Поверхневим комплексом клітини

Див 3

5)Міжклітинні контакти. Найпростіша форма міжклітинного зв’язку має назву адгезії (прилипання,злипання). Один із можливих шляхів зміцнення міжклітинних контактів - збільшення площі контактних ділянок двох сусідніх клітин. Подальше зміцнення зв’язку між клітинами досягається шляхом іммобілізації (знерухомлення) поверхні сусідніх ділянок плазмолеми клітин, що контактують,за допомогою проміжних філаментів і кортикального шару цитоплазми. Такий тип зв’язку між клітинами має назву десмосоми. У місцях контакту епітеліальних клітин з базальною утворюють структури,які мають назву напівдесмосом. Щільний замикальний контакт,у його ділянці відбувається максимальне зближення плазматичних мембран сусідніх клітин. Він характерний для апікальної поверхні клітин,що вистеляють травний канал. Щілинний контакт або нексус забезпечує безпосередній обмін молекулами між сусідніми клітинами. Синапс - спеціалізований контакт між нервовими клітинами.

6)Органели-постійні структури цитоплазми,які мають певну будову і виконують спеціалізовану ф-ю. Мікроскопічні і субмікроскопічні. Мембранні й не мембранні. До мембранних органел належать: мітохондрії, лізосоми,пероксисоми, ЕПС, КГ. Немембранними органелами є протеасоми, рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, центросома. Ці 10 органел називають органелами загального призначення. Ці органели можуть утворювати характерні конгломерати у цитоплазмі клітин.

7) Мембранними органелами є лізосоми, мітохондрії, пероксисоми, ЕПС, КГ. Комплекс Гольджі мембранна органела загального призначення,в якій завершується процес формування продуктів синтетичної діяльності клітини. КГ нагромаджує секреторні речовиниі забезпечує їх виведення за межі клітини. Має вигляд цистерн і трубочок.

8).ЕПС-субмікроскопічна мембранна органела загального призначення,яка утворює єдину внутрішньо цитоплазматичну циркуляційну систему. Розрізняють гранулярну і агранулярну ЕПС. Агранулярна ЕПС утворена лише мембраною. Ф-я гранулярної ЕПС пов’язана з метаболізмом ліпідів і вуглеводів, детоксикацією шкідливих для клітин хімічних сполук, а також депонування іонів Са. Гранулярна ЕПС утворена біомембраною, до якої збоку гіалоплазми прикріплені рибосоми. Ф-я зумовлена наявністю рибосом і полягає у біосинтезі білків.

21. Ядерце – це найщільніша структура ядра, яка добре помітна у живій нефарбованій клітині. Форма ядерець сферична, розмір 1-5 мкм. Ядерце добре фарбується основними барвникам через велику кількість РНК. Кількість ядерець відповідає хромосомному набору, тому у диплоїдних клітин їх зазвичай 2 на одне ядро. Ядерце – це не самостійна структура, а похідне хромосом. Вони містять ядерцеві організатори, що містяться в зонах вторинних перетяжках. В ядерці утворюються рРНК та субодиниці рибосом. Субмікроскопічна будова ядерця: наявність гранул діаметром 15-20 нм і фібрил товщиною 6-8 нм. Навколо ядерця знаходяться компактна зона приядерцевогогетерохроматину.

22. Індекс Гертвіга, або ядерно-цитоплазматичне співвідношення – це постійне співвідношення між об’ємами ядра і цитоплазми. Залежно від значення цього індексу клітини поділяють на ядерні (з великим індексом Гертвіга) і цитоплазматичні (з малим ІГ).

23. Клітинний цикл – це весь період існування клітини від поділу до поділу, або від поділу до смерті. Весь клітинний цикл поділяють на власне мітоз (М), пресинтетичний (G1), синтетичний (S) та постсинтетичний (G2) періоди. В G1 періоді починається підготовка клітин до синтезу ДНК, синтезуються ферменти, необхідні для синтезу ДНК, метаболізму РНК і білка. В S періоді подвоюється кількість ДНК та центріолей клітинного центру. В G2 періоді відбувається синтез іРНК, рибосом, тубулінів. Власне мітоз поділяється на 4 фази: профазу, метафазу, анафазу і телофазу. Після завершення телофази утворюються дві дочірніх ідентичних клітини, які переходять в новий G1 період.

24. Репродукція клітин полягає в їх розмноженні. Це одне з найважливіших біологічних явищ і є проявом загальної закономірності, яка полягає в тому, що неодмінною умовою існування біологічних систем протягом досить довгих проміжків часу є їхня продукція. Розмноження клітин здійснюється шляхом поділу вихідної клітини. Це положення є одним з основних у клітинній теорії.

25. Хромосоми - це щільні паличко- або ниткоподібні тільця, які фарбуються базофільно. Поява хромосом – найхарактерніша ознака поділу клітини. Морфологію Х найкраще вивчати під час метафази. Кожна Х складається з 2 хроматид. У кожній Х є звужене місце – первинна перетяжка. Відповідно до її розміщення хромосоми поділяються на метацентричні, субметацентричні та аероцентричні. У центрі ПП знаходиться кінетохор- центр організації мікротрубочок. Кінцеві ділянки хромосом називаються теломерами, що є регуляторами тривалості життя клітини.

