Системи безпеки автомобіля. Принцип роботи, тенденції розвитку

Безпека залежить від трьох важливих характеристик автомобіля: розмір і вага, засоби пасивної безпеки, які допомагають вижити в аварії і уникнути травм, і засоби активної безпеки, які допомагають уникати дорожніх подій. Активна безпека автомобіля - комплекс його властивостей, що знижують можливість виникнення дорожньо-транспортних пригод. Її рівень визначається: 1. Безвідмовність вузлів, агрегатів і систем автомобіля є визначальним ф-ром активної безпеки. Особливо високі вимоги пред'явл гальмівної системи, рульового керування, підвіски, двигуна, трансмісії і т.д. 2. Компонування автомобіля буває трьох видів: передньомоторного - компоновка автомобіля, при якій двигун розташований перед пасажирським салоном, що має два варіанти: задньопривідний (класичний) і передньоприводний. Компонування з центральним розташуванням двигуна - двигун знаходиться між передньою і задньою осями. Задньомоторний - двигун розташований за пасажирським салоном. 3. Гальмівні властивості, які повинні забезпечувати його ефективне уповільнення в будь-яких дорожніх ситуаціях. 4. Тягові властивості (тягова динаміка) автомобіля визначають його здатність інтенсивно збільшувати швидкість руху. 5. Стійкість автомобіля- здатність автомобіля зберігати рух по заданій траекторії, протидіючи силам, визивоючих його занесення і перекидання в різних дорожніх умовах при високих швидкостях. 6. Керованість автомобіля - здатність автомобіля рухатися в напряму, заданому водієм.7. Інформативність- властивість автомобіля забезпечувати необхідною інформацією водія та інших учасників руху, поділяють на внутрішню, зовнішню і додаткову. 8. Комфортабельність автомобіля визначає час, протягом якого водій здатний керувати автомобілем без стомлення.

Пасивна безпека - конструктивні заходи, спрямовані на зведення до мінімуму ймовірності поранень людини при ДТП. Вона підрозділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня досягається виключенням на зовнішній поверхні кузова гострих кутів, що виступають, ручок і т.д. Для підвищення рівня внутрішньої безпеки використовують: 1.Конструкцію кузова, що забезпечує прийнятні навантаження на тіло людини від різкого уповільнення при ДТП і збереження простору пасажирського салону після деформації кузова. 2. Ремені безпеки. 3. Надувні подушки безпеки (airbag). Вони розміщуються не тільки перед водієм, але й перед переднім пасажиром, а також з боків (у дверях, стійках кузова і т.д.). 4. Сидіння з активними підголівниками, що вибирають "зазор" між головою людини і підголівником, якщо автомобіль отримав удар ззаду. 5. Передній бампер, який поглинає частину кінетичної енергії при зіткненні. 6. Травмобезпечні деталі інтер'єру пасажирського салону.

12.Класифікація нафтопродуктів. Відповідність національних стандартів європейським нормам.

Нафтопр отримують шляхом переробки сирої нафти, гзоконденсатної і хім. сировини. Класиф хім. і нафтопрод: F-палива, S-розчинники та сировина для хім. Пром., L-змащувальні мат., індустріальні масла і подібні прод., W-парафіни, B-бітуми.

Наф. палива –це рідкі нафт. прод. Застосування яких повязане з перетв. хім. енергії вуглеводнів у теплову(дистилятні і залишкові). За призн.палив: бензин-авіаційний(Б), автомобільний(А).Газотурбінні-реактивне(Р), судове(Г).Дизельні-дистилятне(Д),суміш(ДТ)Мазути-флотський(Ф),топочний(М),мартеніфський(МП)Побутові-пічне(П),керасин(К)

Класиф нафт палив: G –газоподL-зріджені газопод D-дистилятні R –залишковіC-нафтові кокси.

