Характеристика основних антисептичних речовин.

Неорганічні антисептичні речовини.

Галоїди. Механізм їхньої бактерицидної дії грунтується на одній загальній властивості: з'єднуючись з водневими атомами і віднімаючи воду, вони порушують молекулярну структуру органічної тканини. Негативним є те, що в чистому вигляді вони ушкоджують живу тканину, а тому мають застосовуватися лише у різних сполуках. З галоїдів у хірургії частіше застосовуються сполуки йоду і хлору: 5—10% спиртовий розчин йоду, розчин Люголя (1 част. йоду + 2 част. калій-йодиду +17 част. води), йодофори: 1 % водний розчин йодинолу,1 % водний розчин 5% спиртового р-н — йодонат, 1% розчин йодопірону. 1,5—2 % розчин хлораміну, 1—2 % розчин хлорациду.

З інших препаратів цієї групи можна назвати ксероформ, дерматол, пасти і мазі цинку-сульфату.

Окисники. Ці речовини легко відщеплюють кисень і через окиснення руйнують органічні речовини, в тому числі і мікроорганізми. До окисників відносять 3% розчин перекису водню, 0,5—1,5% розчин калію перманганату, 2—3 % розчин борної кислоти.

Група фенолу. Це сильні антисептики, які викликають денатурацію білків протоплазми мікроорганізмів. До цієї групи належить запропонована Лістером карболова кислота, яка сьогодні втратила своє значення. З інших антисептиків можна назвати 2—5 % водний або спиртовий розчини резорцину, розчин ваготилу.

Солі важких металів. Бактерицидна дія пояснюється тим, що їхні іони згортають білки мікробних тіл, викликаючи їх загибель. Слід пам'ятати, що концентровані розчини є одночасно сильними клітинними отрутами. З цієї групи найбільше застосування в хірургії знайшли препарати срібла (2—10 % розчин або 1—2 % мазь срібла нітрату; 1—3 % розчин протарголу, 0,2—1 % розчин колларголу) і ртуті (1:1000,1:2000 розчин ртуті дихлориду — сулеми, 1:5000 розчин основної ртуті, 1:5000 розчин діоциду).

Кислоти. Бактерицидна дія пояснюється тим, що їхні іони згортають білки мікробних тіл, викликаючи їх загибель. Слід пам'ятати, що концентровані розчини є одночасно сильними клітинними отрутами. С-4, дезоксон.

Органічні антисептичні речовини.

Група барвників. Це кольорові органічні сполуки, які мають протимікробну активність. Використовуються головним чином зовнішньо. З цієї групи найширше застосовуються розчини метиленового синього, брильянтового зеленого, етакридину лактату. Перші два антисептики застосовуються у 1—5 % водних або

7спиртових розчинах. Етакридину лактат (риванол) використовують у 0,05—0,2 % водному розчині.

Спирти. Типовим представником цієї групи є етиловий спирт, який може застосовуватися в 70, 90, 96 % розчинах, спирт-танін 50%, 5%.

Альдегіди. До цієї групи належать 0,5—1 % розчин формальдегіду, 40 % розчин формальдегіду - формалін, 1—3 % розчин лізоформу, 40% розчин гексаметилентетраміну (уротропіну), 1—3 % суспензія цеміналю.

Детергенти. Це — церигель (рідина із запахом спирту, при нанесенні на шкіру утворює плівку, виявляючи при цьому антибактеріальну дію), дегмін, 1 % розчин дегміциду; 0,02—1 % розчин або 0,5—2 % мазь етонію; 1 % водний розчин рокалу.

Похідні нітрофурана (фурацилін, фуразолідон, фурадонін, фурагін). Вони ефективні відносно до грамдодатніх і грам від'ємних мікробів, а також деяких великих вірусів, лямблій, тріхомонад. Застосовують їх місцеве, внутрішньо і парентеральне.

