Будівництво цементобетонних покрить
Дорожні покриття та основи можуть бути монолітними чи збірними. Будівництво монолітних цементобетонних покрить та основ складається з приготовленої бетонної суміші, транспортування, укладки та ущільнення. Бетонну суміш, як правило, готують на заводах, полігонах або розчинно- бетонних вузлах.
Готову бетонну суміш з виробничих підприємств на будівельну площадку доставляють на автомобілях-самосвалах, налипання суміші до днища кузова збільшується зі збільшенням відстані. Суміш добре прилипає до шорсткої поверхні. Внаслідок, днище кузова повинно бути гладеньким, не пропускаючим воду. Очищувати кузов автомобіля-самосвала треба, знаходячись на спеціальній естакаді, підмостях або на землі, використовуючи лопату чи скребок, що насаджений на довгий черенок. Після розвантаження для видалення залишків бетонної суміші кузов автомобіля-самосвала необхідно промивати водою. З цією метою на місцях прийняття бетонної суміші обладнують мийні пункти.
При подачі суміші до місця укладання за допомогою бадей, бункерів та ящиків тара повинна відповідати вимогам, що викладені в ГОСТ 12.3.010-82 “Тара виробнича. Вимоги безпеки при експлуатації”. Завантажений чи порожній бункер переміщується тільки при закритому затворі.
Укладання бетонної суміші на дорогах здійснюється машинами безрейковими чи такими, що переміщуються по рейка-формам. Для запобігання деформацій рейка-форм, присадки основ під ними, незадовільного кріплення рейка-форм на стиках та небезпеки травмування людей рейка-форми перед установленням необхідно ретельно перевірити і не використовувати несправні ланки. На пісчаних основах під рейка-форми необхідно встановлювати гравійно- пісчані чи щебенисто-пісчані подушки шириною не менше 0,6 м з обладнанням під стиками прокладок. Кожну ланку рейка-форми прибивають до основи не менше, ніж чотирма штирями з глибиною забивки не менше 0,3 м. Тим самим запобігається схід з рейок машини, що укладає бетон.
При устаткуванні армованих бетонних основ та покриттів (згідно зі Сніп ІІІ-4-80) заготовка та обробка повинні бути виконані в спеціально обладнаних місцях. При заготовці арматури необхідно відгороджувати місця для розмотування бухт (мотків) та випрямляння арматури, а також робочі місця при обробці стержнів, що виступають за габарити верстака. Двосторонні верстаки вимагають розділити посередині поздовжньою металічною запобіжною сіткою висотою не менше 1 м. При різці стержнів арматури станками на відрізку довжиною менше 0,3 м застосовують пристосування, які запобігають їх розліт. Готову арматуру складають в спеціально відведені місця та при ширині переходів між штабелями менше 1 м торцеві частини закривають щитами.
На автомобільних дорогах знаходять застосування бетонні покриття з попередньо напруженою арматурою. При попередньому напруженні арматури безпека робітників забезпечується приладом в небезпечних зонах захисних огороджень, обладнанням перехідних мостів над струнами, укладанням дошок на натяжні струни перед машинами, що укладають бетон, та ін.
При електрозварюванні стержнів арматури необхідно дотримувати правила електробезпеки. Як правило, арматурні сітки та каркаси представляють собою крупно розмірні елементи, тому необхідно дотримувати відповідні габарити при транспортуванні під лініями електропередачі, зв’язку та автоблокування, через штучні споруди – мости, шляхопроводи.
Матеріали, що входять в бетонну суміш (цемент та ін.), діють як збудник на організм людини і можуть визвати хвороби шкіри та очей. Укладати бетонну суміш необхідно з застосуванням засобів індивідуального захисту (спецодягу, спецвзуття), які захищають тіло від впливу шкідливих речовин.
Свіжовкладену бетонну суміш ущільнювати, як привило, електро-вібраторами, тому необхідно дотримувати наступні вимоги. Працюючі з вібратором проходять періодичне медичне освідоцтвування в строки, що встановлені Мінздравом України. Рукоятки вібраторів оснащають амортизаторами, які поглинають вібрацію до значень, що не перевищують гранично допустимі норми для ручного інструменту. Під час роботи поверхневих вібраторів не допускається притискати їх руками та вставати на вібруючу площадку; працюючі вібратори безпечно переміщувати за допомогою гнучких тяг, що не передають вібрацію на руки робітника. Щоб запобігти обрив живильного електропроводу та ураження током, не можна переміщувати вібратор за шланговий провід. Після роботи і при довгих перервах вібратори та шлангові проводи необхідно очищувати від бетонної суміші і грязі, насухо протирати та проводи складати в бухти. Через кожні 30-35 хв. роботи вібратори вимикають для охолодження. Забороняється обмивати вібратори водою.
