Увага - це психічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності що виражається в її зосередженості на вузькій дільниці

В кожний момент діяльності людини на неї діє багато різних об'єктів, але не всі вони однаково нею відображаються. Одні предмети і явища відображаються нею чітко і ясно, а другі - наче відступають на задній план і майже не помічаються, треті у даний момент взагалі не існують для неї.

Усвідомлення середовища має вибірковий характер. Людина уважна до одних і не уважна в цей час до інших об'єктів, вона не може усвідомлювати зразу все, що її оточує. Людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна.

Увагу людини привертає:

· Новизна предмета;

· Складність;

· Інтенсивність стимулу;

· Повторюваність предмета.

Отже, увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах.

Увага може бути зовнішньою і внутрішньою. Уважність учнів - необхідна умова успішного оволодіння ними передбаченими шкільною програмою знаннями, вміннями і навиками. Тому кожному педагогові треба володіти увагою своїх учнів, виховувати в них уміння бути уважними. Успішне ж виконання цього завдання потребує правильного розуміння природи уваги, її видів, характерних особливостей і шляхів розвитку у дітей.

Характеристика уваги:

· Зосередженість - здатність сконцентруватися на одному об'єкті.

· Стійкість - постійно в увазі один об'єкт, без відволікань.

· Об'єм і розподіл уваги: об'єм - визначається кількістю предметів, які одночасно можуть перебувати у вашій увазі (7 предметів).

· Розподіл - здатність розширення предметів.

· Переключення уваги - здатність переключення з одного предмета на інший і швидкість цієї дії.

Основна функція уваги - контроль – тобто, уважність людини в її діяльності дозволяє контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі.

До допоміжних функцій належать:

· Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних процесів.

· Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.

· Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті.

Причини уваги можна знайти як у суб'єкті так і в об'єкті.

Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка пов'язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною.

Увага поділяється на мимовільну і довільну. Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем без її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовно рефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає повністю рефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів.

Існують деякі загальні відомості подразників, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу людини. Такими є раптовість появи об'єкта, сила його впливу, уміння його інтенсивності і положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він виступає, та ін. Хоч би як були зайняті учні інтересним уроком в класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий подразник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об'єкт діє тривало і безперервно. Він стає менш помітним, ніж об'єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухливі об'єкти більше привертають увагу. Ніж нерухомі. Раптове послаблення або зникнення подразника стає об'єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його замовчання мобілізує увагу учнів.

Ми уважні до того, що нас не байдуже, що має для нас сигнальне, життєве значення. Увагу викликає те, в чому в нас є потреба, що відповідає нашим інтересам, що, активізуючи сліди минулих вражень, збуджує і підтримує нашу пізнавальну і всяку іншу діяльність.

Те, що викликає цю діяльність, стає предметом уваги. Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно. В своїх розвинених формах - це вольова увага.

Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Така характеристика цих видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових нервових зв'язків.

Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес.

Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимоги ставить вона до довільної уваги. Необхідність в такій увазі виникає також при наявності стимулів. Що відволікають людину від завдання. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перешкод зустрічаються людині в процесі виконання завдання, тим більше зусиль потрібно з її боку для підтримання в потрібному напрямі. Ці зусилля можливі тільки там, де досить сильні мотиви, що спонукають її прагнути до досягнення віддаленої мети, а саме: усвідомлення необхідності виконати завдання. сильний інтерес до результату його виконання, передбачення наслідків його невиконання, почуття обов'язку та ін.

Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямі, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага людини виникає з мимовільної у зв'язку з утворенням систем узагальнених зв'язків. Тут мимовільне перетворюється в довільне, але досягається це за допомогою другої сигнальної системи.(Павлов).

Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємопідходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Останнє виникає у зв'язку із змінами в мотивації діяльності. Так учень приймає завдання вчителя, керуючись усвідомленням необхідності його виконати і бореться за роботу, хоч сам зміст роботи спочатку не приваблює його. Проте в процесі виконання завдання він здобуває результати, які його зацікавлюють. Виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під впливом якого змінюється увага. Таку увагу називають вторинною мимовільною, або послідовною увагою. Послідовна увага відрізняється від первинної мимовільної тим. Що вона є свідомо контрольованою. Контроль цей виявляється в загальному прямуванні даної діяльності і в перетворенні тих відхилень уваги, що виникають в ході виконання даної діяльності.

3.Властивості уваги та особливості їх взаємодії.

Наявність уваги свідчить про зв'язок свідомості з певним об'єктом, її зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають головні властивості уваги. До них належать: концентрація, стійкість, розподіл, переключення і обсяг уваги.