Похідні оксихіноліну - розчин хлоргексидину біглюконат (0,5%, 40%), церрігель(плівка).

Сульфаніламідні препарати.

Сульфаніламідні препарати введені в медичну практику в 1935 р. німецьким вченим Г. Домагком, який відкрив антибактеріальні властивості червоного стрептоциду. Цей препарат виявився першим активним хіміотерапевтичним засобом для лікування хворих у разі стрептококової інфекції. Стрептоцид (білий стрептоцид) став родоначальником великої групи нових антибактеріальних препаратів широкого спектру дії. На сьогодні запропоновано понад 1000 препаратів, більшість яких є похідними стрептоциду.

Вже близько 50 років сульфаніламідні препарати використовуються при захворюваннях, викликаних грампозитивними і грамнегативними мікроорганізмами. Механізм їхньої антимікробної дії, показання до застосування, токсичність, вплив на організм добре вивчені.

Сульфаніламідні препарати мають широкий спектр антибактеріальної (бактеріостатичної) дії. Обмежено діють на салмонели, синьогнійну паличку, золотистий стафілокок, ентерокок. Не діють на ріккеції, спірохети, мікробактерії туберкульозу.

Усі сульфаніламідні препарати загальної дії, залежно від швидкості їх виділення з організму, поділяють на чотири групи: а) препарати короткої дії (фталазол, стрептоцид, норсульфазол, етазол, сульфадимезин та ін.); середньої дії (сульфазин,метилсульфазин,сульфамоксол, сульфазимазин триметаприм та ін.); тривалої дії (сульфапіридазин, сульфамонометоксин, сульфадиметоксин, фтазин та ін.); надтривалої дії (сульфален).

У препаратів короткої дії максимальна концентрація в крові знижується на

50 % менше ніж за 8 год, а виділення 50 % з сечею триває менше ніж за 16 год. У

8препаратів середньої і тривалої дії зниження максимальної концентрації в крові на 50 % проходить відповідно через 8—16 і 24—48 год, виділення 50 % із сечею — через 16—24 і 24—56 год, що дає можливість призначати їх рідше і в менших дозах. Ще повільніше виділяються препарати надтривалої дії: їх максимальна концентрація в крові зберігається близько 7 днів.

У зв'язку з різною тривалістю дії сульфаніламідних препаратів і строків виділення з організму дозування їх різне. Препарати короткої дії призначають 4—6 разів на добу по 1 г (на курс 20—25 г); середньої тривалості дії—3—4 рази на добу по 1 г (на курс 10—12г); тривалої дії— один раз на добу 1 г (на курс 2—6 г); надтривалої дії при гострих інфекціях—перший день— 1 г, а пізніше по 0,2г на день; при хронічних інфекціях — 2г один раз на 7—10 днів.

Тепер в країні і за рубежем широко застосовуються препарати тривалої і надтривалої дії. Вони високоефективні і зручні для застосування.

Шляхи введення сульфаніламідних препаратів в організм різні. Звичайно їх приймають через рот. Розчинні препарати вводять внутрішньом'язово і внутрішньовенне. Вони знаходять різноманітне місцеве застосування. У вигляді порошків, геля, мазей сульфаніламіди використовують для локального лікування при ранах, опіках та ін.

Побічні явища при застосуванні сульфаніламідних препаратів спостерігаються рідко. Це алергічні реакції, шлунково-кишкові розлади, дерматит, порушення гемопоезу, ураження нирок, печінки, неврити, психози та ін. Для запобігання цим ускладненням хворим одночасно з призначенням сульфаніламідних препаратів рекомендують багато пити лужної рідини (лужну мінеральну воду, молоко).

Антибіотики

НаприкінціXIX і на початкуXX ст. увага багатьох дослідників була прикута до звичайної зеленої, плісняви, яку можна бачити на сирій стіні, кірці лимона тощо. Ця пліснява належить до ряду пеніцилінів — особливого роду зеленої плісняви. Деякі види її мають лікувальну дію.