При електрообігріві бетону в зимній період монтаж та приєднання електрообладнання до живильної сіті згідно з вимогами Сніп ІІІ-4-80 повинні виконувати лише електромонтери, що мають кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче ІІІ. У зоні електрообігріву необхідно застосовувати ізольовані гнучкі кабелі чи проводи в захисному шлангу, не допускається прокладувати проводи безпосередньо по грунту чи по шару тирси, а також проводи з поверхневою ізоляцією.
Зона електрообігріву повинна мати захисні огородження, які задовольняють ГОСТ 2.3.407-78, світлову сигналізацію та знаки безпеки. Сигнальні лампи повинні підключатися так, щоб при їх перегоранні відключалась подача току. Зона електрообігріву бетону повина знаходитись під цілодобовим наглядом електромонтерів, які виконують монтаж сіті.
Укладання плит виконується після завершення робіт по зведенню земляного полотна та основи. Плити можуть укладатися двома способами – “на себе” та “від себе”. Працюючи по методу “на себе”, монтажний кран переміщається по земляному полотну, а це не завжди безпечно. При слабих грунтах може виникнути продавлення основи під опорами монтажного крану.
Найбільш розповсюджений та безпечний спосіб укладки плити методом “від себе”. Монтажний кран установлюється таким чином, щоб з однієї стоянки можна було покласти максимальну кількість плит та не переносити їх над робітниками. У цьому випадку монтажний механізм та автомобілі, що підвозять дорожні плити, переміщаються по готовому покриттю.
10, 11. 2 Охорона праці на цементобетонних заводах
Небезпека для робітників на цементобетонних заводах проявляється у вигляді взаємодії пилу цементу та заповнювачів і можливості травмування деталями, що рухаються та обертаються, або вузлами змішувальних установок.
На деяких етапах приготування бетонної суміші на обслуговуючий персонал можуть діяти вібрація та шум. Крім цього, у технічному процесі приготування розчинів застосовується вапно, яке потрапляючи на шкіру, слизисту оболонку очей, викликає опіки. Вапняний пил викликає захворювання органів дихання. Крім цього, на рівні стель є велика кількість отворів (наприклад для загрузки бункеру), в яке можливе попадання людини. Існує небезпека ураження людей електричним током.
Основним матеріалом бетонних сумішей і розчинів є цемент. Для збільшення в’яжучих властивостей цементу на заводах виробляється додаткова обробка, що супроводжується впливом на працюючих вібрації, трясіння, шуму та ін. Найбільш прогресивною стосовно вимог охорони праці є акустична технологія приготування бетонної суміші.
Для запобігання потрапляння людей до рухаючих частин машини вони повинні бути щільно закриті міцними кожухами.
Жолоби та корита змішувальних установок закривають кришками чи решітками з комірками розміром не більше 7 · 7 см.
Для запобігання пилення цементу вивантажувальні отвори дозаторів- замовників та в’яжучих матеріалів оснащують швидкознімальними приладами, які забезпечують герметизацію шляху вивантаження.
В умовах дорожнього будівництва найбільш небезпечні автобетонно- змішувачі, тому що в процесі завантаження, переміщування та вивантаження готової бетонної практично виключена можливість попадання людей під впливом частин, що рухаються та обертаються.
10, 11. 3 Будівництво асфальтобетонних покриттів
Асфальтобетонна суміш має температуру при вкладанні біля 1600. Тому працівники повинні забезпечуватися засобами індивідуального захисту.
Безпека при роботі машин по укладці асфальтобетонних сумішей та відділці покрить забезпечується дотримуванням вимог, що належать до управління машинами, які переміщаються в процесі роботи, обслуговуванню двигунів внутрішнього згорання та електрообладнання. Крім цих вимог, повинні точно виконуватись наступні правила техніки безпеки: до початку роботи необхідно переконатися в справності конвитерного живильника; при завантаженні бункера гарячою сумішшю для запобігання опіків заборонено знаходитись поблизу його бокових стінок; перед опущенням навісної частини машиніст повинен переконатися у відсутності людей позаду машини.
