разі настання соціальних ризиків), коли людина не може себе забезпечити, допомогу зобов'язується надавати держава. При цьому критерієм надання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціального захисту в умовах кризового стану економіки є офіційно встановлена межа малозабез-печеності.
Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Як перше, так і друге спрямовані на захист найбільш цінного, що є для людини, — її здоров'я та самого життя. Право на охорону здоров'я держава забезпечує створенням мережі лікувальних закладів, вжиттям заходів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкоштовно. Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм медичного страхування.
Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу для здоров'я.
У ст. 52 Конституції України проголошуються права дитини. Основні її положення зводяться до закріплення рівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначається, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Таким чином, у другому розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» передбачено широке коло прав у сфері соціального захисту, перелік яких не є вичерпним. Важливо, що ці права є невідчу-жуваними та непорушними. Жодна людина не може бути позбавлена своїх прав ні державним актом, ні будь-чиєю волею, незалежно від того, чи це воля однієї людини, чи групи людей, чи навіть більшості народу; і сама людина також не може їх комусь передати чи скасувати своїм власним бажанням. Непорушність цих прав означає, що вони не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод1.
Реалізація прав людини і громадянина у сфері соціального забезпечення, закріплених у Конституції України, здійснюється на підставі законів, які врегульовують відповідно інститути права соціального забезпечення, та законів, що стосуються інших галузей права, але містять положення щодо соціального захисту. Такі закони поділяються на конституційні та звичайні. Конституційні закони приймаються з питань, безпосередньо врегульованих Основним Законом і на його виконання. Всі інші закони називаються звичайними та мають об'єктом регулювання відносини соціального забезпечення, які не випливають безпосередньо із конституційних положень.
До конституційних законів належать акти, ухвалені передусім на виконання положень ст. 46 Конституції України. Це закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
На розвиток ст. 50 Конституції України, яка проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди», було прийнято Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»3 та «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».
Указами Президента України встановлюються додаткові заходи соціального захисту. Так, з метою моральної та матеріальної підтримки дітей працівників, які загинули або стали інвалідами на вугледобувних підприємствах, було дозволено зараховувати їх до державних вищих і професійно-технічних закладів для навчання за гірничими спеціальностями і професіями поза конкурсом, за рахуноккоштів державного бюджету. їм гарантується призначення стипендії та надання місць у гуртожитках.
Указами Президента України затверджено «Національну програму «Діти України», «Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків», Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві»4, «Додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»; створено Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» Указами Президента України затверджуються нормативні акти, що стосуються інших галузей права, але містять норми, які регулюють відносини соціального забезпечення. Наприклад, «Положення про Міністерство праці та соціальної політики України»1 було затверджено Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. та ін.
Нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших органів центральної виконавчої влади теж містять приписи правового характеру, якими затверджуються різного роду положення, методики, інструкції, правила тощо. Нормативні акти органів виконавчої влади мають вторинний, похідний характер та спрямовані на виконання законів — актів вищої юридичної сили.
Постанови Кабінету Міністрів України є одним з найчисленніших джерел права соціального забезпечення. Найчастіше вони приймаються на виконання положень законів України та указів Президента України. Наприклад, у відповідності зі ст. 8 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ухвалено постанову «Про затвердження Порядку видачі та зразка свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»2, а на виконання ст. 26 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»3 видано постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфек-ції, і переліку категорій медичних працівників, які підлягаЮть обов'язковому страхуванню на випадок інфікування Иірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку Я цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції».
Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються документи, що визначають умови, порядок надання, обчислення, перерахунку матеріального забезпечення.
Постановами Кабінету Міністрів України, як і указами Президента України, визначаються завдання органів виконавчої влади у сфері соціального забезпечення. Нормативні акти органів центральної виконавчої влади можуть визначати додаткові умови призначення матеріального забезпечення. Так, відповідно до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Головного управління державної служби України «Про врегулювання питання призначення пенсій державним службовцям у зв'язку з інвалідністю та втратою годувальника на випадок смерті державного службовця»1 умовою призначення вказаних пенсій є наявність загального стажу та спеціального стажу не менше 10 років.
Акти центральних органів виконавчої влади можуть видаватися також з метою роз'яснення порядку застосування документів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
У структурі джерел права соціального забезпечення можна віднайти також незначну кількість нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Ці органи видають та затверджують нормативні акти в межах своїх повноважень з питань соціального захисту, що віднесені до їхнього відання і фінансуються з місцевих бюджетів. Прикладом можуть бути положення щодо надання матеріальної допомоги малозабезпеченим верствам населення та деякі інші акти. Ухвалами органів місцевого самоврядування затверджуються місцеві бюджети, які зазвичай передбачають фінансування витрат на соціальне забезпечення. Зокрема, ухвалою Львівської міської ради «Про міський та районні бюджети м. Львова на 2005 рік» встановлено додаткове матеріальне іінбезпечення, що не було передбачене нормативними документами органів законодавчої чи центральної виконавчої плади, яким визначено фінансування видатків на придбання проїзних документів у громадському транспорті для проїзду репресованих та реабілітованих громадян, які не користуються пільгами згідно з прийнятими законами України. Серед видатків передбачено також доплати до пенсії воїнам УПА та ін.
Так загалом виглядає стан нормативно-правового забезпечення відносин соціального захисту у нашій державі. Подальший розвиток законодавства у цій сфері має бути спрямований на створення максимальних умов для забезпечення гарантій права на соціальний захист громадян України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.