Опишіть будову м‘язового волокна міокарду

Атипові міоцити міокарду – провідні серцеві міоцити – належать до провідної системи серця. Остання складається з синусно-передсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердно-шлуночкового пучка (Гіса) з його розгалуженнями. Клітини другого типу — це перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих елементів міокарду. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину передсердно-шлуночкового вузла. Морфологічно це – тонкі витягнуті клітини, менші за діаметром, ніж типові серцеві міоцити. Міофібрил у них дещо більше, ніж у Р-клітинах, але менше, ніж у скоротливих кардіоміоцитах і розташування їх менш впорядковане.

Клітини третього типу – це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих серцевих міоцитів шлуночків. За будовою клітини пучка відрізняються великими розмірами – понад 15 мкм у діаметрі. Міофібрил у них мало, вони розташовуються на периферії волокна, орієнтовані у різних напрямках. Під світловим мікроскопом мають вигляд світлих тяжів на фоні більш темної скоротливої мускулатури. Всі клітини провідної системи серця містять велику кількість глікогену. Серед ферментів переважають ензими анаеробного гліколізу.

37. Види кардіоміоцитів, особливості їх структури та функції.

Вони бувають двох видів:

- скоротливі, або типові, серцеві міоцити, які є робочою мускулатурою серця, і

- провідні, або атипові, серцеві міоцити, що належать до провідної системи серця.

Скоротливі кардіоміоцити У серцевих міоцитах багато саркоплазми і відносно мало міофібрил порівняно зі скелетними м'язовими волокнами. У саркоплазмі серцевих міоцитів є значна кількість мітохондрій. У клітинах серцевого м'яза Т-трубочки заходять всередину на рівні Z-пластинок, тому кількість їх відповідає числу саркомерів. Т-трубочки у два рази ширші, ніж у скелетних м'язах і, крім того, відрізняються тим, що вистелені базальною мембраною, яка лежить назовні від сарколеми. Тут також відсутня типова картина тріад, тому що цистерни саркоплазматичної сітки, які контактують з Т-трубочками малі і не утворюють повних кілець навколо міофібрил. Функція Т-трубочок серцевого м'яза така ж, як і у скелетних м'язах, тобто проведення рухових імпульсів у клітину і забезпечення одночасного скорочення усіх міофібрил.

Атипові міоцити міокарду – провідні серцеві міоцити – належать до провідної системи серця. Остання складається з синусно-передсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердно-шлуночкового пучка (Гіса) з його розгалуженнями. Серед провідних серцевих міоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна визначити три типи клітин. Клітини першого типу мають назву пейсмейкерних клітин (Р-клітин), або водіїв ритму. Вони мають нестабільний потенціал спокою і здатні у спокої деполяризуватися з частотою 70 разів на 1 хв – тобто ці клітини генерують імпульси до скорочення. Пейсмейкерні клітини локалізуються у центральній частині синуснопередсердного вузла. Саркоплазматична сітка розвинена слабо, Т-система відсутня, є багато піноцитозних пухирців та кавеол.

Клітини другого типу — це перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих елементів міокарду. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину передсердно-шлуночкового вузла. Морфологічно це – тонкі витягнуті клітини, менші за діаметром, ніж типові серцеві міоцити. Міофібрил у них дещо більше, ніж у Р-клітинах, але менше, ніж у скоротливих кардіоміоцитах і розташування їх менш впорядковане.

Клітини третього типу – це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих серцевих міоцитів шлуночків. За будовою клітини пучка відрізняються великими розмірами – понад 15 мкм у діаметрі. Міофібрил у них мало, вони розташовуються на периферії волокна, орієнтовані у різних напрямках.

38. Класифікація кровотворних органів. Вкажіть на чому вона ґрунтується.

До системи кровотворення та імунного захисту належать червоний кістковий мозок, тимус, скупчення лімфоїдних елементів у стінці травного каналу та дихальних шляхів, лімфатичні вузли, гемолімфатичні вузли, селезінка. З них перші два вважають центральними, всі інші – периферійними органами кровотворення. Функція центральних органів системи пов'язана з утворенням усіх видів формених елементів крові, забезпеченням умов для антигеннезалежного розмноження лімфоцитів. У периферійних органах імуногенезу здійснюється елімінація (знищення) клітин крові, що завершили свій життєвий цикл, а також спеціалізація під впливом антигенів ефекторних клітин (Т- і В-лімфоцитів), що забезпечують імунітет – захист організму від генетично чужого матеріалу.

39. Назвіть та опишіть тканину, яка утворює строму кровотворних органів та особливості їх гемо капілярів.

Ретикулярна тканина (textus reticularis) утворює сполучно­тканинну строму кровотворних органів, формуючи мікрооточення для клітин крові, що дозрі­вають, В основі ретикулярної тканини лежать ретикулярні клі­тини і волокна. Ретикулярні клі­тини мають відростки, якими во­ни контактують одна з одною, утворюючи сітку. Сітка допов­нюється ретикулярними волок­нами, які тісно пов'язані з клі­тинами. Серед ретикулярних клі­тин розрізняють фібробластоподібні клітини, фагоцити моноцитарного генезу та малодифе-ренційовані клітини.

Гемокапіляри синусоїдного типу, мають фенестри в ендотелії і пори у базальній мембрані, розташовані у кровотворних органах, печінці. наявність гемокапілярів пористого типу (синусоїдів) забезпечує можливість виходу зрілих клітин крові у кровообіг. Слід зауважити, що у нормальних умовах синусоїдні гемокапіляри кісткового мозку непроникливі для незрілих клітин крові. Ця вибіркова проникливість пов'язана зі специфікою хімічного складу і цитотопографії вуглеводних детермінант поверхні зрілих і недостатньо диференційованих клітин.

40. Червоний кістковий мозок. Назвіть чим представлена строма і паренхіма цього органа.

ЧЕРВОНИЙ КІСТКОВИЙ МОЗОК (medulla ossium rubra) – центральний орган кровотворення, в якому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Удорослому організмі червоний кістковий мозок розміщений в епіфізах трубчастих кісток і в губчастій речовині плоских кісток.

