Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень
Створення здорових і безпечних умов праці починається з вибору майданчика для розміщення підприємства. При виборі майданчика для будівництва підприємства треба враховувати: рельєф місцевості, кліматичні характеристики, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Слід враховувати вплив вже існуючих джерел викидів та створеного ними рівня забруднення. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання, на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами, в місцях можливих підтоплень.
Усі ці та інші вимоги проробляються на етапі створення генерального плану підприємства.
Основні принципи проектування генерального плану підприємств
Генеральний план підприємства розробляють паралельно з розробкою інших розділів проекту. Це зумовлюється тісною взаємозалежністю їх, причому на всіх стадіях проектування: на попередньому проектному етапі та при суто проектуванні. Вже при виборі місця розташування підприємства та промислового майданчика треба знати склад підприємства, що обумовлюється завданням на проектування та доданими до нього особливими вимогами. Одночасно опрацьовується попередня схема генерального плану щодо розташування промислових, адміністративно-побутових та інших об'єктів.
Генеральний план підприємства повинен бути узгодженим з ситуаційним планом району будівництва, де подано зв'язок з населеними пунктами і промисловими підприємствами району як щодо транспортних, так і інженерних мереж.
Орієнтація будівель за сторонами світу повинна максимально забезпечувати природні умови освітлення.
Враховуючи протипожежні вимоги, слід орієнтувати об'єкти з урахуванням троянди вітрів, коли об'єкти підвищеної пожежної небезпеки та селище розташовують з урахуванням пануючого напрямку вітру відносно заводського димаря.
Заводоуправління слід розташовувати з таким розрахунком, щоб доступ розташованих у ньому служб як для власних робітників та службовців, так і для відвідувачів, був можливим без заходу на територію підприємства.
Склади палива треба розміщувати з урахуванням транспортування від місць утворення до споживачів, а технічних матеріалів — також з урахуванням їх постачання. Склади палива та мастильних речовин слід ізолювати від інших будинків і цехів та розташовувати на допустимій відстані.
Пожежне депо слід розташовувати або на території заводу, або поза нею, але на відстані не більше 300 м. Від нього повинен бути зручний та вільний проїзд до всіх об'єктів.
Мережа внутрізаводських доріг повинна бути якомога замкнутою, кільцевою і без тупиків. Основні дороги повинні бути завширшки: двосторонні — 6 м., односторонні — 3,5 м.
При проектуванні генерального плану слід врахувати екологічні вимоги щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, передбачити заходи охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.
Архітектурна сторона генерального плану повинна бути витримана, проїзди чітко визначені, всі будівлі якомога паралельні, фасади будинків, що виходять на магістральну дорогу, розміщені по прямій лінії, план будинку повинен розроблятися з урахуванням вимог єдиної модульної системи і т.д. Територія повинна бути озеленена, а селищна зона повинна відділятись від заводу санітарною зоною.
Промисловий об'єкт повинен розташовуватися на рівному, дещо підвищеному місці, з добрим продуванням вітрами. Майданчик для житлової забудови не повинен розташовуватися вище промислового майданчика, оскільки в противному разі зводиться нанівець перевага високих труб для вентиляційних викидів.
Взаємне розміщення підприємств і населених пунктів визначається середньою розою вітрів для теплого періоду року. Викиди мають виноситися від житлових кварталів.
Важливим видом допоміжних приміщень є санітарно-побутові приміщення, а саме: кімната для куріння, приміщення особистої гігієни жінки, пункт медичної допомоги, а також деякі спеціальні приміщення — для сушіння одягу і взуття, інгаляторій, приміщення для обігрівання робітників і т. ін.
Склад і кількість побутових приміщень різного призначення визначається санітарною характеристикою виробничого процесу. Умови в цих приміщеннях повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Державні будівельні норми України (ДБН) передбачають санітарно-захисні зони між підприємствами та житловими кварталами. Розміри цих зон вибирають залежно від по тужності підприємства, технологічного процесу, характеру й кількості шкідливих речовин.
Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлено такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: 1-й клас — 1000 м, 2-й клас — 500 м, 3-й клас — 300 м, 4-й клас — 100 м, 5-й клас — 50 м.
До перших трьох класів класу належать, в основному, підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства з видобутку руди, виробництва будівельних матеріалів.