Бензини за признач:-для автом(карбюраторні, інжекторні двигуни)-авіац-го(поршневі двигуни)

Реактивні палива признач для вик у повітряно-реактив і турбо-реактив-х авіаційних двигунах

Дизельне признач для швидкісних дизелів газотурбінних двигунів наземного та водного транспорту та стаціонарних.

Мазути(котельне пал( признач для вик в мобільному, стаціонарному, котельному і технолог-у устаткуванню: За вязкістю(легкі, сер, важкі) за вуглеводневим складом(з низьк вмістом парафіну, з вмістом параф)за зольністю(малозольні, зольні) за вмістом сірки(з низьким, малим і високим вмістом)

Газотурб палива признач для вик в стаціон та паротурб і парогазових енергетичних установках.

Пічнепризнач для побут потреб населення і заст в опалювальних установках невел потужності

Змащувальні мастила призначені для ств прошарку між тертьовими частинами двигунів, вузлів і агрегатів, який зменш тертя між деталями і запобіг їхньому передч зносу. Поділяють на 18 груп. Залежно від призн поділ на групи: моторні, турбінні, трансмісійні, індустр, масла різного признач. За хім складом: нафтові, гідрокрекінговані, напівсинтетичні, синтетичні.

Трансмісійні масла признач для змащування тертьових деталей в коробках передач, коробках розподілу навантаження, механізмах рулювого керув.

Пластичничні змащувальні мат (змазки(- колоїдні с-ми, що скл з дисперсійного сер (масло(, згусника, присадок і наповнювача. Залежно від типу загусника: мильні, неорг, орг, вуглеводні.

Техн рідини заст у таких функц с-ах авт , як охолодж та гальмівна. Охолоджувальні-рідини з низькою темп замерзання. Гальмівні признач переважно для передачі енергії від гол циліндра до робочих, колісних.

Бензини, присадки

Бензини под. за призначенням: для автом. (кар­бюраторні, інжекторні двигуни) та авіац.(поршневі двигуни) транспорту.

Автом. бензини. Основними експл.-техн. власт-ми авто. бензинів є детонаційна стійкість, карбюраційні та антикороз. вл-сті, хім.. та фіз.. стабільність, а також ступінь забруднення (вміст домішок).

Детонаційна стійкість — здатність бензину до згоряння в дви­гуні з номін. швидкістю без вибухів. Вона визнач. октановим числом, яке встановл. моторним або дослід. методом. Для підвищення її до бензинів додають антидетонаційні при­садки. Бензини, що містять присадку тетраетилу свинцю (етило­вані бензини), отруйні, тому їх викор-ння вимагає дотримання правил техніки безпеки. Етиловані бензини відрізняються від неетилованих жовтогарячим, синім, зеленим або жовтим кольорами.

Карбюраційні вл-сті бензину характер. здатністю забезпечувати легкий пуск і швидке прогрівання холодного двигу­на, а також повнотою випарування та згоряння палива. Вони виз­нач. переважно його фракцій. складом, який повинен відповідати клімат.умовам, в яких екс­п-ється автомобіль, і конструкт.особливостям двигуна.

Залежно від t випаровування окремих фракцій і величини тиску насиченої пари (ТНП) автом. бен­зини поділяють на зимові та літні.

Ступінь корозійного впливу бензину на мет. деталі паливної системи ав­то-в залежить від домішок, зокрема, сірчистих і кисневих сполук, водорозчин. кис­лот і лугів. На корозійну активність бензину також впливають активні сірчисті з'єднання (сірководень, еле­ментарна сірка, меркаптани). Для зменшення корозійного впливу в авто. бензини вводять антикороз. присадки.

Хім.. стабільність бензину - це здатність опору до утворення смол та окислення впродовж певного (індукційного) періоду при t 100 °С. Смоли та окиси бензину можуть утвор-ся під час його тран-ня та збе-ня внаслідок впливу атмосф. кисню.

