Життєві цикли деяких паразитичних нематод.

Паразитичні нематоди – досить поширені паразити людей, тварин і рослин. Найбільш часто у тілі людини паразитують (рис. 4) аскарида людська (аскаридоз), дитячий гострик (ентеробіоз), волосоголовець (трихіноцефальоз) та трихінела (трихінельоз). Існує також безліч нематод, що викликають захворювання у домашнього скота, хатніх улюбленців та овочевих культур.

Відповідно до особливостей життєвого циклу паразитичних черві поділяють на біогельмінтів – розвиток та всі стадії життєвого циклу відбуваються всередині тіла хазяїв тагеогельмінтів – деякі стадії життєвого циклу яких відбуваються в оточуючому середовищі.

Рис.4. Різні представники Класу Нематоди_:

А– людська аскарида (самець і самка) (Ascaris lumbricoides); Б – дитячий гострик (Enterobius vermicularis); В – волосоголовець (Trichocephalus trichiurus); Г – трихінелла (Trichinella spiralis); Д – спайник дванадцятипалої кишки (Ancylostoma duodenale); Е – самка ришти (Dracunculus medinensis).

Розглянемо біологічні особливості найпоширеніших видів, шляхи зараження нематодами та міри профілактики.

Людська аскарида – Ascaris lumbricoides паразитує в тонкому кишечнику людини. Довжина тіла самок досягає 40 см, самців — 25 см. Самка щоденно відкладає до 240 000 яєць протягом року. Запліднені яйця виводяться назовні з калом – для їхнього розвитку обов'язково потрібен кисень (рис. 5). Яйця аскарид вкриті товстою оболонкою і дуже стійкі до дії несприятливих факторів довкілля: у природі вони можуть зберігати життєздатність протягом семи років. На повітрі в яйці розвивається личинка, яка для подальшого розвитку повинна потрапити в організм людини. Зараження відбувається через їжу, на яку яйця паразита можуть бути занесені мухами, тарганами. У тонкому кишечнику людини личинки звільняються від оболонки яйця, проникають у вени, по ним у капіляри легень. Тут відбувається линяння і живлення еритроцитами крові. Далі личинки мігрують в альвеоли, бронхи. Потім відхакуються і повторно потрапляють у тонкий кишечник, де перетворюються на дорослих аскарид.

Рис. 5. Життєвий цикл аскариди людської.

Таким чином, у життєвому циклі аскариди, як і більшості нематод, є тільки один хазяїн. Він триває близько трьох місяців. На стадії міграції може відмічатися лихоманка, кашель, біль у грудях. На дорослій стадії аскаридоз проявляється болями у животі, слабкістю, порушенням апетиту, зниженням ваги, алергічними реакціями на шкірі. В деяких випадках можливі механічні закупорки просвіту кишечника, апендицит, холецистит.

Мірами профілактики є дотримання правил гігієни – миття рук та продуктів харчування, вологе прибирання, дезінфекція у туалеті.

Гострик дитячий – Enterobius vermicularis паразитує в прямій кишці людини, головним чином у дітей. Він живиться вмістом кишки й бактеріальною флорою. Самка розмірами 9-12 мм, самець – 2-3 мм. Запліднена самка продукує близько 12000 прозорих яєць. Всередині яйця знаходиться звернута личинка, вкрита зверху двошаровою оболонкою. Самка вночі виповзає крізь анальний отвір назовні, відкладає яйця, що викликає свербіж у ділянці промежини. Яйця з личинками, що розвиваються в них, залишаються під нігтями дитини і легко потрапляють до рота, досягають товстого кишечника і перетворюються на дорослі особини (рис. 6).

Самки після відкладання яєць гинуть, але у дівчат та у жінок вони можуть переповзати до піхви, викликаючи запалення. Яйця гостриків численні, невеликого розміру, легко переносяться з пилом, на поверхні тіла людини, осідають на предметах вжитку, одязі, білизні, іграшках, передаються через рукостискання. Діти часто заражаються під час ссання пальців, іграшок та не миючи руки перед їжею.

Ознаками ентеробіозу є свербіж у промежині, поганий сон, скрипіння зубами уві сні. Гострики виділяють сильні токсини, яки спричинюють головний біль, дратливість, депресію, втомлюваність, втрата апетиту, алергічні реакції, зниження імунітету. Мірами профілактики є дотримання правил гігієни: миття рук перед їжею, вологе прибирання, дезінфекція туалетної кімнати, сон у трусиках, а також, оскільки яйця гостриків легко гинуть під впливом екстремальних факторів – прасування білизни та одягу, просушування на сонці іграшок, подушок, ковдр тощо.