26. Власне мітоз поділяється на 4 фази: профазу, метафазу, анафазу і телофазу. Профаза: 2n4c (формування веретена поділу, розходження центріолей до полюсів). Метафаза: 2n4c (вільно розташовані хромосоми по екваторі(метафазна зірка)). Анафаза:4n4c (синхронно починають рухатись до протилежних полюсів, відокремлення двох ідентичних наборів хромосом) . Телофаза: рання 4n4c, пізня 2п2с (деконденсація і збільшення в об’ємі, поділ клітинного тіла, формування дочірніх ядер);

27. Мейоз – характерно для процесу утворення статевих клітин.

	Редукційний І	Екваційний ІІ
профаза	2n4c	п2с
метафаза	2n4c	п2с
анафаза	2n4c	2п2с
телофаза	2n4c; п2с	2п2с, пс

В результаті утворюється 4 генетично не ідентичних статевих клітини.

28. Смерть клітини – некроз(виникає внаслідок дії фізичних, хімічних і біологічних факторів) і апотоз(запрограмована смерть клітини, яка виникає без первинного ушкодження). Каріопікноз – каріорексис – каріолізис-лізис

Загальна ембріологія

1. Статеві клітини (гамети) – сперматозоїди та яйцеклітини. Сперматозоїд: довжина – 60 мкм, має головку, шийку та хвіст. Хвіст включає проміжну, основну і термінальну частини. Головка містить ядро і акросому – комплекс Гольджі. Шийка містить проксимальну і дистальну центріоль. Від останньої відходить аксонемний комплекс хвоста. Сперматозоїдам властивий хемотаксис та реотаксис. Яйцеклітина людини має округлу форму, діаметр близько 130мкм. Гаплоїдний набір хромосом, багата на включення жовтка. У цитоплазмі містяться: ГрЕС, рибосоми, різні види РНК, тубуліни. Запліднення – процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин, у результаті якого виникає одноклітинний зародок з власним координованим і програмованим шляхом розвитку – зигота. У людини запліднення здійснюється в ампельній частині маткової труби. Яйцеклітина потрапляє туди пасивно – завдяки скороченням фімбрій, коливанням війок епітеліоцитів, перистальтичних скорочень м’язової оболонки маткової труби. Сперматозоїди досягають ампульної частини маткової труби завдяки рухомості, хемотаксису та реотаксису.

2. Яйцеклітина людини має округлу форму, діаметр близько 130мкм. Гаплоїдний набір хромосом, багата на включення жовтка. У цитоплазмі містяться: ГрЕС, рибосоми, різні види РНК, тубуліни. Типи яйцеклітин: 1)Первинно оліголецитальна, 2)помірно телолецитальна, 3)різко телолецитальна, 4)вториннооліголецитальна. 1)Невеликих розмірів, містить невелику кількість жовтка, майже рівномірно розподіленого у цитоплазмі. Для таких клітин характерне повне, рівномірне, синхронне дроблення(у ланцетників). 2)Містить помірну кількість жовтку в районі вегетативного полюсу. Дроблення повне, нерівномірне, асинхронне(у амфібій). 3)багато жовтка, дроблення часткове(міробластичне), дискоїдальне(дробиться тільки диск цитоплазми на анімальному полюсі(птахи, рептилії, риби). 4)найбільші за розміром, мало жовтка. Дроблення повне, нерівномірне, асинхронне(ссавці і людина)

3. Яйцеклітина людини – вториннооліголецитальна - найбільша за розміром, мало жовтка. Дроблення повне, нерівномірне, асинхронне. Запліднення внутрішнє. Морула має форму тутової ягоди. Її центральні клітини зв’язані нексусами, через які здійснюється інформаційна взаємодія, вони формують епібласт(ВКМ). Периферійні клітини пов’язані щільними контактами, утворюють бар’єр, який обмежує внутрішнє середовище морули. Вони формують трофобласт(ЗКМ). На 4 добу зародок потрапляє у матку. Там формується бластоциста, що має вигляд пухирця, стінку якого утворюють видовжені клітини трофобласта. Всередині міститься бластоцель, на одному з полюсів якої міститься ембріобласт.

4.Основні етапи ембріогенезу: заплідненя, дроблення, гаструляція, гісто- та органогенез. Гаструляція це складний процес хімічних і морфологічних змін, що супроводжуються розмноженням, ростом, спрямованим переміщенням і диференціацією клітин. Багатоклітинний зародок на цій стадії називається гаструлою. Він починає активно рости і збільшуватись в розмірах. Під час гаструляції утворюються зародкові листки і зачатки органів. Відбувається в 2 фази: ранню і пізню. У ранній фазі відбувається утворення зовнішнього і внутрішнього зародкових листків. Гаструляція здійснюється такими способами: іміграція, інвагінація, епіболія і делямінація.

5. Гаструляція– це стадія утворення зародкових листків (ектодерми, ентодерми, мезодерми). Перед гаструляцією на 2-му тижні ембріогенезу ембріобласт розділяється на 2 шари: епібласт і гіпобласт. Епібласт і гіпобласт утворюють зародковий диск.Гаструляція в людини відбувається шляхом іміграції. На 14-16-й день ембріогенезу на поверхні епібласта в результаті переміщення клітин утворюється первинна смужка і первинний вузлик.

6. Типи гаструляції:

1) Іміграція – частина бластомерів стінки бластули переміщується, утворючи другий шар.

2) Інвагінація - вп’ячування стінки всередину бластули.

3)Епіболія – обростання дрібними бластомерами анімального полюса навколо великих бластомерів вегетативного полюса.

4)Делямінація – тангенційне розщеплення поверхневого шару бластомерів на два шари.

