З) приготування фільтруючого патрону для визначення концентрації етилового ефіру

Для визначення концентрації етилового ефіру застосовують скляний патрон з трьома перетяжками довжиною 86 ± 2мм.

В вузький кінець патрона вкладають тампон з вати і через широкий кінець патрону насипають до першої перетяжки хлористий кальцій (поглинач №1). На цей шар поміщають сумісь фосфорного ангідриду та кварцового піску (поглинач №10) до третьої перетяжки. Потім до половини останньої оливи насипають шар їдкого натра і на нього хлористий кальцій (поглинач №11 та поглинач №1) до звуженої частини патрону.

Кожний шар порошку ущільнюють постукуванням стержня по патрону.

Укладають тампон та закривають заглушками обидва кінці патрону

.

Рис. 11. Фільтруючі патрони

1 - патрон; 2 - патрон з двома перетяжками;

3 - патрон з трьома перетяжками.

Порядок виконання роботи

Перед проведенням аналізу індикаторні трубки необхідно витримати 30 хв. для того, щоб їх температура дорівнювала температурі середовища, в якому будемо проводити аналіз.

Для визначення концентрації визначаємого газу (пару) відкриваємо кришку повітрязабірного пристрою, відводимо фіксатор, окремо з гнізда шток і вставляємо його в направляючу втулку так, щоб наконечник фіксатора ковзався по канавці штоку, над яким вказаний об’єм просочуваного повітря (табл.1).

Тиском руки на головку штока сильфон зжимають до того часу, поки кінець фіксатора попаде в верхнє заглиблення на канавці штоку.

Таблиця 7

Об’єм просочуваного повітря

Внзначаємий газ (пар)	Просочува ємий об’єм мл	Верхнє значення шкали, мг/м3	Тривалість ходу штока до фіксації, с	Загальний час просочування повітря, с
Аміак			30-60 4-10
Ацетон			180-240
Ацетилен			260-300
Бензин			200-230
Бензол			230-280
Ксилол			100-132
Окис вуглецю			180-240
Окис азоту			220-300
Сірчаний ангідрит			110-160 15-45
Сірководень			140-200 10-30
Толуол			200-230
Вуглеводи нафти			200-230
Хлор			270-330
Етиловий ефір			405-435

Беруть індикаторну трубку звільнюють від герметизуючих ковпачків, уникаючи запорушення її герметизуючим матеріалом.

Постукуючи стержнем по стінках трубки, перевіряють її ущільнення, якщо при цьому між стовбцем порошку та тампоном утворився просвіт, його усувають нажимом стержня на тампон.

Після цього її приєднують до гумової трубки повітрязабірного пристрою.

При наявності в досліджуваному повітрі парів (газів), заважаючих визначенню, їх уловлюють фільтруючим патроном, котрий приєднують за допомогою гумової трубки до індикаторної трубки вузьким кінцем.

При визначенні концентрації окислів азоту окислювальну та поглинально-окислювальну трубки приєднати до індикаторної трубки кінцем, котрий має темно-фіолетовий порошок.

Надавлюючи однією рукою на головку штоку, другою відводять фіксатор. Яктільки шток почне рухатись, фіксатор відпускають та включають секундомір.

Коли фіксатор ввійде до нижнього заглиблення канавки штоку, чути щиголь, але засмоктування повітря повинно відповідати вказаному в табл. 1.

При засмоктуванні заданого об’єму повітря тривалість хода штоку повинна відповідати межам, вказаним на етикетці вимірювальної шкали для визначаємого газу (пару).

Якщо тривалість ходу штока менша за вказану, за шкалою, то стовбчик порошку в трубці ущільнений слабо або навпаки.

Забарвлення індикаторного порошку після , застосування визначаємого газу (пару) повинно відповідати вказаному в табл.

Таблиця 8

Граничнодопустима концентрація для визначаємих парів (газів)

№ п/п	Визначаємий газ (пар)	Колір індикаторного порошку після досліду	ГДК газу (пару), мг/м3
	Аміак	Синій
	Ацетон	Жовтий
	Ацетилен	Світло-коричневий
	Бензин	Світло-коричневий
	Бензол	Сіро-зелений
	Ксилол	Червоно-фіолетовий
	Толуол	Темно-коричневий
	Окисли азоту	Червоний
	Окис вуглецю	Коричневий
	Хлор	Червоний
	Сірководень	Коричневий
	Сірчаний ангідрид	Білий
	Вуглеводи нафти	Світло-коричневий
	Етиловий ефір	Зелений	0,15

Концентрацію визначаємого газу (пару) знаходять поєднавши нижню границю стовбчика забарвленого порошку індикаторної трубки з початком вимірювальної шкали етикетки.

