Нормативно-правові акти україні з охорони праці

Охорону праці розглядають як систему законодавства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони праці, передбачені у нормативно-правових актах. Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла спе­ціальний закон, що комплексно регулює питання охорони праці. В подальшому його норми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, що сформували цілком самостійну гілку законодавства у складі кодифікованого трудового законодавства України. Враховуючи основні між­народні стандарти у сфері охорони праці, вони встановлюють пріоритетність життя та здоров'я працівників, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та усесторонню поінформованість працівника про наявні шкідливі і небезпечні умови праці, передбачають систему організації управління охо­роною праці на національному і виробничому рівнях, створення спеціальних служб що здійснюють комплексне управління охороною праці, запроваджують гнучкі важелі корегування розмірів страхових внесків роботодавця на загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків і професій­них захворювань, застосування штрафних санкцій та інше.

Нормативно-правові акти можна поділити на загальні та спеціальні. До за­гальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет трудового права і містять лише окремі норми, що регулю­ють трудові відносини, у тому числі з охорони праці. Спеціальні норматив­но-правові акти — це акти, що в спрямовані на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин. За юридичною силою нормативно-правові акти традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативне правові акти. У свою чергу закони можна поділити на основний (конституція), кодифіковані (основи і кодекси) та звичайні.

Основним нормативно-правовим актом є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Вона встановила права і обов'язки людини і громадянина у сфері праці.

Право на належні, безпечні і здорові умови праці визнано одним з конститу­ційних прав в Україні (ч.4 ст. 43).¹⁵ Конституція передбачила ряд інших поло­жень, що стосуються особливостей охорони праці окремих категорій працівни­ків. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах (ч.5 ст. 43). У ст. 45 Конституція України встано­вила право на відпочинок, що забезпечується наданням днів щотижневого від­починку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

¹⁵ Право на належні, безпечні і здорові умови праці є одним з міжнародних стандартів у сфері праці, тому знайшло своє закріплення у конституціях багатьох країн. Наприклад:

— Конституція Азербайджанської Республіки від 12.11.1995р. у ч.б ст.35 встановила, що "кожний має право працювати у безпечних і здорових умовах".

Розділ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Конституція містить норми, які сприяють реалізації зазначених прав з охо­рони праці, наприклад, право на об'єднання і участь у профспілках з метою за­хисту своїх трудових і соціально-економічних прав, право на страйк, на інфор­мацію, на судовий захист тощо. Ці та інші норми Конституції мають важливе значення для регулювання трудових відносин, у тому числі з охорони праці, і знайшли свою конкретизацію в інших нормативно-правових актах.

Основним галузевим кодифікованим джерелом трудового права є Кодекс за­конів про працю України, прийнятий 10 грудня 1971 року. Він складається з двадцяти глав (глави І-ХУПІ, глави ІП-А і XVI-А), ряд з яких присвячені охороні праці: глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді". Окремі питання щодо особливостей робочого часу, часу відпочинку, нормування та оплати праці працівників, які працюють у шкідливих і небезпеч­них умовах праці, викладенні у відповідних главах.

За останні десятиріччя у КЗпП України неодноразово вносилися зміни і до­повнення. Набула поширення практика попереднього прийняття спеціальних законів, на основі яких у подальшому змінюються цілі розділи Кодексу. Так у зв'язку і на підставі Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. внесено зміни до глави XI "Охорона праці". 21 листопада 2002 року Закон Украї­ни "Про охорону праці" прийнято у новій редакції, що очевидно спричинить внесення нових змін у КЗпП України.

— Конституція Республіки Вірменія від 05.06.1995р. у ч.2 ст.29 встановила вимоги щодо охоро­ни праці, а саме "...заробітну плату, що задовольняє вимоги безпеки і гігієни умов праці".

— Конституція Республіки Білорусь від 24.11.1996р. у ч.І ст. 41 передбачає "право ... на здо­рові і безпечні умови праці".

