Компоненти і препарати крові

Лекція № 7

«Тактика медичної сестри при гемотрансфузіях»

з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»

Викладач : Гайдамака В.К.

м. Берислав

План

1. Показання та протипоказання до переливання крові.

2. Компоненти і препарати крові, їх клінічне застосування.

3. Кровозамінники і гемо коректори.

4. Помилки та ускладнення під час та після переливання крові.

5. Організація служби крові в Україні.

\

КОМПОНЕНТИ І ПРЕПАРАТИ КРОВІ

Цілісна кров.

1. Свіжоцитратна донорська кров використовується в найближчі 1—2 год після взяття у донора. За ефективністю переливання такої крові аналогічне пря­мому переливанню крові; застосовується при порушеннях системи згортання крові реципієнта.

2. Консервована донорська кров заготовлюється на одному з консервуючих роз­чинів, термін придатності такої крові 21—35 днів залежно від консерванту. Протягом усього терміну зберігання підтримується здатність еритроцитів транспортувати кисень.

3. Аутологічна кров застосовується у вигляді аутогемотрансфузії (заздалегідь за­готовлена власна кров реципієнта) і реінфузії (повернення хворому власної крові, яка вилилася в серозні порожнини або операційну рану).

Компоненти крові.

1. Еритроцитна маса— термін зберігання 21 день; застосовується при анемії внаслідок крововтрати, кровотечах з метою поліпшення киснево-транспортної функції еритроцитів.

2. Лейкоцитна маса — трансфузійне середовище з високим вмістом лейкоцитів і домішкою еритроцитів, торомбоцитів і плазми. Основна функція — фагоцитоз мікробів і корекція імунодепресії різного генезу. Лейкоцитну масу застосову­ють або свіжозаготовлену, або з терміном зберігання не більше 1 доби. Пока­занням є лейкопенія менше 1,5 • 10⁹/л, імунодефіцитні стани при гнійно-сеп­тичних ускладненнях.

3. Тромбоцитна маса — це плазма, збагачена тромбоцитами. Показаннями вва­жають тромбоцитопенічний синдром, ДВЗ-синдром, застосування з гемоста­тичною метою при кровотечах.

4. Плазма — рідка частина крові, до складу якої входять білки, ліпопротеїди, ферменти, гормони, вітаміни та інші біологічно активні речовини. Показан­нями є ДВЗ-синдром, масивна крововтрата, опікова хвороба, гнійно-септичні стани, коагулопатії.

Препарати крові.

І. Препарати комплексної дії.

• Альбумін— білок плазми, що синтезується в печінці. Виконує транспортну і дезінтоксикаційну функцію, підтримує колоїдно-осмотичний тиск плазми. Розчини альбуміну готують з донорської плазми і плацентарної сироватки. Випускається у вигляді 5 %, 10 %, 20 % розчину. Термін зберігання 5 років. Застосовують для поповнення ОЦК при кровотечі, плазмаферезі, при захворю­ваннях, які супроводжуються гіпоальбумінемією, при опіковій хворобі, гнійно-септичних процесах, при інфекційних захворюваннях і отруєннях.

• Протеїн — 4,3—4,8 % ізотонічний розчин білків людської плазми. Складаєть­ся з альбуміну (80 %) і глобулінів (20 %), а також еритропоетичних активних речовин. Показання ті самі, що і для альбуміну; крім того, протеїн має антианемічну дію.

П. Коректори системи гемостазу.

• Кріопреципітат містить антигемофільний глобулін (VIII фактор), фібриноген, фібриностабілізувальний фактор (XIII фактор). Показаний для запобігання і лікування кровотеч при гемофілії А, хворобі Віллебранда.

• Протромбіновий комплекс є білковою фракцією крові з високим вмістом II, VII, IX і X факторів згортання крові. Уводиться з гемостатичною метою хворим з гіпопротромбінемією, гемофілією.

• Фібриноген містить однойменний білок, який отримують з плазми крові. По­казаний у випадках вираженої гіпо- й афібриногенемії, при підвищеній фібри-нолітичній активності.

• Тромбін містить однойменну речовину, невелику кількість тромбопластину і хлориду кальцію. Показаний для місцевого застосування при спиненні капі­лярних кровотеч з різних органів, при поверхневих ушкодженнях, оператив­них втручаннях на паренхіматозних органах.

• Гемостатична губка виготовляється з плазми крові людини, є сухою пористою масою, що добре поглинає вологу. Застосовується при кровотечах з паренхіма­тозних органів, ушкоджених тканин, кісток черепа при трепанації.

• Фібринолізин — препарат фібринолітичної дії. Механізм дії полягає в розчи­ненні згустку крові завдяки протеїнолітичному розщепленню фібрину.