Концентрація уваги означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною дійсності і виражає міру або інтенсивність цього зв'язку. О.О. Ухтомський вважав, що концентрація уваги пов'язана з особливостями функціонування домінантного осередку збудження в корі і вважав її наслідком збудження в домінантному осередку за одночасного гальмування інших зон кори головного мозку.

Концентрація виявляється в зосередженні уваги на одному об'єкті. Показником інтенсивності є неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми подразниками. Глибока концентрація уваги — необхідна передумова точного та успішного виконання діяльності.

Стійкість уваги — це тривалість зосередження уваги на одному й тому самому об'єкті чи предметі. У багатьох випадках увага не досить стійка. Зокрема вона не може довго затримуватися на якомусь нерухомому об'єкті. Спробуйте пильно подивитися на чорну крапку на чистому аркуші паперу. Це може продовжуватися лише кілька секунд. Ви або забудете про крапку і будете думати про щось інше, або вона почне „розпливатися" у ваших очах.

Властивістю, протилежною стійкості, є коливання уваги. Експерименти показали, що увага піддається періодичним мимовільним коливанням. Періоди таких коливань дорівнюють у середньому 2-3 сек, досягаючи максимум 12 сек. Під час сприймання зрізаної піраміди людина бачить її то випуклою, то ввігнутою. Але такі незначні за тривалістю періоди коливання уваги не є загальною закономірністю. Було помічено, що в одних випадках увага характеризується частими періодами коливання, в інших — значно більшою стійкістю.

Доведено, що найістотнішою умовою стійкості уваги є можливість розкрити в предметі, на якому вона зосереджена, нові сторони і зв'язки, надати йому певного смислу. Так, зрізану піраміду можна уявити як власне піраміду, тобто бачити її випуклою або ж уявити її коридором з вікнами і дверима, тобто зосередитися на ній як на ввігнутій фігурі. Таким чином, щоб увага до певного предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет уваги повинен розвиватися, виявляти перед людиною свій новий зміст.

Стійкість уваги залежить від певних умов. До них належать: особливості матеріалу, міра його складності, знайомство з ним, зрозумілість, ставлення до нього з боку суб'єкта - міра інтересу до матеріалу, а також індивідуальні властивості особистості.

Для вивчення стійкості уваги найчастіше використовують таблиці Бурдона, які складаються з неупорядкованого чергування окремих букв, причому кожна буква повторюється в кожному рядку однакову кількість разів. Досліджуваному пропонується протягом тривалого часу (3-5-10 хв) викреслювати задані букви (у простих випадках одну або дві букви, у складних — задану букву лише в тому випадку, якщо вона стоїть перед іншим, наприклад, голосним звуком). Експериментатор відзначає число букв, викреслених протягом однієї хвилини, і число виявлених пропусків. Аналогічне значення мають таблиці Крепеліна, які складаються з колонок цифр, які досліджуваний повинен додавати протягом тривалого часу. Продуктивність роботи і число допущених помилок можуть слугувати показником коливання уваги.

Стійкість уваги можна простежити й таким чином. Досліджуваному дається картинка, на якій накреслені 25 кривих ліній, що перетинаються. Досліджуваний повинен простежити очима кожну з цих ліній від початку і до кінця.

Великою зосередженістю і стійкістю уваги відрізнявся великий математик Древньої Греції Архімед. Згідно з легендою, під час осади міста Сіракузи, у якому мешкав учений, він був настільки заглиблений у заняття математикою, що не почув, як у місто, а потім і в його подвір'я увірвалися вороги. Архімед креслив на піску геометричні фігури. Побачивши біля себе іноземного солдата, учений вигукнув: „Не чіпайте моїх фігур". У відповідь солдат убив Архімеда.

Наступна властивість уваги—це її обсяг. Він вимірюється тією кількістю об'єктів, яка може бути охоплена увагою за обмежений проміжок часу. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі чи виконувати різні роботи. Це обмеження змушує ділити інформацію, що надходить іззовні, на частини, які не перевищують можливості її обробки. Так само людина має обмежені можливості щодо утримання в полі зору кількох незалежних один від одного предметів.

Обсяг уваги досліджується шляхом аналізу кількості об'єктів, які одночасно пред'являються і можуть бути сприйняті суб'єктом. З цією метою застосовується тахістоскоп — прилад, який дає змогу пред'являти певну кількість подразників з такою швидкістю, щоб досліджуваний не встиг перевести погляду з одного об'єкта на інший. Це дає змогу виміряти кількість об'єктів (букв, цифр, фігур), досяжних для одночасного впізнавання. Досліджуваний називає лише деякі предмети, а про інші говорить, що не встиг звернути на них уваги. Кількість об'єктів, які сприйняв суб'єкт, і є показником обсягу уваги. Якщо об'єкти досить прості і невпорядковано розкидані по полю, обсяг уваги коливається від 5 до 7 об'єктів. Обсяг уваги — величина індивідуальна, але класичним показником обсягу уваги в людей вважається число 5+2. Ідеться про об'єкти, не пов'язані один з одним. Однак кількість пов'язаних між собою об'єктів, що знаходяться в полі нашого зору, може бути набагато більшою (окремі букви і букви, об'єднані у слова). Тому обсяг уваги є величиною змінною, яка залежить від того, наскільки пов'язаний між собою зміст об'єкта, на якому зосереджується увага, від уміння осмислено пов'язувати та структурувати матеріал.

