Кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення

Відповідальність за професійно-посадові правопору­шення лікарів у різні історичні епохи була різною і залежа­ла від суспільної правосвідомості, релігійних і морально-етичних поглядів і стану медицини.

Елементи правової регламентації медичної діяльності виникли ще на початку зародження медицини. В старо­давні часи медицина прирівнювалась до дії надприродної сили, а тому існувала абсолютна відповідальність цілителя за смерть хворого. Намір, необережність, недосконалість знань не розрізнялись.

Написаний на кам'яній плиті збірник законів Вави­лонського царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.) мав 282

—————————————— 60^ ————————-—————

Г

Відповідальність за професійні правопорушення

параграфи, 8 з них стосувалися відповідальності лікаря за професійні правопорушення, які трактувалися залежно від класової причетності хворого. Так, в разі заподіяння шко­ди здоров'ю рабовласника, лікарю відрубували руку, а іноді позбавляли його життя. При невдалому лікуванні рабалікар повинен був або відшкодувати його вартість, або віддати за нього іншого раба.

У Стародавньому Єгипті лікарі повинні були суворо керуватися правилами "Священної книги", і коли вони відступали від цих правил, то за невдале лікування карали­ся смертю.

У Стародавній Греції шанували медичне мистецтво і авторитет лікаря був надто високим: він звільнявся від відповідальності, якщо хворий помирав незважаючи на вжиті заходи.

У Стародавньому Римі закон передбачав відпові­дальність лікаря лише за "грубі помилки".

Таким чином, у Стародавніх Греції і Римі уже мала місце державна регламентація лікарської діяльності на відміну від Вавилонії, де медична допомога залежалалише від соціальної приналежності.

У період середньовіччя католицька церква затримала розвиток медицини і права, внаслідок чого питання від-і ювідальності за невдале лікування вирішувалось, насам­перед, з позицій порушення теологічних догм.

З часом питання про відповідальність лікарів стало детально вивчатися юристами і лікарями. Розмежування наміру і помилки в діях лікаря знайшло відображення в законодавстві всіх європейських країн, хоча питання юридичної відповідальності лікарів вирішувалось по-різному залежно від соціально-економічних форма­цій.

д-'-д Відповідальність за професійні правопорушення "У^

На Русі у середні віки лікування вважалось чаклун­ством, а за заподіяння шкоди хворому передбачалась від­повідальність як за навмисний злочин.

З історії Русі відомо про хворобу і смерть сина Великого князя Іоанна III. Лікар Леон, який його лікував, після смерті княжого сина за наказом князя був страчений.

В одному із царських указів від 1686 p. лікарі поперед­жалися, що "буде из них кто нарочно или ненарочно кого уморит, а про то сыщется, им быть казненным смертью". Пізніше, відповідно до російського законодавства за смерть від неправильного лікування або за "заподіяння шкоди здоров'ю" винний карався церковним покаянням. Якщо таких наслідків не спостерігалося, то лікарям, які припустилися помилки, тимчасово заборонялась лікарсь­ка практика.

Прогресивнарегламентаціялікарськоїдіяльності в Росії почалась за Петра І. Законодавчі акти Петра І ставили вимоги не тільки до професійної діяльності, а й до особи­стих рис лікаря: "следует, чтобы лекарь в докторстве доб­рое основание и практику имел: трезвым, умеренным и доброхотным себя держал и в нужных случаях чин свой как ношно, так и денно отправлять мог". Єдиний лікарсь­кий закон в Росії з'явився лише у 1857 р. із незначними змінами і доповненнями проіснував майже до Жовтневого перевороту.

Після Жовтневого перевороту приватно-правова осно­ва організації медицини була замінена новою державною системою охорони здоров'я і законодавства. Серед лікарів у ті часи існувала точка зору щодо безкарності у випадках смерті хворих внаслідок неправильного лікування. Біль­шість лікарів сумлінно виконували свої обов'язки щодо хворих і дійсно не були винними в їх смерті, проте були й

—————————————— 608 -——————————————

д і д Відповідальність за професійні правопорушення"т?

такі, котрі через свої дії (або бездіяльність) мали бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тому зако­нодавство виходило з того, що за свої помилки лікарі повинні відповідати перед законом на загальних підста­вах, як будь-який громадянин суспільства. Це передбача­лось законодавчими актами і нормативними документа­ми, що регламентували всю діяльність медичних працівни­ків.

В "Основах законодавства України про охорону здоро­в'я", як було уже зазначено, чітко і детально сформульова­ні праватаобов'язкимедичних працівників. За порушення професійно-посадових обов'язків згідно з чинним законо­давством на лікаря можуть бути накладені дисциплінарні та адміністративні стягнення, зауваження, догана. За сис­тематичне невиконання професійно-посадових обов'язків без поважних причин або грубе порушення трудових обо­в'язків медичний працівник може бути звільнений з робо­ти.

Медичний працівник, який виконує виховні функції (наприклад, викладач вузу, технікуму, медичної школи), звільняється з роботи за аморальні вчинки, несумісні з виконанням цієї діяльності.