Ш. Препарати імунологічної дії.

З фракції глобулінів отримують імунологічно активні препарати: глобуліни (імуноглобуліни), антитіла. Імунізація дає змогу отримати високоефективні гло­буліни спрямованої дії: антистафілококовий, антирезусний, протиправцевий, протигрипозний тощо.

КРОВОЗАМІННИКИ

Кровозамінниками називають лікувальні розчини, призначені для заміщення втрачених або нормалізації порушених функцій крові.

За функціональними властивостями і спрямованістю їх поділяють на декілька груп:

І Кровозамінники гемодинамічної дії.

Препарати гемодинамичної дії (протишокові кровозамінники) призначені дня нормалізації показників центральної і периферійної гемодинаміки, яка по­рушується при крововтраті, механічній травмі, опіковому шоку, захворюваннях внутрішніх органів.

Розчини цієї групи характеризуються високою молекулярною масою і вира­женими колоїдно-осмотичними властивостями, завдяки чому тривалий час циркулюють у судинному руслі, підвищуючи кількість міжклітинної рідини і значно збільшуючи ОЦК.

До протишокових кровозамінників відносять 3 групи препаратів:

1. Похідні декстрану:

• середньомолекулярні (поліглюкін, поліфер, рондекс, макродекс, інтрадекс, декстран, плазмодекс, хемодекс, онковертін);

• низькомолекулярні (реополіглюкін, реоглюман, реомакродекс, ломодекс).

2. Препарати желатину — желатиноль, модежель, геможель, гелофузин, плазможель. Желатиноль — це 8 % розчин частково розщепленого харчового же­латину в ізотонічному розчині хлориду натрію. Є білком, який містить бага­то амінокислот. Лікувальна дія пов'язана з високим колоїдно-осмотичним тиском, який забезпечує швидке надходження тканинної рідини в судинне русло.

3. Препарати на основі оксиетилкрохмалю — оксиамал і волекам. Структурно ці розчини близькі до глікогену тваринних тканин і здатні розщеплюватися в кровоносному руслі.

II. Дезінтоксикаційні розчини.

Забезпечують детоксикацію організму шляхом скріплення, нейтралізації і ви­ведення токсичних речовин.

1. Препарати полівінілпіролідону:

• гемодез;

• неогемодез;

• перістон-Н;

• неокомпенсан;

• плазмодан;

• колідон.

2. Розчин низькомолекулярного полівінілового спирту:

• полідез.

III. Кровозамінники для парентерального харчування.

Показані в разі повного або часткового виключення природного харчування хворого внаслідок деяких захворювань і після оперативних втручань на органах ШКТ при гнійно-септичних захворюваннях, травматичних, променевих і терміч­них ураженнях, тяжких ускладненнях післяопераційного періоду, при гіпопротеїнемії будь-якого походження. Парентеральне харчування забезпечується білкови­ми препаратами, жировими емульсіями і вуглеводами.

1. Білкові препарати:

• гідролізат білків: гідролізат казеїну, гідролізин, амінокровін, амінопептид, фебриносол, амінозол, амінон;

• суміші амінокислот: поліамін, інфузамін, вамін.

2. Жирові емульсії. Покращують енергетику організму хворого, мають виражену азотзберігальну дію, корегують ліпідний склад плазми і структуру мембран клітин. Найпоширенішими є інтраліпід, ліпофундин, ліпомул тощо.

3. Вуглеводи. Використовують для забезпечення енергетичних потреб, а також як енергетичну добавку до гідролізату білків. Найпоширенішими є розчини глюкози (5 %, 10 %, 20 % і 40 %), ксиліт, сорбіт.

IV. Регулятори водно-сольового обміну і кислотно-основного стану.

1. Кристалоїдні розчини:

• фізіологічний (ізотонічний) розчин;

• розчин Рінгера;

• розчин Рінгера—Локка;

• лактасоль.

Ці розчини застосовують для корекції водно-сольової рівноваги, вони містять найбільш адекватний складу крові набір іонів.

2. Осмотичні діуретики:

• манітол;

• сорбітол.

Механізм дії цих препаратів пов'язаний з підвищенням осмотичного рівня плазми і припливом інтерстиційної рідини в кровоносне русло, що сприяє збіль­шенню ОЦК і зростанню ниркового кровотоку.

V. Переносники кисню.

Створено препарати на основі перфторвуглеводів (перфторан, перфукол) і роз­чинного гемоглобіну (еригем, кон'югований гемоглобін), які переносять кисень. До цього часу не вдається вирішити проблему стерилізації і здешевлення процесу виготовлення цих кровозамінників. Через це у клінічній практиці переносники кисню практично не застосовуються.