Цифра за шкалою сукуплююча з верхньою границею забарвленого стовбчику, вказує концентрацію внзначаємого газу (пару).

Вимірювання кожного об’єму проводять не менше 2-3 раз.

Після проведення аналізу патрон від’єднують від індикаторної грубки, закривають заглушками та вкладають на зберігання до наступного аналізу до ексикатору.

Примітка 1. При визначенні концентрації аміаку результат показів індикаторної трубки помножують на поправочний коефіцієнт (табл.).

Таблиця 9

Температура	Коефіцієнт
	1,2
	1,075
	0,975
	0,925
	0,85

2. Визначення концентрації окислів азоту проводити індикаторною та поглинально-окислювальною трубками, концентрації двоокисів азоту індикаторною трубкою та визначення концентрації сум окислу та двоокису азоту - індикаторною та окислювальною трубками.

3. Визначення концентрації ацетону в присутності кислих газів та парів проводять індикаторною та поглинальною трубками, а при відсутності - індикаторною.

4. При визначенні концентрації парів вуглеводів нафти за температурою аналізу, яка відрізняється від градуйованої, результат показів індикаторної трубки помножують на поправочний коефіцієнт (табл. ).

Таблиця 10

Поправочний коефіцієнт для визначення концентрації

вуглеводів нафти

Температура	Коефіцієнт
	1,22
	1,44
	1,00
	0,95

Дані вимірів звести до таблиць 5,6,7.

Таблиця 11

Виробниче приміщення і досліджуванні гази

Виробниче приміщення

Шкідливі пари (гази)

Таблиця 12

Порівняльна характеристика концентрації

Досліджувані гази

Фактична концентрація, мг/м3

Допустима концентрація мг/м3

Зробити висновки.

Дати санітарно-гігієнічну оцінку умов праці щодо вмісту шкідливих газів (парів) у повітрі виробничих приміщень: одержана концентрація шкідлива; одержана концентрація відповідає нормі.

Виконавець _____________ Дата______________

Контрольні запитання

1.Які існують методи визначення концентрації і шкідливих речовин?

2. Назвати прилади і пристосування, що їх використовують для вимірювання концентрації шкідливих речовин.

3. Як приготувати індикаторні трубки?

4. В чому універсальність газоаналізатора УГ-2? Записати 14 шкідливих речовин, концентрацію яких визначають цим приладом.

5. Коротко опишіть методику дослідження концентрації шкідливих речовин у повітрі виробничих приміщень.

Запитання для самостійної роботи

1. Визначити санітарні норми допустимих рівнів і концентрацій шкідливих речовин.

2. Описати принцип визначення концентрації і шкідливих речовин у повітрі за допомогою індикаторних трубок, накреслити схеми вимірювання концентрації газу приладом УГ-2.

ВИЗНАЧЕННЯ ШУМУ У ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕННЯХ

Загальні положення

Коливальні рухи різних пристроїв, механізмів, живих організмів, а також природного походження породжують безладне змішування звуків різної частоти й сили і називаються шумом. Шум у діапазоні від 16 до 20 000 гЦ спричинює швидку втомлюваність, головний біль, запаморочення, неврози і серцево-судинні захворювання. Це призводить до виробничих травм, є фактором зниження продуктивності праці. Особливо шкідливі шуми великої інтенсивності і частоти, а також безперервні одноманітні звучання того чи іншого джерела шуму. З гігієнічної точки зору допустимий рівень шуму в такому інтервалі частот, який не має шкідливої дії на організм людини.

Максимальний і мінімальний звуковий тиск (P₁, P₀) і його інтенсивність (J₁, J₀), що сприймається людиною як звук, називається - пороговим. Мінімальне значення (поріг чутливості), прийняте за одиницю порівняння, відповідає ледь чутним звукам при частоті 1000 гц і дорівнює:

P₀ = 2 х 10^-4 н/м²;

J₀= 10^-16 Вт/м². (17)

Максимальне значення (поріг больового відчуття) збігається із звуком, який породжує в органах слуху больове відчуття і при частоті 1000 гЦ дорівнює:

Р = 2 х І0^-2 Н/м²;

J= І0^-2 Н/м² (18)

Таким чином, енергія звуку на межі больового відчуття в 10^-14 раз перевищує енергію порогу чутливості.

