Горіння способи припинення горіння

Характерні причини виникнення пожежі

За даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є такі:

1.необережне поводження з вогнем у побуті; порушення пожежних норм і правил у техноло­гічних процесах виробництва;

2.неправильне облаштування систем опалення, вентиляції, електроустаткування;

3.порушення норм і правил зберігання пожежоно-безпечних несумісних матеріалів;

4.порушення правил користування електрооб­ладнанням;

5.невиконання протипожежних заходів щодо об­ладнання пожежного водо-забезпечення, улашту­вання пожежної сигналізації, забезпечення пер­винними засобами пожежогасіння; використання відкритого вогню факелів, паяль­них ламп, паління у заборонених місцях; погане знання персоналом основ пожежної безпеки;

6.порушення вимог протипожежного інструктажу під час виконання робіт.

Таким чином, абсолютна більшість пожеж виникає без­посередньо з вини людей.

Причиною пожежі також може стати коротке замикання и електричних мережах, струмові перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри. Найбільш поширеними причинами пожеж на вироб­ництві є такі джерела запалювання, як іскри, що виникають під час роботи двигунів внутрішнього згоряння та електрич­них двигунів. Джерелом запалювання горючих речовин може бу­ти електрична дуга або електрична іскра у вигляді кра­пель металу, що утворюється під час короткого замикання електропроводки, під час електрозварювальних робіт, при плавленні ниток розжарювання електричних ламп-загального призначення. До джерел відкритого вогню належить і полум'я сірни­ків, необережне поводження з якими часто призводить до пожежі.

Пожежно небезпечні властивості речовин

За здатністю горіти у повітрі всі речовини по­діляються на негорючі, важкогорючі й горючі. Горючі поді­ляють ще й на легкозаймисті та важкозаймисті речовини.

Негорючі речовини — це такі, що не здатні до займання й горіння в повітрі звичайного складу. До таких речовин належать:газоподібні (азот, хлор); рідкі (вода, перекис водню, соляна кислота); тверді (перекис натрію, фосфати, борати, сульфа­ти, хлориди металів); матеріали неорганічного походження, природні та штучні;матеріали мінерального походження та матеріа­ли, виготовлені на їх основі (червона та силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, аз­бестовий цемент, а також більшість металів).

Важкогорючі речовини — це такі, що здатні горіти тільки під дією джерела запалювання, і горіння яких припиняється після його усунення. До таких речовин належать вогнезахисні горючі матеріали (фіброліт, деякі види пластмас, слабкі водні розчини спиртів).

Горючими називаються речовини, що загораються від джерела запалювання та продовжують горіти після його ви­далення. До таких речовин належать газоподібні (водень, окис вуглецю, природний газ, метан); рідкі (бензин, газ).

До важкозаймистих належать горючі речовини, які під МНС вберігання на відкритому повітрі або в приміщенні при довготривалої дії джерела запалюван­ий незначної енергії (полум'я сірника, іскри).

До легкозаймистих належать горючі матеріали, які на їй і критому повітрі або в приміщенні здатні без поперед­ні, ого нагріву займатися від короткочасної дії джерела за­палювання незначної енергії (полістірол, пінополіуретан).

Горіння способи припинення горіння

Горі́ння — екзотермічна реакція окислення речовин, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свіченням.Горіння може бути повним і неповним.Повне — при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються нетоксичні речовини.Неповне — відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ, водень).

Для виникнення й розвитку процесу горіння, який спричиняє пожежу, мусить бути одночасне сполучення горючої речовини, окисника, джерела запалювання та безперервного потоку тепла від осередку пожежі до горючого матеріалу. Водночас для припинення горіння досить виключити будь-який із цих елементів. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, шо виникла, називається пожежогасінням.

Основні способи припинення горіння:

1.Охолодження зони горіння або речовин, що горять, до певного рівня температури;

2.Ізоляція осередку горіння від кисню;

3.Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення його не горючими газами;

4.Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) в полум'ї;

5.Механічне придушення полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;

6.Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум'я не має можливості поширюватися.

7.Практична реалізація способів припинення горіння може бути досягнута за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів.

До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей. Використовуються такі основні види вогнегасних речовин: вода; вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність; піна; газові вогнегасні суміші; вогнегасні порошки; комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на: охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.); розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.); ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.); засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Поділ речовина на горючі, негорючі, легкозаймисті.

Пожежовибухонебезпеку в умовах виробництва характеризує група горючості матеріалів та речовин. Пожежовибухонебезпека – це сукупна властивість матеріалів і речовин, що характеризують їх здатність до виникнення й поширення горіння.Усі матеріали і речовини у пожежному відношенню характеризуються показником горючості.