При роботі комплексу машин по встановленню асфальтобетонного покриття необхідно дотримувати безпечну дистанцію між працюючими машинами. Після закінчення роботи всі машини повинні бути встановлені на обочині по одній стороні дороги. На передній та задній машинах треба встановити знаки безпеки, які добре видні і вдень, і вночі.
10, 11. 4 Охорона праці на заводах для приготування асфальтобетонних сумішей
Асфальтобетонні заводи призначені для приготування асфальтобетонних сумішей.
Основними небезпеками при приготуванні асфальтобетонних сумішей є підвищена температура, можливість впливу на шкіру людини поверхнево-активними речовинами, загазованістю, запиленістю. Окрім цього при навантаженні та вивантаженні компонентів і готової асфальтобетонної суміші, перемішуванні та деяких інших операціях існує небезпека механічного травмування обслуговуючого персоналу. При сортуванні компонентів на грохотах виникає підвищений шум та вібрація, також шкідливо діючи на робітників. Тому заходи по забезпеченню працівників аналогічні заходам при експлуатації баз бітумних матеріалів.
Певну небезпеку стосовно можливості виникнення промислового вибуху представляє процес сушки матеріалів у сушильному барабані. Агрегат для сушки матеріалів складається з сушильного барабану, що має топку та форсунку. Нагрів і сушка матеріалів (гравію, щебеню, піску) здійснюється гарячими газами. У випадку полум’я гази, перемішуючись з повітрям, можуть створити вибухонебезпечні концентрації. При наявності імпульсу спалахування може виникнути вибух, тому для запобігання можливості виникнення вибуху в барабані встановлюють датчики, що дають при згасанні полум’я сигнал на пристрій, який відключає подачу топлива. Найбільш небезпечним треба вважати електричний спосіб сушки матеріалів.
Димові гази та запилене повітря з сушильного барабану видаляють за допомогою вентиляторів через димові труби.
Перемішування асфальтобетонної маси відбувається в змішувальному агрегаті, який є джерелом вібрації та шуму. Для запобігання передачі вібрації з обладнання (грохотів та ін.) на обслуговуючі площадки, стелю та інші конструкції в конструкціях змішувальних агрегатів передбачаються прилади по віброгашенню та вібропоглинанню.
Гарячий бітум в змішувальну установку подається для кращого його переміщення з іншими компонентами під тиском порядка 0,6 – 2,0 МПа в розпорошеному (туманоподібному) стані. Внаслідок, тут необхідно дотримуватись вимог, що ставляться до сосудів та установок, які працюють під тиском.
Усі агрегати, які є джерелами небезпеки для робітників (харчування, сушильні, змішувальні та ін.), для збільшення безпеки їх експлуатації треба оснащати системами дистанційного та автоматичного управління. Паро-, бітумопроводи та інші гарячі поверхні повинні мати теплоізоляцію.
При запусканні асфальтозмішувальної установки існує небезпека виникнення вибуху в топці у момент запалювання форсунок. Тому при запалюванні форсунки спочатку треба відкрити вентиль подачі пару чи повітря, а потім – вентиль подачі топлива. Запалюються форсунки за допомогою факелу.
Хороші результати стосовно покращення умов праці може дати заміна багатоступінчатої очистки пилу у сушильних агрегатах одноступінчатою за допомогою пиловловлюючих пристроїв з тканинними фільтрами.
При проектуванні генерального плану АБЗ треба враховувати, що він по санітарно-гігієнічній класифікації належать до ІІІ класу промислових підприємств. Стосовно до жилої забудови його треба розташовувати з підвітряної сторони. Між границями жилої забудови та АБЗ передбачають санітарно-захисну зону шириною 300-500 м. Дороги по території заводу роблять з покриттями. Вони повинні бути кільцевими, щоб забезпечувати односторонній рух.
10, 11. 5 Забезпечення попарної безпеки при виконанні дорожно-будівельних робіт
Під час виконанні дорожньо-будівельних робіт вогненебезпечні ситуації можуть виникнути при зварюванні, розігріві бітуму для антикорозійних покрить, сушці та обігріві споруд, зберіганні будівельних матеріалів. Здійснення заходів по забезпеченню пожежної безпеки на будівельних площадках починається з призначення відповідальних осіб за стан пожежної безпеки. Така відповідальність лягає на начальника ділянки, виконуючих роботи, майстрів та бригадирів виконуючих роботи. На промислових підприємствах відповідальність несуть начальники цехів, завідуючі складами та ін.