До дисциплінарних провин медичних працівників нале­жать: невиконання розпоряджень керівників лікуваль­них закладів, інструкцій, наказів керівників охорони здо­ров'я, порушення правил внутрішнього розпорядку, тру­дової, навчальної дисципліни (прогули, запізнення), не­сумлінне ставлення до виконання своїх службових обо­в'язків. Дисциплінарні стягнення можна застосовувати не пізніше, ніж через місяць від дня виявлення провини, і через 6 місяців від його заподіяння. Перш ніж вирішити питання щодо застосування дисциплінарного стягнення,

—————————————— 609 ——————————————

д і д Відповідальність за професійні правопорушення '^^>

робітнику пропонують дати письмове пояснення своєї провини, з тим, щоб якомога повніше з'ясувати обставини справи.

Крім того, у випадках, які передбачені законодавством, медичні працівники несуть повну або часткову відпові­дальність за збиток, завданий ними лікувальному закладу або особі. Чинним законодавством України про охорону здоров'я передбачено, що медичні і фармацевтичні пра­цівники у випадках, передбачених законом, тобто коли вони скоюють навмисні злочини, а також вчинили ненав­мисні дії, які завдали значних збитків державним або громадським інтересам або шкоду здоров'ю громадян, можуть бути притягнені до відповідальності згідно з Кри­мінальним Кодексом України.

У кожному злочині потрібно чітко розрізняти такі еле­менти:

1) шкода заподіяного або можливість її виникнен­ня;

2) причинний зв'язок між дією і заподіяною шко­дою;

3) навмисність або необережність в діях окремої особи.

Особливість професійних правопорушень медич­них працівників полягає в тому, що в даному випадку суб'єктом складу злочину є лікарі або медичні працівники (з середньою медичною освітою), а об'єктом злочину, як правило, є здоров'я людини.

Крім застосування таких видів покарання, як позбав­лення волі, виправно-трудові, трудові роботи, штраф тощо за вироком суду, лікар, що допустив недбайливе ставлення до своїх обов'язків, може бути позбавлений права займа­тись лікарською діяльністю протягом 5 років.

—————————————— 610 ——————————————

д і д Відповідальність за професійні правопорушення -^Э

Нижче розглянуто професійно-посадові правопорушен­ня медичних працівників з наведенням відповідних статей Кримінального кодексу України з урахуванням змін кар­ного законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України за станом на 31.02.97 р.*

Кримінальним кодексом передбаченавідповідаль­ність за такі професійно-посадові правопорушення:

1) незаконне проведення викидня (аборту);

2) ненадання допомоги хворому особою медично­го персоналу; .

3) недбале (халатне) ставлення до своїх службових обов'язків;

4) службова підробка;

5) незаконне лікарювання;

6) порушення правил боротьби з епідеміями;

7) незаконне виготовлення, збереження, збут от­руйних, сильнодіючих, наркотичних, психотроп­них препаратів і видача рецептів на їх придбан­ня;

8) відмова від давання показань органам слідства;

9) розголошення даних попереднього слідства і дізнання;

10) свідомо неправдиві показання або висновки

експерта.

При визначенні міри покарання суд в кожному випадку враховує характер карного діяння та особу винного з вра­хуванням обставин, які пом'якшують або обтяжують від­повідальність.

Цо обставин, які пом'якшують відповідальність, згід­но зі ст.40 КК України належать:

* Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу Ук­раїни—К.,1997.

———————————————— 611 ————————————————

д' л Відповідальність за професійні правопорушення"TF*

1) запобігання винним шкідливим наслідкам скоє­ного злочину або добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шко­ди;

2) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особис­тих або сімейних обставин;

3) скоєння злочину під впливом загрози або при­мусу, а також внаслідок матеріальної чи іншої залежності;

4) скоєння злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, зумовленого неправомірними діями потерпілого;

5) скоєння злочину під час захисту від соціальне небезпечного замаху, хоча і з перевищенням межі необхідної оборони;

6) скоєння злочину неповнолітнім;

7) скоєння злочину жінкою в стані вагітності;

8) щире покаяння або визнання провини, а також сприяння в розкритті злочину.

При визначенні покарання суд може враховувати й інші пом'якшувальні обставини.

До обставин, які обтяжують відповідальність, згідно зі ст.41 КК України належать:

1) скоєння злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин; (суд має право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним значення обставин які обтяжують відпові­дальність);

2) скоєння злочину організованою групою;

3) скоєння злочину з використанням підлеглої або іншої залежної особи, щодо якої здійснено зло­чин;

д і д Відповідальність за професійні правопорушення-чр

4) скоєння злочину із корисливих або інших не­гідних спонукань;

5) спричинення злочином тяжких наслідків;

6) скоєння злочину щодо малолітнього, престарі­лого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

7) підбурювання неповнолітніх до скоєння злочи­ну або залучення їх до участі в скоєнні злочину;

8) скоєння злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим;

9) скоєння злочину з використанням умов соціаль­ного лиха;

10) скоєння злочину загальнонебезпечним спосо­бом;

11) скоєння злочину особою, яка перебувала в стадії сп'яніння. Суд має право залежно від характеру злочину не визнати ці обставини як обтяжуючі;

12) скоєння нового злочину особою, яку було взято на поруки, за період поручництва протягом од­ного року після закінчення цього строку.