7. Мезодерма — один з зародкових листків, які формують ембріон тришарових тварин. Мезодерма формується в процесі гаструляції, завдяки міграції клітин з ектодерми, або внаслідок випинання та відокремлення карманів первинної кишки.Похідна: скелетні м'язи, скелет, шкіра шкіри, сполучної тканини, сечостатевої системи, серця , крові ( лімфатичні клітини), нирок та селезінки.

Мезенхіма- зародкова сполучна тканина більшості багатоклітинних тварин і людини. Мезенхіма виникає за рахунок клітин різних зародкових листків (ектодерми, ентодерми і мезодерми). З мезенхіми утворюються сполучна тканина, кровоносні судини, головні м'язи, вісцеральний скелет, пігментні клітини і нижній шар сполучнотканинної частини шкіри.

8.Зародковий листок, абозародковий шар — набірклітин, що формується протягом ембріогенезу тварин. Найкраще зародкові листки виражені у хребетних, мають в життєвому циклі два або три головних шари тканин.Кожний із зародкових листків дає початок строго визначеним органам та тканинам організму в ході процесу, який називається органогенезом.

Ектодерма є початком тканини, яка покриває поверхні тіла. Вона виникає перший і форми з зовнішнього із зародкових листків. Похідна: центральна нервова система, кришталик ока, черепно-сенсорні, гангліїв і нервів, пігментні клітини, голови сполучної тканини, епідермісу, волосся і молочних залоз.

Ентодерма- один із зародкових листків, що формується в процесі ембріогенезу. Формування ентодерми проходить після впинанні стінки бластули в процесі гаструляції, при формуванні первинної кишки.Похідна: шлунка, товстої кишки, печінки, підшлункової залози, сечового міхура, слизової оболонки уретри, епітеліальні частини трахеї, легенів , глотки, щитовидної залози, паращитовидних залоз і кишечника.

9.Первинний органогенез — процес утворення комплексу осьових органів. У різних групах тварин цей процес характеризується своїми особливостями. Наприклад, у хордових на цьому етапі відбувається закладка нервової трубки, хорди і кишкової трубки.В ході подальшого розвитку формування зародка здійснюється за рахунок процесів зростання, диференціювання і морфогенезу. Зростання забезпечує накопичення клітинної маси зародка. В ході процесу диференціювання виникають різно спеціалізовані клітини, що формують різні тканини і органи. Процес морфогенезу забезпечує придбання зародком специфічної форми.

10. Нейруляція — процес утворення нервової пластинки і її замикання у нервову трубку у процесі зародкового розвитку хордових. Нейруляція: препарат в поперечному перерізі, який показує розвиток від нервової пластинки до нервової борозенки (знизу вгору).

11. Ранні стадії розвитку людини: 1. Асинхронний тип повного нерівномірного дроблення з утворенням "темних" і "світлих" бластомерів; 2. Інтерстиціальний тип імплантації. 3. Наявність двох фаз гаструляції - делямінаціі та імміграції, між якими бурхливо розвиваються позазародкові органи; 4. Раннє відокремлення і формування внезародишевих органів, 5 . Раннє освіта амніотичного бульбашки без амниотических складок; 6. Сильний розвиток амніону, хоріона і слабке-жовткового мітка і аллантоиса.

ТИПИ яйцеклітин

1. Алецітальная (безжовткова).

2. Оліголецітальная (мало жовткова) в них жовток рівномірно розподіленийпо цитоплазмі, тому їх називають ізолецітальнимі. Серед них розрізняютьпервинноізолецітальние (у ланцетника) і вдруге ізолецітальние (уссавців н особу),

3. Полілецітальние (многожелтковие)

Дроблення залежить від типу яйцеклітини, від кількості жовтка і йогорозподілу. Розрізняють такі типи дроблення:

1. Повне, рівномірний (у первинно ізолецітальних яйцеклітин ланцетника,

Повністю дробиться зигота на рівні частини - бластомери.

2. Повне, нерівномірне (у мезолецітальних яйцеклітин амфібій).

3. Часткове або меробластіческое (у полілецітальних яйцеклітин птахів).

4.Полное, нерівномірне, асинхронне (у вдруге ізолецітальнихяйцеклітин плацентарних ссавців і людини).

У людини після того, як близько трьох днів, зигота утворюється тверда маса клітин шляхом мітотичного ділення, називається морули. Це і зміни до бластоцисти , що складається із зовнішнього шару називається трофобласта і внутрішньої клітинної маси називається ембріобласт .

13. Закладка провізорних органів:

Хоріон – це похідна трофобласта і мезенхіми. Розрізняють ворсинчастий хоріон і гладкий хоріон. Ворсинчастий хоріон входить до складу плаценти.

Жовточний пухирець Аналог жовткового мішка. Його стінка утворена позазародковою ентодермою (клітини гіпобласта) і позазароковою мезодермою. Він з’єднується жовтковою стеблинкою з первинною кишкою. Функції: кровотворення, утворення попередників статевих клітин.

Алантоїс – це невеликий виріст ентодерми в каудальній частині первинної кишки. Функція – він бере участь у формуванні судин плаценти.

14. Четвертий тиждень життя - зародок, який має вигляд тришарового щитка, починає згинатися в поперечному і подовжньому напрямах. Зародковий щиток стає опуклим, а його краї відмежовуються від навколишнього зародок амніону глибокою борозною - туловищной складкою. Тіло зародка з плоского щитка перетворюється в об'ємний, ектодерма покриває тіло зародка з усіх сторін.З ектодерми надалі утворюються нервова система. Дорсальная частина мезодерми, розташована по боках від хорди, утворює парні потовщені виступи - соміт. Соміти сегментуються, тобто діляться на метамерні ділянки.