Орган слуху людини здатний розрізняти збільшення звуку в 0,1 Б, а на практиці при вимірюванні звуків і шумів застосовується величина децибел (дБ).

Рівень сили звуку L (в дБ) визначається за формулою

(19)

Інтенсивністю (силою) звуку називають кількість звукової енергії, яка проходить через одиницю площі, перпендикулярної до напрямку звуку в одиницю часу. Ця величина вимірюється в Вт/м .

Рівень інтенсивності, або силу звуку, можна визначити за звуковим тиском

(20)

Рівень інтенсивності різноманітних звуків на відстані 1м, дБ:

шепіт 10...20;

тиха мова 40...50;

голосна мова 60...70;

шум на вулиці 70...80;

шум реактивного двигуна 160...130.

Стандарт 12.1.003-88 встановлює таку класифікацію шумів: постійні (рівень звуку за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5дБ) і непостійні (рівень звуку за 6-годинний робочий день змінюється в часі не менше ніж на 5дБ) при вимірюваннях на тимчасовій характеристиці "повільно" шумоміра [4, с. 4-6].

Непостійні шуми бувають:

коливні - рівень звуку безперервно змінюється в часі;

переривчасті - рівень, звуку різко спадає. до рівня фонового шуму;

імпульсні - складаються з одного або кількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1с і при цьому рівень звуку в децибелах при включенні характеристик "повільно" і "імпульс" відрізняється не менш як на 10дБ.

Характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівні звукових тисків в активних смугах в децибелах із середньо геометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 6000 Гц.

Дотримуючись СН 245-88 рівень звукового тиску на постійних робочих місцях (кабіна трактора, місце оператора АВМ та ін.) у виробничих приміщеннях повинен бути обмежений величиною 80дБ при частоті 1000 Гц. Цими нормами передбачається пониження допустимого рівня звукового тиску на 5 дБ (додаток 7).

Прилади і обладнання: магнітофон із записаними на плівку шумами, інші джерела шуму, шумомір ІШВ-І, генератор ГЗ-І8, частотомір ЧЗ-7.

Порядок виконання роботи

Вимірювання сили і рівня чутності шуму може бути виконано шумоміром. Високочутливий мікрофон шумоміра сприймає шум, а коливання мікрофона трансформуються і реєструються індикатором, шкала якого градуйована в децибелах.

Шумомір ІШВ-І показує рівень сили шуму і частотні характеристики шуму. Коректуючи частотні характеристики "А" і "В" відповідають рівню чутливості 40 і 70 фон.

Вимірювання загального рівня чутності шуму повинно проводитись при установці перемикача частотних характеристик шумоміра в такі положення:

40 фон (А) - при вимірюванні рівня від 30 до 55 дБ;

70 фон (В) - при вимірюванні від 35 до 85 дБ, а при рівні чутливості від 85 до 130 перемикач характеристик потрібно поставити в положення "С".

Шумомір розташувати поблизу джерела шуму. Зняти верхню кришку, встановити перемикач рівнів шуму в положення "калібрування" (120 дБ); перемикач характеристик - в положення "О"; перемикач швидкості вимірювань - у положення "швидко".

Зняти піддон у нижній частині футляра і ввімкнути комплект батарей, встановивши фішки в гніздо батареї, потім закрити піддон. Увімкнути живлення, поставити перемикач в положення "ВКЛ". При цьому повинна загорітись сигнальна лампочка.

Встановити перемикач характеристик в положення „Анод". Стрілка індикатора повинна зупинитися в червоному секторі або праворуч нього.

Встановити перемикач характеристик знову в положення "С”, перемикач рівнів - у положення "калібрування" (зачекати 10 хв, поки стрілка приладу зупиниться).

Зняти ковпачок регулятора підсилювача і, повертаючи викруткою вісь регулятора підсилювача, знайти положення осі, при якому стрілка встановиться в проміжках зеленого сектора шкали.

Витягти мікрофон і подовжувач із кришки. В залежності від роду роботи можна встановити мікрофон на лицьовій панелі, викручуючи його стійку в стакан або тримати його в руках. Роз'єднання мікрофонного кабелю вставити в гніздо на лицьовій панелі. Надіти ковпачок регулятора підсилення, поставити перемикач рівня в положення 120 дБ, після цього шумомір готовий до роботи.