До 4-го класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, належать підприємства металообробної промисловості з чавунним (в кількості 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств з виробництва будівельних матеріалів, обробку деревини, багато підприємств текстильної, легкої та харчової промисловості.
До 5-го класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, належать підприємства металообробної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.
Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.
Основні вимоги до виробничих та допоміжних об'єктів
При розташуванні на будівельному майданчику промислових, адміністративних та інших об'єктів необхідно враховувати правильну їх орієнтацію щодо сторін горизонту, рельєфу місцевості, пануючого напрямку вітру, а також необхідно враховувати протипожежні розриви та ступінь вогнестійкості будівель і споруд, вимоги санітарних норм.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально - культурного призначення, впровадження у виробництво нових машин, механізмів та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці — заборонено.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва; стан засобів індивідуального та колективного захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинна складати не менше 15 м3, а площа — не менше 4,5 м2. висота виробничих приміщень має бути не менше ніж 3,2 м, а для приміщень енергетичного та складського господарства — 3-м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття — 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше ніж 1 м і загороджені поручнями заввишки 1 м і внизу повинні мати бортики заввишки 0,2 м.
Якщо в одній будівлі необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з боку промислової санітарії та пожежної профілактики висувають різні вимоги, то їх необхідно групувати так щоб вони були ізольованими один від одного.
Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі, і якщо це неможливо за умовами технологічного процесу, то на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі не можна розташовувати поруч нешкідливі цехи та дільниці (інструментальні, механічні), а також конторські приміщення. Обчислювальні центри не слід розмішувати над шкідливими виробництвами, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникнути в ці приміщення.
У виробничих приміщеннях, де є шкідливі й небезпечні фактори навколишнього середовища та трудового процесу, треба застосовувати спеціальні заходи безпеки.
Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності зорової інформації. На цьому базується широке використання на підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації.
У нас, як і в багатьох інших країнах, прийнято наступні основні сигнальні кольори: червоний — «небезпека», жовтий — «увага», зелений — «безпека», синій — «інформація». Червоний колір застосовується для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.
Жовтим кольором фарбують небезпечні зони устаткування, а також низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, засоби внутрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують чередування жовтих та чорних смуг.
Зелений колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку руху, а синій — про інформацію. Білим кольором позначають межі проїздів, проходів у складування.
Знаки безпеки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Встановлено знаки безпеки наступних груп: заборонні, попереджувальні, приписувальні та вказівні.
Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше ніж 1,5 м, а ширина проїздів не менше ніж 2,5 м. Ширина виходів з приміщень має бути не менше ніж 1 м, а висота ніж 2,2 м.
Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись. Можливі підвищені вимоги до підлоги-волого-, кислотно- та вогнестійкість.
При розташуванні промислових об'єктів слід враховувати і розташування побутових приміщень. Ці приміщення повинні забезпечувати соціально-побутові потреби працюючих в процесі роботи, їх склад визначається ДБН «Державні будівельні норми України».
Допоміжні приміщення поділяють на п'ять груп:
—санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особливої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);
—медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
—громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);
— культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
— адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.
Розташування побутових приміщень різного призначення доцільно планувати в одному приміщенні або в окремому корпусі, або в прибудові до виробничої будівлі. Виробничі будівлі повинні бути з'єднані з побутовими приміщеннями переходами, які опалюються. Відстань від виробничих місць, які знаходяться на відкритому повітрі або в приміщенні, яке не опалюється, до побутового приміщення не повинно перевищувати 300...500 м (залежно від кліматичного району).
Основні вимоги до водопостачання та каналізації
Виробничі та допоміжні приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного господарсько-питно-гр водопостачання, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Виняток становлять невеликі виробництва (з кількістю працюючих до 25 чоловік в зміну), що розміщені в районах без центральної системи водопроводу та каналізації.
При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.
Норма витрат води на пиття та побутові потреби для цехів зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна становить 45 л, а в інших цехах та відділеннях — 25 л.
У проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. В гарячих цехах повинні бути передбачені місця площею 2—3 м2 для установок з охолодженою підсоленою газованою водою (5 г солі на 1 л води).Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв питного водопостачання не повинна перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання мереж господарсько-питтєвого водопроводу з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водопроводів, що подають не питну воду.
Усі стічні води спускаються в міську каналізаційну систему. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила.
На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів обробки пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.