Санітарні вимоги до виробничих приміщень та робочих місць

6.1.1. Небезпечні та шкідливі чинники на енергопідприємстві.

Відповідно до ДСТУ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі виробничі чинники поділяються на наступні групи: фізичні, біологічні, хімічні та психофізіологічні.
На енергопідприємстві найбільш характерними небезпечними та шкідливими виробничими чинниками є такі: електрична напруга; підвищена напруженість електричного поля; розміщення робочого місця на висоті; можливість утворення пожежонебезпечних сумішей (представляють небезпеку ємностей, які працюють під тиском); висока температура повітря (в котельному цеху, машинному залі ТЕС); понижена температура (в паливо-транспортних цехах); підвищена швидкість руху повітря; підвищена або понижена відносна вологість (в котельному цеху, на площадках золошлаковидалення). Шкідливі речовини у вигляді пилу, газу та рідини – вугільний пил в котельному і паливо-транспортному цехах, паливний пил – в приміщеннях вуглеподачі та пилеприготування, гази – в котельному і турбінному цехах; кислоти, луги і інші – в цеху хімічної підготовки.

На ТЕС, як і на АЕС є іонізуючі випромінювання. Енергетичний персонал (старший машиніст енергоблоку, котла, турбогенератора, черговий інженер станції) піддається високій нервовій емоційній напрузі, що пов’язана із змінністю роботи і великій відповідальності за нормальний режим роботи обладнання.

6.1.2. Санітарні вимоги до планування виробничих приміщень.

Вибираючи територію для будівництва підприємства, необхідно враховувати: рельєф місцевості, склад грунту, рози вітрів, сейсмічність. Не можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо.

Виробничі будівлі розміщують за ходом виробничого процесу, групуючи їх за санітарними та протипожежними вимогами. Важливою санітарною вимогою є дотримання санітарно-захисних зон між підприємством та житловими будівлями, величина яких визначається потужністю виробництва і характером шкідливих виробничих чинників.

Розрізняють 5 класів промислових підприємств:

I клас – ширина санітарно-захисної зони становить не більше 1000м.

II клас – ширина санітарно-захисної зони становить 500м.

III – ширина санітарно-захисної зони становить 300м.

IV – ширина санітарно-захисної зони становить 100м.

V – ширина санітарно-захисної зони становить 50м.

Для підприємств, які не мають шкідливих виробництв санітарно-захисна зона не регламентується.

Для того, щоб санітарно-захисні зони виконували роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів і шуму, рекомендується проводити лісонасадження, тобто озеленення. На території станції будують цехи, між якими повинні бути санітарні розриви, майданчики для відпочинку, занять спортом. Також на території здійснюють озеленення та обладнюють тротуарами. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

6.1.3. Санітарні норми і правила.

I документ - основний нормативний документ, що регламентує санітарно-гігієнічні і санітарно-технічні вимоги при проектуванні, реконструкції і експлуатації промислових підприємств – «Санітарні норми проектування промислових підприємств» (СН 245-71). Цими нормами регламентуються будівельні рішення споруд і будівель, передбачаються вимоги до опалення, вентиляції, водопостачання. Крім того, санітарні норми регламентують параметри шуму, вібрації, ультразвуку.

II – документи, що доповнюють СН 245-71, в яких більш детально розкриті вимоги Санітарних норм.

III – паспорт санітарно-технічного стану цеху. В якому вказується чисельність працюючих; забезпечення санітарними побутовими приміщеннями; допустимі рівні шуму і вібрації; освітлення робочих місць; відомості про травматизм і захворювання працівників.

6.1.4. Санітарно-технічні вимоги до водопостачання і каналізації.

Санітарно- технічні вимоги до водопостачання і каналізації відображені в таких документах:

І – проектування системи водопостачання і каналізації здійснюється з урахуванням СН 245-71 і Будівельних норм і правил (БНіП II-30–76,

БНіП II-31–74, БНіП II-32–74, БНіП II-52–75).

ІІ – вибір джерела водопостачання здійснюється з урахуванням ДСТУ 2874–82.

ІІІ – експлуатація водопровідних і каналізаційних споруд та мереж виконується з урахуванням ДСТУ 12.3.006–75.

На ТЕС повинна бути розділена система каналізації:

1) Побутову.

2) Виробничих не забруднених стічних вод.

3) Виробничих стічних вод, забруднених нафтопродуктами.