— Конституція Грузії від 24.08.1995р. у ч.4 ст.ЗО закріпила "захист безпечних, зорових умов праці... ", що визначається законом.

- Конституція Республіки Казахстан від 30.08.1995р. у ч.2 ст.24 вказує, що кожен "...має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни..."

- Конституція Киргизької Республіки від 05.05.1993р., зі змінами і доповненнями від 10.02.1996р., проголошує, що "громадяни Киргизької Республіки мають право на охорону пра­ці у всіх її формах і проявах, на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни..."

- Конституція Республіки Молдова від 29.07.1994р., зі змінами від 19.07.1996р., у ч.2 ст.43 вказує, що "працівники мають право на захист праці. Заходи по захисту стосуються безпеки гігієни праці, режиму праці жінок і молоді, встановлення мінімальної заробітної плати у сфері економіки, щотижневого відпочинку, сплатної відпустки, праці в тяжких умовах, а також в інших специфічних ситуаціях."

— Конституція Російської Федерації від 12.12.1993р. у ч.З ст.37 встановила "право на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни..."

— Конституція Республіки Таджикистан від 06.11.1994р. у ч.І ст.35 передбачає "право на ... охорону праці..."

- Конституція Туркменістану від 18.05.1992р., зі змінами і доповненнями від 27.12.1995р., у ч.І ст.31 проголошує "право на ... здорові і безпечні умови праці."

- Конституція Республіки Узбекистан від 08.12.1991р., зі змінами від 28.12.1993р., у Главі IX "Економічні і соціальні права" ч.І ст.37 закріпила "право ... на справедливі умови праці..."

- Конституція Бельгії від 07.02.1831р. у п.10 ч.З ст.23 передбачає "... право на справедливі умови праці..."

— Конституція Ірландії від 29.12.1937р. у п.4.20. п.2 ст.45 зазначає, що "держава повинна при­кладати зусиль, щоб силами і здоров'ям працівників, мужчин і жінок, підлітків не зловжива­ли і щоб громадяни не мали через економічну необхідність займатися тим, що не підходить для їх статті, віку і сили".

1.3. Нормативно-правові акти Україні з охорони праці

Питання відповідальності за порушення законодавства про охорону праці знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. та Кодексі України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. Так Кримінальний кодекс України містить розділ X, присвячений злочинам проти безпеки виробництва. Статті 271-275 передбачають кримінальну відповідаль­ність за порушення вимог законодавства про охорону праці, правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, правил безпеки на вибухонебез­печних підприємствах або вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або раді­аційної безпеки, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. Кодекс України про ад­міністративні правопорушення передбачив адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці (ст. 41), вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93), вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промис­ловості (ст. 94), порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95).

Ряд норм, що регулюють охорону праці, встановлено і в загальних законах. Обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці передбачено у ст. 9 Закону України "Про підприємництво" та ст. 26 Закону України "Про підпри­ємства в Україні"; право на безпечні для здоров'я і життя умови праці, гігієнічні вимоги до повітря у виробничих приміщеннях, інші вимоги до виробничих при­міщень, засобів виробництва і технологій, проходження обов'язкових медичних оглядів встановленні у Законі України "Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення (ст.ст. 4,19, 22,26) тощо.

Але центральне місце у системі законодавства України про охорону праці зай­має Закон України "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року. Він складається з дев'яти розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організа­цію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управ­ління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячений міжгалузевим та галузевим нормативним актам про охорону праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

З прийняттям цього Закону встановлено принципи державної політики у сфері охорони праці, серед яких пріоритетність життя і здоров'я працівників, запроваджено комплекс гарантій, що спрямовані на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, у тому числі передбачено можливість державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, встановлено норми прямої дії щодо порядку організації охорони праці на виробництві, безперервного навчання з охорони праці, передбачено основи економічних методів управління охороною праці, впровадження систе­ми забезпечення безпеки виробництва, засобів виробництва, технологій, про-

Розділ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

дукції, забезпечення активної участі профспілок та уповноважених трудових колективів у роботі з організації та поліпшення охорони праці.

