Колективний і трудовий договори.

Питання теми

1 Поняття, предмет правового регулювання та джерела трудового права.

2 Колективний і трудовий договори.

3 Робочий час і час відпочинку.

4 Дисциплінарна і матеріальна відповідальність.

Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.

Інформаційний блок

Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права.

Трудове право – основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудовихвідносин.

		Трудові права громадян

Право на працю - одне з найважливіших соціально – економічних прав людини та громадянина. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Праця не є обов'язком людини. В Україні заборонено використання примусової праці. У той самий час, конституційна заборона примусової праці не поширю­ється на умови військової або альтернативної (невійськової) служби, працю, що пов'язана з виконанням судового вироку або необхідна за надзвичайних умов. Конституція визначає гарантії права на працю.

На створення реальних передумов здійснення права на працю спрямований Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року. Він визначає поняття “зайнятість населення”як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Безробітними в ньому визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У зазначеному законі також закріплюються правові основи забезпечення трудової зайнятості населення та його захисту від безробіття.

Конституційне право на працю конк­ретизується в інших галузях права, й насамперед у нормах трудового законодавства, які регулюють трудові відносини пра­цівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізични­ми особами.

Основним джерелом трудового права в Україні єКодекс законів про працю(КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року.

Він скла­дається з преамбули і 18 глав, які містять 265 статей.

До трудового законодавства належать такі важливі акти, як Закони України "Про охорону праці", "Про колек­тивні договори і угоди", "Про оплату праці", "Про відпустки", Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (кон­фліктів)" та ін.

Трудові колективи теж беруть участь у створенні локальних нормативно – правових актів, до яких належать Правила внутрішнього трудового розпорядку, колективні договори, накази.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються законодавством та їх­ статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охоро­ни праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Трудове право регулює трудові відносини найманих праців­ників.

За Законом України "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів) - це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Правове регулювання праці категорій працівників, подіб­них до найманих, - державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів - здійснюється спеціальними законами, а в частині, яку не врегульовано так само, - зако­нодавством про працю.

Колективний і трудовий договори.

До основних інститутів трудового законодавства належать трудовий і колективний договори. Їх основні положення врегульовують­ся КЗпП України та Законом України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року.

Колективний договір –договір, щорегулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини між власником і праців­никами (колективом усіх, кому власник надає роботу) на під­приємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір укладається з метою узгодження інтересів сторін. Він поєднує в собі риси договору і нормативно-правового акту. З одного боку, колективний договір підписується влас­ником чи уповноваженим ним органом, а з іншого - пред­ставником трудового колективу.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, чи ні.

У колективному договорі за згодою сторін встанов­люються взаємні зобов'язання щодо врегулюваннятрудових і соціально-економічних відносин, які стосуються умов праці і соціальних гарантій (змін в організації виробництва і праці, форм і розмірів заробітної плати, надбавок, премій та ін., тривалості робочо­го часу й часу відпочинку, охорони праці, організації оздо­ровлення й відпочинку працівників, гарантій діяльності профспілкових організацій трудящих тощо).

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії та соціально-побутові пільги, але не може містити положень, які погіршують становище пра­цівника всупереч вимогам чинного законодавства.

Колективний договір набирає чинності з дня підписання його представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі. Він реєструється місцевими органами ви­конавчої влади. Після закінчення строку дії колективний договір діє до того часу, поки сторони не укла­дуть нового або не переглянуть чинного, якщо інше не перед­бачено договором. Строк дії колективного договору, угоди ви­значається сторонами. На практиці колективні договори укла­даються строком на 1-3 роки

Трудовий договір - це угода між пра­цівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціаль­ністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.

Отже, трудовий договір є підставою виникнення трудових відносин між власником і конкретною особою.

Трудовий договір фіксує умови здійснення певних тру­дових відносин. Ці умови поділяються на:

1 Безпосередні, які в свою чергу, поділяються на необхідні умови, без яких трудовий договір не може бути укла­дений (місце роботи, кваліфікація, посада працівника, роз­мір його заробітної плати, час початку роботи), та додаткові (факультативні), без наявності яких договір може бути укла­дений (соціально-побутові пільги працівника, обслуговуван­ня дитячими дошкільними закладами та організація гро­мадського харчування за місцем роботи, встановлення випробувального строку, суміщення професій тощо).

2 Похідні (мінімальні розміри заробітної плати, тривалість трудової відпустки максимальна тривалість робочого часу, охорона праці, матеріальна відповідальність).

У разі укладення трудового договору на невизначений строк, тобто без зазначення строку його дії, трудові відносини тривають необмежений час і можуть бути припинені тільки тоді, коли це передбачено законодавством. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, є основним і найбільш поширеним на практиці ви­дом трудового договору.Трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не можна встановити з урахуванням характеру роботи або умов її ви­конання, або інтересів працівника (наприклад, його бажан­ня), або в інших випадках, передбачених законодавчими акта­ми. При укладанні трудового договору на визначений строк цей строк визначається за погодженням сторін і може обу­мовлюватися як конкретним терміном, так і часом настан­ня певної події (наприклад, повернення на роботу: праців­ниці з відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і відпу­стки по догляду за дитиною; особи, яка звільнилася з роботи у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи аль­тернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду або виконанням певного обсягу робіт).

Трудові договори укладаються в усній і письмовій формах. В абсолютній більшості випадків законодавство вимагає укладання трудового договору в письмовій формі.

Трудовий договір, що укладається в усній формі, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди за всіма необхідними і додатковими умовами.

Якщо договір укла­дається в письмовійформі, то він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

Особливою формою трудового договору є контракт –це договір, укладений письмово, в яко­му строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечен­ня й організації праці працівника, умови розірвання догово­ру, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законо­давством.

Контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених чинним законодавством, щодо працівників, які працюють чи працевлаштовуються за трудовими договора­ми на визначений строк або на час виконання певної роботи.

Від звичайного трудового договору контракт відрізняєть­ся ширшим колом умов, які визначаються угодою сторін. Контракт дозволяє більш детально регламентувати трудові права й обов'язки працівника і власника або уповноважено­го ним органу. Контракт завжди має строковий характер (при цьому строк його дії визначається угодою сторін) і укладаєть­ся в письмовій формі.

Трудовий договір оформлюється відповідним наказом.

Якщо наказ не був виданий, але працівник фактично розпочав роботу (вступив у трудові правовідносини з власником), то трудовий договір вважається укладеним.

При укладанні трудового договору громадянин зобов'яза­ний подавати паспорт або інший документ, що посвідчує осо­бу, трудову книжку.

Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.

За­повнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого стро­ку з дня прийняття на роботу.

У випадках, передбачених законодавством, також необхідно подавати документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Строк випробуван­ня при прийнятті на роботу, якщо інше не передбачено зако­нодавством України, не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках за погодженням з відповідним коміте­том профспілки - 6 місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати 1 місяця.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.

		Підстави припинення трудового договору ст. 36,37 КЗпП

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу чи фізичної особи (з ініціативи роботодавця) може відбуватися одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівним працівником.

Розірвання трудового договору за попередньою згодою профспілкового органу у більшості випадків, (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) та в інших випадках, передбачених трудовим законодавством, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Профспілковий орган у п'ятнадцятиденний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Профспілковий орган повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття.

У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Я

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених КЗпП.