З обсягом тісно пов'язаний розподіл уваги. Розподіл уваги виявляється в здатності людини утримувати в центрі уваги одночасно певну кількість різнорідних об'єктів. Говорячи про обсяг уваги, ми відзначали обмеженість поля уваги. Але зворотним боком обмеження є розподіл уваги між тією чи іншою кількістю різнорідних об'єктів, які одночасно зберігаються в центрі уваги. Саме ця здатність дозволяє здійснювати одночасно кілька дій або стежити за кількома незалежними процесами, зберігаючи їх у полі уваги. Хрестоматійними стали приклади розподілу уваги Наполеоном, що міг одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних листів, та Юлія Цезаря, який міг робити одночасно сім не пов'язаних між собою справ. Деякі шахісти можуть одночасно вести кілька партій. Однак життєва практика показує: людина здатна виконувати тільки один вид свідомої психічної діяльності, а суб'єктивне відчуття одночасності виконання пов'язане зі швидким послідовним переключенням з однієї на іншу. Однак за деяких умов людина здатна одночасно зосереджуватися на кількох подразниках. Це залежить від того, наскільки пов'язані між собою різні об'єкти, на яких зосереджується увага. Чим тісніше пов'язані між собою об'єкти, тим успішніше буде відбуватися розподіл уваги. Іншою умовою є автоматизація одного з видів діяльності, що не вимагає свідомого зосередження на її виконанні. Якщо ці умови не виконуються, то розподіл уваги стає неможливим.

Інша властивість уваги — переключення, є, на думку деяких дослідників, зворотним боком розподілу уваги. Переключення уваги - це свідоме й осмислене перенесення уваги з одного об'єкта на інший. Ця властивість уваги означає здатність швидко орієнтуватися в ситуаціях. Легкість переключення уваги в різних людей різна: одні легко і швидко переходять від однієї діяльності до іншої, в інших „входження" в нову діяльність відбувається важко. Це залежить від багатьох умов: співвідношення між попередньою та наступною діяльністю, ставлення суб'єкта до кожної з них тощо. Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї переключатися і навпаки.

ндивідуальні особливості суб'єкта відіграють у переключенні значну роль, зокрема тип темпераменту людини визначає швидкість переключення та „входження" в нову діяльність. Переключення уваги є тією властивістю, яка піддається тренуванню.

Рисою, протилежною концентрації уваги, є розсіяність. Розсіяністю називається нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічаються два види розсіяності: уявна (несправжня) і справжня.

Уявна (несправжня) розсіяність — це неувага людини до безпосередньо оточуючих предметів і явищ, викликана зосередженістю на якому-небудь одному предметі. Іноді її називають „професорською", оскільки вона нерідко зустрічається у людей цієї категорії. Увага вченого може бути настільки сконцентрованою на певній проблемі, що він не впізнає знайомих, відповідає невпопад. Фізіологічною основою такої розсіяності є осередок оптимального збудження в корі, який викликає гальмування в навколишніх ділянках. Неясність відображення різного роду зовнішніх впливів при розсіяній увазі пояснюється тим, що воно відбувається на ділянках кори, які знаходяться в стані гальмування.

Розсіяність як наслідок внутрішньої зосередженості не завдає значної шкоди справі, хоча й утруднює орієнтацію людини в навколишньому середовищі. Гіршою є справжня розсіяність. Людині, яка страждає справжньою розсіяністю, важко утримувати довільну увагу на певному об'єкті чи дії. Довільна увага розсіяної людини легко відволікається. Фізіологічно справжня розсіяність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, яке виникає під дією мовних сигналів, важко концентрується. У результаті цього в корі мозку розсіяної людини створюються нестійкі осередки оптимальної збудливості.

Однією з причин справжньої розсіяності є перевантаження мозку великою кількістю вражень. Розкиданість інтересів також може призвести до справжньої розсіяності. Причиною справжньої розсіяності може бути й неправильне виховання дитини в сім'ї: відсутність певного режиму в заняттях, розвагах і відпочинку дитини, звільнення від трудових обов'язків. Нудне викладання, яке не будить думки, не заторкуе почуттів, не вимагає напруження волі, — усе це джерела розсіяності уваги учнів.