Горючість – це здатність матеріалів і речовин спалахувати під дією джерела запалювання та продовжувати горіти після його вилучення. За горючістю всі матеріали й речовини поділяються на:

негорючі – це такі, які під дією вогню або високих температур не спалахують, не тліють і не обвуглюються (усі природні і штучні неорганічні матеріали: алебастр, гіпс, залізобетон, метал і ін.);

важкогорючі – це такі, які під дією вогню спалахують, тліють або обвуглюються й продовжують горіти, тліти або обвуглюватися тільки за наявністю джерела запалювання (гіпсові матеріали, просочена деревина, фіброліт);

горючі – це такі матеріали, які під дією вогню тліють, спалахують, обвуглюються й продовжують горіти, тліти або обвуглюватися після вилучення джерела загорання (всі органічні матеріали, лісоматеріали, папір і ін.).

Групи горючості матеріалів визначаються експериментальним шляхом у трубчатих, шахтних печах або приладі «вогняна труба». Показники горючості використовуються для аналізу пожежної небезпеки, при експертизах проектів, при виборі вибухозахищеного електрообладнання та розробки заходів забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів відповідно до ГОСТу.

Вогнестійкість — властивість матеріалів, виробів, конструкцій, будівель та споруд чинити опір дії вогню та високих температур, не піддаватися загорянню, не деформуватися, зберігати свої несучі та захисні засоби. Характеристики вогнестійкості

Властивість будівель та споруд чинити опір руйнівній дії вогню характеризується межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та межами вогнестійкості вогню в них.Межа вогнестійкості — це час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

Вогнестійкість стін та перегородок з цегли, бетону, гіпсового каменю підвищується із збільшенням їх товщини, а стояків та колон з цегли, бетону та залізобетону — їх перерізу.Сталеві незахищені колони та інші металеві конструкції, хоч і відносяться до вогнетривких, мають дуже низькі межі вогнестійкості, а в умовах пожежі вони навіть менш стійкі, ніж спалимі дерев'яні. Це пояснюється тим, що внаслідок високої теплопровідності та текучості межа вогнестійкості таких конструкцій суттєво не підвищується при збільшенні товщини чи перерізу, а при температурі 500 — 600 °C всі металеві конструкції втрачають несучі властивості, деформуються й руйнуються.

Вогнегасильні речовини

Використовуються такі основні види:вода; вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність; піна; газові вогнегасні суміші; вогнегасні порошки; комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на: 1.охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

2. розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);

3. ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

4. засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення реагентних речовин. Унаслідок великих значень теплоти пароутворення вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, своєю чергою, забезпечує помітний охолоджувальний ефект. Вода має високу термічну стійкість. Розкладення її на водень і кисень відбувається при температурах понад 1700°С. Тому гасіння водою більшості горючих матеріалів та рідин є безпечним, адже температура їх горіння не перевищує 1300°С. Найбільший вогнегасний ефект спостерігається під час застосування води у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє ізолювальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%.

Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.

Типи вогнегасників Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:

1. автоматичнi - стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.

2. ручні (приводяться в дію людиною) - розташовуються на спеціально оформлених стендах.

Вогнегасники різняться за принципом дії: вуглекислотні, повітряно-пінні, порошкові, водні.

За обсягом корпуса: ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л; промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л; стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

За способом подачі вогнегасного складу: під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника; під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника; під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових обладнань: з вентильним затвором; із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу; з пуском від постійного джерела тиску.

Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.

Вогнегасники пінні Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної. Хімічну піну одержують із водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють із водних розчинів і піноутворуючих речовин потоками робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу. Хімічна піна складається з 80 % вуглекислого газу, 19,7 % води й 0,3 % піноутворуючої речовини, повітряно-механічна приблизно з 90 % повітря, 9,8 % води й 0,2 % Піноутворювачі. Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною загорянь, що починаються, майже всіх твердих речовин, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не більш 1м². Гасити піною електричні установки, що загорілися, і електромережі, що перебувають під напругою, не можна, тому що вона є провідником електричного струму. Крім того, пінні вогнегасники не можна застосовувати при гасінні лужних металів натрію й калію, тому що вони, взаємодіючи з водою, що перебуває в піні, виділяють водень, який підсилює горіння, а також при гасінні спиртів, тому що вони поглинають воду, розчиняючись у ній, і при влученні на них піна швидко руйнується. Сучасні пінні вогнегасники використовують у якості газотвірного реагенту азид натрію, який легко розкладає з виділенням великої кількості азоту. До недоліків пінних вогнегасників ставиться вузький температурний діапазон застосування (5-45 °C), висока корозійна активність заряду, можливість ушкодження об'єкта гасіння, необхідність щорічного перезарядження.

