Порожнини у разі повної втрати зубів

1 - вуздечка верхньої губи; 2 - щічні

тяжі; 3 - торус; 4 - перехідна складка; 5 - верхньощелеп­ний позадумолярний комірко­вий горбок; 6 - сліпі ямки; 7 – лінія; 8 - крилощелепна складка; 9 – нижньо­щелепний слизовий горбок; 10 - вуздечка язика; 11- вуздечка нижньої губи.

Язик міститься на дні ротової пожнини. Це м’язовий орган, вкритий зверху, з боків і частково знизу слизовою оболонкою. Розрізняють верхівку, тіло і корінь язика. Верхня частина тіла, що прилягає до піднебіння, називається спинкою язика. Посередині спинки проходить серединна борозна, що поділяє його на дві симетричні частини – ліву і праву. Межею між його тілом і коренем служить межуюча борозна. Язик формують власні м’язи, до яких належать: верхній і нижній поздовжні, поперечний і вертикальний. Крім них є ще скелетні м’язи, що кріпляться одним кінцем до кісток, а іншим вплітаються в корінь язика, це: підборідно-язиковий, шило-язиковий, під’язиково-язиковий і піднебінно-язиковий. Вони беруть участь у фіксації язика та забезпечують його рухи (рис. 30) .

Рис. 30. Слизова оболонка спинки язика.

1 – міжчерпакувата вирізка; 2 – ріжкуватий горбик; 3 – клиноподібний горбик; 4 – грушоподібний закуток; 5 – надгортанна долинка; 6 – серединна язиково-надгортанна складка; 7 – корінь язика; 8, 22 – піднебінний мидалик; 9 – язиковий мигдалик; 10 – термінальна лінія; 11 – горбоподібні сосочки; 12 – тіло язика; 13 – спинка язика; 14 – серединна борозна язика; 15 – верхівка язика; 16 – ниткоподібні сосочки; 17 – конусоподібні сосочки; 18 – валикоподібні сосочки; 19 – листоподібні сосочки; 20 – чечевицеподібні сосочки; 21 – сліпий отвір; 23 – латеральна язиково-надгортанна складка; 24 – надгортанник; 25 – хряще-надгортанна складка; 26 – шлуночкова складка; 27 – голосові зв’язки; 28 – отвір глотки.

Слизова оболонка спинки, боків і кореня не гладка, а вкрита в ділянці тіла різними видами сосочків, а корінь - лімфоїдною тканиною (язиковий мигдалик). Нараховується 5 видів сосочків: ниткоподібні, конусоподібні, грибоподібні, листоподібні і жолобоподібні. Перші два види створюють шершавість язика і мають рецептори больової, температурної і дотикової чутливості, а всі інші мають смакові бруньки (рецептори) і служать для розрізяння смакових якостей їжі. Під слизовою оболонкою язика, між пучками м’язів є малі слинні залози.

Залози рота або слинні залози,це залози, що виділяють в порожнину рота секрет у вигляді слини. Розрізняють парні великі слинні залози: білявушні, піднижньощелепні і під’язикові і малі – щічні, молярні, губні, піднебінні і язикові(рис. 31).

Великі слинні залози розміщені поза ротовою порожниною і зв’язані з нею вивідними протоками.

Привушна слинна залоза – найбільша серед слинних залоз, має вагу біля 30 г, серозного (білкового) типу, складна альвеолярна. Більша частина її міститься у занижньощелепній ямці перед вушною раковиною, за жувальним м’язом. Залоза вкрита власною фасцією, яка крім того, ще поділяє її на поверхневу і глибоку частини. Залоза складається з невеликих часточок відмежованих між собою вростанням сполучнотканинних перегородок від тієї ж фасції. В товщі залози проходить лицевий нерв з розгалуженням своїх гілок, зовнішня сонна артерія і крупні вени. Вивідна протока її відкривається сосочком на слизовій оболонці щоки в присінок рота на рівні верхнього другого моляра. Залоза виділяє досить велику кількість рідкої слини з вмістом білка, призначеної для змочування твердої їжі і формування харчової грудки.

Рис. 31. Залози ротової порожнини.

1 – щічний м’яз; 2 – додаток привушної залози; 3 – протока привушної залози; 4 – привушно-жувальна фасція; 5 – привушна залоза; 6 – жувальний м’яз; 7, 17 – нижня щелепа; 8 – задні язикові залози; 9 – заднє черевце двочеревчевого м’яза; 10 – шило-під’язиковий м’яз; 11 – підщелепна слинна залоза; 12 – протока під’язикової залози; 13 – щелепно-під’язиковий м’яз; 14 – під’язикова слинна залоза; 15 – переднє черевце двочеревцевого м’яза; 16 – підборідно-під’язиковий м’яз; 18 – малі протоки під’язикової залози; 19 – велика протока під’язикової залози; 20 – під’язикове м’ясце, на верхівці якого відкривається протока під’язикової залози; 21 – нижня губа; 22 – передні язикові залози; 23 – язик; 24 – верхня губа; 25 – губні залози; 26 – щічні залози; 27 – молярні залози.

