Протягом операції глибина загальної анестезії не повинна перевищувати 1—2-го рівня, і лише на короткий час допустиме її поглиблення до 3-го рівня.

Лекція № 8

«Знеболення в діяльності медичної сестри»

з дисципліни : « Медсестринство в хірургії»

Викладач : Гайдамака В.К.

м. Берислав

План

1. Поняття про біль і знеболювання.

2. Основи анестезіології.

3. Поняття і загальне і місцеве знеболювання.

4. Класифікація наркозу та його види.

5. Інгаляційний наркоз, його, препарати, його ускладнення.

6. Підготовка хворих до анестезії, премедикація.

7. Неінгаляційний наркоз, його різновиди.

8. Місцеве знеболювання, види місцевої анестезії, показання та протипоказання.

9. Види новокаїнових блокад, показання до їх проведення.

10. Участь медсестри в проведенні місцевої анестезії.

ЗНЕБОЛЕННЯ: ЗАГАЛЬНЕ І МІСЦЕВЕ

Мета:

- вивчити основні види і препарати для знеболення (мал. 14);

- оволодіти технікою місцевої анестезії за О.В. Вишневським та за Лукашеви-

чем—Оберстом.

Ще в глибокій давнині при виконанні операцій застосовувалось знеболення. Нау­ково обґрунтоване знеболення почали застосовувати в середині XIX ст. У травні 1842 р. Лонг уперше застосував ефірний наркоз при видаленні пухлини потилиці. На почат­ку XX ст. було винайдено нові способи знеболення, які отримали широке визнання.

Біль — це особливе відчуття, що виникає внаслідок дії травмівного чинника; у відповідь формуються реакції і рефлекторні зміни функції внутрішніх органів, спрямовані на звільнення організму від дії шкідливих чинників.

Механізм виникнення болю такий: сильне подразнення призводить до руйнуван­ня клітини з виділенням гістаміну, ацетилхоліну, ксантину, які збуджують рецептори

больової чутливості. Це збудження у вигляді електричного імпульсу проводиться не­рвовими закінченнями (волокнами) у спинний мозок. Піднімаючись бічними стовбу­рами спинного мозку, імпульс досягає таламуса, а з нього потрапляє до кори великого мозку, де формується больове відчуття. У відповідь реакція через рухову систему і рухові волокна спинного мозку передається вниз на внутрішні органи.

Знеболення — це сукупність заходів, які застосовують при хірургічних мані­пуляціях з метою виключення больових відчуттів.

ОСНОВИ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Анестезіологія — наука про захист організму від операційної травми та її на­слідків, контроль і керування життєво важливими функціями під час оперативно­го втручання.

Способи анестезії:

- загальне знеболення (наркоз) —- штучно викликане гальмування ЦНС, що супроводжується втратою свідомості, чутливості, м'язового тонусу і деяких рефлексів;

- місцеве знеболення — штучно викликане зворотне усунення больової чутли­вості в певній частині людського організму зі збереженням свідомості. Існують такі теорії наркозу:

1. Коагуляційна теорія Кюна (1864 р.): анестетики викликають своєрідне згор­тання внутрішньоклітинного білка, що призводить до порушення функції не­рвових клітин.

2. Ліпоїдна теорія Германна (1866 г): анестетики характеризуються ліпоїдотропністю, а у нервових клітинах багато ліпоїдів. Тому насичення мембран нерво­вих клітин анестетиками блокує обмін речовин у клітинах.

3. Теорія поверхневого натягу Траубе (1904—1913 рр.): анестетики з високою ліпоїдотропністю мають властивість знижувати силу поверхневого натягу на межі нервових клітин, тому їх мембрана стає легкопроникною для молекул анестетиків.

4. Окисно-відновна теорія Варбурга (1911 р.) і Ферворна (1912 р.): наркотичний ефект анестетиків пов'язаний з їх впливом на ферментні комплекси.

5. Теорія гіпоксії (30-ті роки XX ст.): анестетики гальмують ЦНС у результаті по­рушення енергетики клітин.