Трабекули губчастих кісток утворюють опору для ретикулярної тканини, яка у свою чергу служить каркасом для гемопоетичних клітин – стовбурових, напівстовбурових, диферонів еритроцитарного, тромбоцитарного, гранулоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного рядів.

Міжтрабекулярний простір заповнений ретикулярною тканиною (ніжна строма) та мієлоїдною і лімфоїдною тканиною (паренхіма органа).

Найінтенсивніше гемопоез відбувається саме біля ендосту кісткових трабекул, так як остеобласти здатні активувати гемопоез, виділяючи різні класи гемопоетинів.

Для гемопоетичних клітин характерне формування острівців, у яких розміщені клітини того чи іншого гістогенетичного ряду. Процеси проліферації та дозрівання клітин найбільш інтенсивні поблизу ендосту. Червоний кістковий мозок добре васкуляризований, причому наявність гемокапілярів пористого типу (синусоїдів) забезпечує можливість виходу зрілих клітин крові у кровообіг.

У нормальних умовах синусоїдні гемокапіляри кісткового мозку непроникніі для незрілих клітин крові. Ця вибіркова проникливість, пов'язана зі специфікою хімічного складу і цитотопографії вуглеводних детермінант поверхні зрілих і недостатньо диференційованих клітин.

У дитячому віці червоний кістковий мозок заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток, плоскі кістки. У 12–18 років червоний кістковий мозок у діафізах трубчастих кісток заміщується на жовтий кістковий мозок. До складу останнього належать численні адипоцити. У нормі жовтий кістковий мозок не несе функцій гемопоезу, однак при масивній крововтраті у ньому можуть з'являтися центри мієлоїдного кровотворення. У старечому віці червоний і жовтий кістковий мозок набувають драглистої консистенції і називаються желатинозним кістковим мозком.

41. Тимус. . Назвіть чим представлена строма і паренхіма цього органа.

Тимус (thymus) — центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження та дозрівання (антигеннезалежна диференціація) Т-лімфоцитів. У тимусі виробляються тимозин, тимулін, тимопоетин та інші регуляторні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах імуногенезу, а також ряд інших біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру в крові), кальцитоніноподібний фактор (знижує рівень кальцію в крові), фактор росту (забезпечує ріст тіла).

Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях вростання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа.

СТРОМА щільна строма: капсула і септи утворені РВСТ м'яка строма: ретікулоепітеліальних тканину; в кірковій речовині є особливі різновиди клітин ретікулоепітеліальних строми - епітеліальні клітини-годувальниці, дендритні епітеліальні клітини коркового шару; в мозковій речовині також є спеціальні види клітин ретікулоепітеліальних строми - інтердігітальние дендритні клітини, епітеліальні клітини мозкової речовини, тільця Гассаля

Паренхіма. структурним елементом паренхіми є часточка тимуса, що складається з коркової: утворено клітинами-попередниками Т-лімфоцитів, Т-лімфобластів, Т-лімфоцитами на різних рівнях диференціювання, що гинуть Т-лімфоцитами, макрофагами, лежачими в осередках ретікулоепітеліальних строми через наявність великої кількості клітин забарвлюється інтенсивно і виглядає більш темним, по порівнянні з мозковою речовиною

мозкова речовина: утворено Т-лімфоцитами, макрофагами, іноді зустрічаються плазматичні клітини

42. Назвіть та опишіть будову структурно-функціональної одиниці тимуса

Часточка тимуса є структурною і функціональною одиницею органа. Основою часточки є каркас із так званих епітеліоретикулоцитів – особливих епітеліальних клітин зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи сітчастий симпласт. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі – макрофагами. Незначну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше від периферії, має назву мозкової речовини; темну периферію часточки називають кірковою речовиною.

43. Селезінка. Загальний план будови: строма і паренхіма селезінки.

СЕЛЕЗІНКА (splen, lien) — непарний орган, розміщений у черевній порожнині. Селезінка має довгасту форму, локалізується у лівому підребер'ї. Маса її 100...150 г, розміри 10х7х5 см. У селезінці здійснюються розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка виконує також функцію депо крові та заліза, виробляє біологічно активні речовини (спленін, фактор пригнічення еритропоезу), в ембріональному періоді є універсальним кровотворним органом. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки — трабекули. Капсула і трабекули, крім багатої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини, містять пучки гладких міоцитів і є опорно-скоротливим апаратом селезінки.

Строма селезінки, яка представлена ретикулярною тканиною, а в її петлях знаходяться клітини паренхіми. Паренхіма включає два відділи з різними функціями:

біла пульпа

червона пульпа

44. Які морфо-функціональні особливості селезінки забезпечують елімінацію формених елементів крові?

У селезінці здійснюються розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація(знищення) еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл.

Червона пульпа, яка становить близько 80 % маси селезінки, — це скупчення формених елементів крові, що містяться або в оточенні ретикуляр­них клітин, або в системі судинних синусів селезінки. Ділянки червоної пульпи, локалізовані між синусами, називають тяжами Більротта або пульпарними тяжами селезінки. У них здійснюються процеси перетворення В-лімфоцитів у плазмоцити, а також моноцитів у макрофаги. Макрофаги селезінки здатні впізнавати та руйнувати старі або пошкоджені еритроцити та тромбоцити. При цьому гемоглобін зруйнованих еритроцитів утилізується і стає джерелом заліза для синтезу білірубіну і трансферину. Молекули останнього захоплюються з кровообігу макрофагами червоного кісткового мозку і використовуються у процесі новоутворення еритроцитів.

45. Назвіть тканинний склад строми і паренхіми лімфовузла та вкажіть його функції.

