Б. газоподібні наркотичні засоби.

Закис азоту (№іго§епіит охусіиіаіит) - звеселяючий газ, без запаху, не вибухає, але в поєднанні з ефіром і киснем підтримує горіння. Газ зберіга­ють у сірих металевих балонах у рідкому стані під тиском 50 атм. Закис азоту - інертний газ, в організмі не вступає у хімічні реакції і виділяється легенями у незміненому стані. Для наркозу використовують у поєднанні з киснем у співвідношенні 1:1; 2:1; 3:1; 4:1 - 70-80 % закису азоту і 20-30 % кисню). Без кисню закис азоту токсичний. Зменшення об'єму кисню в суміші менше 20 % недопустиме.

Циклопропан (Сусіоргорапшп) - вогненебезпечний газ. Може вибуха­ти. Застосовують з киснем і в комбінаціях із закисом азоту, ефіром. Наркоз­на дія настає швидко. Не має токсичного впливу на печінку, нирки, серцево-судинну систему. Бажано застосовувати при травматичному шоці у зв'язку з позитивним впливом на гемодинаміку.

Основною метою інгаляційного наркозу є забезпечення не тільки на­дійної анестезії, виключення свідомості, а й оптимальне розслаблення муску­латури (релаксація). Розслаблення мускулатури здійснюється за допомо­гою м'язових релаксантів (міорелаксантів). М'язовими релаксантами на­зивають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м'язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:

а) недеполяризаційні (сі-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.).
Ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м'я­
зову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин.

Тубокурарин-хлорид (ТиЬосигагіпі спіогісіит) - релаксант тривалої дії. Дія розпочинається через 2-3 хв і триває 30-45 хв. Вводять внутрішньовен­но з розрахунку 0,075-0,15 мг/кг маси тіла. Антидотом є прозерин.

Ардуан (Апіиапит) - білий кристалічний порошок в ампулах по 4 мг -використовують при різних хірургічних втручаннях із розрахунку 0,04-0,06 мг/кг, в цих дозах препарат викликає через 2-3 хв повну релаксацію тривалістю до 50 хв. Залишкова дія ардуану знімається прозерином.

б) деполяризаційні препарати - викликають розслаблення мускулату­
ри за рахунок деполяризації, подібно до дії надлишкової кількості ацетилхо­
ліну, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м'яз.
Препарати цієї групи швидко розкладаються і викликають короткочасний
ефект. Найпоширенішим препаратом є дитилін.

Дитилін (Оііпуііпит) використовують у 1-2 % розчині з розрахунку 1-2 мг/кг. Через 10-15 с після введення дитиліну настають фібрилярні посми­кування м'язів обличчя, шиї, кінцівок, які тривають 10-15 сек, а потім настає повне розслаблення мускулатури і апное.

в) змішані препарати - можуть викликати антидеполяризаційну і депо-
ляризаційну дію. Найбільш широко застосовують імбретил.

Імбретил (ІтЬгеіпії) випускають в ампулах по 2 мл 0,2 % розчину. Після внутрішньовенного введення 0,04-0,07 мг/кг настає повне розслаб­лення скелетної мускулатури, що триває 30-40 хв. Препарат погано виво­диться з організму, тому повторні дози слід значно зменшувати.

Розрізняють короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м'язову ре­лаксацію. Короткочасну релаксацію використовують у період інтубації, ендоскопії, при вправлянні вивихів і переломів.

Періодичної релаксації досягають введенням в основному міорелак-сантів з коротким періодом дії, коли потрібно досягнути найбільшого роз­слаблення мускулатури під час операції.

Часткову релаксацію використовують тоді, коли потрібно розслабити мускулатуру, не виключаючи дихання. З цією метою використовують малі дози тубокурарину-хлориду або диплацину.

Тотальна релаксація характеризується тривалим і повним розслаб­ленням скелетної і дихальної мускулатури. Вона здійснюється за допомо­гою недеполяризаційних релаксантів тривалої дії і використовується при великих операціях на органах грудної і черевної порожнини.

На сьогодні під інгаляційним наркозом виконують усі складні операції.

Протипоказання до інгаляційного наркозу поділяють на абсолютні і відносні.

