Практична робота № 3. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЛЮДИНИ
Мета роботи: Вивчити методику і набути навички визначення працездатності людини.
План
1. Оволодіти методикою для оцінки функціонального стану людини:
а) діагностика серцево-судинної системи;
б) діагностика дихальної системи;
в) діагностика психічного стану людини.
Теоретичні відомості
Основним методичним підходом при оцінці працездатності людини є використання прямих і непрямих показників. До прямих показників працездатності відносять результати роботи: точність і швидкість її виконання, помилки і продуктивність праці. Як непрямі показники використовується динаміка показників функціонального стану організму, тобто ступінь відхилення їх при роботі від вихідного значення чи від фізіологічної норми.
Найбільш повне й адекватне уявлення про працездатність можна отримати при вивченні як виробничих характеристик робочої діяльності, так і рівня функціональних змін різних органів і систем, найбільш завантажених при досліджуваному різновиді праці.
Дослідження працездатності починається з характеристики всього комплексу факторів, специфічних для тієї чи іншої професії, їх якісної оцінки, що дає змогу визначити фізіологічні зміни і прогнозувати можливий вплив праці на організм людини.
Фізіологія праці сьогодні не має універсальної методики професіографії, з допомогою якої можна було б характеризувати будь-який різновид праці. У більшості досліджень є описова характеристика деяких різновидів праці, яка дає уявлення про якісні особливості специфіки режиму, гігієнічні умови, навантаження на центральну нервову систему, фізичний компонент тощо. Однак і така далеко не повна професіографічна оцінка дає змогу помітити різницю в ступені впливу на організм людини комплексу факторів, які характеризують умови праці, тобто ступінь важкості і напруженості праці, параметри виробничого середовища.
Ефективність праці людини значною мірою визначається функціональним станом організму. Зі зміною функцій виконавчих систем змінюється рівень активності серцево-судинної і дихальної системи, які забезпечують роботу перших.
Вивчення працездатності за функціональним станом працюючого пов’язане з розв’язанням низки завдань, які випливають зі специфіки виробничого процесу. Насамперед необхідно визначити, які функції і на яких етапах роботи беруть на себе основне навантаження. Це визначає вибір фізіологічних показників. У кожному конкретному випадку він здійснюється з урахуванням оцінки стану спочатку тих систем організму, які найбільш важливі для забезпечення конкретної професійної діяльності.
Динаміка працездатності і розвиток утоми при фізичній і розумовій праці принципово не різняться. Однак при втомі, пов’язаній з розумовою діяльністю, найбільш виражені функціональні зміни спостерігаються в центральній нервовій системі. Тому для оцінки функціонального стану людини, зайнятої переважно розумовою працею, можуть бути використані дані, які характеризують швидкість рухових реакцій, поверхневу чутливість шкіри, пороги слухової і вібраційної чутливості, точність координації рухів, показники функціонального стану зорового аналізатора, психофізіологічні показники (коректурні проби, тести на увагу, пам’ять), а також показники функціонального стану кровообігу, дихання та ін.
При оцінці переважно фізичної праці можуть бути використані показники стану нервово-м’язової системи (сила, витривалість окремих м’язових груп), показники гемодинаміки, дихання, часу умовнорухових реакцій.
Поділ показників оцінки функціонального стану при розумовій та фізичній праці є відносним. При будь-якому різновиді роботи можуть бути використані електро енцефалографія, електрокардіографія, реонцефалографія, електроміографія, складні біохімічні методи. В процесі діагностики втоми функціонального стану людини використовуються різноманітні тести і проби.
Серцево-судинна система.
Простий тест Руф’є-Діксона:
((Р1 + Р2+ Р3) – 200)/10
де РІ– пульс в спокої;
Р2 – пульс після 20 присідань;
Р3 – пульс після хвилини відпочинку.
Кінцеві цифри (остання ціла цифра): 1–3 – відмінний показник, 3–6 – гарний, 6–9 – задовільний.
Індекс Кердо: співвідношення діастолічного тиску Т і пульсу П:
IK=100*(1–T/П)
Дослідження необхідно проводити в один і той же час доби (наприклад, вранці після сну).У здорових осіб він близький до нуля. Якщо значення цього індексу більше нуля, то кажуть про переважання збуджуючих впливів у діяльності вегетативної нервової системи, якщо менше від нуля, то про переважання тормозних, якщо рівний нулю, то – про функціональну рівновагу.
Середній артеріальний тиск, який є одним із важливих параметрів гемодинаміки, обчислюється за формулою:
АТсер=АТдіаст+АТпульс/2
АТсер–середній артеріальний тиск
АТдіаст –діастолічний артеріальний тиск
АТпульс –артеріальнийпульс в стані спокою
При фізичній втомі АТ підвищується на 10–30мм.рт.ст.
Ортостатична проба. Людина лежить на кушетці 5 хв., потім фіксується ЧСС. Після цього вона встає і ЧСС знову підраховується. У нормі при переході зі стану лежачи у стан стоячи ЧСС збільшується на 10–12 пошт./хв. Збільшення ЧСС до 20 пошт./хв засвідчує задовільну реакцію, а понад 20 пошт./хв – незадовільну, тобто недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.
Клиностатична проба – перехід зі стану стоячи в стан лежачи. У нормі зменшення ЧСС становить 6–10 пошт./хвилину.