Фіз..стабільність бензинів харак-ся відсутністю лег­ких фракцій, що випаровуються з бензину під час його збе-ня та тр-ня. Фіз.. стабільність авто. бензину підвищують шляхом додавання антиоксидних присадок (інгібіторів), які протягом визначеного часу уповільн. розвиток окислювальних про­цесів.

Забруднення бензину зумовлене попаданням до його складу різних мех.. домішок або води під час зб-ня та тр-ня. Основними причинами забруднення бензину мех.. до­мішками і водою можуть бути порушення герметичності резерву­арів, цистерн, паливних баків авт-ів, а також недотримання правил фільтрації при заливанні бензину в паливні баки.

На­фтова промисловість налічує різні бензини, призначені для екс­плуатації вітчиз. та імпорт. авто-лів. До них належать бензини марок А-66, А-72, А-76, АИ-93 та АИ-98. Чільне місце посідають бензини для спеціального призначення (картів) з реверсивними двигунами. Ці бензини мають октанове число 100 і вище.

У марці бензину цифрами вказують мінім. октанове число визначене за моторним методом; літерою "А" - бензин автомо­б.; літерами "АГ ("АИ") - бензин автом., в якому ок­танове число визначене за дослід. методом.

Бензини марок А-66, А-72, А-76, АИ-93 виробляють зимовими та літніми. Бензини марок АИ-95, АИ-98 універсальні; їх можна застосовувати як узимку, так і влітку.

Єдина система позначень марок авто.бензинів на сьогодні відсутня.

Авіаційні бензини.Призначені для викор.ня в поршневих авіацій. двигунах. До них висувають жорсткіші вимоги. Для їх вир-ва викор. окремі високоякісні фракції первин. і вторинної (каталітичного риформінгу, алкілування, аро­матизації, ізомеризації тощо) переробки нафти.

Основні марки авіац. бензинів є етиловані. Також існують малоетиловані і неетиловані бензини.Єдина система позначення марок аві. бензинів відсутня.Аві. бензини, що виробляють у країнах СНД, позначають літерою Б і дробом, у чисельнику якого наводять октанове число за моторним методом, а в знаменнику - сортність на збагаченій суміші (наприклад, Б-91/115, Б-100/130).

Дизельне пальне.

Диз. паливо (ДП) признач. для швидкісних дизелів, газотур­бінних двигунів наземн. і вод. тран-ту, а також двигунів, що працюють стаціонарно. Комплекс експлуат. вимог до ДП забез­п-ся шляхом підбору його оптим. фракцій. та вуг­леводневого складу. Проте можливості викор-ня прямих фракцій обмежені високим вмістом сірки (до 1 %), тому для вир-ва сучасних тов. марок засто­с. гідроочищені фракції або їх суміш із прямими фракціями. ДП з підвищеними еколог. хар-ками отримують з повністю гідроочищених фракцій. Для по­ліпшення експлуат. хар-к до палив тов.ма­рок вводять присадки або їх пакети.

Залежно від t навк. середовища виготовля­ють літні {summer) та зимні (winter) сорти ДП. У деяких країнах виготовляють міжсезонні (intermediate), а в країнах із хол. кліматом арктичні {arctic) марки ДП.

НПЗ України виробляють ДП за міждерж. стандартом (для Міноборони), стандартом України (ДСТУ) ТУ України. Імпортовані ДП повинні відпові­дати вимогам чинних НД.

Загальноприйнята система позначень марок ДП відсутня.

Умовне позначення для ДП згідно з ГОСТ склад-ся з:

- літери А (літнє), мас.частки сірки і t спалаху;

- літери 3 (зимове), мас.частки сірки і t загу­стіння;

- літери А (арктичне), мас.ї частки сірки.

У країнах ЄС виробл. ДП, що відповідає ви­могам стандарту ЕN 590.

Моторні масла.

Для карбюраторних і диз.автом. двигунів промисловість випускає нафтові дистилятні та масла залишкових фракцій висок. ступеня очищення.

