Пожежна техніка для захисту об'єктів

Тема: Пожежна безпека об’єктів.

Література: 1) Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зацарний В.В. Основи охорони праці. –К.: Основа, 2006. – С. 378-390.

2) Грищук М.В. Основи охорони праці. – К.: Кондор, 2008. – 240с.

3) Васильчук М.В., Винокурова Л.Е. Основи охорони праці. – К.: Просвіта, 1997. – С. 85-97.

4) Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. -Х.:Факт, 2005. - 480 с.

5) Сєріков Я. О. Основи охорони праці: Навч. посіб. - Харків, ХНАМГ, 2007.-227с.

6) Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. -К.: Каравела, 2004. - 408 с.

План лекції

1. Горіння речовини і способи його припинення.

2. Вогнегасильні речовини.

3. Пожежна техніка для захисту об'єктів.

4.Пожежна безпека під час виробничої практики у навчальних цехах підприємства.

5.Пожежна безпека на об'єктах.

6. Законодавча база в галузі пожежної безпеки.

Горіння речовини і способи його припинення.

Горіння — це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речо­вини з окислювачем, яка супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Для того, щоб виникло і підтримува­лось горіння, необхідна наявність паливної речовини, окислювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання мо­же бути у вигляді полум'я, іскри, випромінювання або тепла від хімічної реакції, механічного удару, тепла від короткого замикан­ня електроустановки, тертя чи різкого стиснення газової суміші.

Розрізняють такі види процесу горіння:

• вибух,

• спалах,

• займання,

• тління,

• самозаймання,

• власне горіння.

Вибух — це швидке перетворення речовини в газо- чи пилопо-дібний стан з виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку об'єм речовини збільшується в сотні, тисячі разів. Характерною озна­кою вибуху є миттєве зростання температури і тиску газу на місці, де він стався. Однією з найпоширеніших причин вибуху в навчальних закладах є неправильне користування газовими приладами. Під час роботи газових приладів у приміщеннях накопичуються продукти згоряння газів, тому ці приміщення необхідно часто провітрювати.

Спалах — це швидке згоряння пальної суміші без утворення стиснених газів.

Займання — це загоряння речовини з появою полум'я. Заго­ряється не вся речовина, а лише її частина. Займання здійснює­ться від джерела загоряння. Якщо займання відбувається без дже­рела загоряння, йдеться про самозаймання.

Тління — це горіння речовини без явного утворення полум'я. Як правило, під час тління утворюється багато диму.

Неорганізоване і неконтрольоване горіння, внаслідок якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Температура у вогнищі пожежі досягає 700 - 900°.

Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні із зачиненими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кіль­кість повітря в зоні горіння.

Займання речовини можливе не лише при піднесенні до неї по­лум'я, а і внаслідок нагрівання зовнішнім джерелом тепла, відкри­тим полум'ям чи розжареними продуктами горіння, які стикаються з речовиною, що загорається.

Існують такі способи припинення горіння:

• охолодження вогнища горіння нижче визначених температур;

• ізоляція вогнища горіння або зниження вмісту кисню;

• механічний зрив полум'я;

• створення умов вогнеперешкодження;

• гальмування швидкості хімічних реакцій у полум'ї (так зва­ного інгібірування).

Вогнегасильні речовини.

Вогнегасильні речовини при введенні їх до зони горіння зни­жують швидкість горіння або повністю його припиняють.

Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна па­ра), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До вогнегасильних речовин відносять також азбестові, повстяні або брезентові простирадла.

Вогнегасильні речовини за принципом дії поділяють на охо­лоджуючі (вода), ізолюючі зону горіння від доступу кисню (по­рошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або зменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюючі процес горіння (галоїдні вуглеводні).

Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежо­гасіння: пісок, воду, азбестові простирадла, вогнегасники тощо.

Одним з найпоширеніших засобів гасіння пожежі є вода.

Вода як вогнегасильна речовина має такі позитивні якості:

• доступність і низька вартість;

• велика теплоємність;

• висока транспортабельність;

• хімічна нейтральність.

Але вода має й негативні властивості. Зокрема у води невисока змочувальна здатність, для її підвищення застосовують різноманіт­ні домішки — мило, синтетичні розчинники, амінсульфати тощо. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що перебувають під напру­гою, гасити водою також не можна, оскільки вода — електропро­відник. Горючі рідини — легші за воду, тому вони спливають на її поверхню і продовжують горіти, а це призводить до збільшення розмірів пожежі. Якщо гасити водою особливо цінні матеріали і устаткування, то це може призвести до їхнього псування.

Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого повітрообміну, а також у закритих приміщеннях з найнебезпечнішими технологічними процесами.

Одним із засобів пожежогасіння є піна. Піною гасять усі тверді речовини, які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому ефективніша за воду. Утворюється піна за рахунок хімічної реакції при змі­шуванні кислотної та лужної частин у спеціальних машинах та відповідних вогнегасниках.