При вимірюванні рівня сили шуму потрібно слідкувати за стрілкою приладу. Якщо стрілка зупинилася ліворуч поділки "О" шкали, слід перевести ручку перемикача рівня в бік менших рівнів (проти годинникової стрілки), поки стрілка приладу не опиниться праворуч поділки "О". Рівень сили шуму дорівнює алгебраїчній сумі показників перемикача рівнів і стрілки індикатора.

Наприклад: показники перемикача - 80 дБ;

показники стрілки приладу - 7 дБ;

вимірюваний рівень 80 + 7 = 87 дБ ,

Такий результат можливий при положенні лімба проти "90" і показу стрілки "-3", тоді 90 + (-3) = 87. Бажано проводити вимі­ри таким чином, щоб стрілка приладу завжди розміщувалась на пра­вій частині шкали.

Лівою (від’ємною) ділянкою шкали слід користуватися тільки при вимірюванні сили шуму менше 30дБ. Якщо стрілка приладу дуже коливається і відлік утруднений, слід встановити перемикач швид­кості вимірювання в положення "повільно". При перервах між вимі­рюваннями понад 10с прилад слід вимикати.

У виробничих приміщеннях з рівномірним розподілом шумного обладнання шум слід вимірювати у двох точках по поздовжній осі приміщення на відстані 1/3 від поперечних стін на висоті 1,5 м від підлоги.

При скупченому розміщенні шумових агрегатів дослідження про­водять на відстані 1 м від агрегату збоку джерела на висоті 1,5 м від підлоги.

Шум робочого двигуна трактора або самохідного шасі вимірюють у кабіні на рівні вуха тракториста при різних положеннях дверей і вікон, різних режимах роботи двигуна; на двигуні - при підня­тих бокових щитах капота і встановленому мікрофоні шумоміра на відстані 20-25 см від досліджуваного вузла (передавальний механізм, вихлопна система). Від заданих джерел провести виміри рівня шумів і результати занести до протоколів № 1 і 2.

Зробити висновки про порівняння шумності різних джерел (протокол №1) і про ступінь точності методу розрахунку сумарного шуму у порівнянні з його безпосереднім виміром (протокол № 2).

Протокол №1

Рівень шуму різних джерел

№ п/п	Об’єкт вимірювання	Рівень шуму, дБ

Протокол №2

Порівняння величвини шумів

№п/п	Рівень шуму, дБ	Додаток	Сумарний рівень шуму
		вимірюваний	підрахований

Слід враховувати, що сумарний рівень сили шуму від однакових за силою шуму джерел і рівнем віддаленої від неї точки дорівнює

(21)

де: L - сумарний рівень шуму, дБ;

L₁- рівень шуму одного джерела;

n - число джерел шуму.

Звідси при двох (n = 2) однакових за інтенсивністю джерелах шуму сумарний рівень сили шуму збільшується всього на 3 дБ відносно кожного з них окремо (оскільки 10lgn=10·0,3=3). Сумарний рівень сили шуму двох різних за інтенсивністю джерел L₁ і L₂ можна визначити з формули

(22)

де: L - сумарний рівень шуму, дБ;

L₁ – більший з двох сумарних рівнів;

L₂ – додаток, визначений за табл. 7, дБ.

Якщо є декілька різноманітних джерел шуму, додавання за формулою (22) виконується послідовно.

Таблиця 13

Визначення додатку

Різниця рівнів двох джерел
Величина додаткова до більшого з рівнів шуму		2,5		1,7	1,2		0,8	0,7	0,6	0,5

Якщо різниця рівнів двох джерел перевищує 6-8 дБ, то з рів­нем гучного джерела порівняно з більш гучним можна не рахуватися.

Контрольні запитання

1. Що таке шум?

2. Які бувають шуми?

3. В яких одиницях вимірюється шум?

4. Які прилади застосовують для вимірювання шуму?

5. Які санітарні норми шуму для кабін сільськогосподарських машин?

6. Що таке інфра- та ультразвуки і в яких одиницях вони вимі­рюються?

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчити заходи захисту від шкідливого впливу шуму [7, с. 120-124].

2. Порівняти одержані результати шуму з нормами та зробити висновки [6, с. 141-149].

ВИВЧЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ВІБРАЦІЇ

Загальні положення

Вібрація – це коливання окремих точок або цілої механічної системи відносно первинного положення.