6. Теорія водних мікрокристалів (1961 р.): анестетики у водному розчині утво­рюють кристали, що перешкоджають переміщенню катіонів крізь мембрану клітини, блокуючи процес деполяризації і формування діючого потенціалу.

7. Мембранна теорія Хобера (1907 р.): анестетики змінюють фізико-хімічні влас­тивості клітинних мембран, що порушує процес транспорту іонів Ма⁺, К⁺, Са²⁺ і впливає на формування і проведення діючого потенціалу.

Однак жодна з наведених теорій вичерпно не пояснює механізм дії наркозу.

КЛАСИФІКАЦІЯ НАРКОЗУ

І. За чинниками, що впливають на ЦНС:

1. Фармакодинамічний — дія фармакологічних речовин.

2. Електронаркоз — дія електричного поля.

3. Гіпнонаркоз — дія гіпнозу.

П. За способом уведення препаратів:

1. Інгаляційний — уведення препаратів здійснюється через дихальні шляхи. За­лежно від способу уведення розрізняють:

• масковий;

• ендотрахеальний;

• ендобронхіальний.

2. Неінгаляційний — уведення препаратів парентерально.

III. За кількістю використовуваних препаратів:

1. Мононаркоз.

2. Змішаний.

3. Комбінований.

IV. За етапами вживання:

1. Ввідний наркоз — короткочасний, швидко настає, без фази збудження.

2. Підтримуючий (основний) — застосовується впродовж усієї операції.

3. Базисний — поверхневий, при якому до або одночасно з основним наркозом уводять анестетичний засіб для зменшення дози основного препарату.

ІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ

Препарати для інгаляційного наркозу:

І. Рідкі інгаляційні анестетики.

1. Ефір — має виражений наркотичний, анальгетичний і міорелаксуючий ефект. Подразнює слизові оболонки.

2. Хлороформ — діє у 4—5 разів сильніше за ефір, є небезпека швидкого передо­зування.

3. Фторотан — швидко досягається загальна анестезія, діє депресивно на серце­во-судинну систему (зменшення скоротливої активності міокарда, гіпотензія).

П. Газоподібні анестетики.

1. Закис азоту — загальний анестетик. Швидке уведення і швидке пробудження, не досягаються достатня глибина наркозу і міорелаксація.

2. Циклопропан — має потужний наркотичний ефект, пригнічує дихання. Наркозно-дихальна апаратура:

1. Наркозні апарати — створюють газову суміш, точно дозуючи анестетики і під­тримуючи необхідну кількість О₂ і СО₂ для введення в дихальні шляхи («Наркон-2», «Полінаркон-2», «Полінаркон-4», «Полінаркон-5»).

2. Апарати ШВЛ — нагнітають наркотичну суміш у дихальні шляхи. Розрізня­ють апарати з ручним, пневматичним і електричним приводом. Основними апаратами є «РО-5» і «РО-6».

Стадії ефірного наркозу

При введенні в організм наркотичних речовин помічена закономірна стадійність. У практичній анестезіології стандартними вважають такі стадії ефірного нар­козу:

І стадія(анальгезія) — 3—8 хв, поступове пригнічення і подальша втрата свідомості; тактильна й температурна чутливість і рефлекси зберігаються.

1 фаза — початок усипляння;

2 фаза — повна анальгезія і часткова амнезія;

З фаза — повна анальгезія і амнезія.

II стадія(збудження) — 1—5 хв, мовне і рухове збудження, підвищення м'язового тонусу, частоти пульсу і АТ на тлі відсутності свідомості.

IIIстадія (хірургічна, тобто наркозний сон) — через 15—20 хв після початку анестезії; втрата всіх видів чутливості.

1 рівень — рух очних яблук;

2 рівень — рефлекс рогівки;

3 рівень — розширення зіниць;

4 рівень — діафрагмальне дихання — ознака передозування і передвісник смерті.

Протягом операції глибина загальної анестезії не повинна перевищувати 1—2-го рівня, і лише на короткий час допустиме її поглиблення до 3-го рівня.

IVстадія (пробудження) — після припинення подачі анестетика; характери­зується відновленням рефлексів, тонусу м'язів, чутливості і свідомості.