Піднижньощелепна слинна залоза складна, альвеолярно-трубчаста, масою 10-15 г. За характером секрету змішана, тобто серозно-слизова, розміщена в піднижньощелепному трикутнику, в своєму ложі, обмеженому зверху щелепно-під’язиковим м’язом, вкритим поверхневим листком власної фасції шиї, спереду і збоку - тілом нижньої щелепи, знизу – поверхневим листком власної фасції шиї. Залоза міститься в капсулі, утвореній роздвоєним поверхневим листком власної фасції шиї. Вивідна протока відкривається на дні ротової порожнини в під’язиковому сосочку поруч з вуздечкою язика.

Під’язикова слинна залоза розміщена на дні ротової порожнини на щелепно-під’язиковому м’язі. Це складна альвеолярно-трубчаста залоза із слизовим типом секреції, масою біля 5 г. Вона має овоїдну або трикутну форму, складається з 5-16 часточок, вкрита тонкою фасціальною капсулою. Велика її протока відкривається самостійно або разом з піднижньощелеповою протокою на під’язиковому сосочку. Від окремих часточок, переважно в її задньобічних відділах, проходить 18-20 малих під’язикових проток, які самостійно відкриваються на поверхні слизової оболонки вздовж під’язикової складки.

Зовнішньо-секреторна діяльність слинних залоз полягає в утворенні слини для зволоження слизової оболонки рота і змочування харчової грудки. Слина – це в’язка, мутнувата рідина, склад якої формується різними слинними залозами і змінюється в залежності від швидкості секреції і деяких інших факторів. До її складу входить муцин (слиз), який формує харчову грудку і полегшує її ковтання. Крім того тут є спеціальні білки: салівопротеїн, який сприяє відкладенню фосфорно-кальцієвих сполук на зубах і фосфопротеїн – це кальційзв’язуючий білок, який приймає участь в утворенні зубного нальоту і зубного каменю. В слині містяться антигени, які відповідають антигенам крові.

Основні ферменти слини – це амілаза, що каталізує гідроліз полісахаридів до ди- і моносахаридів і а-глікозидаза або мальтаза, яка розщеплює дисахариди. Ці ферменти функціонують в ротовій порожнині і шлунку, поки не інактивуються соляною кислотою. В слині є ще ферменти, які впливають на мікрофлору ротової порожнини, трофіку слизової оболонки і зубів. Бактерицидна здатність слини забезпечується ферментом лізоцимом. Слина ще містить гормони, антианемічні білки і інші речовини.

Кількість і склад слини залежить від складу та вигляду їжі, крім того, від стану водно-сольового балансу організму (при зневодненні організму слини виділяється мало), емоційного стану, віку, захворювань слинних залоз і інших факторів. При різних захворюваннях організму склад слини змінюється, наприклад, при цукровому діабеті в слині збільшується кількість глюкози. Зміна складу слини, її кількості і рН, може спричиняти розвиток захворювань слизової оболонки рота і карієсу зубів. При зменшенні кількості лізоциму та імуноглобулінів у слині знижується її бар’єрна функція.

Ротове травлення

Їжа в ротовій порожнині зазнає механічної і частково хімічної обробки. Тут вона захоплюється, роздавлюється, подрібнюється, змочується слиною, формується в грудку, яка легко проковтується.

Під дією ферменту амілази в ротовій порожнині починають розщеплюватися полісахариди, тобто відбувається хімічна обробка їжі.

І.П. Павлов у шлунковому травленні розрізняє дві фази — умовно-рефлекторну і нервово-хімічну. Умовний рефлекс виникає внаслідок подразнень нервових закінчень на язику, через подразнення нервових закінчень нюхового аналізатора, вигляду самої їжі, що сприймаються через очі, а безумовний (нервово-хімічний) — унаслідок подразнень нервових закінчень слизової оболонки порожнини рота, язика, глотки. Усі подразнення передаються в центральну нервову систему, звідки через блукаючий нерв вони надходять до залоз шлунка, підшлункової залози, зумовлюючи виділення секрету.

Отже, вигляд їжі, її запах тощо спричинюють виділення шлун­кового соку через умовний рефлекс, а з потраплянням їжі в ро­тову порожнину шлунковий сік починає виділятися під впливом безумовного рефлексу.