Найпростіша форма вібрації – гармонічна, або синусоїдальна, де значення коливальної величини змінюється у часі за законом, що характеризує синусоїду.

Гармонічна вібрація належить до періодичних коливань, при яких кожне значення коливної величини повторюється через рівні інтервали, менший з яких має назву період коливань T. Величина обернення періоду коливань, називається частотою f вимірюється в герцах (Гц):

(23)

За способом впливу на людину розрізняють вібрацію загальну і локальну. Загальною визначають таку вібрацію, яка передасться через опорні поверхні на тіло людини, що сидить або стоїть. Локальна вібрація – це така, що сприймається руками або ногами людини.

Людина у змозі відчувати вібрацію в діапазоні від частин герца до 8000. Вібрації більш високих частот сприймаються як теплові відчуття. Умовно за спектральним складом виділяють низько- і високочастотну вібрацію. Низькочастотна вібрація в діапазоні нижче 8 Гц характерна для загальної на транспортних засобах під час пересування, особливо по нерівній поверхні, зокрема на робочих місцях тракторів і сільськогосподарських машин.

Високочастотною називають, наприклад, локальну вібрацію у
діапазоні більше 125 Гц. Така вібрація спостерігається на органах керування (рульове колесо, важелі) тракторів та інших сільськогосподарських машин [ 16, с. 142-154 ].

За особливостями спектра розрізняють широкосмугову і синусоїдальну вібрацію. За часовими характеристиками її можна розді­лите на постійну (рівень змінюється не більш як на 6 дБ/хв) і непостійну (змінюється більше, ніж на 6 дБ/хв). Непостійну вібрацію поділяють на коливальну у часі, переривчасту та імпульсну.

Джерелами вібрації, що діють на водіїв самохідних машин, є ходова частина, привод і двигун.

Ходова частина створює на робочому місці водія переважно загальну низькочастотну вібрацію, що виникає внаслідок взаємодії гусениць та коліс з нерівним рельєфом шляхів та полів і передається через раму на кабіну або робочу площадку. Такої ж вібрації зазнають працівники на причіпних агрегатах.

Рівні низькочастотної вібрації у зв’язку з особливостями її виникнення при подоланні перешкод у вигляді нерівностей шляху, як правило, більші за рівні горизонтальної.

Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху машин по ґрунту, особливо це виявляється у діапазоні від 5 до 10 км/год. На транспортних роботах найбільша вібрація під час руху на ґрунтових дорогах та бруківці із швидкістю 18-26 км/год, а також при рухові по стерні впоперек борозни. Рівень низькочастотної вібрації значною мірою визначається конструкцією самого сидіння, його, підресорюванням осей, тиском повітря в балонах коліс.

Найбільші рівні вібрації на робочих місцях тракторів і сільськогосподарських машин під час виконання польових робіт знаходиться в межах 2-5Гц, що загрожує виникненням резонансних явищ, оскільки це збігається із власними коливанням людини (4-8Гц). Низькочастотна вібрація на сидінні водія збільшується з віддаленням його від центра ваги машини і наближенням до задньої осі, а також із збільшенням тиску повітря в балонах коліс.

З роботою двигуна самохідної машини пов’язана загальна високочастотна вібрація на робочому місті водія, найбільші рівні її знаходяться в межах октанових смуг із середньо геометричними частотами 65-125, рідше 31,5 Гц. Робочі органи комбайна також є істотнім джерелом високочастотних вібрацій на робочому містку комбайна: при вмиканні всіх робочих органів рівні вібрації збільшуються на 3-7 дБ в деяких октавних смугах.

Прилади та обладнання:

Вібростіл з електродвигуном, комплект віброізолюючих підкладок; стілець, на якому закріплено датчик Д-13. За допомогою З’єднуючого кабелю сигнал від датчика передаеться на прилад ІШВ-1.

Порядок виконання роботи

Прилад ІШВ-1 забезпечує вимірювання віброшвидкостей від 70 до 160 дБ та віброприскорення від 30 до 130 дБ відносно порогових значень в діапазоні частот відповідно 10....12500 та 10-2800 Гц.

При визначені рівня віброшвидкості в кабель між датчиком і приладом встановлюють інтегратор. Перемикач „Вид виміру” встановлюють в положення „Лін”, а перемикач „Мікрофон-датчик” – в положення „Датчик”.

