Автоматичні системи пожежегасіння

Автоматичні установки (системи) пожежогасіння призначені для гасіння або локалізації пожежі. Одночасно вони повинні виконувати і функції автоматичної пожежної сигналізації.

Установки автоматичного пожежогасіння повинні забезпечувати:

- час спрацьовування менший гранично припустимого часу вільного розвитку пожежі;

- тривалість дії в режимі гасіння, необхідну длі ліквідації пожежі;

- інтенсивність подавання (концентрацію) вогнегасних речовин;

- надійність функціонування.

Автоматичні системи пожежогасіння підрозділяються на спринклерні та дренчерні.

Спринклерні установки являють собою автоматичну систему гасіння пожежі з використанням води чи піни. Схема спринклерної установки водяної системи, представляє розгалужену систему труб, обладнану спринклерними голівками Вихідні отвори спринклерних голівок закриваються легкоплавкими замками, що при впливі визначеної температури (замки розраховані на 72⁰, 93⁰, 141⁰ і 182⁰С) розпаюються, і вода із системи під напором виходить від отвору голівки і зрошує визначену площу (площа зрошення одним спринклером складає від 9 до 12м² з інтенсивністю 0,1 л/см²).

При захисті неопалюваних приміщень застосовується спринклерна установка повітряної системи, у якій трубопроводи заповнені не водою, а стисненим повітрям з використанням замість водяного контрольно-сигнального клапана, повітряного клапана. Вода в такій системі знаходиться до контрольно-сигнального клапана, а після нього в системі знаходиться стиснене повітря, тобто при розкритті голівок у повітряній системі виходить повітря і тільки після цього вона заповнюється водою.

Змішані системи являють собою сполучення водяної і повітряної систем і обслуговуються двома контрольно-сигнальними клапанами (водяним і повітряним), що встановлюються послідовно один за іншим.

Ця система дозволяє в літню пору заповнювати всю мережу водою, а узимку повітрям.

Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні голівки-дренчери з діаметром відкритих вихідних отворів 8,10 і 12,7 мм лопасного чи розеточного типу, розрахованих на зрошення до 12м² площі підлоги (більш ефективні конструкції розпилювачів дозволяють зрошувати до 210м²).

Дренчерні установки можуть бути ручної й автоматичної дії. При ручній дії установка приводиться в роботу відкриванням засувки; системи автоматичної дії виконуються відособленими чи поєднуються зі спринклерними установками.

Дренчерні установки автоматичної дії являють собою системи з клапанами групової дії, або з так названими “контролями” (клапани з легкоплавким замком).

Установки з застосуванням клапана групової дії (мал. 7) приводяться в роботу за допомогою спонукального трубопроводу, з'єднаного з камерою клапана групової дії. На цьому трубопроводі встановлюються спринклерні голівки. Після спрацьовування цих голівок тиск у камері знижується, клапан відкривається і вода надходить у дренчери і спринклерну мережу. В усіх випадках дренчерні системи автоматичної дії повинні мати на спонукальному трубопроводі крани ручного включення для приведення системи (при необхідності) вручну.

Крім зазначених вище установок, велике поширення одержали установки газового гасіння в який як ефективне гасіння речовин використовуються інертні гази чи вуглекислота.

Евакуація людей.

Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації людей в основному для громадських будинків.

Рекомендується мати такий план і для виробничих будинків з масовим перебуванням людей. Він включає в себе заходи, які забезпечують своєчасне оповіщення про пожежу чи про аварії; вивід всіх людей з приміщення найкоротшими та безпечними шляхами; спокій та порядок при русі; порядок та послідовність евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.

Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об'єктів). В склад комісії входять: голова пожежно-технічної комісії, заступник директора (завідувач) з адміністративно-господарської частини та начальник охорони об'єкта або начальник добровільної пожежної дружини.

Комісія чи спеціально призначена особа вивчає планування будинку, щоб вияснити можливі схеми руху людей при евакуації, а також шляхи для їх рятування. Планування вивчають простим оглядом будинку, а при складних об'єктах - шляхом вивчення проектних матеріалів та розрахунків процесу евакуації.

При огляді будинку усувають всі порушення правил стану шляхів евакуації та евакуаційних виходів. Одночасно з тим вивчають наявні акти та приписи протипожежних оглядів, щоб усунути порушення правил пожежної безпеки на шляхах евакуації На основі вивчення планування, проектних та розрахункових матеріалів складають маршрути руху людей з різних приміщень.

Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, оповіщення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.

При встановленні порядку евакуації майна комісія уточнює місця збереження документації та пожежонебезпечних матеріалів, а також діючі та запасні в'їзди на територію установи, які придатні для проїзду пожежних автомобілів.

План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практичного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі. План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.

Контроль за вивченням плану евакуації і навчанням персоналу покладається на керівника установи. Для обліку проведених занять та перевірки стану шляхів евакуації корисно завести спеціальний журнал. Практичне відпрацювання плану евакуації проводиться особою, яка призначається адміністрацією установи.

Керівник установи зобов'язаний по мірі зміни обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх обов'язками по плану евакуації під розписку.

Список использованной литературы

1. Основы охраны труда: Учебник для студентов высших учебных заведений образования Украины III-IV уровня аккредитации / Под ред., д.т.н., профессора А.С.Беликова. - Днепропетровск: 2004г. – 386 с.

2. Крикунов Г.Н., Беликов А.С, Залунин В.Ф. Безопасность жизнедеятельности: 1- 2ч. Днепропетровск: Пороги, 1998. - 412 с.

3. Крикунов Г.Н., Беликов А.С, Залунин В.Ф. Безопасность жизнедеятельности. Днепропетровск: УкОИМА-пресс, 1995. - 196 с.

4. Крикунов Г.Н., Резніченко П.Т. Охрана праці в будівництві: Навч. посібник. К.: ІСДО, 1994. - 272 с.

5. Кобельник В.Ф. Охрана труда. К.: Высшая школа, 1990. - 286 с.

6. Основы охраны труда: Учебник для студентов высших учебных заведений образования Украины / Под ред., к.т.н., профессора В.В. Сафонова. - Киев: 2004г. – 328 с.

7. Пчеленцев В.А., Коптев Д.В., Орлов Г.Г.. Охрана труда в строительстве: Учебник для строителей, вузов и ф-тетов. М.: Высшая школа, 1991. - 272 с.

8. Ткачук К.Н. Справочник по охране труда на промышленном предприятии. К.: Техніка, 1991. - 285 с.

9. Беликов А.С. Теоретическое и практическое обоснование эффективного применения огнезащитных покрытий для снижения горючести материалов и повышения огнестойкости строительных конструкций. Днепропетровск, ПГАСиА, 2000. – 196 с.

10. Жидецкий В.Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів. Навчальний посібник. – Вид.2-е.доп. – Львів: Афіша, 2001. – 176 с.

11. Жидецкий В.Ц. Джигирей В.С. Мельников О.В. Основи охорони праці. Підручник. – Вид.5-е.доп. – Львів: Афіша, 2002. – 350 с.

12. Законодавство України про охорону праці. У 4-х томах. – К.: Основа, 1995.

13. Катренко Л.А. Пістун І.П. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2001. – 339 с.

14. Купчик М.П., Гандзюк М.П. Степанець І.Ф. та ін. Основи охорони праці. – К.: Основа, 2000. – 416 с.

15. Міжнародна законодавство про охорону праці. У 3-х томах. – К.: Основа, 1997.

16. Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 288 с.