Практика реалізації Закону України "Про охорону праці" показала окремі його недоліки. Перш за все, значна частина норм, що передбачала профілакти­ку і попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань випереджала існуючі суспільні відносини. Таким чином тривалий час не реа­лізовувалися норми з соціального страхування, в значній частині залишилися на папері норми, що передбачали економічні механізми управління охороною праці. Існують суттєві складнощі щодо персональної відповідальності як ро­ботодавців, так і працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці, взаємодії та координації державних органів, що здійснюють нагляд за охороною праці. Виникла необхідність подальшого приведення українського законодавства до міжнародних стандартів у сфері охорони праці, узгодження між собою нормативно-правових актів України з охорони праці та врахування структурних змін у структурі роботодавців. Вказані та інші причини окреслили потребу прийняття відповідних законодавчих змін в охороні праці.

21 листопада 2002 року прийнято нову редакцію Закону України "Про охорону праці", що набула чинності 18 грудня 2002 року. Більш чітко визначено сферу дії Закону, він поширюється як на роботодавців-юридичних осіб, так і на роботодавців-фізичних осіб. Законом змінено підходи до організації управління охороною праці на виробництві (щодо створення служб охорони праці, комісій з питань охорони праці, проведення аудиту охорони праці), встановлено відхід від системи жорст­кого адміністрування управління охороною праці на регіональному, галузевому і державному рівнях; визначені мінімальні розміри фінансування охорони праці на локальному рівні, змінено систему видачі дозволів; приведено у відповідність з чинним законодавством питання відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті, накладення штрафів на роботодавців, здійснення громадського контролю тощо. Загалом нова редакція Закону удосконалила механізм правового забезпечення організації охорони праці, створення безпечних і нешкідли­вих умов праці та в подальшому підтримала основний принцип державної політи­ки — прерогативи життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.

На основі Закону Україні "Про охорону праці" було прийнято значну кількість підзаконних нормативно-правових актів, що дало підстави стверджувати про фор­мування окремої підсистеми трудового законодавства. Особливе значення у якій займають міжгалузеві та галузеві нормативно-правові акти з охорони праці

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування нормативно-правових актів з охорони праці, принципи їх прийняття та побудови.¹⁶ Цими актами встановлю-

¹⁶ Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, затверджене наказом Держнаглядохоронп-раці від 16.03.1994 р. за № 19; Положення про порядок побудови та оформлення державних нормативних актів про охорону праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 01.03.1994 р. за № 16; Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998р. за№ 9.

1.3. Нормативно-правові акти Україні з охорони праці

ється порядок прийняття, перегляду І скасування не всіх нормативно-правових актів, а лише тих, що регулюють питання охорони праці і приймаються лише повноважними центральними органами державної виконавчої влади.

Нормативно-правові акти з охорони праці (далі — НПАОП) — це прави­ла, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (ст. 27 Закону України "Про охорону праці"). За сферою дії вони поділяються на міжгалузеві та галузеві. До міжгалузевих нор­мативно-правових актів з охорони праці відносять акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої приналежності та форм власності. До галузевих нор­мативно-правових актів з охорони праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

Розділ V Закону України "Про охорону праці" викладено в новій редакції відповідно Закону України від 21 листопада 2002 р. Зміни торкнулися як складу повноважних суб'єктів, так і процедури прийняття, перегляду та скасування нормативно-правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних норматив­но-правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці є Державний комітет України з нагляду за охороною праці, що утворений у складі Міністерства праці та соціальної політики України. До органів державного нагляду за охороною праці належать державний комітет ядерного регулювання України, Державний департамент пожежної безпеки МВС, Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України тощо. Сані­тарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, яким є Міністерство охорони здоров'я України..

