Вогнегасники вуглекислотні
ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ
З ОХОРОНИ ПРАЦІ
Дніпропетровськ 2009
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра безпеки життєдіяльності
ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ
З ОХОРОНИ ПРАЦІ
Дніпропетровськ 2009
Лабораторний практикум з охорони праці /Дніпропетр. держ. агр. ун-т. Дніпропетровськ, 2009. 111 с.
Викладено загальні положення техніки безпеки при виконанні лабораторних робіт, порядок їх проведення, описано будову та принцип дії приладів, обладнання, дано завдання для самостійної роботи.
Практикум лабораторних робіт упорядковано з використання стандартів безпеки праці, діючих санітарних норм і правил, керівних документів. Має на меті навчити майбутніх фахівців організації безпечної роботи, що гарантує захист від шкідливих і небезпечних впливів виробничих процесів, зменшення травматизму, професійних захворювань.
Методичні вказівки розглянуті і затверджені на засіданні кафедри безпека життєдіяльності „24” червня 2009р., протокол №11.
Методичні вказівки схвалені методичною радою еколого-меліоративного факультету , протокол № __ від „____” _____________ 2009 р.
Призначено для студентів сільськогосподарських вузів.
Упорядники: д.т.н., професор Бєліков А.С., доценти Устимович Л.Д., Бабич О.С., Годяєв С.Г., ст. викладачі Дмитрюк С. П.,
Кравчук А. М.
Рецензенти: заступник начальника ДДІОП в АПК Довганенко П.В., професор кафедри ЕМТП Ільченко В.Ю.
ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ
ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
З метою запобігання нещасним випадкам, пожежам і вибухам треба знати та виконувати правила техніки безпеки, виробничої санітарії. Неуважність, недбале поводження з приладами, недостатнє знання властивостей речовин і правил безпеки можуть призвести до нещасного випадку.
Перед виконанням робіт необхідно:
ознайомитися з правилами техніки безпеки та станом робочого місця;
не займати, не вмикати і не вимикати без дозволу викладача або старшого лаборанта рубильники та прилади;
уважно і ретельно вивчити завдання, прилади, устаткування, матеріали, запобіжні заходи;
негайно повідомити викладача або старшого лаборанта при виявлені порушень в роботі приладів або в разі іншої небезпеки;
не захаращувати робоче місця речами які не мають відношення до виконання робіт;
не заходити в лабораторій, де працює інша група.
Мати за правило:
виконувати тільки роботу задану викладачем або старшим лаборантом, забороняються інші роботи, не передбачені завданням;
не ходити без потреби по лабораторії, аби не відвертати увагу своїх товаришів;
не залишати без нагляду свою роботу, бо це може спричинити нещасний випадок;
зберігати державне майно, прилади та аудиторне устаткування;
під час роботи в лабораторії обов'язкова присутність другої людини, необхідної для подання допомоги в разі нещасного випадку;
при виникненні аварійної ситуації або передумов до неї негайно вимкнути устаткування, прилад або залишити робоче місце і одразу ж повідомити про це. викладача або старшого лаборанта.
Після закінчення роботи необхідно:
упорядкувати своє робоча місце;
повідомити викладача або старшого лаборанта про завершену роботу і тільки після цього можна залишити аудиторію чи лабораторію.
ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ
Загальні положення
Пожежогасіння - це процес припинення горіння внаслідок дії вогнегасник речовин та сполук. До основних вогнегасник речовин та сполук, що застосовуються для гасіння пожеж та окремих вогнищ, належать вода, водяна пара, хімічна і повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні гази, галоїдно-вуглеводні сполуки, сухі порошки та пісок [16, с. 370-336 ].
Вода найпоширена речовина для пожежогасіння. Потрапляючи на горючі матеріали, вода змочує і зволожує їх, знижує температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення, а водяна пара зменшує концентрацію летких горючих речовин в зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.
Для посилення вогнегасних властивостей води (у 2...2,5 рази), підвищення змочуючої її здатності до води у деяких випадках спеціальними пристроями додають поверхнево-активні речовини (змочувачі). За допомогою води можна створювати водяні завіси, а її струменем збивати полум’я.