Проба з 20 присіданнями (проба Мартіне). Підраховується ЧСС в спокої. Після 20 глибоких присідань (ноги нарізно, руки витягнуті вперед) протягом 30 сек. визначають процент почастішання пульсу від вихідного рівня. Оцінка роботи: при почастішанні пульсу на 25% стан серцево-судинної системи оцінюється як добрий, на 50–75% – задовільний, більше ніж 75% – незадовільний. Якщо є можливість виміряти АТ до і після проби, то при здоровій реакції на фізичне навантаження систолічний (верхній) тиск зростає 25–30 мм. рт. ст., а діастолічний (нижній) або лишається на попередньому рівні, або незначно (на 5–10мм.рт.ст.) знижується.
Коефіцієнт витривалості визначаємо за формулою Кваса. Тест характеризує функціональний стан серцево-судинної системи і є інтегральною величиною, яка об’єднує ЧСС, систолічний і діастолічний тиск:
КВ = ЧССх10/Тпульс
КВ –коафіцієнт витривалості
ЧСС –частота серцевих скорочень
Тпульс –пульс в стані спокої
У нормі КВ становить 16. Збільшення його свідчить про послаблення діяльності серцево-судинної системи, зменшення про посилення.
Субмаксимальні тести при навантаженнях. Дослідження свідчать, що найбільш цінну інформацію про функціональний стан серцево-судинної системи дає облік змін основних гемо-динамічних параметрів не у відновний період, а безпосередньо під час виконання дозованих навантажень.
Проба Штанге – затримка дихання на вдиху.
Обстежуваний у стані стоячи робить вдих, потім глибокий видих і знову вдих (80–90% максимального) і закриває рот. На ніс накладається гумовий затискач. Відмічається час затримки дихання. У доброму функціональному стані людина здатна затримати дихання на 60–120 с. При втомі час затримки різко знижується.
Проба Генчі – затримка дихання на видиху. У доброму функціональному стані людина може затримати дихання на видиху на 60–90 с. При втомі час затримки дихання різко скорочується.
Проба на стійкість в позі Ромберга. Обстежуваний стоїть із заплющеними очима, витягнувши вперед руки з розведеними пальцями. При ускладненому варіанті ступні ніг містяться на одній лінії (носок до п’ятки). Визначають максимальний час стійкості і наявності тремтіння. При втомі порушується стійкість, пальці рук починають тремтіти.
Проба А.І. Яроцкого (визначення рівноваги). Основна стійка, очі закриті, неперервне обертання голови в одну сторону в темпі два рухи в секунду. Враховуємо час від початку руху голови до моменту втрати рівноваги. Оцінки: збереження рівноваги 35 с. – «відмінно», 29 с. – «добре», 15с– «задовільно».
За формулою Лоренца, ідеальна маса тіла М становить:
М= (Р – 100)– (Р– 150)/2),
де Р – зріст людини
M – ідеальна маса тіла.
Психічний стан. Темпінг-тест(визначення максимальної частоти рухів кисті). Він відображає функціональний стан рухливої сфери і силу нервової системи. Для проведення тесту потрібні секундомір, олівець і аркуш паперу. На папері рисують квадрат 20x20 см і ділять його двома лініями на чотири рівні частини. Обстежуваний протягом 10 с у максимальному темпі ставить крапки в першому квадраті, через 20 с. – у другому і т.д. Щоб крапки не накладалися одна на одну, рекомендується переміщати руки по колу. Підраховують кількість крапок у кожному квадраті, з’єднуючи всі точки між собою. Різке зниження частоти рухів, тобто зменшення кількості крапок від квадрата до квадрата, свідчить про недостатню рухливість нервових процесів, а значить, про сповільнення процесу втягування у роботу.
Завдання до роботи
1. Провести визначення власної працездатності.
2. Результати досліджень занести до таблиці 3.4:
Таблиця 3.4.
| № | Назва тесту (індексу, проби, оцінки) | Система людина, яка перевіряється | Формула для обчислення | Нормативне значення | Реальне значення | Висновок* (порівняння значень) |
* Н – у нормі, В – вище за норму, М – менше за норму.
3. За результатами дослідження зробити висновки щодо власної працездатності. Розробити рекомендації щодо підтримання (покращення) власної працездатності.
Контрольні запитання
1. Які характеристики потрібно враховувати для оцінки функціонального стану, зайнятих розумовою працею?
2. Суть тестів для визначення функціонального стану серцево-судинної системи.
3. Поняття максимального споживання кисню і зв’язок його з критеріями здоров’я.
4. Яка функція апарату зовнішнього дихання людини?
5. Методи вивчення сенсомоторних реакцій.
6. Проби для вивчення вестибулярного аналізатора.
Питання для обговорення
1. Функціональний стан людини і його вплив на безпеку виробничої діяльності.
2. Взаємозв’язок функціонального стану та рівня успішного навчання студентів.
Рекомендована література
1. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб., 1992.
2. Купер К. Аэробика для хорошего самочувствия. – М., 1989.
3.Уилмор Дж. X., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. – К., 1997.
4.Физиологическое тестирование спортсмена высокого класса/Под. ред. Дж.Д. Мак-Дугал. – К., 1997.
5.Хорунжев А.Г. Методы оценки физической работоспособности и функционального состояния сердечно-сосудистой системы в медицине и физиологии. – Челябинск, 1993.