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий характер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'ятирічного) та поточного (річного) зведених планів. Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджується міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповід­ність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведе­ного та галузевих планів формуються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Принцип плановості є характерним не лише для порядку прийняття НПАОП, коли на основі календарного плану і технічного завдання визначаються строки початку та закінчення робіт, етапи опрацювання, строки виконання та виконав­ці, але й для порядку перегляду і внесення змін до них. НПАОП переглядаються

Розділ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

в міру необхідності, але не рідше одного разу в десять років, а роботи по їх перегляду включаються до плану опрацювання НПАОП. Наприклад, наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 69 від 24.04.2003 р. затверджено Зведений план розроблення (перегляду) міжгалузевих і галузе­вих нормативно-правових актів про охорону праці на 2003 р.

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у т. ч. міжнародного досвіду) та залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та організацій. З цією метою створена мережа головних і базових організацій. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка координує роботу у цьому напрямі, надає ме­тодичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднан-ь підприємств. До розробки проекту нормативного акту можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців. З метою профілактики нещасних випадків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право приймати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці.

Прийняття НПАОП має комплексний характер, оскільки при опрацюванні вра­ховуються різносторонні інтереси зацікавлених суб'єктів, охоплюється широкий спектр регульованих питань. Одночасно, з прийняттям проекту НПАОП розгля­даються і інші взаємопов'язані нормативні акти. Розробники зобов'язані одночас­но підготувати обґрунтовані пропозиції про їх перегляд, зміну чи скасування.

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі — скасування і тимчасове припинення. Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого норма­тивного акта або визнання недоцільним подальше використання НПАОП. Ска­сування НПАОП здійснюється за наказом органу, який затвердив цей акт, але не пізніше як за три місяці до визначеної дати скасування.

Тимчасове припинення НПАОП застосовується як винятковий захід для встановлення виключного порядку застосування відповідного акту з охорони праці на певний строк. Воно допускається у виключних випадках, передбачених законодавством України. А саме:

- при відсутності науково-технічних рішень, що забезпечують наявність при­ладів та устаткування, які задовольняють вимоги нормативного акта про охо­рону праці;

- у зв'язку з затримкою або припиненням випуску промислового устаткування, приладів або матеріалів, які вимагаються нормативним актом про охорону праці;

- у випадках несвоєчасного виявлення помилок, які були допущені під час проектування, будівництва та введення в експлуатацію виробничого об'єкта, якщо ці помилки неможливо усунути без його реконструкції;

1.3. Нормативно-правові акти Україні з охорони праці

- при застосуванні нового нормативного акта про охорону пращ, коли його ви­моги почали діяти, а приведення виробництва, об'єкта або робочого місця до нових вимог ще не закінчено.

У попередній редакції Закон України "Про охорону праці" допускав про­ведення тимчасового припинення НПАОП лише за попередньою згодою працівників підприємства, установи, організації. Зараз така вимога відсутня у згаданому Законі, роботодавець лише зобов'язаний невідкладно повідомити за­інтересованих працівників про рішення відповідного державного органу щодо припинення НПАОП.

Припинення НПАОП здійснюється з дотриманням спеціально встановленої процедури. Роботодавець повинен звернутися з письмовим клопотанням до ор­гану державного нагляду, що затверджував цей нормативний акт. У клопотанні обов'язково зазначається нормативний акт і його положення, що не виконуються та причини їх невиконання, додаткові заходи, яких вжито для забезпечення без­печної експлуатації відповідного виробництва, об'єкта, устаткування, техноло­гічного процесу, робочого місця на період припинення дії нормативного акта. До клопотання долучаються відповідні документи, що передбачені п. 4.3. Положен­ня про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузе­вих і галузевих нормативних актів про охорону праці, затверджене наказом Дер­жавного комітету України по нагляду за охороною праці № 19 від 16.03.1994 р.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопо­тання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рі­шення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Рішення про припинення НПАОП приймається державним органом, що прий­няв цей акт, у місячний термін з дня одержання клопотання і повинно визначати строки та умови тимчасового припинення чинності нормативного акта, а також перелік вимог, дія яких припиняється.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна час­тина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.¹⁷

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) працівників.

