Симптоматика, клінічний перебіг, ускладнення

Клінічні прояви у хворих з дивертикулами стравоходу, як правило, пов’язані з появою ускладнень.

Симптоматологія ценкерівських дивертикулів стравоходу залежить від стадії розвитку та їх величини.

Салівація, дряпання в горлі, незручності при ковтанні та кашель з’являються на пізніх стадіях розвитку дивертикула.

Дисфагія – часто пов’язана із затримкою їжі в дивертикулі. При цьому виникає припухлість на шиї зліва. Хворі, щоб проковтнути їжу, натискають на цю припухлість або виконують зовсім незвичні рухи шиєю.

Какосмія – неприємний запах з рота внаслідок загнивання залишків їжі в дивертикулі.

Симптом «мокрої подушки» пов'язаний із підвищеною салівацією і витіканнм слини та слизу з рота.

Біфуркаційні дивертикули розмірами до 2 см рідко бувають ускладненими і тому перебігають безсимптомно. При дивертикулах більших розмірів такі ускладнення можуть виникати досить часто. Вони й визначають перебіг захворювання та його симптоматику.

Епіфренальні дивертикули можуть досягати значно більших розмірів, у них, також, частіше розвивається дивертикуліт та інші ускладнення. Заповнений їжею, такий дивертикул може здавлювати шийні органи, а інколи ускладнюватись ахалазією стравохідно — кардіального переходу.

Діагноз встановлюється на підставі контрастного рентгенівського обстеження із суспензією сульфату барію, а також езофагоскопія.

До ускладнень дивертикулів належать дивертикуліт, перфорація дивертикула, кровотеча, малігнізація.

ДивертикулітВиникає біль за грудиною, в епігастральній ділянці, що може симулювати стенокардію або захворювання шлунку. Характерною є відрижка. Інколи спостерігають нудоту та блювання.

Перфорація дивертикула може відбутися в плевральну порожнину, трахею, бронх чи перикард. Залежно від місця перфорації, спостерігають відповідну клінічну картину. Перфорація дивертикула в трахею чи бронх призводить до виникнення езофагобронхіальної нориці. Клінічно таке ускладнення, звичайно, проявляється кашлем, що виникає при прийомі їжі. Тривалі езофагобронхіальної нориці можуть бути причиною аспірацій них пневмоній із подальшим абсцедуванням.

Кровотеча з дивертикулів часто пов’язана з виникненням на фоні дивертикуліту ерозії слизової. Проте такі кровотечі, як правило не бувають профузними і відносно легко їх вдається ліквідувати консервативними засобами.

Малігнізація виникає рідко і найчастіше як наслідок рецидивних дивертикулів.

Додаткові методи обстеження:

- Загальний аналіз крові та сечі;

- Біохімічний аналіз крові;

- Rg органів грудної клітки в двох проекціях;

- Рентгеноскопія стравоходу та шлунково-кишкового тракту;

- ФЕГДС (фіброезофагогастродуоденоскопія).

Диференційна діагностика проводиться з такими захворюваннями:

Ø Функціоні дивертикули (псевдо дивертикули Баршоня).

Ø Стенокардія.

Лікування.

· Оперативне (переважно)—резекція дивертикула стравоходу.

· Консервативне (при відмові хворого в оперативному чи важкості стану хворого)/

Езофагіти

Езофагіти—це запалення слизової стравоходу та є , як правило, вторинним захворюванням, що не потребує хірургічного лікування.

Пошкодження стравоходу.

Пошкодження стравоходу як самостійна ізольована закрита травма та поранення стравоходу зустрічається виключно рідко. Звичайно, цей вид пошкодження спостерігається в поєднанні з іншими травмами, тому неможливо виділити типові симптоми, що дозволяють діагностувати розрив стравоходу до виникнення медіастиніту. На жаль, у важких хворих, навіть через3-5 діб після травми картина медіастиніту маскується настільки, що часто залишається нерозпізнаною до аутопсії. Однак часто на практиці до медіастиніту справа не доходе, так як через множинні важкі пошкодження такі хворі гинуть в перші години чи 2—3 доби після травми. Значно частіше спостерігаються інструментальні (бужі, ендоскопи) поранення стравоходу та пошкодження його зсередини сторонніми тілами. Особливо небезпечно використання «сліпих» бужів з оливою. Такі пошкодження частіше проявляються болем, забрудненням ковтання, іноді підшкірною емфіземою. Діагностика уточнюється рентгенологічним обстеженням та езофагоскопією.

Лікування пошкоджень стравоходу, як правило, оперативне. Тактичне рішення залежить від строків встановлення діагнозу, розмірів дефекту стінки стравоходу та супутньої патології. При важких пошкодженнях стравоходу під час бужування в окремих випадках доводиться вдаватись до екстирпації стравоходу з наступною пластикою.

Сторонні тіла стравоходу.

Клініка сторонніх тіл стравоходу може бути обумовлена як самим стороннім тілом, так і ускладненням, викликане ним. Нерідко хворі відчувають біль за грудиною, дисфагію, «дискомфорт» в стравоході, відчуття шкрябання при ковтанні їжі. При масивних сторонніх тілах може спостерігатися клініка стиснення дихальних шляхів. У випадку перфорації стінки стравоходу розвивається клінічна картина медіастиніту.

Діагностика встановлюється на основі анамнезу, рентгенологічного та ендоскопічного дослідження.

Лікування. При виявленні стороннього тіла в стравоході необхідно використати фібро езофагоскопію. Стороннє тіло в більшості випадків намагаються проштовхнути в шлунок, і лише коли воно нестиме загрозу здоров’ю в шлунку — намагаються витягти за допомогою інструменту. В тих випадках, коли стороннє тіло не вдається проштовхнути чи видалити — слід звернутись до операції, що заклечається в розсіченні стравоходу, видаленні стороннього тіла та ушивання стінки стравоходу.

Ускладнення сторонніх тіл стравоходу — езофагіт, кровотеча, перфорація з утворенням обмеженого гнійника чи розповсюдженого медіастиніту. Найкращою профілактикою важких ускладнень є вчасне видалення стороннього тіла.