Адміністративна відповідальність
Законодавство про адміністративну відповідальність регламентується кодексом про адміністративні правопорушення (КАП), законом «Про охорону праці», постановами Кабміну і іншими законодавчими актами.
Відповідно до чинного законодавства адміністративна відповідальність встановлюється за порушення правил:
- охорони праці в будівництві;
- санітарно – гігієнічних умов праці;
- пожежної безпеки;
- охорони навколишнього середовища;
- безпечної експлуатації транспортних засобів і т. ін.
Адміністративна відповідальність настає тоді, коли порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися, відповідно до КАП, такі стягнення (ст.34):
- попередження (у письмовій формі) або штраф;
- оплатне вилучення предмета, що став знаряддям правопорушення або конфіскація того, що було наслідком правопорушення;
- позбавлення спеціального права (напр. керування транспортом);
- виправні роботи або адміністративний арешт.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожен день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене протягом місяця у судовому порядку.
Позбавлення спеціального права застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.
Виправні роботи згідно з КАП застосовуються на строк до двох місяців за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з відрахування 20 % її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються у судовому порядку.
Народним судом також призначається адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Якщо одна особа вчинила кілька адміністративних правопорушень стягнення накладається окремо за кожне правопорушення не пізніше як через два місяці з дня його вчинення, а в разі триваючого правопорушення – два місяці з дня його виявлення (КАП ст.38).
Справи про адміністративні правопорушення розглядають:
- адміністративні комісії при райдержадміністраціях;
- органи державних інспекцій та державного нагляду за охороною праці;
- органи пожежного і санітарного нагляду.
При скоєнні адміністративного правопорушення складається протокол, за винятком коли штраф береться на місці правопорушення або сума штрафу не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або особа не хоче оскаржувати його стягнення (КАП ст.258).
Протокол направляється органу, уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (КАП, ст.257).
По справі після її розгляду може виноситися одна з постанов:
- накладання адміністративного стягнення;
- закриття справи;
- прийняття відповідних заходів впливу.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення у судовому порядку. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає, а підлягає виконанню з моменту його винесення.
Якщо з дня винесення постанови про адміністративне стягнення минуло три місяці і вона не була виконана то вже не підлягає до виконання за давністю строку.
Штраф має бути сплачений не пізніше п’ятнадцяти днів з дня вручення постанови, а у разі відмови постанова надсилається для утримання суми штрафу у примусовому порядку. При стягнені штрафу на місці скоєння адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція, що є фінансовим документом.
Державні адміністрації всіх рівнів на своїх територіях координують роботу всіх державних і громадських органів по запобіганню адміністративним правопорушенням, керують діяльністю органів внутрішніх справ, адміністративних комісій та інших органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.
Матеріальну відповідальність роботодавців і працівників регламентує КЗпП гл. ІХ ст.130 – 138 та інші нормативні акти.
Матеріальна відповідальність – це відшкодування збитків. Вона може накладатися на роботодавця за шкоду заподіяну здоров’ю працівників, трудове каліцтво або втрату ними здоров’я під час виконання службових обов’язків, а на працівників і службовців – за шкоду, заподіяну підприємству під час виконання ними службових обов’язків.
Матеріальна відповідальність може бути обмеженою і повною.
Обмежену відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству або роботодавцю несуть робітники і службовці у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати.
Стягнення відповідних грошових сум з винних працівників здійснюється із заробітної плати відповідно до наказу і письмової згоди працівника, але не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди. При відсутності письмової згоди стягнення може здійснюватися лише після вирішення справи районним народним судом.
Повну матеріальну відповідальність може нести працівник, який завдав збитків роботодавцю в результаті порушення правил охорони праці, у таких випадках:
- при наявності у діях винного ознак кримінального злочину;
- якщо на працівника спеціальними законами накладена повна матеріальна відповідальність;
- якщо між працівником і роботодавцем існує спеціальний договір про те, що працівник бере на себе повну матеріальну відповідальність;
- якщо збиток був нанесений працівником поза виконанням ним трудових обов’язків.
Повну матеріальну відповідальність закон передбачає також у тих випадках, коли працівник заподіяв шкоду в нетверезому стані або умисному знищенні, псуванні матеріалів, інструментів, що були йому надані у користування. Про повну матеріальну відповідальність у законі йдеться тоді, коли службова особа незаконно звільнила або перевила працівника на іншу роботу.
Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними витратами або з балансової вартості матеріальних цінностей.
Повне матеріальне відшкодування збитків може стягуватись з службової особи, якщо її провина встановлена судово – слідчими органами: якщо особа, винна у заподіянні шкоди, передана на поруки або її справа передана на розгляду комісію з трудових спорів.
Для притягнення винних осіб до повної матеріальної відповідальності роботодавець має пред’явити через суд регресний позов.