Стомленням назива­ють тимчасове зниження працездатності клітини, органа чи цілого організму, яке настає внаслідок їхньої роботи і зникає після відпочинку

Стомлення ізольованих скелетних м'я­зів, яке виявляється поступовим змен­шенням і припиненням скорочень, виникає внаслідок накопичення у м'язах (всереди­ні волокон і в міжклітинному просторі) певних продуктів обміну речовин, пере­важно молочної (лактату), а також фос­фатної кислот. Ці речовини порушують функцію м'язових і нервових структур, насамперед нервово-м'язову передачу. У свою чергу, накопичення лактату зумов­люється нестачею кисню. Що стосується енергетичних ресурсів м'яза (глікогену для синтезу АТФ і креатинфосфату), то вони з таких умовах під час розвитку стомлен­ня не вичерпуються.

В організмі стомлення рухового апара­ту розвивається складніше і залежить від багатьох чинників. Справа в тому, що м'яз отримує з кров'ю поживні речовини і звільняється від продуктів обміну речовин. Крім того, в цілому організмі стомлення залежить також від тих про­цесів, що розвиваються в нервовій системі, яка керує руховою діяльністю. Вважають, що в природних умовах стомлення розви­вається передусім внаслідок стомлення структур ЦНС, оскільки пряма стимуляція стомленого м'яза викликає нормальний скоротливий ефект.

І. М. Сєченов (1903) довів, що віднов­лення працездатності стомлених м'язів руки людини після тривалої роботи приско­рюється, якщо в період її відпочинку здійснювати роботу другою рукою. На від­міну від звичайного (бездіяльного) відпо­чинку такий відпочинок називають актив­ним (феномен Сєченова). Це ще раз підтверджує, що стомлення розвивається насамперед у нервових центрах.

Досить переконливим доказом значення нервових центрів у розвитку стомлення можуть бути досліди з навіюванням. Так, перебуваючи у гіпнотичному стані, під­дослідний може тривалий час піднімати важку гирю, якщо йому навіяти, що у нього в руці легкий кошик. І навпаки, при наві­юванні піддослідному, що йому дали важ­ку гирю, стомлення швидко розвивається при підніманні легкого кошика. При цьому зміни частоти скорочень серця і дихання та газообміну відповідають не реальній роботі, яку здійснює піддослідний, а тій, яка йому навіяна.

Під час напруженої м'язової роботи, через 3-5 хв після її початку, часто наста­ють особливі стани:

- "мертвої точки" і

- "другого дихання".

"Мертва точка" — це стан тимчасового зниження працездат­ності людини, а "друге дихання" — це стан, що настає після її подолання, з суб'єктивним відчуттям полегшення під час виконання роботи.

У стані "мертвої точки" стрімко зрос­тає споживання кисню і виділення вуглекислого газу, прискорюється, стає більш по­верхневим і уривчастим дихання, пору­шується координація рухів, знижується інтенсивність роботи, підвищуються витрати енергії, знижується ККД. "Мертва точка" настає внаслідок тимча­сового порушення на рівні ЦНС узгодже­ності у функції рухового апарату і внутріш­ніх органів. Стан "мертвої точки" пере­борюється завдяки значному вольовому зусиллю. При виході з "мертвої точки" зни­жується гальмівний процес у мозку, від­новлюється нормальний баланс нервових процесів, зміцнюється рухова домінанта, відновлюється коригувальна здатність кори головного мозку.

Під час "другого дихання" різко підви­щується потовиділення, поліпшуються кро­вопостачання м'язів і периферична цир­куляція крові, у м'язах зростає швидкість біохімічних процесів, яка забезпечує їх кра­щу працездатність.

6) Фізіологія та властивості гладких м’язів.

Автоматія.