Лімфатичні вузли (nodi lympnatici) — бобоподібної форми потовщення за ходом лімфатичних судин, де відбувається антигензалежне розмноження В- і Т-лімфоцитів, придбання ними імунної компетенції, а також очищення лімфи від сторонніх частинок. Загальна маса лімфатичних вузлів становить 1% маси тіла, тобто близько 700 г. Лімфатичні вузли утворюють понад 50 груп. За топографією вони поділяються на вузли тіла (соматичні), нутрощів (вісцеральні) та змішані, що збирають лімфу як від нутрощів, так і інших органів. Розмір лімфатичних вузлів знаходиться в межах 5...10 мм. Лімфатичний вузол покритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять сполучнотканинні перегородки — трабекули. У капсулі деяких лімфатичних вузлів знайдені гладкі міоцити, які беруть участь у формуванні опорно-скоротливого апарату вузла.

Лімфатичний вузол побудований із строми і паренхіми (stroma et parenchyma).

Строма вузла складається із сітчастої (ретикулярної) тканини, в петлях якої розташовані клітини крові, головним чином з різних субпопуляцій Т– і В–лімфоцитів (lymphocyti).

Паренхіма вузла представлена:

- кірковою речовиною (cortex);

- мозковою речовиною (medulla), що утворюють Т– і В–залежні зони.

Паренхіма вузла утворена В- і Т-лімфоцитами, остов для яких формує ретикулярна тканина.

46. Назвіть центральні органи системи імунного захисту та вкажіть їх функції.

До центральних органів системи імунного захисту належать червоний кістковий мозок, тимус.

Функція центральних органів системи пов'язана з утворенням усіх видів формених елементів крові, забезпеченням умов для антигеннезалежного розмноження лімфоцитів.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) – центральний орган кровотворення, в якому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Тимус (thymus) — центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження та дозрівання (антигеннезалежна диференціація) Т-лімфоцитів. У тимусі виробляються тимозин, тимулін, тимопоетин та інші регуляторні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах імуногенезу, а також ряд інших біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру в крові), кальцитоніноподібний фактор (знижує рівень кальцію в крові), фактор росту (забезпечує ріст тіла).

47. Класифікація органів ендокринної системи.

Серед елементів ендокринної системи організму розрізняють чотири групи складників: центральні, периферійні, органи із змішаними функціями та дисоційовані ендокринні клітини.

1. Центральні органи ендокринної системи — гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз. Ці органи тісно пов'язані з органами центральної нервової системи і координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи.

2. Периферійні ендокринні органи — щитовидна, прищитовидні і надниркові залози. Це суто ендокринні залози, які здійснюють багатоплановий вплив на організм, посилюючи або послаблюючи обмінні процеси.

3. Органи, які поєднують виконання ендокринної функції з рядом інших. Це підшлункова залоза, статеві залози (яєчко, яєчник), нирки, плацента тощо.

4. Дисоційована ендокринна система — ендокриноцити, які лежать в різних органах поодинці, можуть мати епітеліальне походження або нейральне. Останні здатні захоплювати з крові та декоарбоксилювати попередники амінів, тому належать до так званої APUD-системи (від англ. amine precursors uptake and decarboxylation). Ці клітини виявляються при імпрегнації сріблом, тому ще називаються аргентафінними.

48. Клітинний склад і гормони ядер переднього гіпоталамуса

У передньому гіпоталамусі є дві пари ядер, побудованих з великих пептидохолінергічних нейросекреториих клітин: супраоптичні та паравентрикулярні. Клітини супраоптичних, у меншій мірі паравентрикулярних ядер, виробляють гормон вазопресин , який призводить до скорочення гладких міоцитів судинної стінки, зумовлюючи цим підвищення тиску крові. Другий ефект вазопресину полягає у зменшенні сечовиділення завдяки посиленню реабсорбції води у нирках. З урахуванням цього ефекту вазопресин називають ще антидіуретичним гормоном. В останні роки показана також важлива роль вазопресину в регуляції температури тіла, діяльності серцево-судинної системи; цей гормон необхідний для нормального розвитку головного мозку.

Клітини паравентрикулярних ядер синтезують окситоцин, який викликає скорочення гладких міоцитів матки і молочної залози. Гормони супраоптичних та паравентрикулярних ядер по аксонах нейросекреторних клітин опускаються у задню частку гіпофізу, де виводяться у кровообіг через аксовазальні синапси.

49. Клітинний склад і гормони ядер середнього гіпоталамуса.

До середнього гіпоталамуса належать аркуатне, дорсомедіальне, вентромедіильне, супрахіазматичне ядра, а також преоптична зона. Дрібні адренохолінергічні нейросекреторні клітини ядер середнього гіпоталамуса виробляють дві групи біологічно активних речовин — ліберини і статини, які впливають на клітини передньої частки гіпофіза. Ліберини і статини об'єднують під спільною назвою рилізинг-факторів (від анг. to release— звільняти, випускати). Ліберини і статини фізіологічні антагоністи: перші стимулюють, а останні пригнічують продукцію і виведення у кров гормонів гіпофіза. Ліберини і статини доносяться до гіпофіза системою його ворітної вени: аксовазальні синапси лежать в медіальній еміненції (первинна сітка) звідки кров збирається у ворітну вен, яка потім у аденогіпофізі формує вторинну капілярну сітку. Відомі наступні види ліберинів: фолліберин, люліберин, соматоліберин, пролактоліберин, тироліберин, меланоліберин, кортиколіберин; група статинів включає соматостатин, пролактостатин і меланостатин. Назви гормонів середньої групи ядер гіпоталамуса утворені з двох частин: перша частина відповідає назві гормона гіпофіза, який продукує клітина-ціль (наприклад, фолітропін, лютропін, соматотропін), друга частина включає слово ліберин чи статин — залежно від фізіологічної дії гормона.

Ядра гіпоталамуса побудовані з дрібних або великих мультиполярних нейроцитів з розвинутими елементами комплексу Гольджі та гранулярної ендоплазматичної сітки. Особливістю нейросекреторних клітин супраоптичного та паравентрикулярного ядер е властивість нагромаджувати секреторні гранули у характерних розширеннях аксонів (тільцях Херінга), локалізованих у нейрогіпофізі.

50. Аденогіпофіз. Клітинний склад та основні гормони дистальної частки.