Токсокара Toxocara canis – паразитує у шлунку та тонкому кишечнику собачих (за медичними даними – близько 60% домашніх собак). Самки до 18, самці до 5. Самка на добу відкладає близько 200 000 яєць, які потрапляють з фекаліями у землю чи пісок. Тут личинка дозріває протягом 5-36 днів. Далі личинки потрапляють у кишечник собак, личинки линяють у дорослих особин і цикл повторюється. Яйця можуть потрапити до тіла інших хребетних, що потім можуть бути здобиччю собачих. Людина може бути лише тупиковим проміжним хазяїном. Зараження відбувається аліментарним шляхом, після контакту з тваринами або зараженим ґрунтом, водою. З яєць, що потрапили у кишечник людини, виходять личинки, які проникають у кровоносні судини, по яких переносяться у будь-яке місце – легені, печінку, м’язи, мозок, очі, щитоподібну залозу, де можуть спричинити запалення або втрату функції. Ознаки захворювання виявляються в залежності від локалізації паразита: від алергічних шкірних висипань, до порушення зору, некрозів тканин, ураження ЦНС.

Міри профілактики – миття рук, щеплення домашніх тварин протигельмінтозними препаратами, захист пісочниць та інших місць перебування дітей від відвідування тваринами, термічна обробка м’яса.

Рис. 7. Розвиток токсокари у людини: 1 - дорослі особини в кишечнику тварини, 2 – потрапляння яєць з фекаліями у ґрунти, воду, 3 – зараження інвазійними яйцями, 4 – потрапляння личинок з кишечника в кровообіг, 5 – міграція личинок, 6 – закріплення у різних органах.

Трихінела Trichinella spiralis викликає трихінельоз– захворювання,поширене скрізь, де розвинене свинарство, зокрема в Україні. Крім людини, на трихінельоз хворіють свині, гризуни, хижі ссавці. Статевозрілі трихінели мають дрібні розміри (незапліднені самки – 1,5–1,8 мм завдовжки, запліднені – до 4,4 мм, самці – до 2 мм). Вони локалізуються зазвичай у нижній ділянці тонкого, верхніх частинах товстого відділів кишечника.

Особливістю життєвого циклу трихінел є те, що одна і та ж особина хазяїна спочатку виступає у ролі остаточного, згодом – проміжного хазяїна (рис. 7). При цьому жодна зі стадій розвитку трихінели не виходить у зовнішнє середовище. Зараження людини або тварини здійснюється при споживанні м’яса проміжного хазяїна, яке містить інкапсульовані личинки трихінел. Останні у просвіті кишечника остаточного хазяїна протягом двох–трьох діб сягають статевої дозрілості (рис. 7. – 1). Заплідненні самки прикріплюються головним кінцем тіла до слизової кишечника, їм притаманне яйцеживонародженя. Личинки через стінки кишечника проникають у лімфатичні та кровоносні судини (рис. 7 – 2) і розносяться по всьому організму хазяїна до посмугованих м’язів (скелетна мускулатура, діафрагма, м’язи, язика, глотки, верхньої частини стравоходу, очей тощо). Всередині м’язового волокна вони починають активно харчуватись, руйнуючи його. Через деякий час (2–2,5 тижні) починається процес інкапсуляції (рис. 7. – 3). Стінки капсули частково формуються внаслідок життєдіяльності личинки, а частково – завдяки захисним реакціям організму хазяїна. Її стінки проростають кровоносними судинами і нервовими закінченнями, тому разом із кров’ю хазяїна паразит отримує необхідні йому поживні речовини та кисень і виділяє продукти свого обміну речовин. Личинки в організмі хазяїна тривалий час зберігають життєздатність (інколи – протягом 20-24 років). Зараження нового хазяїна відбувається при поїданні м’язових тканин попереднього хазяїна, інвазованих личинками трихінел (рис. 7. – 4). Людина найчастіше заражується, поїдаючи недостатньо термічно оброблене м‘ясо свиней або диких хижих тварин.

Рис. 7. Життєвий цикл тріхінелли

За значного послаблення організму хазяїна, личинки, яких народжують самки трихінел, проникають у слизову, найчастіше у ворсинки кишечника хазяїна, де і залишаються. Вони швидко там розвиваються і сягають статевої дозрілості. Це спричинює своєрідну аутоінвазію, що веде до значного збільшення числа паразитів у кишечнику. Сягнувши статевої зрілості, ці трихінели народжують нове покоління личинок. В результаті це призводить до посилення інтенсивності інвазії м’язів хазяїна.

Життєві цикли інших паразитичних червів можуть бути найрізноманітнішими – ришта, яка викликає дракункульоз, паразитує у підшкірній клітчаті, проміжним хазяїном її є рачок-циклоп. Захворювання поширене у Азії та Африці.

Фелярія Банкрофта, яка також поширена у Африці, Азії та Південній Америці, переноситься різними видами комарів, викликає запалення лімфатичних судин – «слонова хвороба».

Анкілостома, викликає запалення дванадцятипалої кишки та анемію, а потрапляє в організм людини через шкіру або аліментарно.

Трихоцефалозом можна заразитися також аліментарним шляхом, проковтнувши яйця волосоголовця.

Таким чином, нематодози – найпоширеніші паразитарні захворювання людини (за даними МОЗ – близько 60% населення з них 80% - діти, хворіє на різни види), тому це питання має вирішуватись і на державному рівені. В першу чергу попередження захворювань направлене на санітарно-просвітницьке інформування населення, очищення стічних вод, обов’язкову санітарну перевірку працівників харчової та медичної сфер, періодичний огляд дітей, ветеринарний надзір.