Для гасіння твердих речовин переважно рослинного походження, а також пожеж всередині приміщення, відкритих поверхонь застосовують компактні струмені, а для гасіння важких нафтопродуктів - тонко розпилені струмені.
Воду як вогнегасну речовину не можна застосовувати у таких випадках:
при температурах нижче О °С, внаслідок чого можуть рватися пожежні рукави, псуватися насоси;
при загорянні рідин з питомою масою меншою за воду;
при гасінні електроустановок під напругою;
завдання шкоди приміщенням та архівним цінностям (намокання, набрякання покрить, розчинення, що може стати причиною обвалів приміщень);
при займанні матеріалів, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевого натрію, калію, магнію та інших речовин, при дії води на які можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речовини;
при пожежах на складах отрутохімікатів та мінеральних добрив;
при гасінні речовин, що горять без доступу кисню.
Водяна пара застосовується для гасіння твердих, рідинних і газоподібних речовин що знаходяться в закритих приміщеннях. Вона знижує концентрацію кисню в зоні горіння, завдяки чому гальмується процес горіння. Найдоцільніше використовувати там, де є джерела необхідної кількості водяної пари. Концентрація пари становить 35% від об’єму приміщення. Водяну пару застосовують у приміщеннях до 500 м3 і в разі невеликих вогнищ н .відкритих майданчиках і установках.
Піни бувають хімічні та повітряно-механічні. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожежних стволів, де вода (9,7%) під тиском 0,3...0,6 МПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%). При цьому утворюється піна,, яка за об’ємом у 20 разів (кратність 20) перевищує початковий об’єм матеріалів, з. яких вона утворюється.
Кратність піни - це відношення об’єму піни до об’єму речовини, з якої вона одержана. Піни з кратністю до 5 належать до малої кратності, до 100 - середньої і більше 100 - високо кратні. Для гасіння пожеж на нафтоскладах, нафтобазах, у приміщеннях небезпечних виробництв використовують піну з кратністю понад 200.
Хімічну піну одержують при змішуванні лужного та кислотного розчинів, що зберігаються окремо перед початком вогнегасіння (вогнегасник ОХП-ІО) або при змішуванні піноутворюючого порошку (піноутворювача) з потоком води в піногенераторах (ІІГ-50, ПГ-100).
Вуглекислота це безбарвний газ в 1,5 рази важчий від повітря. Вона ізолює доступ кисню. Застосовується для гасіння пожеж в електроустановках, двигунах внутрішнього згоряння, в архівах, бібліотеках, музеях тощо.
Змочувачі - речовини, здатні поліпшувати змочуючі властивості води при гасінні слабо змочуваних горючих речовин (нафта, гума, вугільний пил, волокнисті матеріали, торф тощо) до них належать мило, синтетичні розчини, амілосульфати, алкілсульфати і ін.).
Інертні гази (аргон, гелій, димові або відпрацьовані гази) застосовуються для заповнення резервуарів при газозварювальних роботах. Вогнегасна концентрація інертних газів при тушінні у закритих приміщеннях становить 31...36% від об’єму.
Порошки призначені для гасіння займання матеріалів і речовин, що горять без доступу кисню. Випускають у вигляді спеціальних сумішей різних марок: ПСБ-3, П-2АП, ПФ, Пірант-А, ПС, П-ІА та ін. До складу порошків входять переважно бікарбонат натрію, стеаринові сполуки калію, цинку, магнію, графіту, амофос з апатитового концентрату, фосфати, тальк, стеарити важких металів, силіконові рідини, хімічно чиста крейда, полімерні смоли тощо.
Механічні засоби (брезент, повсть, пісок, землю тощо) застосовують для гасіння загорянь невеликих кількостей розлитих горючих рідин. Вони знижують температуру горіння; припиняють доступ кисню у зону горіння.
Прилади та обладнання:
вогнегасники пінно-хімічні ОХП-10; вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8; брометилові ОУБ-3, ОУБ-7; вогнегасники порошкові ОП-І "Супутник", ОП-І "Турист", ОП-2, ОП-2Б, ОП-5, ОП-10; пожежна установка ПУ-І; стенди, плакати, таблиці.
Вогнегасник ОХП-10
Це хімічний пінний вогнегасник, рекомендований для гасіння твердих горючих матеріалів, а також рідин, що мають поверхню горіння не більше 1 м2. Такими вогнегасниками обладнують пожежні щити на фермах, в майстернях, на складах та інших об'єктах або встановлюють в окремих приміщеннях.