Аденогіпофіз покритий фіброзною капсулою; представлений тяжами ендокринних клітин (аденоцітов), оточених мережею ретикулінових волокон; ретикулінові волокна також оточують капіляри з фенестрованим ендотелієм і широким просвітом вторинної капілярної сітки.

Ендокринні клітини передньої частки, що синтезують пептидні гормони, містять елементи гранулярної ендоплазматичної сітки, комплекс Гольджі, численні мітохондрії і секреторні гранули різного діаметру. Клітини розташовані анастомозуючих тяжами (трабекулами) і острівцями між кровоносними капілярами з фенестрованним ендотелієм. В останні виводяться гормони, з капілярів до клітин надходять ліберіни і соматостатин.

В ендокриноцитах дистальної частки гіпофіза розрізняють дві групи клітин — хромофільні та хромофобні. Хромофільні клітини містять у цитоплазмі гранули, які інтенсивно зв'язують спеціалдьні гістологічні барвники, що використовуються для забарвлення гормонів. Хромофобних клітин більше — близько 60%. В їхній цитоплазмі відсутні гранули, ці клітини слабо зафарбовуються на гістологічних препаратах.

Хромофобні ендокриноцити дистальної частки гіпофіза являють собою досить гетерогенну популяцію клітин.

До них належать: 1) малодиференційовані камбіальні клітини, які є резервом для заміщення ендокриноцитів, що закінчили свій життєвий цикл;

2) клітини, що вступили у стадію диференціації, однак ще не встигли нагромадити у цитоплазмі спеціальних гормономістких гранул;

3) клітини, які у момент взяття гіпофіза для гістологічного дослідження викинули свої секреторні гранули за межі цитоплазми;

4) фолікулярно-зірчасті клітини

Група хромофільних ендокриноцитів містить три різновиди клітин: базофільні, ацидофільні та клітини, які займають проміжне положення між базофілами та ацидофілами.

Базофільні ендокриноцити .Серед них розрізняють гонадотропні та тиротропні клітини. Гонадотропоцити продукують фолікулостимулюючий гормон (ФСГ, або фолітропін), який впливає на проліферацію сперматогоній яєчка та фолікулярних клітин яєчника, а також лютеїнізуючий гормон (ЛГ, або лютропін), функція якого полягає у стимуляції жовтого тіла яєчника та стимуляції продукції чоловічих статевих гормонів інтерстиційними ендокриноцитами яєчка. Тиротропні ендокриноцити продукують тиротропний гормон (ТТГ), який регулює функцію щитовидної залози.

Ацидофільні ендокриноцити гіпофіза містять у цитоплазмі великі щільні гранули, які зафарбовуються кислими барвниками. Серед ацидофільних аденоцитів розрізняють мамотропні та соматотропні клітини. Мамотропні ендокриноцити продукують лактотропний гормон (ЛТГ, пролактин), який викликає дозрівання лактоцитів молочної залози і стимулює вироблення ними компонентів молока; ЛТГ також продовжує функціонування жовтого тіла яєчника

Соматотропні клітини продукують соматотропний гормон (СТГ), який впливає на білковий обмін і, таким чином, забезпечує ріст тіла.

ретя група хромофільних аденоцитів, що не відноситься ні до базофілів, ні до ацидофілів, має назву кортикотропоцитів. Вони виділяють у кров адренокортикотропний гормон (АКТГ, кортикотропін), який стимулює ендокринну функцію клітин кіркової частики надниркової залози.

51. Назвіть клітини проміжної частки гіпофіза та вкажіть гормони, які виробляють інтермедіоцити.

Проміжна частка гіпофіза відмежована від дистальної прошарком пухкої сполучної тканини. Вона побудована з двох різновидів клітин: меланотропних та ліпотропних. Меланотропоцити виділяють у кров меланотропний гормон, що впливає на пігментний обмін. Ліпотропні ендокриноцити з допомогою ліпотропіну стимулюють обмін ліпідів у організмі.

52. Структурні компоненти та функціональне призначення нейрогіпофізу

Задня частка гіпофіза (нейрогіпофіз) Нейрогіпофіз включає задню частку гіпофіза і нейрогіпофізарну частину ніжки гіпофіза. Нейрогіпофіз складається з клітин нейроглії – пітуіцитів (походження яких пов’язана із епендимоцитами, що вистеляють стінки 3-го шлуночка мозку), кровоносних судин, аксонів гіпоталамо-гіпофізарного тракту і їх закінчень на кровоносних капілярах (аксо-вазальних синапсів). Власна ендокринна функція пітуіцитів невідома, вони містять численні проміжні філаменти, пігментні гранули та ліпідні включення. На відміну від передньої частки гіпофіза, задня частка (нейрогіпофіз) - частина мозку. Нейрогіпофіз містить аксони і їх закінчення, що належать нейронам з великими перікаріонами. Перикаріони нейронів, що виробляють рилізинг-фактори для клітин-мішеней в передній частці гіпофіза, мають менші розміри. Великі нейрони гіпоталамуса продукують вазопресин і окситоцин, які по аксонах транспортуються в задню частку, де і відбувається їх вивільнення з нейросекреторних клітин. Отже, задня частка, служить місцем виділення пептидних гормонів з гіпоталамуса.

53. Описати клітинний склад паренхіми та функцію епіфіза:

Епіфіз розміщений біля основи проміжного мозку, в дорсальній частині даху третього шлуночка. Зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що ділять його на часточки. Кожна часточка епіфіза складається з двох видів клітин — нейросекреторних пінеалоцитів і гліоцитів (астроцитної глії). Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник), до інших природних ритмів. Вважають також, що епіфіз гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання росту унаслідок гальмівної дії на гіпофіз

54. Описати структурно-функціональну одиницю щитоподібної залози

Структурно-функціональною одиницею щитовидної залози є фолікул. Середній діаметр фолікулів близько 50 мкм. Форма їх переважно округла. Фолікули представляють собою замкнуті бульбашки. Стінка їх утворена одношаровим епітелієм, що складається з фолікулярних ендокріноцітов (тироцитов). Серед цих клітин у вигляді невеликих скупчень знаходяться С-клітини. Вони можуть бути і близько фолікулів, і між фолікулами.