15. 1) Імплантація – процес вростання зародка у слизову оболонку матки – починається на п’яту добу ембріогенезу і включає 2 фази – адгезії і інвазії.

Адгезія (прилипання) – це прикріплення бластоцисти до поверхні ендометрію.

Інвазія – це вростання бластоцисти в слизову оболонку матки. Імплантаційна ямка утворюється в результаті впливу ферментів трофобласта.

2) Плацента –це орган, що забезпечує зв’язок між організмом матері і плодом. Тип плаценти в людини – дискоїдальнийгемохоріальний, оскільки ворсинки хоріона омиваються материнською кров’ю. Плацента складається з материнської частини і плодової частини. Материнська частина утворена слизовою оболонкою матки, а плодова ворсинчастим хоріоном.

3) Виділяють три типи плацент у ссавців: дифузна, коли ворсинки розподіляються рівномірно по хоріону (китоподібні, багато копитних), часточкова, коли ворсинки зібрані в групи, розподілені по всій поверхні хоріону (більшість парнокопитні), дискоїдальна, — ворсинки розташовуються на обмеженій, дископодібній ділянці хоріону (комахоїдні, гризуни, мавпи).

16. Критичні періоди розвитку людини:у процесі онтогенезу існують періоди підвищеної чутливості організму до ушкоджу вальної дії чинників зовнішнього середовища (напр. хім. Речовини, іонізуюче випромінювання, наркотичні засоби, віруси, бактерії, а інш.). Періодами підвищеної чутливості у прогенезі є мейоз, а також процес запліднення. У пренатальному онтогенезі до крит. Періо. Відносять: імплантацію (5-6 доба), планцентацію і розвиток осьових зачатків органів (3-8 тиждень), період розвитку голов. Моз. (15-20й тиждень), період формування основних функціональних систем організму (20-24й тиждень), а також процес пологів.

17. Ембріональна індукція. Ембріональну індукцію можна визначити як явище, при якому в процесі ембріогенезу один зачаток впливає на інший, визначаючи шлях його розвитку, і, крім того, сам піддається індукуючому впливу з боку першого зачатка.

Явище ембріональної індукції. За умов нормального розвитку формування окремих частин зародка й організму в цілому узгоджене за місцем та часом. Це пояснюється тим, що, як правило, зачатки одних органів розвиваються під впливом взаємодій із зачатками інших, які заклалися раніше.

Явище взаємодії між частинами зародка під час ембріогенезу, за якої одна з них визначає напрямок розвитку сусідньої, дістало назву ембріональної індукції (від лат. індукціо - спонукання). Та частина зародка, яка впливає на іншу, називається індуктором, або організатором. Остання згодом сама може виступати в цій ролі стосовно інших частин, які розвиваються пізніше. Отже, розвиток зародка - це ланцюг ембріональних індукційних взаємодій.

1. Ткани́на — сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Органи утворюються функціональним об'єднанням тканин одного чи кількох видів.

Тканини поділяють на сполучну, епітеліальну, нервову, м’язову.

Заварзін і Хлопін – видатні російські гістологи. Зробили внесок у розвиток вчення про тканини, зокрема, еволюцію тк. Заварзін у 1934р. запропонував поділити всі тк. за їхніми функціями на загальну та спеціальну. До заг. Тк Заварзін відніс епітелій і ткан внутр. серед, а до спеціальних нервову і м’язову.

2.Детермінація (обмеження, визначення) — виникнення якісної своєрідності між частинами зародка на ранніх стадіях його розвитку.

Диференціація клітин, в біології розвитку, — процес, у якому клітини отримують певний тип або «фенотип». Морфологія клітини та картина експресії генів клітини можуть значно змінитися протягом диференціації, але генетичний матеріал зазвичай залишається без змін (хоча і з цього правила є нечисленні винятки.

Комітування - обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації.

Гіпертрофія — збільшення об’єму і маси органа, клітин під впливом різних факторів.

Атрофі́я — зменшення розмірів органів або тканин, що супроводжується занепадом їхньої діяльності.

3. Розвиток тканин (гістогенез) відбувається в ембріональному періоді.

Детермінація-це вибір подальшого напрямку розвитку клітин, шляхом блокування компонентів геному.

Диференціація – це поява відмінностей між клітинами, завдяки яким вони можуть виконувати специфічні функції.

Диферон-це сукупність клітин, що послідовно розвиваються з одного виду стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини.

Стовбурові клітини, також відомі як штамові клітини — це первинні клітини, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах. Ці клітини можуть самовідновлюватися шляхом поділу клітини, а також можуть дифференціюватися в досить велику кількість спеціалізованих типів клітин.

4. Розвиток тканин (гістогенез) відбувається в ембріональному періоді.

Детермінація-це вибір подальшого напрямку розвитку клітин, шляхом блокування компонентів геному.

Диференціація – це поява відмінностей між клітинами, завдяки яким вони можуть виконувати специфічні функції.

Диферон-це сукупність клітин, що послідовно розвиваються з одного виду стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини.

До клітинних похідних належать симпласти і синтиції.

Симпласт – неклітинна структура, яка є масою не розділеної на клітини цитоплазми з великою кількістю ядер.

Синтицій – це група клітин, що поєднані в єдине ціле цитоплазматичними містками.

5. Тканина – це система організму, яка склад із клітинта їх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Регенерація — це відновлення структурних елементів тканини замість пошкоджених або загиблих.

