Захворювання щитоподібної залози

Зоб - захворювання щитоподібної залози, що характеризується стійким пухлиноподібним дифузним або вузлуватим її збільшенням.

Розрізняють ендемічний, епідемічний і спорадичний зоб. Ендемічний зоб трапляється у відповідних географічних зонах, переважно в горах (Кар­пати, Закарпаття). Причинами його виникнення є йодна недостатність, погані санітарно-гігієнічні умови, незбалансоване харчування. Епідемічний зоб ча­сто спостерігається у місцях великого скупчення людей, особливо молодого віку (тюрми, військові частини). Причинами його вважають вітамінну недо­статність, недоброякісну питну воду, незбалансоване харчування. Спорадич­ний зоб трапляється у вигляді окремих випадків у будь-якій місцевості. Зоб в основному буває у жінок молодого віку. Його виникнення переважно пов'язують з нейрогормональними розладами в організмі, які викликають збільшення щитоподібної залози.

За будовою зоб поділяється на дифузний, вузловий і змішаний. Розріз­няють п'ять ступенів збільшення щитоподібної залози: при І ступені паль­пується тільки перешийок щитоподібної залози; при II ступені пальпується не тільки перешийок, а й частки, збільшену залозу видно при ковтанні; при

III ступені щитоподібна залоза набуває значних розмірів (товста шия); при IV сту­пені зоб має великі розміри і різко впадає в очі; при V ступені зоб є гігантським, інколи опускається на груднину - вися­чий зоб (рис. 189).

Залежно від функції щитоподібної за­лози зоб може бути еутиреоїдним (без порушення функції), гіпотиреоїдним (зі зниженою функцією) і гіпертиреоїдним (токсичний - з підвищеною функцією за­лози).

Клінічні ознаки. Основними ознака­ми зоба є прогресуюче пухлиноподібне дифузне або вузлове збільшення щитопо­дібної залози. Вона при цьому не болюча, у більшості випадків має гладеньку по­верхню, легко зміщується при пальпації. При вузловій формі зоба в залозі пальпу­ють окремі щільні вузли. Характерною оз-

накою є зміщення пухлини вверх і вниз при ковтанні разом із гортанню і трахеєю. Розміри залози можуть бути різними. При великому або загруд-нинному зобі можуть виникати ознаки стиснення сусідніх органів: трахеї (задишка), поворотного нерва (охриплість голосу), вен (ціаноз).

Слід зазначити, що не завжди збільшення щитоподібної залози є зобом, воно може спостерігатись у період статевого дозрівання, при менструаціях і вагітності.

Лікування проводять у терапевта або ендокринолога. З цією метою застосовують препарати йоду (Люголівський розчин, йодид калію), призна­чають тиреоїдин, при необхі­дності - мерказоліл й ін. При безуспішності консерва­тивного лікування, а також при явищах гіпертиреоїдиз-му, стисненні зобом сусідніх органів, підозрі на злоякісне перетворення і всіх формах вузлового зоба застосовують оперативне втручання (резек­ція щитоподібної залози або енуклеація - видалення вуз­ла щитоподібної залози) (рис. 190). Після операції хворі підлягають диспансер­ному спостереженню в ен­докринолога або терапевта. Для профілактики зоба в ендемічних місцях його поширення використовують в їжу йодовану сіль (25 г йодонату калію додають на 1 т солі).

Дифузний токсичний зоб (базедова хвороба) характеризується ком­плексом нервових і вісцеропатичних симптомів внаслідок функціональних розладів (гіпертиреоз, дистиреоз) і морфологічних змін щитоподібної залози.

Захворювання в основному трапляється у жінок, особливо в молодо­му віці (20-40 років). Дифузний токсичний зоб пов'язують з психічною травмою, впливом інфекції або ендокринними порушеннями, пов'язаними з менструальним циклом, абортами та ін. У зв'язку з гіперфункцією щитопо­дібної залози, її гормони (тироксин, трийодтиронін, тиреокальцитонін), що надходять у надмірній кількості в кров, викликають в організмі спочатку функціональні, а потім органічні зміни. Особливо значними такі порушен­ня є у нервовій, серцево-судинній системах і печінці. За походженням ди­фузний токсичний зоб поділяють на первинний і вторинний.

Клінічні ознаки. При первинному дифузному токсичному зобі основні ознаки захворювання виникають раніше, ніж збільшення щитоподібної залози (зоб). При вторинному дифузному токсичному зобі основні ознаки захворю­вання розвиваються на фоні вже наявного її збільшення. За ступенем тяж­кості виділяють легку, середню і тяжку форми дифузного токсичного зобу.

Легкий ступінь тиреотоксикозу характеризується збудливістю, незнач­ною стомлюваністю і зниженням працездатності хворих. Поряд із цим, відмічається тахікардія до 100 ударів за хвилину, тремтіння пальців рук, збільшення основного обміну до 30 %.