Порожнина фолікула заповнена продуктом секреції тироцитов – колоїдом, що містить білки – тіроглобуліни. Зовні фолікули обплітають мережі кровоносних і лімфатичних капілярів. Між сусідніми фолікулами зустрічаються інтерфоллікулярние острівці, що складаються з малодиференційовані ендокріноцітов.

Фолікулярні ендокріноціти мають кубічну форму і округле ядро. На апікальній поверхні їх є мікроворсинки. У цитоплазмі добре розвинені органели, що забезпечують синтез білків. Багато вільних рибосом, що утворюють полісоми. Сусідні ендокріноціти в стінці фолікула з’єднуються за допомогою щільних контактів, десмосом і інтердігітацій.

55. Структурні й функціональні відмінності фолікулярних й парафолікулярних клітин щитоподібної залози.

мають різне походження і функції: фолікулярні ендокриноцити, тироцити, що виробляють гормон тироксин (трийодтиронін і тетрайодтиронін), і парафолікулярні ендокриноцити, що виробляють гормон кальцитонін.

Тироцити фолікулів — основний клітинний компонент щитовидної залози. Форма цих клітин пов'язана з їхньою функціональною активністю: у нормі у дорослих людей вони кубічні, при гіперфункції й у дітей набувають призматичної форми, при гіпофункції і в старечому віці стають плоскими. На апікальній (зверненій у просвіт фолікула) поверхні тироцита є мікроворсинки, які беруть участь у виведенні секреторних продуктів у просвіт фолі кула. Бічні поверхні сусідніх клітин формують десмосомні контакти. Плазмолема базальної поверхні тироцита утворює численні інвагінації. Посилення функціональної активності тироцитів супроводжується зростанням кількості і висоти мікроворсинок, збільшенням чисельності інвагінацій.

С -клітини у складі фолікулів називають також парафоллікулярними клітинами. У них відбувається експресія кальцитонінового гена CALC1, що кодує кальцитонін, катакальцин і що відноситься до кальцитонінового гену пептид а. С - клітини більші тироцитів, у складі фолікулів розташовані, як правило, поодиноко. Морфологія цих клітин характерна для клітин, що синтезують білок на експорт (присутні гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, секреторні гранули, мітохондрії ) . На гістологічних препаратах цитоплазма С- клітин виглядає світліше цитоплазми тироцитів, звідси їх назва - світлі ( clear ) клітини .

56. Опишіть парафолікулярні клітини щитоподібної залози та назвіть їх гормони.

мають різне походження і функції: фолікулярні ендокриноцити, тироцити, що виробляють гормон тироксин (трийодтиронін і тетрайодтиронін), і парафолікулярні ендокриноцити, що виробляють гормон кальцитонін.

Тироцити фолікулів — основний клітинний компонент щитовидної залози. Форма цих клітин пов'язана з їхньою функціональною активністю: у нормі у дорослих людей вони кубічні, при гіперфункції й у дітей набувають призматичної форми, при гіпофункції і в старечому віці стають плоскими. На апікальній (зверненій у просвіт фолікула) поверхні тироцита є мікроворсинки, які беруть участь у виведенні секреторних продуктів у просвіт фолі кула. Бічні поверхні сусідніх клітин формують десмосомні контакти. Плазмолема базальної поверхні тироцита утворює численні інвагінації. Посилення функціональної активності тироцитів супроводжується зростанням кількості і висоти мікроворсинок, збільшенням чисельності інвагінацій.

С -клітини у складі фолікулів називають також парафоллікулярними клітинами. У них відбувається експресія кальцитонінового гена CALC1, що кодує кальцитонін, катакальцин і що відноситься до кальцитонінового гену пептид а. С - клітини більші тироцитів, у складі фолікулів розташовані, як правило, поодиноко. Морфологія цих клітин характерна для клітин, що синтезують білок на експорт (присутні гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, секреторні гранули, мітохондрії ) . На гістологічних препаратах цитоплазма С- клітин виглядає світліше цитоплазми тироцитів, звідси їх назва - світлі ( clear ) клітини .

57. Будова і функція прищитоподібної залози.

У людини є чотири (рідше дві) прищитовидних залози. Вони розміщені на задній поверхні щитовидної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Це органи овальної форми, розмірами 6х3х2 мм, масою 35-50 мг кожний. Структурною і функціональною одиницею прищитовидної залози є трабекула (перекладка). Трабекули побудовані із скупчень клїтин-паратироцитів, які з'єднуються між собою, утворюючи десмосомні контакти.ванні обміну кальцію

58. Поняття про APUD-систему.

APUD-система - це система розкиданих по організму ендокринних секретирующих клітин (апудоцитов), що мають загально е нервове походження і володіють здатністю сі н тезіровать, накопичувати і секретувати біогенні аміни і / або пептидні гормони.

APUD-система є відділом ендокринної системи. Складові APUD-систему ендокринні клітини-апудоціти розсіяні в різних органах і тканинах, вони синтезують і секретують агландулярние (тобто не відбуваються із залоз внутрішньої секреції) пептидні гормони на основі амінокислот (за винятком кальцитріолу).

По суті, це дифузно розташовані клітини і групи клітин, що виділяють гормони, які оказ и вают як місцеві (паракрінние), так і дистанційні (ендокринні), впливу на різні структури організму. Ці клітини розсіяні в епітеліальних тканинах і слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (ШКТ), повітроносних шляхів, легенів та інших органів, а також у нервових центрах і ендокринних залозах

59. Похідні шкіри. Порівняльна характеристика сальних і потових залоз.

