Долікарська допомога потерпілому. Способи штучного дихання.

Кожен працівник, обслуговуючій оперативний персонал повинен знати правила долікарської допомоги, способи штучної о дихання і масажу серця.

Долікарську допомогу потерпілому надають на місці нещасного випадку. Констатувати смерть має право тільки лікар.

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні. При виконанні штучного дихання "з рота в рот", та "з рота в ніс" або в рот або в ніс потерпілого рятівник видихає зі своїх легенів в легені потерпілого об’єм повітря в кількості 1000-1500 мл. Цей метод найбільш ефективний, однак можлива передача інфекції. тому використовують носовичок, марлю, спеціальну трубку.

Підготовка до штучного дихання полягає у поетапному виконанні наступних операцій:

ü розстібають комір, краватку, пояс;

ü кладуть потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу;

ü закидають його голову максимально назад, щоб підборіддя було на одній лінії із шиєю (підклавши попередньо під спину валик з будь-якого матеріалу);

ü натягнутою на пальці стерильною ватою обстежують ротову порожнину (витягнути згустки крові, слиз, зубні протези), повертають голову і плечі вбік;

ü повертають голову в попереднє положення (максимально закинути назад).

Глибоко вдихнувши, рятівник видихає повітря в рот потерпілого, попередньо закривши пальцями його ніс; рот і ніс потерпілого звільняються для пасивного видиху, тим часом рятівник знову набирає повітря. Коли рот потерпілого відкрити неможливо внаслідок судорожного затискання шелепи, тоді роблять штучне дихання "з рота в ніс".

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпечується при максимальному відкиданні голови назад, при відкриванні рота, при висуванні вперед нижньої щелепи.

За 1 хвилину необхідно робити 10-12 вдмухувань, тобто через кожні 5-6 секунд.

Коли у потерпілого з'являється перший слабкий поверхневий вдих, до нього пристосовується ритм штучного дихання.

Коли у потерпілого розширені зіниці і не промацується пульс навіть на шиї, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання чергується з масажем серця (рис. 3.10).

Масаж серця – це ритмічне натискання па передню с гінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і виштовхує зі своїх порожнин кров.

Після припинення натискань грудна клітка, серце розпрямляються і серце заповнюється кров'ю, що надходить з артерій.

Мета масажу серця – штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень серця. Підготовка до масажу серця є одночасно підготовкою до штучного дихання, оскільки масаж серця треба проводити разом із штучним диханням.

Поклавши потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу, роздягають його до пояса; натискаючи на третину грудної клітки потерпілого (але не під грудьми), швидкими поштовхами долонь, покладених одна на одну з двох рук рятівника, роблять 5 поштовхів-натискань з частотою 1 раз за 1 секунду, щоб груди зміщувалися у напрямку до хребта на 4-5 см. Серце стискається і проганяє кров через кровоносну систему. Чергується вдмухування повітря (штучне дихання) і натискання (масаж серця). За 1 хвилину проводиться 50 натискань на груди і 10-12 вдувань в легені. Коли починає рожевіти шкіра, звужуються зіниці при освітленні, може з'явиться пульс, тобто відновиться робота серця, тоді штучне дихання можна проводити без масажу серця.

Коли груди потерпілого за вищевказаних умов залишаються нерухомими, тоді після 2 глибоких вдмухувань, роблять 15 натискань.

Ефективність зовнішнього масажу серця полягає в наступному: в появі чіткого пульсу, в звуженні зіниць, в появі самостійного дихання, в зменшенні синюватості шкіри та видимих слизових оболонок.

Для підвищення ефективності масажу серця рекомендується підняти вгору на 0,5 метра ноги потерпілого, чим досягається кращий прилив крові в серце з вен нижньої частини тіла.

Коли все ж таки пульс відсутні, значить, настала фібриляція серця. Тоді необхідно виконані дефібриляцію, яку робить тільки лікар.

Основне завдання реанімації хворого в стані клінічної смерті – це боротьба з гіпоксією і стимуляція згасаючих функцій організму.

За ступенем важливості і терміновості реанімаційні заходи поділяються на дві групи: для підтримання штучного дихання і штучного кровообігу, проведення інтенсивної терапії для відновлення самостійного кровообігу і дихання, нормалізації функцій центральної нервової системи, печінки, нирок, системи обміну речовин. Штучне дихання (штучна вентиляція легенів) є єдиним методом лікування всіх станів, коли самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнього насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь – зупинка дихання – незалежно від причин призводить до зниження вмісту кисню в організмі (гіпоксія) і надлишку вуглекислого газу (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі розвиваються важкі порушення функцій всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації – штучній вентиляції легенів – при штучному диханні "з рота в рот".