Л а б о р а т о р н і т а і н с т р у м е н т а л ь н і м е т о д и д і а г н о с т и к и
Лабораторні методи обстеження:
1. Загальний аналіз крові (розгорнутий).
2. Загальний аналіз сечі.
3. Визначення групи крові і Rh-фактора.
4. Коагулограма.
5. Час кровотечі.
6. Біохімічний аналіз крові.
7. ЕКГ.
8. ЕГДС.
Величину крововтрати можна визначити за питомою вагою крові, гема-
токритом, гемоглобіном (П.К. Дяченко, 1968) (табл. 3.4).
Таблиця 3.4
Питома вага Гематокрит Гемоглобін Крововтрата
1057-1054 44-40 110г/л до 500 мл
1053-1050 38-32 100г/л до 1000 мл
1049-1044 31-23 80г/л до 1500 мл
1043 і нижче 23і ни жче 50г/л і нижче понад 1500 мл
Визначення величини крововтрати
Лабораторними дослідженнями виявляється зниження рівня гемоглобіну,
кількості еритроцитів, гематокриту. На початку кровотечі ці показники не відоб-
ражають істинного її ступеня, зниження їх спостерігають лише через декілька
годин. В крові визначають постгеморагічний нейтрофільний лейкоцитоз, анізо-
цитоз, пойкілоцитоз і поліхромазію, а також зниження рівня загального білка в
плазмі крові, порушення електролітного та азотистого обміну. При масивних
кровотечах із зниженням артеріального тиску має місце збільшення кількості
сечовини в крові в результаті зменшення фільтраційної функції нирок.
З інструментальних методів обстеження найважливішу роль відіграють
ендоскопічні методи, які дають можливість встановити не тільки джерело
кровотечі і її причину, а й визначити, зупинилась кровотеча чи триває.
При ендоскопії визначаються також і ознаки стабільного чи нестабіль-
ного гемостазу.
Ознаками стабільного гемостазу є відсутність крові в шлунку і цибулині
ДПК, дно виразки вкрите фібрином білого або брудно-сірого кольору, просвіт
виступаючої над кратером виразки судини закритий тромбом білого кольору.
Ознаками нестабільного гемостазу є наявність світлої крові, згортків крові
в шлунку, пухкого згортка крові темно-коричневого кольору над виразкою,
визначається пульсація судини. Абсолютна ознака нестабільного гемостазу
– витікання крові із судини.
У зв’язку з широким впровадженням ендоскопічних методів обстеження
роль рентгенологічних методів значно зменшилася. При проведенні контрас-
тної рентгеноскопії, рентгенографії у хворих з кишково-шлунковими кровоте-
чами визначають симптом “відштовхування” барієвої суміші.
В окремих випадках у спеціалізованих відділах для діагностики шлун-
ково-кишкових кровотеч застосовують селективну ангіографію гілок черев-
ної аорти. При продовженні кровотечі визначають потрапляння контрасту
в просвіт шлунково-кишкового тракту.
Клініка
У випадках крововтрати легкого ступеня загальний стан хворого задовіль-
ний або середньої тяжкості, шкіра бліда (судинний спазм), з’являється
пітливість, пульс < 90-100 уд./хв, АТ – 100-90 і 60 мм рт. ст., неспокій змінюєть-
ся легкою загальмованістю, свідомість ясна, дихання часте, рефлекси знижені,
м’язи розслаблені. Виражених розладів кровообігу не спостерігають.
При крововтраті ІІ ступеня загальний стан середньої тяжкості, хворий
загальмований, говорить тихим голосом, повільно, визначаються виражена
блідість шкірних покривів, липкий піт, пульс – 120-130 уд./хв, слабкого на-
повнення, АТ – 90-80 і 50 мм рт. ст., часте поверхневе дихання, олігурія.
Мають місце значні порушення кровообігу, метаболізму, функції нирок, печін-
ки, кишечника.
Важка крововтрата характеризується тяжким або вкрай тяжким загаль-
ним станом, пригніченням всіх рефлексів, шкіра і видимі слизові блідо-ціано-
тичні або плямисті (спазм судин змінюється дилатацією). Хворий на запитан-
ня відповідає повільно, тихим голосом, часто втрачає свідомість, пульс нитко-
подібний, 130-140 уд./хв, періодично на периферичних артеріях може не
визначатися, максимальний АТ – 0-60 мм рт. ст., центральний венозний тиск
дуже низький, дихання поверхневе, нечасте, кінцівки і тіло холодні на дотик.
Олігурія переходить в анурію. Без своєчасної компенсації крововтрати хворі
помирають внаслідок зниження серцевої діяльності, виражених метаболічних
порушень, загибелі клітин печінки, нирок.
Особливо небезпечним ускладненням виразкової хвороби є поєднання
кровотечі з перфорацією виразки, що трапляється в 3,2-8,4 % хворих з уск-
ладненою виразковою хворобою. В переважній більшості гострій шлунково-
кишковій кровотечі при виразковій хворобі передують посилення болю в
животі та інші диспептичні прояви, що свідчать про загострення захворюван-
ня. Але після виникнення кровотечі ці прояви, як правило, зникають (симптом
Бергмана) і з’являються ознаки гострої шлунково-кишкової кровотечі. Якщо
після початку кровотечі біль не зникає, а посилюється, стрімко погіршується
загальний стан хворого, то можна думати про поєднання її з перфорацією
виразки. В таких хворих напруження м’язів передньої черевної стінки може
бути не виражене. В.Д. Братусь (1972) вважає, що це зумовлено потраплян-
ням у черевну порожнину зміненої крові, яка менше подразнює очеревину,
ніж звичайний шлунковий вміст.
2.Хронічний панкреатит.Класифікація.Клініка.Діагностика.Лікування
Хронічний панкреатит – запальнодистрофічне захворювання зало-
зистої тканини підшлункової залози, яке супроводжується порушенням про-
хідності її проток, екзо- та ендокринної функцій.
Класифікація хронічного панкреатиту за етіологічним та патогенетич-
ним принципами (О.Л. Гребеньов, 1982):
I. За етіологією:
1. Первинний хронічний панкреатит.
2. Вторинний хронічний панкреатит.
II. За морфологічними ознаками:
1. Набрякова форма.
2. Склеротично-атрофічна форма.
3. Фіброзна (дифузна і дифузно-вузлова форми).
4. Псевдокістозна форма.
5. Кальцифікуюча форма.
III. За особливостями клініки:
1. Багатосимптомна форма.
2. Больова форма.
3. Псевдопухлинна форма.
4. Диспептична форма.
5. Латентна форма.
IV. Фаза: загострення, ремісії.
V. За перебігом захворювання:
1. Панкреатит легкого ступеня тяжкості – ознаки порушення зовнішньо-
секреторної і внутрішньосекреторної недостатності не виявляються.
2. Панкреатит середньої тяжкості перебігу – наявні порушення зовнішньо-
і (чи тільки) внутрішньосекреторної недостатності підшлункової залози.
3. Панкреатит тяжкого ступеня (термінальна, кахектична стадія) – наявність
панкреатичних проносів, гіповітамінозів, прогресуючого виснаження).
Міжнародна класифікація (Марсельсько-Римська, 1988):
1. Хронічний кальцифікуючий.
2. Хронічний обструктивний.
3. Хронічний фіброзно-індуративний.
4. Хронічні кісти і псевдокісти підшлункової залози.