Вогнегасники порошкові Порошкові вогнегасники діляться на:

1. вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів A,B,C,E;

2. вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів B,C,E.[1]

Є найбільш універсальним по області застосування й по робочому діапазоні температур (особливо із зарядом типу ABCE), якими можна успішно гасити майже всі класи пожеж, у тому числі й електроустаткування, що перебуває під напругою 1000 В. Вогнегасники не призначені для гасіння загорянь лужних і лужноземельних металів й інших матеріалів, горіння яких може відбуватися без доступу повітря.

Використовувані вогнегасні порошки

Вогнегасні порошки - це мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню й комкуваню. Як основу для вогнегасних порошків використовують фосфорноаммонійні солі (моно-, диаммонійфосфати, аммофос), карбонат і бікарбонат натрію й калію, хлориди натрію й калію й ін. Як добавки - кремнеорганічні сполуки, аеросил, біла сажа, стеарати металів, нефелин, тальк й ін. Порошки зберігають у спеціальних упакуваннях, охороняючи їх від зволоження. Під час зберігання порошки хімічно неактивні, не мають абразивну дію. При впливі вогнегасного порошку на чорні й кольорові метали при нормальній вологості корозії не відбувається. Корозія металів протікає тільки при змочуванні (зволоженні) порошку на металевих поверхнях. Вплив порошку на лакофарбові поверхні не відзначено.

Загальний клас небезпеки вогнегасного порошку - 3, 4.

Типи порошкових вогнегасників

Порошкові вогнегасники можна розділити на закачнi й газогенераторнi.

Закачнi Заряджені вогнегасним порошком й iнертним газом під тиском до 16 атм. Це може бути азот, вуглекислота або повітря. Даним типом вогнегасника можливе гасіння пожеж класу А, В, З або ВР залежно від виду застосовуваного порошку. У конструкцію даного вогнегасника входить запірний пристрій, що дозволяє відкривати й закривати його простим рухом руки, не прикладаючи особливих зусиль. Перевагою даного типу вогнегасника є манометр, установлений на голівці вогнегасника якiй показуе ступінь його працездатності (на відміну від газогенераторного вогнегасника).

Газогенераторні Принцип дії полягає у використанні енергії генерованого газу для аерування викиду вогнегасноi речовини.Призначені для комплектації легкових автомобілів. Даний вид вогнегасника також може застосовуватися в побутових умовах з метою первинного засобу гасіння пожеж класу А, В, З, а також електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 У, це вже залежить від марки вогнегасного порошку. Клас А - гасіння твердих речовин, В - горючих рідин або твердих тіл, що плавляться, З - горючих газів.Гасіння може проводитися як на відкритому повітрі, так й у приміщеннях.

Особливості застосування порошкових вогнегасників

Відсутність при гасінні охолоджуючого ефекту, що може привести до повторного запалення вже погашеного пального від нагрітих елементів будівельних конструкцій або устаткування; Значне забруднення порошком об'єкта, не дозволяє використати порошкові вогнегасники для захисту обчислювальних залів, електронного устаткування, електричного устаткування з обертовими елементами, музейних експонатів і т.п. У результаті утворення порошкової хмари при гасінні утвориться багато пилу і різко знижується видимість (особливо в приміщеннях невеликого розміру); Маючи високу дисперсність, вогнегасні порошки при зберіганні проявляють схильність до комкання й злежування, що може призвести до втрати вогнегасної здатності. Тому при використанні порошків у вогнегасниках необхідно суворо дотримуватися рекомендованого режиму зберігання.

Вогнегасники газові

До їхнього числа відносятья вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометиловi, зарядом у яких слугує галойодованi вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18 %). Вуглекислотні вогнегасники випускаються як ручні, так і пересувні. Ручні вогнегасники однакові по пристрої й складаються зі сталевого високоміцного балона, у горловину якого вкручене запірно-пусковий пристрій вентильного або пістолетного типу, сифонної трубки, що служить для подачі вуглекислоти з балона до запірно-пускового пристрою, і раструба. Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника необхідно направити раструб на вогнище пожежі й відвернути до відмови маховичок або натиснути на важіль запірно-пускового пристрою. При переході вуглекислоти з рідкого стану в газоподібне відбувається збільшення її обсягу в 400-500 разів, супроводжуване різким охолодженням до температури -72 °C і частковою кристалізацією; щоб уникнути обмороження рук не можна доторкатися до металевого розтруба. Ефект пламегашения досягається подвійно: зниженням температури вогнища загоряння нижче крапки запалення, і витисненням кисню із зони горіння негорючим вуглекислим газом.