Необхідні вл-ті ММ надають введенням у базові ММпакету присадок або хімічно акт. речо­вин, які поліпшують функт. вл-сті масел. Їх частка в серед. складає 15-25 % від заг. маси масла. Прав.підбір баз. масла або присадок підвищує надійність і дов­говічність роботи двигунів, а також дає змогу знизити експлу. витрати. В'язкість ММ є одним з основних показників їх якості. Це опір відносному переміщенню вн.шарів масла внутр. тертю. Отже, чим менше в'язкість масла, тим більшу рухомість воно має, і навпаки. Зміна величини в'язкості ММ внаслідок коливання t нав. середовища характ. їх темпе.вл-сті. Зимові ММ повинні мати високий індекс в'язкості, більш низь­ку t загустіння і меншу в'язкість при низьких t, ніж літні. Протизношувальні і протизадирні вл-сті масел - це здатність масел утворювати захисну плівку на поверхні тертьових деталей з метою запобігання їх зносу. До мастил додають присадки, які містять сірку, фосфор або їх сполуки, чи обидва елементи одночасно. ММ повинні мати високі анти­короз. вл-ті, які залежать від ступеня очи­щення ММ та наявності спец. антиком. присадок. Термоокислювальна стабільність масел ха­р-зує здатність зберігати поч.. вл-ті в період збережен­ня, а також під час роботи двигуна авто-ля. Ступінь стабільності масел визна­чає термін його експлуатації в двигуні авто-ля. Базові ММ різняться між собою в'язкістю, хім.. складом і деякими ін. вл-ми. Сировиною для базових масел мо­жуть бути мінер. і синтет. масла. Хім.. склад мін.масел визначається вл-ми вихід. сировини - нафти, а син­т. масел - мономерів і методом його синтезу. Клас-ують ММ за різними ознаками, проте авто­і компанії висувають цілу низку вимог щодо відповідності хім.. складу масел умовам експлуатації і режиму роботи дви­гунів. Це так звані специфікації, назви яких залежно від встановле­ного класифікаційного критерію, збігаються з назвою організації, що їх розробила. Осн. класифік. ознакою ММ є в'язкість. Най пошир. системою індексації і клас-ції ММ є SАЕ, яка базується на таких вл-ях масел, як в'язкість, здатність до плину, адгезії. Згідно з SАЕ J 300 ММ под. на 11 класів в'яз­кості: 6 зимовихі 8 літніх. Для міжсе­з. ММ прийняте подвійне позначення.

Клас-ія ММ за в'язкістю згідно з ГОСТ і SАЕ передба­чає різні критерії їх розподілу, тому вл-ті продуктів можна лише наближено порівнювати за єдиною ознакою – кінемат. в'язкістю при 100°С. Існують також інші специфікації (стандарти), наприклад за АРІ, АИИ, АСЕА, ІLSАС, МІL, кожна з яких клас-ує масла за вста­новл. критерієм. Маркування масел виробник може здійснювати лише після отримання ліцензії. Масла для чотиритактових двигунів мотоциклів.клас-ть за стандар­том JASO Т903, який передбачає їх викор-ня в мотоциклетних та ін. ДВЗ, що мають загальну систему змащення двигуна, ко­робки передач і зчеплення. Всі масла проходять стендові випробу­вання. Стандарт передбачає дві категорії масел - МА і МВ, які по­винні відповідати встановленим вимогам. Масла для двотактових бензинових двигунів.- їх змішують з паливом перед введенням в ДВЗ.

Основою виробництва масел для двотактових ДВЗ є мінер., напівсинт. та синт. масла в'язкістю 30...50 за SАЕ, які повинні відповідати вимогам щодо екологічності. Діюча донедавна япон. класифікація не відпові­дала вимогам європ. виробників двотакт. двигунів, тому були введені нові, більш жорсткі, вимоги до якості масел (ISO-L-EGD). Водночас розробляється новий клас ISO-L-EGЕ.

Трансмісійні масла (ТМ).