Усі працюючі та службовці повинні бути навченими та проінструктованими з питань пожежної безпеки. Вони повинні вміти користуватися підручними та первинними засобами гасіння полум’я. Для виклику пожежних підрозділів об’єкти, що тільки будуються, повинні бути забезпечені засобами зв’язку.
На території будівельного майданчика розміщуються засоби для гасіння полум’я – ємності з водою, підручні засоби та первинні засоби гасіння полум’я, на робочих місцях вивішують плакати щодо пожежної безпецки та попереджувальні надписи та знаки.
Територія будівельного майданчика повинна зберігатися у чистоті та бути вільною від відходів загорілих будівельних матеріалів – дерев’яних стружок, тирси, бітуму та ін., які вилучаються в спеціально відведені місця, що розташовані на відстані не менше 50 м від будованих та експлуатованих споруд та будівель. Варка бітуму повинна відбуватися в спеціально відведених місцях: не ближче 30 м від споруд ІV та V ступенів вогнестійкості, 20 м від споруд ІІІ ступеня вогнестійкості та 10 м від споруд І та ІІ ступенів вогнестійкості. Гарячий бітум змішувати з бензином можна, але на відстані не менше 50 м від місця варки бітуму.
При сушці споруд та підігріві бетону для прискорення процесу твердіння, для забезпечення пожежної безпеки застосовується гаряче повітря, електроенергія. Теплоізоляція повинна встановлюватися на важкозаймистих чи негорючих матеріалах. Калорифери дозволяється застосовувати тільки заводського виготовлення. Встановлюються вони на негорючій основі.
Вогневі роботи (у тому числі і зварювальні) дозволяється виконувати тільки з письмового дозволу осіб, що відповідальні за пожежну безпеку на будівництві.
Зберігати вогненебезпечні речовини та матеріали лише в спеціально відведених місцях з дотриманням усіх заходів обережності, що характерні для кожної речовини.
Між тимчасовими спорудами та будівлями повинні бути передбачені пожежобезпечні розриви. Під’їзди і проїзди для пожежних машин завжди повинні бути вільними.
10, 11. 6 Методи та засоби гашення пожеж
Всі способи гашення пожеж зводяться в загальному випадку до порушення умов, що необхідні для горіння. Це досягається припиненням потрапляння у зону горіння горючих речовин чи повітря, зниженням температури у зоні горіння до значення нижче температури самозапалювання чи температури речовини, що горить, нижче температури самозапалювання, розбавленням горючих компонентів негорючими речовинами та доведенням їх вмісту в загальному об’ємі до концентрації, меншої нижньої границі запалювання.
При гашенні пожеж частіше всього застосовується вода. Це пояснюється великою теплоємністю (теплотою паровиникнення – на випаровування 1 кт води необхідно затратити 2260 кДж), великою термічною стійкістю (1700 0С).
Вода в зону горіння подається у вигляді потужних компактних струменів з лафетних стволів, у вигляді розпорошених чи тонкорозпорошених водяних струменів, у вигляді водяних розчинів і емульсій та паровидному стані.
Для гасіння легкозапалювальних рідин у випадку, коли пожежа може призвести до вибуху, руйнування та загибелі цінного обладнання, приладів, виробів, застосовують інертні гази – азот, вуглекислий газ. Інертними газами за методом розбавлення гасять невеликі пожежі в приміщеннях та відділах невеликого розміру.
Вуглекислий газ при температурі 0 0С та тиску 3430 кПа перетворюється у вуглекислоту. Подача вуглекислоти у зону горіння проводиться у вигляді переохолодженого вуглекислого снігу.
У пожежогасінні широко застосовуються хімічні та повітряно-механічні піни.
Для одержання хімічної піни використовують карбонати чи бікарбонати з кислотою, котрі переміщуються у присутності піноутворювача. Піна, потрапляючи у зону горіння, обволікує поверхню, що горить, і перекриває доступ кисню.
Повітряно-механічна піна одержується в результаті механічного перемішання повітря, води та піноутворювача. Стійкість повітряно-механічної піни у порівнянні з хімічною дещо менша.
Крім води в пожежогасінні застосовують інші рідкі вогнегасильні речовини – розчини двовуглекислої соди, вуглекислої соди, повареної солі.