4) Виробничих стічних вод, забруднених вугільним пилом.

У звичайних цехах санітарна норма на одного працівника повинна складати 25 л, а в гарячих цехах — 40 л.

Персонал, який обслуговує водопостачання і каналізаційні споруди, повинен пройти інструктаж по правилам техніки безпеки, медичного огляду.

Індивідуальні засоби захисту: захисні пояси, шлангові противогази, індикатори газу, акумуляторні фон арі, огородження, знаки безпеки, захисні окуляри, каски, рукавиці, гумові чоботи тощо.

6.1.5.Санітарні вимоги до робочої зони.

Робочою зоною вважають простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або площадки

Метрологічні умови – температура повітря, швидкість руху повітря, відносна вологість повітря.
Оптимальні значення температур і швидкості руху повітря у робочій зоні, в залежності від сезонів руху (холодного і теплого; якщо температура повітря 10°С , вважається теплий період року, якщо менше 10°С – холодний період року) та в залежності від категорії роботи, відповідають ДСТУ 12.1.005–76.

1) Холодний період року :

При легкій роботі – температура повітря становить 20 – 23°С; швидкість руху повітря – 0,2 м/с.

При середній важкості – температура повітря становить 18 – 20°С і

17 – 19°С; швидкість руху повітря – 0,2 і 0,3 м/с.

При важкій роботі – температура повітря – 16 – 18°С; швидкість руху повітря – 0,3 м/с.

2) Теплий період року:

При легкій роботі – температура повітря становить 22 – 25°С; швидкість руху повітря – 0,2 м/с.

При середній тяжкості – температура повітря – 21 – 23°С і 20 – 22°С; швидкість руху повітря – 0,3 і 0,4 м/с.

При важкій роботі – температура повітря становить 18 – 21°С; швидкість руху повітря – 0,5 м/с.

3) Оптимальна відносна вологість становить 40 – 60%

В повітрі робочої зони можуть бути шкідливі хімічні речовини: надзвичайно небезпечні, дуже небезпечні, помірно небезпечні, малонебезпечні.

6.1.6.Захист від теплових вимірювань та низьких температур.

Інфрачервоне випромінювання виникає тоді, коли температура вище абсолютного нуля. Найбільша енергія інфрачервоного спектра випромінюється нагрітими поверхнями парогенераторів, турбін, паропроводів. Тому захист персоналу від цих випромінювань є необхідним. Для цього застосовую теплову ізоляцію, охолодження тепло випромінюючих поверхонь, видалення надлишкового тепла, засобів індивідуального захисту.

Є два види захисту:

1) Колективний – теплова ізоляція, екранування джерела випромінювань, видалення надлишку тепла.

2) Індивідуальний – спецодяг, спецвзуття, рукавиці, каски і окуляри.

6.1.7.Захист від газу і паровиділень.

На ТЕС є різні шкідливі речовини: окисли вуглецю, нікелю, сірки та ін..

Засоби колективного захисту:

1) Заміна шкідливих технологічних процесів на менш шкідливі.

2) Застосування газопиловловлювальної установки.

3) Підлога, стіни покривають матеріалами, що запобігають поглинанню цих речовин.

Засоби індивідуального захисту:

1) Промислові противогази.

2) Універсальний распіратор РУ-60М.

3) Захисні окуляри.

Засоби захисту від запиленості на енергетичних підприємствах:

Колективні:

1) Раціональні планування.

2) Вибір найбільш безпечних по пиловидаленню технологічних процесів і обладнання.

3) Широке використання зволоження.

4) Механічна вентиляція.

Індивідуальні:

1) Захисні окуляри.

2) Головний убір – шоломи.

3) Спецвзуття.

6.1.8.Вентиляція виробничих приміщень.

Вентиляція має важливе значення для забезпечення нормального мікроклімату і чистоти повітря робочих зон. Проектування вентиляції здійснюється у відповідності з ДСТУ 12.4.021–75 ССБТ.

По способу подачі в приміщення свіжого повітря і видалення забрудненого повітря, системи вентиляції поділяють:

1) Природню

2) Механічну

3) Змішану

По призначенню вентиляція поділяється на:

1) Загально обмінну

2) Місцеву

Механічна вентиляція складається із вентиляторів і повітровозів, забезпечує підтримання постійного повітрообміну незалежно від зовнішніх метрологічних умов.

Природня вентиляція – вентиляція котельно-турбінних цехів.