Середній ступінь характеризується вираженішими порушеннями, у хворих виникає значна стомлюваність, зниження працездатності, схуднення. Спостерігають виражений тремор пальців рук, тахікардію (до 120 ударів за хвилину), підвищується основний обмін до 40 %.

При тяжкому ступені спостерігаються виражені порушення живлення, різка стомлюваність, втрата працездатності. Поряд із цим, настають глибокі не­рвові, серцево-судинні і обмінні розлади в організмі (психози, миготлива арит­мія, серцева недостатність, різке виснаження й ін.). При тяжкій формі дифузного токсичного зобу температура тіла підвищується до 37,6-37,8 °С. Хворі погано переносять теплові процедури, у них виникає посилене потовиділення.

Збільшення щитоподібної залози при базедовій хворобі, як правило, бу­ває двобічним (рис. 191).

Внаслідок розладів нервової системи виникають очні симптоми: екзофтальм - ви­пинання очних яблук; симптом Штельвага - рідке мигання, що зумовлює особливий виражений (нерухомий) погляд; симптом Грефе - відставання верхньої повіки від вер­хнього краю зіниці при погляді вниз; симп­том Мебіуса - порушення конвергенції (сходження) - при наближенні предмета по середній лінії до очей останні розходяться; симптом Меліхова - гнівний погляд; симп­том Резенбаха - тремтіння повік при їх зми­канні; симптом Зенгера - припухлість і мішкоподібне звисання повік. До додатко­вих симптомів відносять "руку мадонни" -руки з довгими і тонкими пальцями.

Слід пам'ятати, що у хворих на дифуз­ний токсичний зоб можуть виникати так звані базедоподібні (тиреотоксичні) ознаки, ураження шлунково-кишкового тракту, які характеризуються болем у різних ділянках

живота і можуть симулювати гострі захворювання органів черевної порож­нини (апендицит, панкреатит, перфоративна виразка). В подібних випадках ретельно зібраний анамнез і всебічне обстеження хворого дозволяє попере­дити помилку в діагностиці і лікуванні таких хворих. Важливе значення у визначенні захворювання щитоподібної залози має сканування за допомо­гою І¹³².

Лікування. В початкових і легких стадіях захворювання лікування, як правило, консервативне. Його проводить терапевт або ендокринолог. Хворому необхідно створити повний фізичний і психічний спокій. Поряд із цим, застосовують препарати йоду (розчин Люголя, таблетки Шерешевсь-кого - по 1 табл. 2 рази на день протягом 20 днів), антитиреоїдні препара­ти (дийодтирозин по 0,05 г 2-3 рази на добу, мерказоліл по 0,005 г 2-3 рази на добу і 6-метилтіоурацил по 0,25 г 2-3 рази на добу). Крім цього, призна­чають резерпін по 0,1-0,25 мг 2-3 рази на день, броміди, валеріану, анти-аритмічні серцеві засоби (індерал по 20-40 мг 2-3 рази на день, обзидан і ін.). У тяжких випадках тиреотоксикозу застосовують радіоактивний йод. Ним лікують хворих, яким операція протипоказана і які не погоджуються на неї, а також хворих з рецидивами тиреотоксикозу після операції. Радіо­активний йод не можна використовувати для лікування хворих на вторин­ний тиреотоксикоз, у вагітних і неповнолітніх. Хворим призначають висо­кокалорійну, збалансовану дієту.

При неефективності консервативної терапії хворим призначають опера­тивне лікування. Слід пам'ятати, що передопераційна підготовка у хворих на тиреотоксикоз є важливим фактором зниження післяопераційної леталь­ності та інших тяжких ускладнень. Характер і тривалість її залежить від ступеня тиреотоксикозу й індивідуальних особливостей хворого. Досить часто консервативне лікування, яке проводять в ендокринологічних відділен­нях, є одночасно і передопераційною підготовкою. Пацієнти повинні бути приведені після передопераційної підготовки до еутиреоїдного (нормально­го) стану функції щитоподібної залози.

Хірургічному лікуванню підлягають хворі з первинним дифузним ток­сичним зобом середнього і тяжкого ступенів після неефективного консер­вативного лікування їх протягом 3-6 місяців, а також усі хворі з вторинним дифузним токсичним зобом.

Методом вибору хірургічного втручання у хворих на дифузний токсич­ний зоб є операція за О.В. Ніколаєвим (субтотальна субфасціальна резекція щитоподібної залози). Ускладнення під час операції трапляються рідко. Про­тягом року після хірургічного втручання у 80 % пацієнтів щитоподібна залоза функціонує нормально, у 15 % вона постійно послаблена, а у 5 % залишається тиреотоксичною. Хворий після операції підлягає диспансерно­му спостереженню.