Призначені для змащування тертьових де­талей в коробках передач, коробках розподілу навантаження, ме­ханізмах кермового керування. ТМ сприяють змен­шенню зносу деталей, захищають їх від корозії, відводять тепло від тертьо.поверхонь, видаляють продукти зносу і забруднення, зменшують вібрацію та ударні навантаження. До ТМ, що заст.-ся в автомат. коробках передач, висувають дещо ін. вимоги, що пов'язано з конструкт. особ­ливостями та умовами експлуатації таких авт-ів. Клас-ть ТМ за кількома ознаками, важ­ливою з яких є в'язкість, а методол. основа її визначення описується відпов.стандартом.Розрізняють кілька стандартів класифікації масел за в'язкістю. Одним з них є стандарт SАЕ J306. Інша назва стандарту - специфікація. В'язкість масел виражається в ум. од.- її ступенем за SАЕ.Стандарт SАЕ J306 викор. вироб-ми автом. трансмісій під час визначення та рекомендацій ТМ для ведучих мостів і мех.. коробок передач, а також розробки нових рецептур і маркування гот. продуктів.

Клас-ція і маркування ТМ за в'яз­кістю.Под. на зимові, літні, міжсезонні. Крім того, ТМ клас-ть за ГОСТ, які залежно від кінематичної в'язкості (при 100°С) поділяють на 4 класи - 9,12,18 і 34. Клас-ція масел за експлуа. вл-ми.Єдиної системи клас-ії ТМ за експл. вл-ми немає. Проте найпоширенішою є клас-ія за АРІ, в якій масла для мех.. трансмісій позначають аб­ревіатурою GL,. Згідно з АРІ розрізняють 9 класів/ У Європі існує також кла-ія за ZР, яка охоплює всі ТМ, зокрема рідини для гідромех. передач. Класифікація масел за ZP.Компанія ZP спец-ся на ви­р-ві мех.. передач і силових агрегатів для ТЗ, а також є розробником системи (клас-ції) відпо­відності продукції змащув. мат-лам. Кожному виду агре­гату відпов. змащ. матеріали з певними вл-ми, які враховують умови експлуатації механізмів. їх позначають літерно-цифр.кодом, в якому зазначені вид, якість, клас в'язкості та галузь застосування матеріалів.Розрізняють також:- ТМ для мех.. коробки передач легк. авто-ів. - ТМ для передніх ведучих мостів.- ТМ для головної передачі і диференціала. - ТМ для гіпоїдних передач. - ТМ для диференціала- ТМ для диференціала підвищ. тертя. - ТМ для кермового механізму. - ТМ для малонавантажених передач. - ТМ для автомат. коробок передач.

17. Пластичні змащувальні матеріали. Пластичні змащувальні матеріали (змазки) - колоїдні системи, що складаються з дисперсійного середовища (масло), загусника (дисперсна фаза), присадок і наповнювачів. У виробництві змазок використовують нафтові, синтетичні масла, масла рослинного походження, а також їх суміші. Залежно від типу за­гусника розрізнюють мильні, неорганічні, органічні та вуглеводні. Мильні змсазки, в свою чергу, складаються з алюмінієвих, каль­цієвих, літієвих, натрієвих, цинкових та ін. До неорганічних належать змазки, в яких загусником є графітні, силікагель, бентонітові та ін„ а до органічних - полімерні; фторвуглецеві та інші речовини. Вуглеводневими загусниками є тугоплавкі тверді вуглеводневі -віск, парафін, ц;ерезин та ін. У змащувальних матеріалах застосовують присадки з аналогічним комплексом властивостей, що й в маслах, проте з більшою їх концент­рацією. Іноді застосовують модифікатори структури змазок. Наповнювачами змазок є високодисперсні порошки, такі, як графіт, дисульфід молібдену, оксиди різних металів тощо. Експлуатаційні показники змащувальних матеріалів оцінюють за нормативними документами, в яких визначені вимоги до вели­чини певного параметра.