Сальні залози секретують суміш ліпідів — шкірне сало, що вкриває поверхню шкіри, пом'якшуючи її та посилюючи її бар'єрні і антимікробні властивості. Ці залози добре розвинені у шкірі, за винятком долонь, підошов і тилу стопи. Звичайно їх вивідні протоки відкриваються у волосяні цибулини. Сальні залози — прості альвеолярні з розгалуженими кінцевими відділами. Кінцеві відділи утворені багатошаровим епітелієм, у якому є клітини двох типів: 1) базальні дрібні базофільні клітини, що лежать на базальній мембрані і постійно перебувають у мітотичному циклі; 2) себоцити — великі секреторно-активні клітини, здатні нагромаджувати ліпіди . Себоцити поступово зміщуються у напрямку до вивідної протоки, де руйнуються, а їх секрет перетворюється на шкірне сало (голокриновий тип секреції). Вивідна протока вистелена багатошаровим епітелієм. Секрет сальних залоз-шкірне сало-змащує поверхню шкіри та волосся.

Потові залози мають трубчасті або трубчасто-альвеолярні кінцеві відділи та довгу звивисту вивідну протоку, яка відкривається на поверхні шкіри. Кінцеві відділи розташовані у глибоких шарах дерми шкіри і гіподермі, складаються з секреторних клітин пірамідної форми (світлих або темних) -судорифероцити і міоепітеліальних клітин. Світлі гландулоцити виділяють секрет, багатий на воду і солі, а темні — багатий на органічні компоненти. Стінка вивідних протоків утворена двошаровим кубічним епітелієм. Розрізняють еккринові (мерокринові) та апокринові потові залози. Еккринові потові залози розташовані у шкірі долонь, підошов і лоба, а апокринові — у місці пахових западин, промежини, геніталій, починають функціонувати з моменту статевого дозрівання.Вивідні протоки потових залоз у вигляді спіралі проходять через сітчастий і сосочковий шари дерми,пронизують усі шари епідермісу і відкриваються на поверхні шкіри потовою порою.Частина вивідних проток потових залоз разом з протоками сальних залоз впадає у волосяну лійку. Секрет потових залоз-піт-на 98% утворений водою,2% становлять мінеральні солі та екскреторні органічні речовини. Секрет апокринових залоз багатий на білкові речовини.які,розкладаючись на поверхні шкіри, зумовлюють характерний запах поту.

60. Назвіть шари товстої шкіри та опишіть їх тканинний склад.

Товста шкіра (на долонях і підошвах) - утворена товстим (400-600 мкм) епідермісом з потужним роговим шаром, порівняно тонкою дермою; волосся і сальні залози відсутні. Епідерміс товстої шкіри складається з п'яти шарів

Базальний шар утворений одним рядом базофільних клітин кубічної або призматичної форми, що лежать на базальній мембрані, з добре розвиненими органелами і численними кератиновими філаментами (тонофіламентами)

Остистий шар складається з декількох рядів великих клітин неправильної форми, пов'язаних один з одним десмосомами в областях численних відростків ("шипів"), які містять пучки тонофіламентів. Органели добре розвинені. У глибоких відділах зустрічаються клітини, що діляться.

Зернистий шар - тонкий, утворений кількома рядами сплощених (веретеноподібних на розрізі) клітин. Ядро - плоске, темне, в цитоплазмі - численні тонофіламенти,

Блискучий шар (є тільки в товстій шкірі) - світлий, гомогенний, містить білок елеідин. Складається з 1-2 рядів сплощених оксифільних клітин з нечіткими кордонами. Органели і ядро зникають, кератогіалінові гранули розчиняються, утворюючи матрикс, в який занурюються тонофіламенти.

Роговий шар утворений плоскими роговими лусочками, в яких немає ядер ,органел, а ниткоподібні молекули білку кератину (м'який кератин) розташовані упорядковано. В рогових лусочках крім кератину містяться пухирці повітря. Кератин є щільним фібрилярним білком з високою стійкістю до дії хімічних речовин. функцію Їх тіло розташоване у базальному шарі епідермісу, формує відростки, які за допомогою десмосом контактують з кератиноцитами

61. Сосочки язика. Особливості будови, локалізація та функції.

Епітелій і власна пластинка слизової оболонки утворюють в язикові вирости з характерною будовою, які мають назву сосочків язика. Розрізняють ниткоподібні, конічні, листоподібні, грибоподібні та жолобуваті сосочки.

Ниткоподібні сосочки найчисленніші. Вони вкривають усю верхню поверхню язика, їхня висота близько 0,3 мм. Епітелій багатошаровий плоский зроговілий. При різних захворюваннях процеси відшарування зроговілих лусочок з поверхні ниткоподібних сосочків можуть сповільнюватись, язик тоді вкриває білий наліт . Роль ниткоподібних сосочків полягає у полегшенні механічної обробки їжі.

Листоподібні сосочки мають висоту 2..,5 мм, плоску форму, вкривають бічні поверхні язика. Добре розвинуті у дітей, з віком підлягають редукції. У проміжки між листоподібними сосочками впадають вивідні протоки малих слинних залоз язика.

Грибоподібні сосочки локалізовані на спинці язика переважно біля його кінчика та на краях, їх висота 1... 2 мм, за формою ці сосочки нагадують грибки з вузькою основою та розширеною верхньою частиною.

Жолобуваті сосочки розміщені на спинці язика — між його тілом та коренем. Висота сосочків 1...3 мм. усього їх налічується близько 6 — 12. Ці сосочки ніби втоплені у поверхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки з утворенням рівчачка і валика навколо сосочка. Біля основи жолобуватих сосочків на поверхню епітелію виходять вивідні протоки малих слинних залоз язика.

У складі епітелію бічних поверхонь листоподібних, грибоподібних та жолобуватих сосочків розміщені смакові рецептори — так звані смакові бруньки, тому роль цих видів сосочків язика пов'язана переважно з дегустацією

62. Назвіть тканинний склад різних анатомічних частин зуба.

Зуб побудований з твердих та м'яких тканин. До твердих тканин належать емаль,

дентин та цемент. До м’яких – пульпа та періодонт.

Дентин утворює тверду основу зуба, він розміщений в ділянці коронки, шийки та кореня. Емаль вкриває коронку зуба, лежить на дентині. Цемент вкриває дентин кореня зуба. На межі дентину і пульпи зуба локалізований п р е д е н т и н, який складається з незвапнованих колагенових волокон і основної речовини, обмежених кульками звапнованого дентину .Пульпа розташована всередині зуба — в його пульпарній порожнині. В альвеолярних луночках зуби закріплюються за допомогою зубної зв'язки — періодонту.