У піногенераторах хімічну піну отримують змішуванням пінопорошків з водою. Струмінь води під тиском захоплює з бункера пінопорошок ( див. мал.), змішується з ним і отримана піна подаєть­ся до вогнища пожежі. Хімічною піною не можна гасити електро­обладнання, тому що вона електропровідна. Не можна хімічною піною також гасити натрій і калій, оскільки вони вступають у взаємодію з водою і при цьому виділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин.

Схема піногенератора

При нагріванні вуглекислот швидко утворюється велика кількість газу, спостерігається збільшення об'єму в 400—500 ра­зів. При цьому випаровування сприяє утворенню снігу з темпера­турою —70°С, який інтенсивно поглинає теплоту в зоні горіння.

Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях значних площ (до 1000 м²).

Вуглекислота діє ефективно під час гасіння невеликих по­верхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що знаходяться під напругою. Вуглекислотою не можна гасити ма­теріали, що тліють.

Гасіння пожежі порошкомвідбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того, порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричинює гальмування реакції горіння.

Порошки використовують для гасіння лужних металів, елект­роустановок, що перебувають під напругою. Порошкові вогне­гасники призначені для гасіння тих речовин, які за жодних обставин неможна гасити водою.

Пісокє ефективним засобом гасіння невеликих кількостей розлитих паливно-мастильних матеріалів. Гасіння відбувається внаслідок припинення доступу кисню до вогнища пожежі.

В усіх навчальних приміщеннях мають бути засоби для гасіння пожеж. Весь пожежний інвентар повинен бути у постійній готов­ності до застосування. Кожен, хто виявить пожежу, зобов'язаний сповістити про неї пожежну охорону, вказати при цьому точне місце пожежі й наявність у приміщенні людей. До приїзду по­жежників вчителі та адміністрація повинні вжити заходів щодо евакуації учнів у безпечне місце.

Пожежна техніка для захисту об'єктів.

Пожежні засоби поділяються на такі:

• пожежні автомобілі, пожежні машини;

• первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо);

• пожежну сигналізацію;

• установки автоматичного пожежогасіння.

Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними.

Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням во­ди. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.

Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежогасіння:

• внутрішні крани з пожежними рукавами і стовбурами;

• вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо;

• ящики з піском, бочки з водою;

• простирадла азбестові, повстяні, брезентові;

• ручний пожежний інструмент.

Вогнегасник — переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують хімічну або повітряномеханічну піну, діоксид вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром. Вогнегасники бувають:

· рідинний;

• хімічні пінні,

• повітрянопінні,

• вуглекислотні,

• порошкові,

• хладонові.

Переносні вогнегасники використовують для ліквідації неве­ликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку.

Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками.

Хімічний пінний вогнегасник — це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної.

Вогнегасник ВХП-10 ( див. мал 1) має вигляд звареного стале­вого корпусу (1), який заповнений лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан (2) з кислотною сполукою. При повороті ручки (6) понад 1800 шток (7) піднімається і від­криває горловину стакана (2). При перекиданні вогнегасника до­гори дном сполуки перемішуються, отримана піна з діоксидом вуглецю викидається назовні через отвір виприскування (10). Пе­ред використанням вогнегасника за допомогою голки (15) слід проколоти мембрану (11) і прочистити отвір виприскування. Довжина струменя — 6 м, термін дії — 60 с. Не можна застосовувати при гасінні електроустановок, що перебувають під напругою.

Повітрянопінний вогнегасник — це вогнегасник, у якому використовується 5-6% водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що го­рять без доступу повітря.

Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії з розрядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліоте­ках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок.

Вогнегасник ВВ-2 ( див. мал.2 ) має вигляд сталевого балона (1), до горловини якого на конусній різьбі вкручено вентиль (3), з сифонними трубками (4). Запорний вентиль має запобіжну мем­брану (2). Розтруби (5) вогнегасників ВВ-2 та ВВ-5 з'єднані з корпусом вентиля шарнірами. Використовують як ручні вогне­гасники (ВВ-2, В-5 тощо), так і у транспортному виконанні ( див мал.3.). Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона, випарюється, сильно охолоджується і виходить назовні у вигляді снігу. Довжина струменя — 2-3 м, термін дії — 30-40 с. Застосовується в електроустановках, що знаходяться під напру­гою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до роз­труба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.

Порошковий вогнегасник — прилад, заряд якого — порошок, який до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що зна­ходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння— 30с. Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів, лужних металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів.

Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперс­них крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники за­стосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин.

Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кож­ного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування.

Ручний пожежний інструмент — це інструмент для розкривання і розбирання конструкцій та проведення аварійно-рятувальних робіт при гасінні пожежі. До нього належать: ломи, гаки, сокири, відра, ножиці для різання металу, арматури. Інструмент розміщу­ють на видному і доступному місці на стендах та щитах.

Застосування пожежного інструмента, відповідних вогнегасників вивчають на вступному і наступних інструктажах на робочому місці. Кожний працюючий у майстерні, лабораторії зобов'язаний знати і виконувати правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі.