Судово-медичні аспекти пересадження органів і тканин

Ґрунтовне і всебічне вивчення термінального стану людини зумовило формування таких важливих галузей медицини, як реаніматологія і трансплантологія.

Досвід реаніматології показує, щореанімація необхід­на лише а тому разі, коли можна повністю відновити основні життєво важливі функції організму і поверну­ти людину до життя як особистість. Якщо ж у найбільш диференційованих відділах головного мозку виникають глибокі дистрофічні і некротичні зміни, то людина як особистість перестає існувати. У таких випадках реані­маційні заходи лише штучно підтримують діяльність сер­ця, дихання, а функції головного мозку не відновлюються. Тому реанімацію вважають безперспективною і загибель мозку розцінюють як еквівалент смерті організму (В.О.Не-говський,1983).

Внаслідок того що різні органи і тканини вмирають поступово і їх життєдіяльність після смерті організму як цілісної системи зберігається певний час, сучасна транс­плантологія довела можливість пересадження шкіри, рогів­ки, кісток, суглобів. Вилучення таких органів, як нирки, серце, печінка тощо, та їх використання для трансплан­тації можливі тільки до появи абсолютних (вірогідних)

—————————————— 64 ——————————————


Г

Судово-медичне вчення про смерть



ознак смерті, тобто до настання біологічної смерті органі­зму практично здорової людини при наявності у неї несу­місних з життям пошкоджень і відсутності пухлин, тубер­кульозу, інших інфекційних хвороб тощо.

Використання органів від таких донорів для пересад­ження крім вирішення питань, пов'язаних з проблемою тканинної несумісності, а також труднощами технічного характеру, потребує розв'язання деяких морально-етич­них і правових питань:

1) хто може бути потенційним донором;

2) як встановити факт настання смерті;

3) хто з лікарів має право констатувати факт смерті;

4) хто має право використовувати органи і тканини трупа, тобто чи є на це дозвіл або заборона родичів померлого.

Ці важливі питання неодноразово обговорювались на різних міжнародних форумах фахівців, проте єдиного вис­новку не дійшли і в жодній країні світу досі немає законо­давчих актів, які б всебічно висвітлювали цю проблему. При проведенні трансплантації органів і тканин всю по­вноту відповідальності хірурги, як правило, беруть на себе і керуються лише відомчими наказами та інструкціями.

В Україні вперше це питання було розглянуто на 8 сесії Верховної Ради в 1992 р. В прийнятих "Основах законо­давства України про охорону здоров'я" відповідна ст. 47 щодо пересадження (трансплантації) органів та інших ана­томічних матеріалів сформульована так:

"Застосування методу пересадження від донора до реципієнта орі анів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначе­ному іаконодавством порядку при наявності їх згоди або згоди їх «іконних представників за умови, якщо використання інших за-' "і ч в і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшен-


Т

Судово-медичне вчення про смерть



ня здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту".

Тепер розробляється закон про трансплантацію органів і тканин. Досі чинними є накази та інструкції МОЗ України від 1987 р. Ними передбачено, що повне і незворотне припинення життєвих функцій організму встановлюється за такими ознаками: повною та стійкою відсутністю свідо­мості, стійкою відсутністю дихання при вимкненні апара­ту штучної вентиляції легень, атонією всіх м'язів, зникнен­ням будь-яких реакцій на зовнішні подразники та реф­лексів, стійким розширенням та ареактивністю зіниць, тенденцією до артеріальної гіпотензії (80 мм рт. ст. і ниж­че) та спонтанною гіпотермією. За цими ознаками смерть мозку констатують лише тоді, коли вони спостерігаються протягом 12 год., а на ЕЕГ реєструється повна відсутність активності мозку. У цей період штучно підтримуються діяльність серця і дихання. На цій підставі можлива кон­статація смерті в клінічних умовах та негайне вилучення у таких донорів внутрішніх органів для трансплантації.

Констатація факту смерті має здійснюватись комісією лікарів, до складу якої входять: лікар-клініцист, реанімато­лог і судово-медичний експерт. Після констатації настання смерті можуть бути припинені реанімаційні заходи.Комі­сія складає два документи; "Акт констатації смерті" і "Акт про вилучення органів і тканин у донора— трупа для трансплантації"

Дослідження трупа в таких випадках виконує судово-медичний експерт за загальними правилами з зазначен­ням, які органи і тканини були вилучені, коли і з якою метою.

Право проведення трансплантації органів надається лише тим медичним закладам, які увійшли в перелік МОЗ

—————————————— 66 ——————————————

Судово-медичне вчення про смерть

України, де працюють кваліфіковані фахівці і де є відповідні умови для проведення таких операцій.

Наши рекомендации