Фізіологічна регенерація Відбувається протягом усього життя організму і характеризується оновленням клітин слизових, серозних оболонок, внутрішніх органів, різних тканин, залежно від зміни умов їх існування в процесі виконання тих або інших функцій.

Репаративна регенерація Буває у двох формах. У першому випадку некроз, що є наслідком патологічного процесу, поступово заміщується тканиною, ідентичною тій, що загинула, і місце пошкодження зникає безслідно. В інших випадках нормалізація порушених функцій забезпечується за рахунок гіперплазії клітин (та внутрішньоклітинних структур) не в місці пошкодження, а в навколишніх тканинах. Сама ж ділянка некрозу поступово заповнюється сполучною тканиною, яка в подальшому трансформується в рубець. Така форма називається неповною регенерацією, або субституцією.

1. Епіт́елій, епітеліальна тканина — шар клітин, що вистилає поверхню (епідерміс) і порожнини тіла, а також слизисті оболонки внутрішніх органів, харчового тракту, дихальної системи, сечостатеві шляхи. Крім того, утворює більшість залоз організму. Складається з клітин, які щільно розташовані одна біля одної, міжклітинної речовини мало.

Морфофункціональна класифікація: у її основі особливості будови і функції різних видів епітелію.

Епітелій: Залозистий, Покривний(одношаровий і багато шаровий).

2. Епіт́елій, епітеліальна тканина . Філогенетична класифікація ґрунтується на походженні різних видів епітелію з різни зародкових листків. Згідно з філогенетичною класифікацією, запропонованою М.Г. Хлопіним, розрізняють шкірний(з ектодерми), кишковий(ендодерми), нирковий(мезодерми), целомічний(мезодерми), епендимогліальний(із нерв трубки) та ангіодермальний(з мезенхіми) епітелії.

3. Морфологічна класифікація покривного епітелію залежить від кількості шарів та форми клітин. Тому, перш за все, епітелій поділяють на одно- та багатошаровий.

В одношаровому епітелії всі клітини розташовані на базальній мембрані. У багатошаровому на базальній мембрані лежить лише нижній базальний шар епітеліоцитів, а клітини, що розташовані вище, втрачають контакт із нею. Одношаровий епітелій поділяють на однорядний та багаторядний, а однорядний, в свою чергу, за формою клітин буває плоским, кубічним, призматичним. В однорядному епітелії всі клітини мають однакову форму і розмір, а їх ядра розташовуються на одному рівні. У багаторядному епітелії внаслідок різних видів, розмірів і форм клітин їх ядра лежать на різних рівнях, але всі епітеліоцити контактують з базальною мембраною.

Багатошаровий епітелій поділяється на плоский незроговілий, плоский зроговілий та перехідний. Такий поділ залежить від особливостей будови верхнього шару епітеліоцитів.

4. Одношарові епітелії – тканини, в яких усі клітиниконтактують з базальною мембраною. Однорядними називають епітелії, до складу якихвходять клітини однакової форми. Аналогічність будовиклітин обумовлює розташування ядер на однаковійвідстані від базальної мембрани, тобто, в один ряд.Враховучи відношення висоти клітин до їх товщини,розрізняють:

•плоский (просіт кровоносних і лімфатичних судин, камери серця)

•кубічний(в канальцях нирки, вивізних протоках багатьох залоз, бронхіолах легень)

•циліндричний(шлунок, товста кишка, жовчний міхур, вивідні протоки печінки та підшлункової залози порожнина матки та яйцеводів).

5. Одношарові епітелії – тканини, в яких усі клітини контактують з базальною мембраною.

Одношаровий багаторядний миготливий епітелій. Його клітини мають різну форму і висоту; відповідно їх ядра розташовані на різних рівнях, утворюючи кілька рядів. На клітинах є миготливі війки. В цьому епітелії виділяють 3 типи клітин: миготливі, короткі і довгі вставні. Вставні клітини лежать на базальній пластинці своєю широкою частиною, а миготливі - вузькою. Вставні клітини до поверхні епітелію не доходять. Зустрічають і бокалоподібні клітини, які виділяють слиз, що утворює слиз на поверхні епітелію. Цей епітелій вистилає повітроносні шляхи і має ендодермальне походження.

6. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій - епідерміс, він вистилає шкірні покриви. У товстій шкірі (долонні поверхні), яка постійно відчуває навантаження, епідерміс містить 5 шарів:

1 - базальний шар - містить стовбурові клітини, диференційовані циліндричні і пігментні клітини (пігментоціти).

2 - шипуватий шар - клітини полігональної форми, в них містяться тонофібрили.

3 - зернистий шар - клітини набувають ромбоподібну форму, тонофібрили розпадаються і всередині цих клітин у вигляді зерен утворюються білок кератогиалин, з цього починається процес зроговіння.

4 - блискучий шар - вузький шар, в ньому клітини стають плоскими, вони поступово втрачають внутрішньоклітинну структуру, і кератогиалин перетворюється на елеідін.

5 - роговий шар - містить рогові лусочки, які повністю втратили будова клітин, містять білок кератин. При механічному навантаженні і при погіршенні кровопостачання процес зроговіння посилюється.

У тонкій шкірі, яка не відчуває навантаження, відсутня зернистий і блискучий шар.

7. Багатошаровий плоский не зроговілий епітелій – рогівка ока, ротова порожнина, стравохід, піхва, анальна частина прямої кишки.

Має 3 шари:

-базальний –клітини циліндричної форми, лежать одним рядом.

-остистий –клітини полігональної форми з відростками.