18. Технічні рідини.Технічні рідини застосовуються у таких функціональних сис­темах автомобілів, як охолоджувальна, гальмівна тощо. Охолоджувальні рідини. Охолоджувальні рідини призначені для застосування в теплообмінних агрегатах ДВЗ і є рідинами з низькою температурою замерзання. Донедавна охолоджувальні рідини (ОР) виготовляли на основі етиленгліколю, які є дуже токсичними речовинами. ОР не повинні містити силікатів, боратів, амінів, нітритів або нітратів. ОР мають назву "тосол" або "антифриз" що, по суті, одне й те саме, проте за традицією ОР блакитного кольору називають тосо-лом, а інші - антифризами.До показників якості ОР, які регламентуються належать: 1)температури кристалізації і кипіння, густина (свідчать про здатність не замерзати взимку, працювати в умовах підви­ щеного тиску і відводити тепло) 2) показник активності іонів водню (рН) (дає змогу встанови­ ти ступінь сумісніості ОР з металами, тобто свідчить про
корозійну здатність рідини і стабільність експлуатаційних властивостей).Гальмівні рідини. Гальмівними рідинами (ГР) називають ро­бочі рідини різних гідравлічних систем, зокрема гідроприводу галь­мівної системи і в систеїмі зчеплення автомобіля. ГР призначені переважно для передачі ешергії від головного циліндра до робочих, колісних циліндрів. Важливим показником якості ГР є температура кипіння, ос­кільки кінетична енергія автомобіля, що рухається, переходить у теплову, величина якої може досягати 150°С Перепад температур сприяє поглинанню воло:ги з повітря, внаслідок чого температура кипіння ГР знижується, і при цьому виникає небезпека закипання рідини під час гальмування.

19. Безпека електропобутових товарів.З точки зору електричної безпеки найважливішою вимогою є іахист від ураження електричним струмом. Електрична безпека полягає в тому, що діелектричні матеріали, які застосовуються в приладах, мають надійно ізолювати струмопровідні частини; струм митоку не повинен перевищувати встановленого значення, а кон­струкція приладів має передбачати захист від випадкового дотику до елементів, які перебувають під напругою.Якість ізоляції визначається її опором і напругою, які вона вит­римує без пошкоджень. Особливо важливі ці показники після про­ведення випробувань на вплив вологи. У приладів класу 0 захист від ураження електричним струмом за­безпечується основною (робочою) ізоляцією, тобто відсутні будь-які елементи, які необхідні для з'єднання доступних струмопровідних час­тин приладів, якщо такі є, із захисним проводом стаціонарної проводки. Прилади класу 01 мають скрізь основну ізоляцію і затискачі для заземлення, але обладнані кабелем або шнуром живлення без проводу для заземлення і штепсельною вилкою без контакту для заземлення, яка не може бути ввімкнута у розетку з контактом для заземлення. У приладах І класу захист від ураження електричним струмом за­безпечується основною ізоляцією і додатковими заходами безпеки,; наявності яких доступні до дотику струмопровідні частини, що з'єднаї із захисним проводом заземлення стаціонарної проводки. У приладах II класу захист від ураження електричним струмом забезпечується також основною ізоляцією і додатковими засобами безпеки - подвійною або підсиленою ізоляцією. До того ж у прила­дах відсутнє будь-яке з'єднання із захисним заземленням а умови встановлення виключають додаткові заходи безпеки. Прилади та­кого класу можуть мати різну конструкцію. Найбезпечніші щодо цього прилади III класу. Це прилади, в яких захист від ураження електричним струмом забезпечується живленням від безпечної наднизької напруги. Такі прилади не ма­ють окремих вузлів або електричних ланцюгів, що працюють від підвищеної напруги.