Перед вмиканням приладу в мережу з напругою 220В слід перевірити заземлення. Ввімкнути перемикач „Вид роботи” в положення „Контр”. При цьому сигнальна лампочка має миготіти, а стрілка знаходиться а стрілка знаходитись у секторі „Батарея”. Встановити перемикач на приладі в положення: „Децибел-1-90”; „Децибел-ІІ-40; „Вид вимірювання” – „Лін”, „Мікрофон-датчик” – „Датчик”, „Вид роботи” – „Швидко”.

Якщо при вимірюванні стрілка приладу знаходиться в лівій частині шкали, її треба перевести у праву частину зміною положення перемикачів „Децибел-І”і „Децибел-ІІ”. Результати вимірів обраховують складанням показників шкал „Децибел-1”; „Децибел-ІІ” і показань приладу.

Після цього знімають віброізолюючи прокладки і замірюють без них. Результати підраховують за формулою

А=Д₁+Д₂+n+K_n (24)

де: А – значення віброшвидкості (віброприскорення), дБ;

Д₁ – показник перемикача „Децибел-І”;

Д₂ – показник перемикача „Децибел-ІІ”;

N – показники шкали приладу;

K_n - показник послаблення інтегратора (50 дБ).

Встановивши перемикач частот на відповідну частоту, знімають частотну характеристику. Результати вимірів записують у звіт.

Встановлюючи послідовно прикладки з гуми, поролону, дерева під стілець, визначають рівень віброавидкості (віброприскореаня) в різних частотних смугах. Результати заносять у звіт.

Звіт

до лабораторної роботи "Визначення виробничої вібрації"

Матеріал прокладок	Віброшвидкість робочого місця (дБ) при середньогеометричних частотах (Гц)
	31,5
Без віброізолюючих прокладок
Дерево
Поролон
Гума

Контрольні запитання:

1. Назвіть джерела вібрації в сільськогосподарському виробництві.

2. Які параметри характеризують вібрацію?

3. Які прилади застосовують для вимірювання вібрації?

4. Який порядок вмикання приладу ІШВ-І в роботу?

5. В яких одиницях вимірюється вібрація?

Завдання для самостійної роботи

1.Вивчіть основні заходи боротьби з вібрацією [16, с. 149-152].

Намалюйте принципову схему підключення приладу до роботи [17, с. 65-68].

2. Опишіть принцип вимірювання та нормування вібрації [17, с. 42-43]

ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА РОБОЧИХ МІСЦЬ

Загальні положення

З метою забезпечення електробезпеки на робочому місці всі металеві частини електроустановок, які знаходяться під напругою, повинні бути заземлені шляхом з'єднання з нульовим проводом мережі.

Заземленими мають бути: корпуси електрифікованих машин, електродвигуни, електрокалорифери, переносні електроприймачі, електроінструмент, металеві каркаси та кожухи розподільчих щитів та силових шаф, корпуси пускових і захисних апаратів, металева освітлювальна та опромінювальна апаратура, металева ізоляція кабелів, стальні труби для електропроводки та ін. [9, с. 38-50].

Як природні заземлювачі використовуються прокладені в ґрунті водопровідні та інші металеві трубопроводи (окрім трубопроводів горючих рідин, горючих і вибухонебезпечних газів, а також трубопроводів, покритих ізоляцією для захисту від корозії), труби артезіанських свердловин, металеві конструкції та арматура залізобетонних будинків та споруд, які мають з'єднання з землею, свинцеві оболонки кабелів, прокладених у ґрунті.

Штучними заземлювачами можуть бути звичайні вертикальні і горизонтальні електроди зі сталевих труб або стержнів діаметром 30-50 мм, сталі кутового профілю розміром від 40x40 до 60x60 мм, довжиною 2,5 м, штабової сталі площею перерізу не менше 4x12 мм або круглого перерізу діаметром більше 6 мм.

Згідно з ПУЕ в електроустановках напругою до 1000 В з глухо заземленою і ізольованою нейтраллю опір заземлюючого пристрою повинен бути не більш 10 Ом при потужності трансформаторів і генераторів менше 100 КВа і 4 Ом в інших випадках.

Згідно з ПТЕ (Е ІІ-13-22) для визначення технічного стану заземлюючого пристрою періодично проводять:

зовнішній огляд видимої частини заземлюючого пристрою;

перевірку цілісності мережі між корпусом електроустановки та заземлювачем;

перевірку опору заземлюючого пристрою;

перевірку надійності з'єднання природних заземлювачів;

перевірку питомого опору ґрунту.

