Характеристика основних антисептичних речовин. 1. Визначення хірургії, як науки.

1. Визначення хірургії, як науки.

Хірургія — один з основних разділів клінічної медицини, що вивчає хвороби і пошкодження при діагностиці і лікуванні яких застосовуються методи, які в тій чи іншій мірі супроводжуються порушенням цілості покривних тканин організму.

2. Місце і значення хірургії в медичній науці.

Хірургія – як наука, об’єднує в собі всі галузі і спеціальні науки біології, генетики, фізики, математики, хімії і біохімії, терапевтичні дисципліни і багато інших.

Особливості професії хірурга

- Хірург повинен володіти зором сокола, руками дівчини,

мудрістю змії та серцем лева;

- Хірург повинен володіти здатністю розпізнавати хворобу, створювати з окремих різноманітних ознак та симптомів струнку картину, мистецтвом аналізувати та намічати логічно вірний шлях; вибирати з арсеналу численних лікувальних методик одну, найкращу для даного хворого.

3. Історія розвитку антисептики.

Роль Лістера в розвитку антисептики.

Вперше термін антисептика ( “антисептичний метод”, тобто протигнильний ) ввів в 1867 році англійський хірург Лістер.Він використовував для лікування ран карболову кислоту, знезаражував повітря операційної розпилюванням її розчину, застосовував обробку рук слабим розчином тієї ж кислоти. Проводив занурювання інструментів в більш концентровані її розчини. Перші результати були унікальними: вперше вдалося зберегти ногу хворому при багатооскольчатому відкритому переломі кісток гомілки, хоча раніше в таких випадках робили ампутацію.

4. Що таке антисептика. Її види.

Антисептика - сукупність лікувально-профілактичних міроприємств, направлених на знищення чи пригнічення життєдіяльності, мікроорганізмів в ранах, на шкірі, слизових оболонках і порожнинах з метою лікування і попередження розвитку інфекційних процесів.

Вирізняють:

- механічну;

- фізичну;

- біологічну;

- хімічну.

Механічна.

Це комплекс механічних заходів, спрямованих на знищення інфекції в рані або створення несприятливих умов для її розвитку. Клінічними і лабораторними дослідженнями встановлено, що в перші 12— 24 години мікроорганізми перебувають на поверхні рани і лише після цього починають бурхливо розмножуватися, проникаючи в глибину тканин. Механічні заходи і спрямовані на те, щоб у ці перші години видалити мікроорганізми з рани. З цією метою проводять її туалет: промивають, видаляють згустки крові, змертвілі тканини і сторонні тіла. Після цього зрізають краї і дно рани в межах макроскопічне здорових тканин. Ці заходи забезпечують у більшості випадків видалення мікроорганізмів з рани. Таку рану зашивають, і вона загоюється без нагноєння.

Фізична.

Це комплекс фізичних заходів, спрямованих на знищення інфекції в рані або створення умов, не сприятливих для її розвитку. Прикладом фізичної антисептики може бути дренування ран за допомогою марлевих тампонів. Будучи гігроскопічними, вони всмоктують гнійний вміст разом з мікроорганізмами. До цього виду антисептики можна також віднести застосування гумових чи пластмасових дренажів, які сприяють відтіканню ранового вмісту, продуктів розпаду тканин разом з мікроорганізмами і токсинами. В основі фізичної антисептики лежить застосування для перев'язок гіпертонічного розчину натрію хлориду. За законами осмосу, пов'язка, змочена таким розчином, всмоктує вміст рани із мікроорганізмами.

Фізичним методом антисептики слід вважати і висушування ран повітрям — лікування у регульованому абактеріальному середовищі, Суть методу полягає в тому, що ранову поверхню поміщають у спеціальні локальні ізолятори, в які через спеціальні фільтри високого очищення під підвищеним тиском подається підігріте стерильне повітря. Швидке випаровування гнійного ексудату створює несприятливі умови для розмноження мікроорганізмів.

Біологічна.

Полягає у використанні препаратів. які містять живі мікроорганізми (бактеріофаги ), які конкурують із мікроорганізмами в рані. Це колібактерин, лактобактерин сухий, біфікол, бактісубтіл.

Хімічна.

Це основний вид антисептики, який полягає в застосуванні для знищення інфекції в рані і поруч розташованих тканинах різних хімічних речовин. Він набув поширення із введенням Лістером карболової кислоти.

Сьогодні вона втратила своє значення, а на її місце прийшло багато сучасних антисептичних препаратів.

Механізм дії антисептиків складний і різноманітний. Для життєдіяльності різних мікроорганізмів потрібні оптимальні умови:

температура, осмотичний тиск, іонна рівновага. Антисептичні речовини змінюють ці константи і цим порушують метаболічні процеси мікробної клітини. Нарешті мікроорганізми руйнуються і гинуть (бактерицидна дія антисептиків) або втрачають можливість розмножуватися (бактеріостатична дія).

До сучасних антисептиків ставиться цілий ряд вимог. По-перше, вони повинні мати антибактеріальну дію і не впливати шкідливо на клітини, тканини і макроорганізм у цілому. По-друге, антисептики не повинні втрачати своєї активності в крові, гнійному ексудаті і живих тканинах, перетворюватися в пару і газ. Вони мають бути дешевими і простими у застосуванні.