Пружна та пластична деформація
Під впливом прикладених ззовні сил метал, як і будь-яке тверде тіло, змінює свою форму та розміри. Такі зміни називаються деформацією.
При малих ступенях деформації діє відомий закон Гука
σ = εЕ,
де σ – напруження; ε – відносна деформація; Е – модуль пружності.
Метал при цьому деформується пружно: атоми зміщуються з положень рівноваги у кристалічній ґратці, відстані між ними змінюються, в результаті чого порушується баланс сил притягання та електростатичного відштовхування і виникає рівнодіюча сила, яка намагається повернути атом у стан рівноваги. Сума вказаних сил, які діють на всі зміщені атоми, розташовані на одиниці площі поперечного перерізу металу, називається напруженням
де Р – зовнішнє навантаження; S – площа поперечного перерізу.
Поки не перевищена границя пружності σпруж, після зняття зовнішнього навантаження кожен атом повертається в положення рівноваги, а пружні деформації та напруження перетворюються на нуль. Структура металу при цьому не змінюється. Слід зазначити, що визначення границі пружності σпруж досить тривале і трудомістке, тому на практиці замість неї визначають або границю пропорційності σпц, або границю плинності – фізичну σт чи умовну σ0,2. Але σпруж менша за всіх інших.
Коли напруження в металі перевищують границю пружності, закон Гука стає непридатним, виникає необоротна (або залишкова) деформація, яка зростає зі збільшенням навантаження аж до руйнування металу. Пружна деформація при цьому зберігається і навіть збільшується. Процес, який спричиняє залишкові зміни в металі, називається пластичною деформацією.
Існують два механізми пластичної деформації: дифузійний та зсувний. Перший з них відіграє основну роль при гарячій пластичній деформації, другий – при холодній. Сутність процесу зсувної деформації полягає в організованому переміщенні окремих частин кристала (ковзання) або групи його атомних площин (двійникування), в результаті якого кристал і все тіло витягаються вздовж напрямку дії зовнішньої сили при відповідному зменшенні поперечних розмірів.
Дотичні напруження у кристалі.Не варто думати, що залишкова деформація може бути зумовлена виключно зсувним навантаженням, а не розтягувальним або стискувальним. Але в цих випадках ефективною є лише та частина зовнішнього навантаження, що відповідає силам зсуву і створює у кристалі дотичні напруження.
Будь-яке зовнішнє навантаження Р може бути розкладено (рис. 7.1) на дві складові: нормальну N та дотичну K. Складова K лежить у площині ковзання і є силою зсуву, яка створює дотичні напруження та спричинює пластичну деформацію.
Якщо позначити через А площу поперечного перерізу кристала, то площа площини ковзання
,
де θ – кут між напрямком зовнішнього навантаження та нормаллю до площини ковзання.
Рис. 7.1. Розкладення сили у кристалі
Водночас складова
.
Тоді дотичне напруження
.
Звідси випливає, що σ = 0 при sin2θ = 0, тобто при θ = 0° або 90°.
Максимальне дотичне напруження
досягає свого максимуму при , тобто коли θ = 45°.
Отже, при розтягуванні та стискуванні дотичні напруження дорівнюють нулю у площинах, паралельних та перпендикулярних до осі розтягування (стискування), і досягають максимуму, що дорівнює половині величини напружень у площинах, розташованих під кутом 45° до осі розтягування (стискування). Такі площини називаються площинами найлегшого зсуву.