Абсолютними протипоказаннями вважають ті, від яких може настати смерть: 1) захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, гіпер-

тонічна хвороба, що не піддається медикаментозній корекції, гіпотонія, пов'яза­на з анемією, інтоксикацією; 2) захворювання органів дихання з вираженою легеневою недостатністю - наприклад гостра пневмонія; 3) захворювання печінки з вираженою її функціональною недостатністю; 4) захворювання ни­рок з порушенням функції; 5) тяжкий ступінь анемії; 6) захворювання з вираженим підвищеним внутрішньочерепним тиском (пухлина, кісти та ін.).

Відносними протипоказаннями є вищеперераховані захворювання, але з менш вираженими функціональними порушеннями.

Підготовка хворого до наркозу співпадає з загальною підготовкою до операції.

Перед операцією кожному хворому необхідно перевірити стан ротової порожнини, наявні в ній вставні протези видаляють; виміряти температуру; оглянути очі - визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло; перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів); виявити рухомість нижньої щелепи, шиї; визначити частоту пульсу і показники артеріального тиску вагу тіла; зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний); виз­начити групу крові, резус-фактор; промити шлунок; вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу.

Після цього проводять премедикацію, суть якої полягає у введенні за ЗО хв. до оперативного втручання 0,1 % розчину атропіну сульфату, нарко­тичного аналгетика (1 % розчину промедолу, або 1 % розчину омнопону та ін.) і антигістамінних препаратів (димедролу, супрастину, діазоліну та ін.).

Масковий інгаляційний наркоз. Для проведення маскового інгаляційного нарко­зу сьогодні використовують гумові маски із надувними обтураторами, які щільно обля­гають рот і носові отвори. Для проведення маскового наркозу необхідно приготувати шпателі, роторозширювачі, язикотримач, елек-тровідсмоктувач, балон з киснем (рис. 45). Наркоз проводять краплинним способом. На обличчя хворого накладають щільно одну із гумових масок. Для більшої герметичності маску обгортають рушником. На неї нали­вають краплями наркотичну речовину (ефір, хлороформ, фторотан і ін.) - 10-50 крапель на 1 хв залежно від стану хворого, глибини і тривалості наркозу. Максимальна кількість ефіру, яку можна використати під час опе­рації, - 200-250 мл. Наркоз за допомогою маски слід проводити обережно і ретельно

стежити за станом хворого. Масковий наркоз в основному використовують для виконання малих оперативних втручань, вправлення вивихів, репозиції кісток при переломах.

Інтубаційний наркоз набув найбільшого поширення в хірургії при опе­раціях на органах грудної, черевної порожнин, в урології, травматології, нейро­хірургії, судинній хірургії. Інтубаційний наркоз здійснюють за допомогою інту-баційних трубок, які вводять ендотрахеально в дихальні шляхи (рис. 46).

Для ендотрахеального наркозу використовують ларингоскоп (рис. 47) (інструмент для огляду глотки і входу в гортань), інтубаційні трубки з про­відниками, електровідсмоктувач для видалення слизу, слини, шприци з голка­ми для ввідного наркозу, системи для внутрішньовенного введення лікуваль­них засобів. Схема інтубації трахеї подана на рис. 48. Методика інтубації хворих на операційному столі на рис.49.

Апарати для ендотрахеального наркозу. Для проведення ендотрахе­ального наркозу використовують декілька видів наркозних апаратів (АН-4,

УНА-1, РО-5, РО-6, "Полінаркон"). Не­зважаючи на різні конструктивні особливості, всі сучасні наркозні апа­рати складаються з чотирьох основ­них блоків: балона з редуктором, ви­паровувача, дозиметра і системи підведення газів. Блоки призначені для газів. Для розпізнавання балонів

їх зафарбовують у різні кольори: синій - кисень, сірий - закис азоту, черво­ний - циклопропан. Кожний балон має регулятор тиску - спеціальний ре­дуктор. Дозиметр - пристрій, що контролює витрату газу в літрах за хви­лину. Випаровувач — прилад, що використовується для різних наркотичних речовин (ефір, фторотан, етран і ін.), кількість яких дозується спеціальним регулятором в об'ємних відсотках.