Для подачі вогнегасильних речовин у зону горіння застосовують протипожежний водопровід, стаціонарні, пересувні та переносні установки. Вода в зону горіння подається частіше всього через насоси, що встановлені на пожежних машинах.
Для гасіння пожежі на початковій стадії у виробничих приміщеннях на внутрішній водопровідній мережі встановлюють пожежні крани. Вони оздоблені пожежними шлангами з стволами.
Найбільш розповсюдженими стаціонарними установками для подачі у зону горіння засобів гасіння є дренчерні та спринклерні системи.
Спринклерна представляє собою систему трубопроводів, на яких розміщені спринклери. При виникненні загоряння легкоплавкий замок на спринклері розплавлюється і відкриває вихід воді. В дренчерній системі встановлюють ті ж головки, що і на спринклерних системах, але тільки без замків. Дренчерна установка пускається в роботу за допомогою автоматичного пускового пристрою чи вручну.
До пересувних засобів пожежогасіння належать ручні вогнегасники (пінні - типу ОХП-10, вуглекислотні – типу ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8; спеціальні вуглекислотні бром етилові – типу ОУБ та порошкові – типу ОПС-10) та інші первинні засоби. Пересувні засоби застосовуються на початковій стадії розвитку пожежі.
Контрольні питання до лекції:
1. Технологія спорудження цементобетонних автомобільних доріг.
2. Засоби безпеки при застосуванні арматури при спорудженні автомобільних доріг та засоби безпеки при роботі з вібраторами.
3. Засоби безпеки при електрообігріву бетону та укладанні бетонних плит.
4. Охорона праці на цементобетонних підприємствах.
5. Спорудження асфальтобетонних покриттів.
6. Охорона праці на асфальтобетонних підприємствах.
7. Забезпечення пожежної безпеки при виконанні дорожньо-будівельних робіт.
8. Методи і засоби гасіння пожеж.
ЛЕКЦІЯ № 12. РЕЄСТРАЦІЯ ТА ОГЛЯД МОНТАЖНИХ МЕХАНІЗМІВ І ПРИСТРОЇВ
Вантажопідйомні і монтажні машини, заново встановлені на будівельних майданчиках, складах, виробничих підприємствах, до пуску їх в роботу підлягають реєстрації в органах Держгортехнадзору. До таких машин належать: крани всіх типів (окрім перерахованих нижче); екскаватори, працюючі як вантажопідйомні механізми, вантажні електричні візки, маючі кабіну управління і переміщуючись по наземним рейковим коліям.
У Держгостехнадзорі не реєструють наступні машини: крани з ручним приводом всіх типів, однобалочні крани мостового типу, що управляються з підлоги і пульта, і передвижні або поворотні консольні крани; стрілові крани з машинним приводом вантажопідйомністю до 1 т включно; крани без вантажного візка з постійним вильотом стріли або крани, що не мають механізму повороту незалежно від вантажопідйомності. Вантажопідйомні і монтажні машини, що знаходяться в експлуатації, підлягають переєстрації у наступних випадках:
- після реконструкції, коли виникає зміна приводу, переобладнання крюкових кранів на грейферні або магнітні, збільшення довжини стріли та інші зміни, які потягли підвищення навантаження на вузли і робочі елементи кранів або зменшення стійкості крана;
- при зміні власника вантажопідйомної машини;
- після переставлення мостового крана на нове місце.
Реєстрація машин учиняється по письмовій заяві керівника підприємства, який являється власником машини, і паспорта машини, що прикладається до заяви.
Результати реєстрації машин, знімальних вантажно захватних пристосувань заносяться у спеціальний журнал обліку за індивідуальним номером, присвоєним кожній машині.
Дозвіл на пуск вантажопідйомних і монтажних машин, що реєстровані у Держгостехнадзорі, до експлуатації оформляють дорожнім інспектором Котлонадзору. Експлуатувати машини, які не підлягають реєстрації у Держгос-технадзорі, дозволяє особа, здійснююча нагляд за їх експлуатацією від будівельної організації або виробничого підприємства. У паспорті вантажопідйомної машини виконують записи про дозвіл на пуск в експлуатацію.
Дозвіл на пуск вантажопідйомних і монтажних машин в експлуатацію дається за результатами технічного огляду, виконаного власником і контрольної перевірки інспектором Держгостехнадзору, а також перевірки організації нагляду
І обслуговування.