¹⁷ Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затверджений наказом Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 р. за № 132; Рекомендації Держнаглядохоронпраці щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 р. за № 132"; Положення про розробку інструкцій охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998р. за №9.

Розділ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

За зовнішньою формою виразу локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

- положення (наприклад, Положення про комісію з питань охорони праці, По­ложення про уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці);

- правила (наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань);

- інструкції (наприклад, Інструкція про порядок організації та проведення зва­рювальних і інших вогневих робіт на підприємстві);

- накази (наприклад, Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відпо­відності нормативним актам про охорону праці);

- інші.

Таблиця №3

ЛОКАЛЬНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ 3 ОХОРОНИ ПРАЦІ
1 1 1
за предметом правового регулювання:	за організаційно-правовою формою:	за порядком прийняття
управління охороною 1 " праці на підприємстві |	положення	акти, що приймають-- ся одноособове роботодавцем
забезпечення перспективного і поточного планування - з питань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища
правила
акти, що приймають­ся роботодавцем за • погодженням з пред­ставниками найма­них працівників
	інструкції
проведення навчання 1 - (інструктажу) з питань охорони праці |
встановлення безпеч­ного виконання робіт і - поведінки працівників на території підприємства	накази
	акти, що приймають­ся загальними . зборами (конфе­ренцією) найманих працівників
інші	інші

Локальні нормативні правові акти можна розмежувати за предметом право­вого регулювання. Рекомендаціями Держнаглядохоронпраці щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охо-

1.3. Нормативно-правові акти Україні з охорони праці

рону пращ, що діють на підприємстві визначено примірнии перелік питань, з приводу яких на локальному рівні доцільно приймати нормативно-правові акти. До них належать:

- організація управління охороною праці на підприємстві, проведення система­тичного контролю за виконанням управлінських рішень, за станом безпеки і умов праці;

- визначення обов'язків, прав та відповідальності структурних підрозділів, служб і посадових осіб за виконання покладених функцій у галузі охорони праці;

- забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліп­шення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму, професійних та виробниче обумовлених захворювань;

- організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;

- визначення порядку внесення вимог нормативних актів про охорону праці до технологічної і конструкторської документації та встановлення порядку проведення нормо-контролю (експертизи) цієї документації на повноту ви­кладення зазначених вимог;

- встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майдан­чиках, робочих місцях (з опрацюванням і затвердженням інструкцій з охорони праці та відповідними професіями робітників);

- організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском), призначення осіб, відповідальних за тех­нічний стан і безпечну експлуатацію цих об'єктів;

- організація інструктажу, навчання та перевірки знань працюючих з питань охо­рони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небез­пекою, визначення переліку таких робіт та правил їх безпечного виконання;

- визначення заходів щодо ліквідації наслідків аварій та встановлення порядку виконання рятувальних робіт, створення (залучення) професійних аварійно-рятувальних формувань, надання першої допомоги потерпілим у разі виник­нення надзвичайних ситуацій та нещасних випадків;

- опрацювання, погодження в установленому порядку і затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в державних нормативних актах про охорону праці конкретних вимог;

- визначення заходів пожежної безпеки (загальнооб'єктових та по окремих це­хах та інших підрозділах);

- організація забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту; визначення порядку зберігання, ремонту,

Розділ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

прання, хімічного чищення цих засобів, їх своєчасної заміни у разі достроко­вого зносу тощо;

- організація забезпечення працівників змиваючи ми та знешкоджуючими за­собами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою соло­ною водою тощо;

- організація проведення попереднього і періодичного медичних оглядів пра­цівників певних категорій;

- опрацювання та впровадження додаткових заходів безпеки інвалідів, які від­повідали б специфічним особливостям праці цієї категорії працівників (у разі залучення інвалідів до праці на підприємстві) тощо.

Прийнятті локальні нормативно-правові акти з охорони праці повинні від­повідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів. Наприклад,

Назва локального акту

Нормативно-правовий акт,