Заміри опору заземлювачів проводять не рідше одного разу на рік у періоди найменшої провідності ґрунту. Зовнішній огляд здійснюють не рідше одного разу на півроку, а вологих приміщень кожні три місяці. Результати вимірів оформляють актом, а результати огляду заносять в оперативний журнал.

Ізоляція електропроводки вважається достатньою, якщо її опір між проводом кожної фази і землею або різними фазами на відрізку між послідовно увімкненими автоматами або плавкими запобіжниками чи за останнім запобіжником становить не менше 0,5 МОм (500000 Ом). У звичайних приміщеннях її заміряють не рідше одного разу в два роки, а у вологих, особливо вологих, пожежонебезпечних, вибухонебезпечних і в приміщеннях з хімічно активними парами, які псують ізоляцію, - щорічно. В проміжках часу між замірами (раз у 6 місяців або в 3 місяці залежно від приміщення) оглядають проводку, вимикачі, арматуру світильників [ 9, с. 60-68].

Якщо опір буде нижчим норми, ізоляцію випробовують напругою 1000 В протягом 1 хв (можна подавати напругу від мегомметра 2500 В). При цьому, якщо ізоляція не пробиває, цей проміжок можна залишити в роботі до планової заміни.

Можна вважати ізоляцію задовільною, якщо її опір в омах менше величини застосованої напруги, помноженої на 1000.

R<U_B *1000 (Ом)

Прилади та обладнання:

Мегомметр М-101М. Прилад застосовується для виміру опору ізоляції. Він розрахований на напругу 100. 250. 500, 1000 В (МО-0,8 - на напругу 2500 В). Характеристику мегомметра М-1-1М див.табл.14

Таблиця 14.

Напруга, В	Вимірюваний опір, МОм	Робоча шкала
КОм	МОм
		0,1...220 0,3...500 0,4...1000 0,5...1000	0,01...20 0,02...50 0,05...100 0,2...200

Мегомметр має генератор постійного струму з ручним приводом, логометр і допоміжні опори. До затискувачів 1 і 2 вмикають перевіюваний проміжок проводки.

Електродвигун. В електродвигунах ізоляція обмоток статора повинна бути не менше 0,5 МОм при робочій температурі (50. ..70 °С) і 1 МОм при кімнатній температурі.

Вимірювач опору МС-0,8. Переносний прилад МС-08, призначений для вимірювання електричного опору заземлюючих пристроїв і питомого опору ґрунту. Прилад має перемикач меж вимірювання , реостат для вимірювання опору мережі, зон і чотири затискачі (два струмових і два потенціальних).

Порядок виконання роботи:

Визначити електричний опір ізоляції обмоток статора електродвигуна;

-виміряти електричний опір заземлюючого пристрою;

-виміряти питомий електричний опір ґрунту для заземлення.

Для визначення опору ізоляції обмоток електродвигуна з'єднати одну клему мегомметра з корпусом електродвигуна. Приєднати послідовно шунт з клемами С₁, С₂, С₃ і заміряти опір ізоляції між обмоткою та корпусом електродвигуна. Після цього заміряти опір ізоляції між обмотками С₁, С₂, С₃.

За отриманними даними зробити висновок про якість ізоляції.

Замирювання опору заземлюючого пристрою за допомогою приладу МС-0,8 проводять таким чином: затискачі Е₁ і J₁ з'єднують між собою і вмикають до клеми R_x на щітку. Затискач Е₂ вмикають до клеми R₁, а затискач J₂- до клеми R₂ (рис. 12).

Перед вимірюванням провести калібрування приладу, яке полягає в компенсації опору зонду. Для цього перемикач діапазонів вимірювання поставити в положення "регулювання" і обертанням ручки добитися встановлення стрілки вимірювача на червоній відмітці. Після калібрування встановлюють перемикач діапазонів у положення "Х.01" і „Х.0.01” і проводять замір.

При незначному відхиленні стрілки приладу послідовно встановлюють перемикач р положення "Х.01" і "Х.0.01". Після зупинки стрілки відраховують показники в омах і помножують на коефіцієнт -1;0,1; 0,01.

Рис. 12. Схема вмикання приладу МС-08 для вимірювання опору заземлювача

Вимірювання провести тричі, знайти середнє арифметичне значення і зробити висновки. Заповнити звіт за запропонованою формою.