Дихальний контур призначений для забезпечення хворого киснем і наркотичною речовиною. Він складається з системи гофрованих трубок, си­стеми клапанів, адсорбера (поглинача вуглекислоти), дихального мішка, мас­ки, інтубаційної трубки (рис. 50, 51).

Залежно від способу проведення наркозу розрізняють:

1) відкритий спосіб, коли наркотична речовина змішується з атмос­ферним повітрям і видихається теж у повітря, забруднюючи операційну;

2) напіввідкритий спосіб, коли наркотичну речовину подають у суміші з киснем і видих відбувається в повітря. Відмінність цього способу від попе­реднього в тому, що наркотичну речовину можна додавати;

3) напівзакритий спосіб - вдих з балона, видих частково в адсорбер, частково в атмосферу;

А) закритий спосіб - вдих і видих повністю ізольовані від навколишнього середовища. Газонаркотична суміш, що видихається, після звільнення від вуглекислоти в адсорбері знову надходить до хворого.

Клінічний перебіг інгаляційного наркозу. Найтиповішим є клінічний перебіг інгаляційного ефірного наркозу, в якому виділяють стадії знеболю­вання.

Стадією називається певний період наркозу, який має характерні клінічні особливості, що залежать від ступеня пригнічення центральної нер­вової системи. Розрізняють 4 стадії наркозу:

1. Стадія аналгезії — характеризується поступово наростаючим роз­литим гальмуванням кори, що проявляється затемненням свідомості, без-зв'язною мовою на фоні різко ослабленої больової чутливості. Зіниці роз­ширені, добре реагують на світло, обличчя червоне, тонус скелетної мускула­тури збережений. Тактильна і температурна чутливість збережені. В цій стадії можна проводити малі хірургічні операції, перев'язки.

2. Стадія збудження виражена у різних людей неоднаково і виникає через 5-6 хв. Внаслідок розлитого гальмування в корі головного мозку і розвитком розгальмовування підкіркових центрів виникає так званий "бунт підкірки". Свідомість пацієнта затьмарена, настає різко виражене рухове збуд­ження, підвищується тонус скелетних м'язів. Хворі поводяться, як у стані алкогольного сп'яніння, роблять спроби зіскочити зі столу. Обличчя гіпере-моване, зіниці розширені, щелепи зціплені, дихання прискорене, артеріальний тиск підвищений, пульс прискорений. Оперувати в даній стадії не можна.

3. Стадія наркотичного (хірургічного) сну настає, коли гальмівні процеси охоплюють кору і підкіркові центри мозку. Хворий заспокоюється, обличчя набуває нормального кольору, зіниці звужуються, дихання стає рівним, зникають усі види чутливості, розслаблюються м'язи і пригнічуються реф­лекси.

Для зручності спостереження за хворими цю стадію поділяють на чо­тири рівні наркозу: а) перший рівень - поверхневий наркоз {рівень руху очних яблук), який характеризується збереженням рогівкового рефлексу, зникненням поверхневих рефлексів та зниженням тонусу скелетної муску­латури. В цій фазі можна виконувати невеликі операції; б) другий рівень — наркоз середньої глибини {рівень зникнення рогівкового рефлексу). При цьому зіниці звужені, реагують на світло. Дихання сповільнене, тонус ске­летної мускулатури знижений. Цей рівень є оптимальним для проведення хірургічної операції. Без міорелаксантів можна оперувати всюди, окрім верх­нього відділу черевної порожнини і грудної клітки; в) третій рівень — глибокий наркоз {рівень розширення зіниць) характеризується початком розширення зіниць, обличчя блідне, тонус м'язів різко знижений, переважає діафрагмальний тип дихання, видих довший за вдих, артеріальний тиск знижу­ється. Такий рівень наркозу допустимий на недовгий час (не більше ЗО хв) в поєднанні зі штучним диханням й інгаляцією кисню; г) четвертий рівень — надзвичайно глибокий наркоз, характеризується тим, що стан хворого погіршується, зіниці розширюються, рогівка стає тьмяною, зіниці переста­ють реагувати на світло. Пульс частий, слабкого наповнення. Артеріальний тиск прогресивно знижується. Настає параліч сфінктерів, дихального і су­динного центрів, що призводить до смерті. Цей рівень недопустимий.