Припливна загальнообмінна вентиляція застосовується в приміщеннях блочних щитів управління, проводить забір повітря ззовні або з машинного залу.

Витяжна система вентиляції видаляє забруднене і перегріте повітря.

Припливно-витяжна система вентиляції складається із двох окремих

систем – припливної і витяжної, які одночасно подають в приміщення чисте повітря і видаляють з нього забруднене.

Місцева вентиляція – забезпечує обмін повітря в об’ємі всього цеху. Вона може бути припливною або витяжною.

6.1.9.Захист від іонізуючих випромінювань.

Іонізуючими випромінюваннями називають такі види випромінювання, які, попадаючи в певне середовище або проникаючи через неї, проводять у ній іонізацію. До таких іонізуючих випромінювань належать: радіоактивні і рентгенівські випромінювання

Радіоактивні випромінювання вимірюються дозами. Експозиційна доза являється мірою рентгенівського і гамма-випромінювань. Одиниця її вимірювання – кулон на кілограм (Кл/кг). Поглинання енергії радіоактивності масою опроміненої речовини визначається поглинутою дозою. Основна одиниця поглинутої дози – грей (Гр). Еквівалентна доза – міра небезпеки опромінення людини. Її основна одиниця вимірювання – зіверт (Зв).Спеціальна одиниця еквівалентної дози – бер(біологічний еквівалент ренгена).

Згідно НРБ–76 для людини встановлені гранично допустимі дози опромінення:

1) Для категорії А – 0,1 бер в тиждень і 5 бер на рік.

2) Для категорії Б – 0,01 бер в тиждень і 0,5 бер на рік.

3) Для категорії В – 0.001 бер в тиждень і 0,05 на рік.

Категорія А – ті, що працюють із джерелами радіоактивних випромінювань; категорія Б – ті, що працюють в приміщеннях і заміняють тих, чиї роботи пов’язані із радіоактивними речовинами; категорія В – населення вісіх вікових категорій.

Однократна доза випромінювання – доза зовнішнього опромінення рівна 3 бер в квартал, при умові, що річна не перевищуватиме 5 бер.

Захист від радіоактивних випромінювань:

1) Екранування джерела випромінювання.

2) Видалення джерела випромінювання з робочого місця.

3) Зменшення часу опромінення.

Шум та вібрація.

6.2.1. Основні поняття.

Шум – безпосереднє співвідношення різних за рівнем і частотою звуків.

Звук – коливання якого-небудь твердого тіла і хвилеподібно поширюється. Тон звуку оцінюють числом коливань в секунду, тобто частотою, яка вимірюється в герцах (Гц).

По роду шуми поділяються на:

1) Механічний

2) Аеродинамічний

3) Електромагнітний

По частотах шуми поділяються на:

1) Низькочастотні (до 300 Гц).

2) Середньо частотні (від 1000 Гц).

3) Високочастотні (понад 1000 Гц).

Вібрація – коливання пружних тіл.

Вібрація поділяється на:

1) Загальну – передається через опорні поверхності на тіло людини, що сидить або стоїть.

2) Локальна – передається через руки людини.

Вібрація негативно впливає на організм людини, особливо якщо її частота коливань співпадає із частотами резонансу всього організму людини або деяких органів.

6.2.2.Захист від шуму та вібрації.

Зниження шуму здійснюється технічними засобами; будівничо-акустичними заходами; застосуванням дистанційного управління шумними машинами; організаційними заходами (вибором раціонального режиму праці і відпочинку, скороченням часу знаходження в шумних умовах, лікувально-профілактичними і іншими заходами); застосуванням засобів індивідуального захисту.

Засоби і методи захисту від шуму та вібрації поділяються на засоби і методи колективного захисту і засобів індивідуального захисту.

Засоби і методи колективного захисту:

1) звукоізоляція

2) звукопоглинання

3) раціональне розміщення обладнання і робочих міць

4) застосування малошумних машин

5) збільшення маси фундаменту робочої площадки для зменшення вібрації під генератором.

6) зниження облицювання листів покриття підлоги вібродемпфіруючими матеріалами, які приклеюються до нижньої поверхні листів у виді резинових полосів або спеціальних ковриків.

Засоби індивідуального захисту:

1) Навушники і вкладиші проти шуму.

2) Шоломи, каски і костюми.

3) Від локальних вібрацій рукавиці з пористої гуми та взуття войлочне.