Вимірювання питомого опору ґрунту виконують методом чотирьох електродів (рис. 6), які встановлюють на однаковій відстані - а (в нашому прикладі a = 10м). Кінцеві електроди з'єднують з струмовими затискачами вимірювача заземлення МС-0,8 J₁ та J₂ середні - з потенціальними Е₁ і Е₂.

Перед замирюванням провести калібрування приладу за методикою, вказаною вище.

Питомий опір ґрунту (ρ ) визначають за формулою

ρ=2πaR, (Ом*м) (24)

де R - показання вимірювача заземлення, Ом;

a - відстань між стержнями (електродами), м.

Провести три вимірювання, порівняти з даними таблиці і додаток, зробити висновки і заповнити звіт за запропонованою формою.

Рис. 13. Схема вмикання приладу МС-0,8 для вимірювання питомого опору ґрунту.

ЗВІТ

до лабораторної роботи "Дослідження електробезпеки робочих місць"

" "________ 200___ року

Величина, ом
вимірювання	нормативна	фактична
Опір ізоляції електродвигуна
Корпус – обмотка
Обмотка – обмотка
Опір заземлення, вимірюваного приладом МС-0,8
Питомий опір грунту

Виконав _____________

Підпис

Контрольні запитання

1. Які частини електродвигунів повинні бути заземлені?

2.Які бувають заземлювачі?

3. Який має бути опір заземлюючого пристрою?

4. Необхідні заходи для визначення технічного стану заземлюючого пристрою.

5. Якій опір ізоляції вважається задовільним?

6. Які прилади застосовують для перевірки електробезпеки?

7. Як визначити опір ізоляції?

8. Як проводять вимірювання заземлюючого пристрою?

9. Як виміряти питомий опір ґрунту?

Завдання для самостійної роботи

1. Накреслити принципову схему вимірювання занулення електроустаткування петлі фаза - нуль [І, с. 56-58].

2 Визначити опір зануляючих провідників електроустаткування [9, с. 38-44], [І, с. 60-61].

Додаток 8

Приблизне значення питомого опору деяких ґрунтів у звичайних умовах

Вид ґрунту	Питомий опір, р Ом*м
Пісок	400 і більше
Супісок
Суглинок
Глина
Чорнозем
Торф

Примітки: 1. Питомий опір різних ґрунтів залежить не тільки від виду ґрунту, а і від його вологості, атмосферних умов, пори року.

2. Якщо на місці електроустановки питомий опір ґрунту р>200 Ом*м необхідно споруджувати заглиблені заземлювачі, обробляти грунт солями, влаштовувати виносні заземлювачі.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Перша долікарська допомога - комплекс термінових заходів, необхідних для полегшення подальшої кваліфікованої медичної допомоги.

Кожна людина повинна володіти прийомами долікарської допомоги при різних нещасних випадках.

Цілий ряд позитивних чинників, пов'язаних з введенням автоматизації і механізації виробничих процесів в народному господарстві, викликає і несприятливу дію на життя людини: це травми і профзахворювання.

Сільськогосподарське виробництво, зважаючи на його особливості (польові стани, ферми, бригади, окремі сільськогосподарські агрегати і машини розташовані далеко від центральної садиби колгоспу або радгоспу, де зазвичай розташовуються медпункти), характеризується не тільки розкиданістю робочих місць по великій території, але і підвищеною небезпекою ускладнити захворювання при роботі в польових умовах і на фермах. Знаходячись в таких умовах, особливо важливо знати прийоми і методи надання першої долікарської допомоги таким, що постраждав.

Правильно надана перша допомога скорочує час спеціального лікування, сприяє якнайшвидшому загоєнню ран і дуже часто - це вирішальний момент при врятуванні життя потерпілого. Першу допомогу необхідно надавати відразу ж на місці події, швидко і уміло, ще до приходу лікаря або транспортування постраждалого до лікувальної установи. Щоб перша долікарська допомога постраждалому була ефективній і своєчасній, потрібно забезпечити на всіх робочих ділянках наявність медичної аптечки з необхідним комплектом медичного приладдя і ліків, а також періодично проводити навчання тих, що працюють.

Перша долікарська допомога включає:

- негайне звільнення від впливаючого небезпечного чинника;

- з”ясування стану потерпілого;

- з”ясування підручних засобів, необхідних для допомоги;

- надання першої долікарської допомоги;

- виклик швидкої медичної допомоги або організація доставки постраждалого до лікувальної установи.