Вогнегасник ОХП-10 мас сталевий балон з чавунною кришкою, горловину з отвором для виходу піни і ручку для перенесення. Всередині балона - поліетиленовий стакан, що закривається гумовим клапаном, закріпленим на штоці з пружиною. У верхній частині шток прикріплений до ексцентрика ручки, поворотом якої на 180° можна підняти шток і відкрити клапан стакана.
В поліетиленовому стакані знаходяться кислотна частина заряду (сірчанокисле оксидне залізо - 115 г, сірчана кислота -120 г) і лужка (водний розчин бікарбонату натрію - 450... 530 г з екстрактом солодкого кореня). За таким складом заряду вогнегасник працює при температурі повітря вище + 5 °С. Для зберігання вогнегасника при температурі до -20 °С у лужну частину до 5 л води, додають 3 л етиленгліколю, а для кислотної частини беруть 320 г технічної сірчаної кислоти густиною 1,42 г/см3.
Після зарядки вогнегасника до нього прикрі плюють ярлик, де вказують дату зарядки, а на отвір розбризкувача встановлюють паперову мембрану. Строк придатності - один рік.
Вогнегасник приводять у дію поворотом ексцентрика ручки. Після цього його перевертають догори дном, що сприяє змішуванню кислотної і лужної частин заряду, внаслідок чого відбувається хімічна реакція з виділенням вуглекислого газу і утворенням піни.
Робочий тиск вогнегасника 1,4 МПа, кількість піни - 90 л, довжина струменя 6...8 м, тривалість дії вогнегасника - 60-70 с, стійкість піни - 40 хв, маса вогнегасника 13...14 кг(без заряду).
Переваги хімічних вогнегасників:
піна виходить під власним тиском;
у процесі зберігання заряд у вогнегаснику знаходиться під звичайним атмосферним тиском.
Вади вогнегасників:
неможливість застосовувати при температурах нижче - 20 °С (уповільнюється реакція);
забруднює, а інколи і пошкоджує матеріали, що вкриваються піною;
неможливість застосування для тушіння електроустановок під напругою.
Перевіряють вогнегасники двічі на рік у квітні та жовтні.
Вогнегасники вуглекислотні
Вогнегасники ОУ-2, ОУ-2А, ОУ-5, ОУ-8 та інші мають майже однакову будову і відрізняються один від одного розмірами і місткістю балона (на це вказують цифри у марках).
Основні технічні дані вуглекислотних вогнегасників
| Показник | ОУ-2 | ОУ-5 | ОУ-8 |
| Маса з зарядом | 6,4...6,5 | 13,95....14,15 | 20,5...20,7 |
| Робочий тиск при +20° С, МПа | |||
| Тиск розриву запобіжної мембрани ±50° С, МПа | |||
| Довжина струменя, м | 1,5 | 2,0 | 3,5 |
| Тривалість дії, с | 25...30 | 40...50 | 50...60 |
Сталевий балон корпуса наповнений зрідженим двуокислом вуглецю. У горловині балона змонтований спеціальний пусковий пристрій з сифонною трубкою. Вогнегасник має шарнірну ручку.
Для приведення його в дію взятись лівою рукою за ручку вогнегасника, а правою спрямувати розтруб на загоряння. Повільно відкрити вентиль. Гасити треба в рукавицях, бо при виході вуглекислоти температура знижується до - 70 °С.
Переваги вуглекислоти:
не проводить електроструму і застосовується для тушіння електроустановок;
не пошкоджує матеріали, тому застосовується для тушіння особливо цінних матеріалів.
Вади вуглекислоти:
відсутність змочувальних властивостей, тому не припиняє жевріння;
мала ефективність при температурах нижче О °С (вуглекислота замерзає у вентилі ) ;
при температурах більше + 50 °С утворюється тиск понад 20 МПа.
Балон перевіряють на тиск раз у 4 роки.
Застосовують вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на сільськогосподарських машинах, автомобілях, невеликих об'єктах нафтопродуктів, електричних установках під напругою до 1000 В, у музеях, архівах та гасіння цінних матеріалів.