63. Назвіть оболонки травної трубки та вкажіть їх тканинний склад.

Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, м'язовою та зовнішньою.

Слизова оболонка включає епітеліальну пластинку, власну пластинку, утворену пухкою сполучною тканиною, та м'язову пластинку, побудовану з гладкої м'язової тканини. Слизова оболонка у ротовій порожнині, глотці та стравоході вкрита багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим епітелієм. У середньому відділі травної трубки, починаючи зі шлунка, епітелій стає одношаровим циліндричним.

В складі підслизової основи розміщені кінцеві секреторні відділи екзокринних залоз.

М'язова оболонка переднього відділу травної трубки до середньої третини стравоходу, утворена посмугованою м'язовою тканиною, яка у нижніх відділах стравоходу поступово заміщується гладкою м'язовою тканиною. М'язова оболонка середнього відділу травної трубки утворена гладкою м'язовою тканиною. У каудальній частині прямої кишки гладка м'язова тканина доповнюється посмугованою м'язовою тканиною

Зовнішня оболонка травного каналу в його передньому (над діафрагмою) та задньому відділах представлена пухкою сполучною тканиною,

64. Назвіть тканинний склад пластинок слизової оболонки стравоходу.

Слизова оболонка включає :

-епітеліальну пластинку,

- власну пластинку, утворену пухкою сполучною тканиною,

- м'язову пластинку, побудовану з гладкої м'язової тканини.

Епітеліальна пластинка слизової оболонки має ряд особливостей у передньому, середньому та задньому відділах травної трубки. Слизова оболонка у ротовій порожнині, глотці та стравоході вкрита багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим епітелієм. У середньому відділі травної трубки, починаючи зі шлунка, епітелій стає одношаровим циліндричним. У стравоході слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, які полегшують проходження їжі з ротової порожнини у шлунок.. Задній відділ травної трубки подібно до переднього вистелений багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

М'язова пластинка слизової оболонки утворена_одним-трьома шарами гладких міоцитів. У деяких відділах травної трубки, зокрема в ротовій порожнині, м' язова пластинка слизової оболонки відсутня.

65. Оболонки шлунка. Яка оболонка найкраще виражена в тілі і яка в пілоричній частині шлунка і чому?

Складається з чотирьох оболонок:

-слизової : Слизова оболонка побудована з трьох шарів— епітелію, власної та м'язової пластинок. Слизову оболонку шлунка можна розглядати як суцільне залозисте поле. В апікальній частині клітини нагромаджують гранули слизового секрету, який при виділенні огортає поверхню слизової оболонки і захищає її від перетравлюючої дії шлункового соку. Вона найтонша в кардіальному відділі.

-підслизової: утворена шаром сполучної тканини, на якій поверхнево розміщений шар мезотелію. Серозна оболонка шлунка утворює зовнішню частину його стінки.

-м'язової : утворена трьома товстими шарами гладкої м'язової тканини: внутрішнім косим, середнім циркулярним і зовнішнім подовжнім.

-серозної.

М'язова оболонка відносно слабко розвинена в області його дна, добре виражена в тілі і найбільшого розвитку досягає на воротарі.

66.Вкажіть тип епітелію і рельєф слизової оболонки шлунка.

Тип епітелію: одношаровий циліндричний

Особливостями рельєфу слизової оболонки шлунка є наявність складок, полів і ямок. Ямки - це заглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки. Складки являють собою випинання в просвіт шлунка слизової і підслизової оболонок. Поля - це ділянки слизової оболонки, які включають групу залоз, відмежовану від інших таких же груп вираженою прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини з залозками кровоносними судинами. Ямки і складки істотно збільшують робочу поверхню слизової оболонки.

67.Назвіть різновиди залоз шлунка, та їх клітинний склад.

Ендокринна функція шлунка полягає у виробленні біологічно активних речовин гастрину, гістаміну, серотоніну. Залози шлунка в різних його відділах мають неоднакову будову. Розрізняють три види шлункових залоз: власні залози шлунка, пілоричні і кардіальні.

1) власні (фундальні) залози розташовуються в тілі і дні шлунка і чисельно переважають над іншими типами залоз. Кожна залоза побудована з п'яти різновидів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів, а також ендокриноцитів (аргірофільних клітин).

68. Вкажіть рельєф слизової оболонки, тип і клітинний склад епітелію тонкої кишки.

Слизова оболонка складається з трьох шарів — епітелію, власної та м'язової пластинок.

Епітелій слизової оболонки тонкої кишки — одношаровий циліндричний. До клітин епітелію відносяться:

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок — основний функціональний елемент процесів травлення і всмоктування у тонкій кишці. Мікроворсинки цих клітин адсорбують на своїй поверхні ферменти і розщеплювані ними поживні речовини.

Келихоподібні клітини — це одноклітинні залози, що продукують слизовий секрет

Стовпчасті епітеліоцити без облямівки являють собою популяцію малодиференційованих клітин, які є джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок тонкої кишки. Будовою ці клітини нагадують стовпчасті клітини з облямівкою, однак на їхній апікальній поверхні немає мікроворсинок.

екзокриноцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета). Секреторними продуктами клітин Панета є дипептидази — ферменти, що розщеплюють дипептиди до амінокислот

ендокриноцити тонкої кишки. Продуктами їхньої синтетичної діяльності є ряд біологічно активних речовин, що здійснюють місцевий регуляторний вплив на секрецію, всмоктування і моторику кишки.

Особливістю рельєфу слизової оболонки тонкої кишки є наявність циркулярних складок, ворсинок і крипт.

Ворсинка — це пальцеподібний виріст слизової оболонки. Завдяки наявності як ворсинок, так і мікроворсннок всмоктувальна поверхня слизової оболонки тонкої кишки зростає у сотні разів. Крипти — це трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки.

69. Особливості гістологічної будови стінки дванадцятипалої кишки.