Акт жування має велике значення і в руховій діяльності трав­ного каналу. Недостатнє подрібнення їжі в порожнині рота пору­шує секреторну діяльність травного каналу і призводить до мікротравмування слизової оболонки шлунка (виникнення хронічних гастритів). Деякий час травний канал компенсує порушення акту жування тривалішою обробкою їжі в шлунку і виділенням біль­шої кількості соку. У цьому проявляється єдність і взаємозумов­леність процесів, які відбуваються в порожнині рота і в травному каналі. Тому необхідно якомога скоріше усувати це порушення шляхом своєчасного заміщення дефектів зубних рядів протезами. Протезування здійснюється різними матеріалами (від пластмас до металів). Коли в ротовій порожнині є протези з двох різних металів, то, як правило, виникають гальванічні струми.

Гальванічні струми у ротовій порожнині. Відомо, що кристалічна решітка металу складається з позитивно заряджених іонів, та відносно вільних електронів (електронного газу). При зануренні металічної пластинки у воду, під впливом її полярних молекул, катіони металу переходять до рідкої фази. На межі метал-розчин встановлюється нестійка рівновага, тобто іони металу можуть повертатися з розчину назад до металу.Виникає подвійний електричний шар, подібний до електричного конденсатора великої ємкості.. Обкладками конденсатора є, з одного боку, надлишкові негативні заряди на металі, а з іншого – надлишкові катіони в розчині близько до поверхні металу. Якщо метал досить активний, то заряд на його поверхні стає негативним, а коли мало активний заряд є позитивний. Коли в розчині знаходяться такі два метали, то між ними виникає слабкий електричний струм. Застосування різних металів і сплавів дляпломбування зубів і протезування створює умови для виникнення гальванічного елементу і може призвести до появи мікрострумів у ротовій порожнині. Слина є електролітом, а металеві частини — елект­родами. Унаслідок різниці потенціалів металів на їх поверхні виділяються іони й утворюються гальванічні струми силою від 0,5 до 75 мВ.

Гальванічні струми можуть виникнути не тільки за наявності протезів з різнорідних сплавів (золото — нержавіюча сталь; золото — амальгамові пломби і т.п.), але навіть тоді, коли протези виготовлені тільки з нержавіючої сталі, внаслідок складності її сплаву і неоднакової дози складових компонентів у різних серійних випусках. Тому між протезами в ротовій порожнині виникає різниця потенціалів й утворюються гальванічні струми. На силу струму вплива­ють різні чинники: величина протеза, наявність спайок між його частинами, склад і структура нержавіючої сталі, механічна і термічна обробка протеза, якість його полірування і місце розміщення у роті.

До явища гальванізму відносять неприємні відчуття у ротовій порожнині — печію, металевий присмак, зміну смакових відчуттів, потемніння кольору золо­того протеза та інше, а також гінгівіти і стоматити. За наявності в ротовій порож­нині кількох металевих протезів рух іонів між ними може відбуватися у різних напрямках; в результаті виникають кільцеві чи вихрові струми з утворенням галь­ванічної системи, що зумовлює патологічні зміни в ротовій порожнині. Для ви­значення максимальної різниці потенціалів і вимірювання сили гальванічного струму в ротовій порожнині використовуються спеціальні прилади — гальванометри.

Не слід допускати розміщення амальгамової пломби поряд із золотою корон­кою, оскільки відбувається хімічне з'єднання ртуті із золотом і коронка втрачає свої позитивні властивості. У таких випадках протезування із золота проводить­ся лише після заміни амальгами іншими матеріалами (цементом чи пластма­сою). Можна також замінити амальгамову пломбу металевою вкладкою.

Якщо гальванізм, тобто наявність струму між металевими протезами, призво­дить до появи неприємних суб'єктивних відчуттів у роті, а також до погіршення загального стану і самопочуття хворого, то такий симптомокомплекс слід трак­тувати як гальваноз. Таким чином, гальванізм є причиною гальванозу.

Для вивчення гальванічних струмів у ротовій порожнині проводяться: вимірювання величини потенціалів металевих включень; вимірювання сили струму між металевими зубними протезами; визначення рН слини; визначення якісного складу і кількісного вмісту мікроелементів слини як показника вираженості електрохімічних процесів.

Приладами, якими користуються для вимірювання різних параметрів галь­ванічного елементу ротової порожнини, є: лабораторний рН-метр — мілівольт­метр рН-340 і мікроамперметр М-24, потенціометри типу ПП-63, УПІП-601.

За норму прийнято показники мікрострумів, що виникають між золотими мостоподібними протезами у практично здорових осіб: вони складають від 1 до З мкА (до 50 мВ). Електрохімічні процеси за даними спектрального аналізу свідчать про прямий зв'язок між зміною якісного складу і кількісного вмісту мікроелементів слини, таких, як залізо, мідь, марганець, хром, нікель тощо, і клінічною картиною. За наявності гальванозу рН зміщується у кислий бік нез­начно (рН 6,5-6,0).