Перші відомості про зелену плісняву належать російським ученим В. А. Манассеїну і О. Г. Полотєбнову, які в 1872 р. вивчали їївластивості. Але відкриття ці не були доведені до кінця і поступово забулись. Лише через 56 років англійський вчений А. Флемінг науково довів гальмівний вплив культури пліснявих грибів, а ще через 11 років Флорі вперше виділив з культури рідини стійкий препарат пеніциліну, який у 1941 р. знайшов своє практичне застосування.

У Радянському Союзі перший лікувальний препарат пеніциліну був отриманий у лабораторії 3. В. Єрмольєвої та її учнів. Під час Другої світової війни 3. В. Єрмольєва і І. Г. Руфанов організували виробництво пеніциліну у фронтових умовах. Його застосування допомогло врятувати життя багатьом пораненим солдатам і офіцерам.

Антибіотики мають такі властивості:

1. Більшість із них у лікувальних дозах не токсичні або мало токсичні.

2. Багато антибіотиків, маючи великі бактерицидні і бактеріостатичні властивості, в лікувальних дозах не ушкоджують тканин і органів.

3. На відміну від хімічних антисептиків, які вбивають живу тканину, антибіотики, попадаючи на поверхню клітини мікроорганізму або проникаючи всередину, порушують її основні життєві функції, процеси росту і поділу.

4. Антибіотики мають специфічну дію лише на певні види мікроорганізмів.

5. Потрапляння антибіотика в кров, гній не лишає його лікувальної властивості.

6. Антибіотики не мають кумулятивної дії.

Усі антибіотики можна поділити на такі групи:

Пеніциліни. До цієї групи належать речовини природного походження, які утворюються в процесі росту гриба (бензилпеніцилін, екмоновоцилін, біцилін), а також отримані синтетичним шляхом (метицилін, ампіцилін, ампіокс, карбеніцилін, мікроцид, оксацилін).

Стрептоміцини. Вони ефективні відносно більшості грамнега-тивних і деяких грампозитивних бактерій. До цієї групи належать стрептоміцин і його похідні: стрептосульміцину сульфат, стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс, дигідрострептоміцин.

Тетрацикліни. Це антибіотики широкого спектра дії. їх представники: тетрациклін, окситетрациклін, морфоциклін, метациклін (рондоміцин), оксиглюкоциклін, доксициклін (вібраміцин), хлортетрацикліну гідрохлорид (біоміцин, ауреоміцин).

Цефалоспоріни. Мають широкий спектр активності, високу ефективність відносно стійких до пеніциліну стафілококів та інших мікроорганізмів. В цей же час вони нефротоксичні. До цієї групи належать цефалоридин (цепорин), цефалексин (цепорекс), цефазолін (цефамезин, кефзол).

Аміноглікозиди (неоміцнн, канаміцин, мономіцин, гентаміцин, амікацин, тобраміцин, сизоміцин) е також антибіотиками широкого спектра дії. Вони токсичні, володіють курареподібною дією.

Макроліди. Вони широко застосовуються як резервні препарати при захворюваннях, викликаних стійкими до інших антибіотиків мікроорганізмами. Представниками цієї групи є еритроміцин, ерициклін, олеандоміцин, олететрин (тетраолеан, сигмаміцин).

Левоміцетини: левоміцетин, легразоль, іруксол, синтоміцин, хлорафенікол, тіамфенікол токсично впливають на кровотворення.

Рифаміинни.До цієї групи належать природні антибіотики, які утворюються в процесі життєдіяльності променевого гриба і на їх основі отримують напівсинтетичні сполуки. Представниками цих антибіотиків є рифаміцин і рифампіцин (бенеміцин).

Фунгіциди (ністатин, леворин.амфотерицин В, мікосептин) діють на патогенні гриби, особливо дріжджеподібні — роду Сапdida, а також на аспергілли. Щодо бактерій — неактивні.