Стінка дванадцятипалої кишки складається з серозної, м’язової та слизової оболонок, а також підслизової основи, відокремленої від слизової оболонки м’язової пластинкою.

На внутрішній поверхні дванадцятипалої кишки є кишкові ворсинки, вкриті високим призматичним епітелієм, завдяки мікроворсинкам якого абсорбційна здатність клітини збільшується в десятки разів. Власна пластинка слизової оболонки помірно інфільтрована лімфоцитами і плазматичними клітинами, зустрічаються і лімфатичні фолікули. У підслизової основі розташовані слизові дуоденальні залози. М’язова оболонка дванадцятипалої кишки є продовженням м’язової оболонки шлунка; вона утворена пучками гладких м’язових клітин, розташованих у два шари. У зовнішньому шарі вони розташовуються подовжньо, у внутрішньому – циркулярно. Серозна оболонка покриває дванадцятипалу кишку лише частково, інші відділи покриті адвентіцією, утвореної пухкою волокнистою сполучною тканиною, що містить велику кількість судин і нервів.

70. Особливості гістологічної будови товстої кишки (рельєф, оболонки, пластинки).

Стінка товстої кишки має чотири оболонки: слизову, підслизову, м'язову та зовнішню — серозну або адвентиційну.

Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою та побудованою з гладкої м'язової тканини м'язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є наявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок. Переважну більшість клітин епітеліального пласта слизової оболонки товстої кишки становлять келихоподібні клітини, значно менше тут стовпчастих епітеліоцитів з посмугованою облямівкою та ендокриноцитів. У пухкій сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки є значні скупчення лімфоцитів. У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових ендокриноцитів. М'язова пластинка слизової оболонки товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім косо поздовжнім. Підслизова основа товстої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у якій є скупчення жирових клітин, а також значна кількість лімфатичних фолікулів.

У підслизовій основі розміщені судинно-нервові сплетення.

М'язова оболонка товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім, між якими залягають прошарки пухкої сполучної тканини. В ободовій кишці зовнішній шар гладких міоцитів не суцільний, а утворює три поздовжні стрічки.

Зовнішня оболонка переважної більшості товстої кишки — серозна; у каудальній частині прямої кншки серозна оболонка переходить в адвентиційну

71.Опишіть морфофункціональні особливості червоподібного відростка.

Його стінка складається з чотирьох шарів: серозної, м'язової, підслизового прошарку та слизової оболонки.

Червоподібний відросток -- лімфо-епітеліальний орган, який виконує захисну функцію і належить до периферійної ланки імунної системи. У зв'язку з високою насиченістю лімфоїдними елементами його інколи називають мигдаликом черевної порожнини.

Слизова оболонка відростка містить неглибокі і нечисленні крипти, розташовані радіально. Епітелій слизової оболонки червоподібного відростка — одношаровий призматичний, інфільтрований лімфоцитами, з невеликим вмістом келихоподібних клітин.

У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових ендокриноцитів. В останніх синтезується основна частка ендогенних серотоніну і мелатоніну організму. Цим фактом, а також високим вмістом лімфоїдних елементів, очевидно, пояснюється важливе місце, яке посідає червоподібний відросток у системі імунного захисту організму людини.

Слизова оболонка, а також підслизова основа відростка інфільтровані лімфоцитами, які утворюють лімфатичні вузлики і міжвузликові скупчення. М'язова пластинка слизової оболонки розвинена слабко, може бути відсутня.

М'язова оболонка має два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній. Останній є суцільним, на відміну від ободової кишки. 3овні вкритий серозною оболонкою, яка формує власну брижу червоподібного відростка.

72.Будова ацинуса підшлункової залози

Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози є пан­креатичний ацинус, у який входять кінцевий секреторний відділ і вставна про­тока. Вставні протоки є почат­ком системи вивідних проток залози. Вони далі переходять у внутрішньочасточкові, міжчас­точкові протоки і загальну пан­креатичну протоку, яка впадає в дванадцятипалу кишку.

Пан­креатичний ацинус має форму мішечка розмірами 100... 150мкм. Він складається з 8— 12 великих секреторних клі­тин — екзокринних панкреатоцитів або ациноцитів і кількох дрібних клітин вставної протоки.

73. Острівці Лангерганса. Клітинний склад та основні гормони.-

Острівці складаються з ендо­кринних клітин — інсулоцитів, між якими локалізовані гемокаліляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними прос­торами (рис. 3.85). Інсулярні гормони у першу чергу потрап­ляють у цей простір, а потім че­рез стінку капілярів — у кров. Інсулоцити, на відміну від ацинозних клітин, мають менші розміри. Цитоплазма зафарбо­вується звичайними барвниками дуже слабо, і тому острівці виглядають на таких препара­тах світлими на тлі темної екзо­кринної паренхіми. У цитоплазмі інсулоцитів помірно розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, добре — комплекс Гольджі, мітохондрії. Знаходяться в наднирковій залозі.Гормон соматостатин.Пригнічує секрецію інсуліну і глюкагону.Альфа-клітини розташовані як на периферії так і в центрі острівців.Клітини характеризуються наявністю гранул(секреторних везикул)та щільного ядра.

1. Будова класичної печінкової часточки. Компоненти печінкових тріад.

–Мають форму шестигранних призм з плоскою основою і опуклою вершиною з шириною до 1,5 ммі дещо більшою висотою.Часточки можуть зливатись своїми основами,утворюючи складні часточки.Відокремлені лише на кутах,де проходять судини(портальні тракти)оточені не великою к-стю сполучної тканини.Тріада складається з між часточкової вени,між часточкової артерії,міжчасточкої жовчної протоки.

75. Вкажіть оболонки жовчного міхура та їх тканинний склад: -3оболонки:слизова,м»язова і зовнішня(адвентицій на).Слизова:одношаровий призматичний епітелій.Власна пластинка слизової в ділянці шийки жовчного міхура розміщується альвеолярно-трубчасті залози.М’язова складається з пучків гладких міоцитів,які утворюють сітку,далі розміщується адвентаційна оболонка.