-шар плоских клітин –поверхневий шар клітин, що відмирають і злущуються.

8. Залози – похідні залозистого епітелію. Клітини – гландулоцити. Залози поділяються на дві великі групи: екзокринні та ендокринні., відповідно гландулоцити – на екзокриноцити та ендокриноцити. Екзокринні залози мають два відділи: секреторний та вивідну протоку, а їхні секрети виділяються на поверхню епітеліального пласта. Ендокринні залози не мають вивідних проток, тому їхні продукти – гормони –виділяються у кров і лімфу.

Залози класифікуються за будовою, типом секреції, а також характером секрету.

За локалізацією стосовно епітеліального пласту –ендоепітеліальні (келихоподібні клітини(екзокриноцити) та екзоепітеліальні( розташовані у сполучній тканині).

Екзоепітеліальні екзокринні залози за кількістю вивідних проток поділяються на прості (1 вивідна протока) та складні (вивідна протока розгалужується). Прості залози бувають розгалужені (кілька кінцевих відділів) та нерозгалужені (1 кінцевий відділ). Складні залози завжди розгалужені.

За формою секреторних відділів залози бувають альвеолярні, трубчасті та трубчасто-альвеолярні.

За типом секреції: мерокринні (секрет виділяється без порушення цілісності клітини), апокринові (руйнування верхівки клітини) та голокринові(повне руйнування клітини).

За хімічним складом секрету: білкові, слизові, мішані (білково-слизові), сальні та потові.

9. Процес секреції має 4 фази:

1.Поглинання вихідних продуктів гландулоцитами із крові та лімфи з боку базальної поверхні.

2.Синтез і нагромадження секрету, що здійснюється у гранулярній або гладкій ЕПС; секторні продукти оформляються у складі комплексу Гольджі.

3.Виділення секрету з гландулоцитів – екструзія, що здійснюється різними шляхами в залежності від типів секреції (типи залозистої секреції дивиться вище).

4.Відновлення вихідного стану залозистої клітини.

Кров

1.Геморама –кількіне співвідношення форменних елементів крові:

Гематокрит (загальний аналіз крові)

Кількість еритроцитів ( у чоловіків 3,9-6,0*10¹² , у жінок 3,7-5,5*10¹² на 1 л крові.)

Кількість лейкоцитів 4,0-10*10⁹ на 1 л

Кількість тромбоцитів 180-320*10⁹ на 1 л

Швидкість осідання еритроцитів 6-12 мм/год

Гемоглобін Нв (у дорослих) 130-160 г/л, Нв (у новонароджених) 140-180г/л

Кількість ретикулоцитів 2-9*10¹²на 1 л.

Гемограмам має діагностичне значення, характеризує вік крові, є показником ефективності заходів.

2.Кров – це рідка тканина організму, що циркулює в системі замкнених трубок –судин. Кров становить 5-9% від маси тіла людини. Кров складається з плазми (55-60%) та форменних елементів (40-45%).

Функції крові:

1.Захисна –гуморальний і клітинний імунітет.

2.Дихальна –перенесення кисню і вуглекислого газу.

3.Трофічна –перенесення поживних речовин.

4.Екскреторна – виведення шлаків.

5.Гуморальна –транспорт гормонів та інших біологічно-активних речовин.

6.Гомеостатичнам – підтримання гомеостазу.

3.Плазма крові –колоїдний розчин, в’язкість якого у 5 разів перевищує в’язкість води. Плазма містить 90-93% води та 7-10% сухого залишку. В останньому близько 7% становлять білки, а 3% - інші органічні та мінеральні речовини. До білків плазми належать:

1.альбуміни(4%) – зв’язують і переносять з кровю цілу низку речовин.

2.глобуліни(1,1-3,1%) –поділяються на альфа-, бета- і гаммаглобуліни (імуноглобуліни, які містять антитіла).

3.фібриноген(0,2-0,4%) –здатний перетворюватися на нерозчинну форму –фібрин –здійснює процес згортання крові.

4.Лейкоцитарна формула:

1.Юні нейтрофіли – 0,5 -1%

2.Паличкоядерні нейтрофіли – 1-6%

3.Сегментоядерні нейтрофіли – 42-72%

4.Еозинофіли – 0,5-5%

5.Базофіли – 0 -1%

6.Лімоцити – 20 -40%

7.Моноцити – 3 -11%

Співвідношення лейкоцитів у крові має певне діагностичне значення. Наприклад, зростання кількості юних і паличкоподібних нейтрофілів у поєднанні з лейкоцитозом свідчить про наявність вогнища запалення.

5.Еритроцити –нерухомі високо диференційовані клітини, які не мають ядра та всіх цитоплазматичних органел. Загальна кількість еритроцитів у крові 25*10¹² .Розрізняють дискоцити 80% (форма двоввігнутого диска) , планоцити (мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити (мають шипи) тощо. Еритроцити складаються з води 60% та сухої речовини 40%. 95% сухої речовини складає гемоглобін. Еритроцити всередині мають заглибину – фізіологічну екскавацію. Єдина функція – дихальна.

6.Тромбоцити або кров’яні пластинки –це фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку –мегакаріоцитів. Кількість тромбоцитів 180-320*10⁹ на 1 л крові. Кожен тромбоцит складається з гіаломера (основи) та грануломера, який має вигляд зерняток у центрі пластинки. Функція тромбоцитів – участь у процесах зсідання крові. Тромбопластин, який містять тромбоцити, перетворює фібриноген на фібрин.

