Будова, склад і властивості глинистих мінералів, їх вплив на агрономічні властивості ґрунту
Глинисті мінерали є вторинними алюмосилікатами з загальною хімічною формулою nSi02-Al203-H20 та характерним молярним відношенням Si02/Al203, що змінюється від 2 до 5. Глинисті мінерали, як правило, становлять основну частину вторинних мінералів. Важливість ролі цих мінералів у ґрунтах полягає в тому, що завдяки властивій їм вбирній здатності, вони визначають ємність катіонного обміну ґрунтів, а також разом з гумусом є основним джерелом надходження мінеральних елементів у рослини. До найважливіших глинистих мінералів належать мінерали групи каоліпіту, гідро-слюд, монтморилоніту, змішано-шаруватих мінералів та хлориту. Загальними рисами всіх глинистих мінералів є шарувата кристалічна будова, висока дисперсність, вбирна здатність.
Мінерали каолінітової групи(каолініт, галлуазіт, гіббсіт) мають вузьке молярне відношення Si02/Al203 = 2(2Si02-Al203-nH20). Ці мінерали належать до діоктасдричних шаруватих алюмосилікатів, що мають жорстку (нерухому) кристалічну гратку (1:1), тобто таку, що складається з одного шару кремнекисневих тетраедрів та одного шару алюмогідроксильних октаедрів. Відстань між шарами постійна (7,2А°). Сильний зв'язок між пакетами утруднює доступ води в міжпакетний простір, тому каолініт не набухає. Дисперсність його теж невисока. Тому ємність катіонного обміну не перевищує 25 м.-екв на 100 г. У зв'язку з цим ґрунти, що містять каолініт у значній кількості (найчастіше фералітні), мають низьку вбирну здатність, але добру водопроникність (завдяки тому, що цей мінерал не набухає).
Мінерали групи гідрослюд(або групи ілліту) - це тришарові алюмосилікати з нерухомою граткою. Ємність вбирання 45-50 м.-екв. на 100 г. Гідрослюди містять значну кількість калію (до 6-8% К20), який частково може засвоюватися рослинами. Мінерали цієї групи в різних кількостях можуть бути присутніми в різних ґрунтах, але особливо часто в підзолистих та сіроземах. Близьким до гідрослюд є мінерал вермикуліт, з рухомою кристалічною граткою та високою ємністю вбирання (до 100 м.-екв. і більше).
Мінерали групи монтморилоніту(монтморилоніт та його різновиди: нон-троніт, бейделіт, сапоніт) мають молярне відношення Si02/Al203 = 4. Пакети Їх кристалічних ґраток тришарові (2:1), що складаються з двох шарів кремнекисневих тетраедрів та оточеного ними октаедричного шару. В тетраедрах та октаедрах монтморилоніту можливі ізоморфні заміщення, що і обумовлює непостійність хімічного складу цих мінералів. Надлишковий заряд, що при цьому виникає, компенсується катіонами, переважно обмінними. Кристалічна гратка цих мінералів рухома, а зв'язок між пакетами - слабкий. В між-пакетні простори легко проникає вода, що спричиняє набухання монтмори-лонітових глин.
Мінерали монморилонітової групи мають дуже високу дисперсність. Вони містять до 60% колоїдних часток і до 80% часток менше 0,001 мм. Ємність катіонного обміну становить 80-120 м.-екв. на 100 г маси мінералу.
Мінерали групи монморилоніту частіше властиві ґрунтам, що мають нейтральну або слаболужну реакцію - чорноземного, каштанового, солонцевого та інших типів. Водно-фізичні властивості цих мінералів не зовсім сприятливі, особливо коли їх у ґрунтах велика кількість, або ці ґрунти утворилися на монт-морилонітових глинах. По-перше, такі глини містять велику кількість води, що є недоступною для рослин (максимальна гігроскопічність монморилоніту досягає 30%). По-друге, у вологому стані вони дуже набухають, а в сухому -ущільнюються, утворюють глибокі тріщини. Ґрунти на таких глинах мають високу липкість, здатні утворювати дуже щільну кірку; їх питомий опір до обробітку теж високий. Але у поєднанні з гумусовими речовинами (гуміновими кислотами) вони утворюють агрономічно цінні, водотривкі агрегати грудочкувато-зернистої, інколи горіхуватої структури. Тому при високому вмісті гумусу водно-фізичні властивості глинистих ґрунтів поліпшуються.
Широко поширені в ґрунтах і змішаношаруваті мінерали, в кристалічних ґратках яких чергуються між собою тетраедричні та октаедричні шари різних мінералів: монморилоніту, ілліту, вермикуліту, хлориту і т.п. Цих мінералів за свідченням В.П.Градусова (1976), багато в ґрунтах помірного та холодного гумідного, а також арктичного поясів, де глинисті мінерали на 30-80% представлені цією групою.
Дослідження Т.А.Соколової (1982) свідчать про те, що з присутністю в ґрунтах так званих ґрунтових хлоритів, що містять в міжпакетних проміжках поліполярні іони гідроксиду алюмінію, значною мірою може бути зв'язана гідролітична кислотність ґрунтів. Абсолютно суворої приуроченості різних видів глинистих мінералів до певних типів ґрунтів і навіть ґрунтотворних порід не виявлено.
Ґрунт не просто успадковує мінералогічний склад материнської породи. Ґрунтотворення супроводжується переміщенням, руйнуванням, синтезом мінералів, особливо глинистих, а ці останні, ще й мають здатність до взаємних перетворень у ґрунті.