20. Вимоги до конструкції приладів та їх внутрішньої проводки Електропобутові прилади повинні мати відповідний захист від вологи, а на електричну ізоляцію не повинна впливати конденсована волога з повітря внаслідок її осідання на холодних частинах приладу або рідина, яка може витікати Із посудин, шлангів, з'єднань і т.п., які є складовими частинами приладів. Ізоляція приладів не повинна бути пошкодженою, якщо порушується цілісність шланга або герметичного з'єднання. Крім того, внутрішні проводки, обмотки, колектори двигуна, контактні кільця і т.п., а також ізоляція в цілому, не повинні підлягати шкідливому впливу мастил або подібних речовин, якщо це не передбачено конструкцією. Прилади повинні працювати у всіх положеннях, які тільки можливі в умовах нормальної експлуатації. Зокрема, їх конструкція повинна перешкоджати проникненню всередину різних речей зі столу або підлоги, які можуть спричинити небезпеку. Прилади, частини яких мають підвищену температуру, повинні мати таку конструкцію, за якої виключається можливість дотику руки під час їх утримання в цій руці. Клементи, призначенням яких є зберігання укладених шпурів або кабелів, не повинні мати шорстких або гострих поверхонь. Котушки для ікшотування шнура не повинні спричиняти надмірного тертя або пошкодження гнучкого шнура, пошкодження (розрив) жил проводів, надмірного зносу рухомих і нерухомих контактів. Вимоги безпеки відносно внутрішньої проводки взагалі можна охарактеризувати наступним. Внутрішня проводка і проводи приладів повинні бути надійно захищені від випадкового пошкодження. Якщо під час ремонту приладу необхідне втручання, яке пов'язане зі зміною нучлів або окремих елементів, то проводи, що з'єднують різні частини приладу, не повинні піддаватися надмірним напругам. Ізоляційні матеріали проводів не повинні мати контакт з гострими гранями інших елементів, а проводи, жовто-зеленого кольору, з'єднуватись з будь-якими затискачами, крім затискачів для заземлення. Заборонено для внутрішньої проводки використовувати алюмінієві проводи.

21. Діалектричні матеріали. Електроізоляційні матеріали, або діелектрики, - речовини, які ізолюють струмопровідні частини електричного обладнання. На відміну від провідникових матеріалів діелектрики мають значно більший електричний опір. Характерна властивість діелектриків - можливість утворювання в них сильного електричного поля і накопичення електричної енергії. Ця властивість широко використовується у виробництві конденсаторів та Інших елементів і пристроїв. За агрегатним станом діелектрики поділяють на газоподібні, рідинні і тверді. Найбільш поширені останні види матеріалів. За хімічним складом діелектрики поділяють на органічні та неорганічні. Органічні діелектрики у своєму складі містять основний матеріал - вуглець (С). В неорганічних діелектриках вуглець відсутній. За способом отримання діелектрики можуть бути природні та синтетичні. Остання група налічує широкий асортимент матеріалів; внаслідок органічного синтезу можуть бути створені діелектричні матеріали із заданими властивостями з необхідними електричними і фізико-хімічними параметрами. За будовою молекул діелектрики можуть бути нейтральними і полярними. Асортимент діелектричних матеріалів охоплює:газоподібних (повітря, азот, елегаз, електровід'ємні гази - суміші газів, до складу яких входять атоми Р, Вг, СІ); рідких та напіврідких - мінеральні масла, касторова олія,
совол (пентахлор дифеніл), кремнійорганічна рідина, вазелін конденсаторний; твердих діелектриків. Тверді діелектрики - найпоширеніша група, яка охоплює такі матеріали та вироби з них: діелектричні матеріали на основі високомолекулярних спо­лук (природних і синтетичних); діелектричні матеріали, які після застосування стають твер­дими (воскоподібні, компаунди); електротехнічні пластмаси; електроізоляційні папір і картон; шаруваті матеріали, електроізоляційні лаки та емалі; електроізоляційні лакотканини, плівки; електроізоляційні слюди і матеріали на їх основі; електрокерамічні матеріали.