7.Лейкоцити –це клітини крові, які містять ядро та всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій. В 1 л крові міститься 4,0-10*10⁹ лейкоцитів. Усі лейкоцити в залежності від наявності зернистості поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли та базофіли) й агранулоцити (лімфоцити та моноцити). Виконують захисну фінкцію.

8.Кількість лейкоцитів під час народження дитини більша і сягає 10-30*10⁹ в 1 л. Відрізняється від дорослих і дитяча лейкоцитарна формула, яка змінюється протягом перших 14-15 років життя. Ці зміни стосуються співвідношення нейтрофілів та лімфоцитів. Під час народження дитини відсотковий вміст нейтрофілів більший ніж лімфоцитів (64% : 24% як і у дорослих), на 4-5 добу постнатального періоду їх кількість вирівнюється (45% : 45%). Протягом 1-2 року постнатального періоду стабілізується дитяча лейкоцитарна формула (65% лімфоцитів і 25% нейтрофілів). На 4-5 році життя кількість лімфоцитів та нейтрофілів знову вирівнюється (45% : 45%). До 14-15 років нейтрофілів стає більше (60%), а лімфоцитів менше (28%).

Перехрест кривої відсоткового вмісту лімфоцитів та лейкоцитів на 4-5 добу та на 4-5 році життя називається періодами першого і другого фізіологічних перехресть.

9.Нейтрофільні гранулоцити –становлять 65-70% від загальної кількості лейкоцитів. Мають дрібну зернистість. Гранули нейтрофілів поділяються на первинні та вторинні. Первинні – це лізосоми. Вторинні – специфічна зернистість. За формою ядра поділяються на юні (0-1%), паличкоядерні (1-6%) та сегментоядерні (42-72%). Функція: мають здатність активно рухатись, пересуватись у тканинах до вогнища запалення і фагоциту вати мікроорганізми та інші дрібні частинки.

10. Лейкоцити крові. Базофільні та еозинофільні гранулоцити (замалювати схематично). Процентний вміст. Особливоті будови та функції.

Еозинофільні гранулоцити – 0.5 -5% від заг. к-ті. Зернистість велика(0.7-1.5 мкм). Містять кристалоїдні структури пластинчастої будови. Гранули містять гідролазу, пероксидазу і гістамін. Вони рухомі і здатні до фагоцитозу, але менше ніж нейтрофіли.

Беруть участь у анафілактичних, алергічних реакціях і на сторонній білок. Їх к-ть зростає при алергії, гельмінтозі, інфекціях.

Базофільні гранулоцити – 0-1% від заг.к-ті лейкоцитів крові. Розмір гранул 0.5-1.2 мкм. Гранули містять гістамін, серотонін, пероксидазу, кислу фосфатазу. Фермент синтезу гістаміну – гістидиндекарбоксилаза. Ядро не має постійної форми. Базофіли малорухомі к-ни, майже не здатні до фагоцитозу. Ф-ція: метаболізм гістаміну та гепарину.

Гепарин – антикоагулянт, бо бере участь у згортанні крові, зумовлює появу набряків, розширення судин.

11. Лейкоцити крові. Моноцити(замалювати схематично). Процентний вміст. Особливоті будови та функції. Поняття про макрофагічну систему.

Моноцити – становлять 3-11% від заг.к-ті лейкоцитів. В цитоплазмі є численні органели, багато лізосом. Ядро бобоподібне, чи у формі вісімки. Рухомі, здатні до фагоцитозу, піноцитозу. Живуть від 36 – 104 годин, виходять у тканини і перетворюються на макрофаги-гістоцити.

12. Лейкоцити крові. Лімфоцити. Їх будова, гістохімічна характеристика та участь в імунних реакціях. Процентний вміст. Замалювати схематично малий лімфоцит.

Лімфоцити – у крові дорослих 19-38% від заг. к-ті лейкоцитів. Лімфоцити за розміромє:

- малі(4.5 – 7 мкм) становлять 2\3 від заг. к-ті (мають велике ядро, що заповнює майже всю клітину);

-середні(7-10 мкм) становлять 1\3 від заг. к-ті;

-великі(10 і більше) в лімфі грудної протоки.

Середні і великі мають ніжну хроматинову структуру, велику к-ть цитоплазми .

Лімфоцити- клітини імунної системи, які є різновидом лейкоцитів, і які відповідають за набутий імунітет.

13. Характеристика імунокомпетентних клітин. Т і В- лімфоцити. Особливості їх розвитку.

Лімфоцити розділяють на B-клітини, T-клітини та НК-клітини.

§ В-Лімфоцити розпізнають чужорідні структури (антигени) і виробляють при цьому специфічні антитіла (білкові молекули, спрямовані проти чужорідних структур).

§ Т-Лімфоцити виконують функцію регуляції імунітету. Т-тіла стимулюють виробку антитіл, а Т-супресори гальмують ії.

§ К-Лімфоцити можуть руйнувати чужорідні структури, помічені антитілами. Під дією цих клітин можуть бути зруйновані різні бактерії, ракові клітини, клітини інфіковані вірусами.

§ NK-Лімфоцити здійснюють контроль за якістю клітин організму. При цьому NK-Лімфоцити можуть руйнувати клітини, які за своїми властивостями відрізняються від нормальних клітин, наприклад, ракові клітини.

В нормі лімфоцити складають від 18% до 42% загальної кількості лейкоцитів крові.