У сучасній анестезіології із застосуванням м'язових релаксантів опе­рації виконують у третій стадії на 1-2 рівнях.

Стадія пробудження або виходу з наркозу, характеризується роз­гальмовуванням підкіркових центрів і кори. Всі ознаки наркозу зникають, відновлюються рефлекси, чутливість, м'язовий тонус і свідомість. Слід зазна­чити, що використання ввідного наркозу і міорелаксантів може змінити клінічний перебіг наркозу і виконання деяких операцій можливе уже в стадії аналгезії.

Ускладнення інгаляційного наркозу. Найнебезпечнішим є порушен­ня дихання, які призводять до гіпоксії. Ознаками гіпоксії є тахіпное, тахікар­дія, спочатку підвищення, а потім зниження артеріального тиску, ціаноз (губи, нігті, вуха, темна кров у рані).

Основними причинами гіпоксії є: порушення прохідності дихальних шляхів, пригнічення дихального центру внаслідок передозування зне­болювальних речовин, несправність апаратури.

Порушення прохідності дихальних шляхів може виникати внаслі­док: западання язика і надгортанника; ларинго- та бронхоспазму; механічно­го закупорення дихальних шляхів (блювотні маси, серветки та ін.).

Основними ознаками погіршення прохідності дихальних шляхів є шум­не дихання, напруження м'язів тулуба, посиніння губ, шкіри обличчя, тулуба.

При западанні язика або надгортанника потрібно:

1. Закинути голову та висунути вперед нижню щелепу, використавши прийоми Сафара (рис. 52).

2. При неефективності цього методу слід за корінь язика ввести по­вітровід. Кінець повітровода спрямовують спочатку в бік піднебіння, щоб відтіснити язик, а потім повертають до кореня язика.

3. При відсутності по­вітровода можна скористати­ся роторозширювачем, який закладають за корені зубів і за допомогою язикотримача захоплюють язик.

Ларингоспазм виникає внаслідок гіпоксії, подразнен­ня слизової оболонки анес­тетиками, кров'ю, блювотними масами. З метою профілакти­ки не слід допускати гіпоксії під час операції, забезпечува­ти добре знеболювання.

У разі виникненні ларин-госпазму, бронхоспазму необ-

хідно ввести 1 мл 1 % розчину сульфату атропіну, еуфілін, димедрол, глюко-кортикоїди, при відсутності ефекту слід провести інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легень.

Механічне закупорення дихальних шляхів виникає внаслідок попа­дання у просвіт дихальних шляхів блювотних мас (регургітації), зубних протезів, крові та ін.

Профілактика цього ускладнення полягає в ретельній підготовці до опе­рації травного тракту.

Зупинка серця є найнебезпечнішим ускладненням під час проведення наркозу. Ознаками наступаючої зупинки серця є: блідість шкіри, тахікардія, різка артеріальна гіпотензія, розширення зіниць, відсутність реакції на світло.

Профілактика полягає у введенні атропіну сульфату, правильному про­веденні наркозу, постійному нагляді за частотою пульсу, рівнем артеріально­го тиску. При незначних ознаках недостатності кровообігу слід припинити подачу анестетика, збільшити подачу кисню, опустити головний кінець столу, ввести внутрішньовенно 50-60 мл 40 % глюкози з аскорбіновою кислотою, 0,3-0,5 мл дигоксину або строфантину.

При зупинці серця слід проводити одразу закритий масаж серця, під час операцій на органах черевної порожнини можна виконати через діаф­рагму непрямий масаж серця, в окремих випадках проводять торакотомію, перикардотомію і відкритий масаж серця. Поряд з цим необхідно здійсню­вати і штучну вентиляцію легень, щоб забезпечити хворому достатню кількість кисню (рис. 53).

У післяопераційний період теж можуть виникати різні уск­ладнення. Для їх профілактики необхідно: 1) ретельно готувати хворого до операції; 2) уважно стежити за станом хворого під час проведення наркозу і операції; 3) своєчасно виявити ускладнен­ня і надати адекватну медичну до­помогу (введення медикаментоз­них засобів, штучна вентиляція легень, переливання кровозамін­ників гемодинамічної дії та ін.).