Всі лімфоцити розвиваються із спільних клітини-попередників лімфоїдного ряду, що в свою чергу утворюються із гемопоетичних стовбурових клітин у кістковому мозку. Відповідно, у кістковому мозку наявні всі проміжні стадії розвитку В-лімфоцитів, і частина — Т-лімфоцитів. Решта незрілих Т-клітин була виділена із тимуса, де вони завершують свій розвиток. Проте, проміжні стадії дозрівання NK-клітин не були знайдені ні в кістковому мозку, ні в тимусі.

Сполучні тканини

1.Тканини внутрішнього середовища. Походження. Загальний принцип будови(схема) та функції.

Тканини внутрішнього середовища. Загальна характеристика
Тканини внутрішнього середовища - це велика група тканин, які разом з епітелієм належать до так званих загальних тканин. Тканинами внутрішнього середовища є кров, лімфа і сполучна тканина з усіма її різновидами. Підстава для поєднання їх у єдиний тканинний тип: спільність походження, будови і функції.

Спільність походження цих тканин є найвагомішою ознакою і полягає у тому, що всі вони розвиваються з мезенхіми. Мезенхіма - найпримітивніша сполучна тканина, яка існує лише на ранніх стадіях ембріонального розвитку. За будовою мезенхіма нагадує сітку, тому що клітини її мають зірчасту або веретеноподібну форму і контактують одна з одною своїми відростками. У петлях сітчастого остова міститься драглиста маса - міжклітинна речовина, щільність якої коливається зі змінами обміну речовин. Із мезенхіми шляхом диференціації розвиваються кров, лімфа і всі види сполучної тканини.
Спільність будови цих тканин полягає у наявності міжклітинної речовини, яка у кількісному відношенні переважає над клітинами. На основі будови міжклітинної речовини можна виділити основні типи тканин внутрішнього середовища: кров та лімфа; власне сполучна тканина; хрящова тканина; кісткова тканина.

Функції тканин внутрішнього середовища різноманітні, але їх звичайно поєднують під загальною назвою "опорно-трофічні тканини". Вони виконують такі функції: трофічну, захисну, опорну (механічну).

2.Волокнисті солучні тканини. Класифікація(схематично).

Волокнисті солучні тканини поділяються на пухку і щільну.

Пухка волокниста сполучна тканина Серед різновидів сполучної тканини рихлій сполучній тканині належить важливе місце в життєдіяльності організму. Вона є у складі майже всіх органів - заповнює проміжки між ними, утворює їх оболонки та прошарки в органах. Крім опорно-механічної функції, рихла сполучна тканина виконує захисну і трофічну функції, а також бере участь у пластичних процесах при загоюванні ран, утворенні капсули навколо стороннього тіла тощо. Щільні сполучні тканини містять менше основної речовини, а в міжклітинній речовині переважають волокнисті структури. У них мало клітин і менш різноманітний клітинний склад. Волокна переважно колагенові, щільно розташовуються один до одного. У щільної неоформленої сполучної тканини колагенові волокна утворюють пучки, між волокнами є фібробласти, але переважають фіброціти. Пучки колагенових волокон переплітаються між собою, а між пучками лежать тонкі прошарки пухкої сполучної тканини з капілярами. Ця тканина утворює сітчастий шар шкіри. Здатність регенерації нижче, ніж у рихлою.
3.4. Пухка волокниста сполучна тканина(схема). Вказати елементи будови і функції.

Пухка волокниста сполучна тканина складається з клітин та безладно розміщених в основній речовині волокон. Вона переважно знаходиться вздовж кровоносних судин. Її різновидом є ретикулярна сполучна тканина.

Серед різновидів сполучної тканини рихлій сполучній тканині належить важливе місце в життєдіяльності організму. Вона є у складі майже всіх органів - заповнює проміжки між ними, утворює їх оболонки та прошарки в органах. Крім опорно-механічної функції, рихла сполучна тканина виконує захисну і трофічну функції, а також бере участь у пластичних процесах при загоюванні ран, утворенні капсули навколо стороннього тіла тощо.

Серед клітин переважають фібробласти - великі клітини з великим, овальним, слабобазофільним ядром. Частина фібробластів є стовбуровими клітинами, які здатні пролеферіровать і диференціюватися. За рахунок них йде швидка регенерація сполучної тканини. Чим більше фібробластів, тим краще йде регенерація. З віком фібробласти перетворюються на фіброціти - дрібні, веретеновидной форми клітини, які втрачають здатність до поділу і вироблення міжклітинної речовини.

Макрофаги - розвиваються з моноцитів крові. Мають округле або овальне базофильное ядро, клітини мають чіткі контури, містить добре розвинений лізосомний апарат, цитоплазма утворює короткі відростки, клітини мають фагоцитарної функцією, беруть участь в імунних реакціях.
У пухкої сполучної тканини по ходу кровоносних судин, особливо близько капілярів розташовуються тканинні базофіли (огрядні клітини). Ці клітини утворюються з базофілів крові. Вони мають округлу форму, в цитоплазмі багато базофільних гранул, які виводяться з клітини в навколишнє середовище. Ці гранули містятьбіологічно активні речовини - гепарин і гістамін. Гепарин знижує згортання крові, а гістамін збільшує проникність капіляра і основної речовини.
Плазматичні клітини - дрібні клітини округлої або овальної форми, мають округле, ексцентричне, різко базофильное ядро ​​і базофільну цитоплазму, в якій сильно розвинений белоксинтезирующий апарат (канальці гранулярной ЕРС). Ці клітини виробляють і виділяють імуноглобуліни, беруть участь в гуморальній імунній відповіді, утворюються з В-лімфоцитів крові.