Покривні матеріали на тканій основі

Тема 4.4. Основні матеріали для виготовлення палітурок та їх оздоблення.

Мета: розглянути основні покривні матеріали, їх особливості; плівки для оздоблення поверхні, види клею та їх дія.

План

Покривні матеріали на тканій основі.

1. Покривні матеріали на паперовій основі.
2. Покривні матеріал на нетканій основі.
3. Покривні матеріали без основи. Шкіра.
4. Палітурна фольга.
5. Плівки для оздоблення поверхні.
6. Дія клею. Види клею.

Основне призначення обкладинок і палітурок — захистити книжкові блоки від пошкодження. Тому покривні матеріали повинні мати високу механічну міцність на розрив, надрив, стирання; витримувати багаторазові згини; бути достатньо щільними і не всмоктувати глибоко клейові речовини та фарби; добре сприймати друкарські фарби та тиснення фольгою; бути світло- та водостійкими; мати гарний привабливий вигляд і відповідати змісту виробу.

Добір відповідного палітурного покривного матеріалу для певного видання є складним завданням. Проте можна керуватися основними принципами художнього оформлення палітурок поліграфічних виробів. Властивості палітурного матеріалу — колір, яскравість, так само, як і всі художньо-декоративні елементи поліграфічних виробів, визначаються змістом і призначенням видання. Художньо-технічні властивості матеріалів здебільшого залежать від формату видань. Для малоформатних видань доцільно використовувати палітурні покривні матеріали з дрібною фактурою та малюнком, з меншою жорсткістю і товщиною, ніж для книг великого формату.

При виготовленні обкладинок і оправ використовують широкий асортимент покривних матеріалів на тканій, паперовій, і нетканій основах з різним покриттям.

Покривні матеріали на тканій основі.

Тканини утворюються шляхом упорядкованого переплетення ниток (бавовни, шовку, капрону тощо). Нитки, розташовані вздовж тканини, називаються основою, нитки, розташовані поперек тканини, — піткання.

Система переплетення ниток може бути різною. Найпростіше переплетення — полотняне (рис. 1, а), коли кожна нитка піткання перекриває нитку основи. При саржевому (рис.1, б) переплетенні поперечна нитка перекриває дві нитки основи і проходить під третьою, при сатиновому (1, в) — чотири і більше ниток основи. Тому зовнішній вигляд і фактура тканини залежать від способу переплетення, товщини пряжі, а також від щільності переплетення (кількість ниток, що проходять на 10 см довжини основи).

Залежно від будови тканини мають різні механічні властивості. Уздовж основи тканина міцніша й деформується при намоканні менше, ніж поперек. Ця властивість ускладнює нанесення клею на тканину при обклеюванні картонних боковинок для виготовлення палітурки. Особливо велика деформація спостерігається при намоканні бавовняних тканин.

Рис. 1. Системи переплетення ниток:

а — полотняне переплетення; б — саржеве переплетення;

в — сатинове переплетення

Здебільшого для основи тканих палітурних покривних матеріалів використовують міткаль. Це міцна тканина простого полотняного переплетення. Щоб надати необхідних властивостей жорсткості й стійкості, тканину просочують клейкими та мінеральними речовинами, тобто апретують. На лицьовий бік м'яких тканин після апретації додатково наносять шар прозорого (безбарвного) нітроцелюлозного лаку. При нанесенні на міткаль кольорових орнаментів (за допомогою друку) отримують ситець. Використання ситцю збільшує можливості декору при виготовленні оригінальних художніх палітурок.

Окрім міткалю, що використовується як основа для виробництва палітурного коленкору й ледерину, в поліграфії для палітурок використовують дук, рогожку та шифон.

Дук — товста, сильно апретована бавовняна тканина рідкого полотняного переплетення типу парусини. Може бути зафарбована в різні однотонні кольори. Дук — придатний для виготовлення суцільнотканинних оправ різних високохудожніх видань.

Рогожка — груба, дуже міцна бавовняна тканина рідкого полотняного переплетення, зафарбована в кольори, близькі до кольору природного волокна. Рогожка є чудовим декоративним матеріалом при виготовленні суцільнотканинних оправ високохудожніх видань.

Шифон — дуже тонка прозора, але міцна шовкова тканина масою 1 м² — 21 - 23 г. Використовують її як матеріал для приклейки форзаца та як стержні для вклейок.

Коленкор — це бавовняна тканина полотняного переплетення, просочена розчином з крохмального клею, мінерального наповнювача (каоліну), барвника. Для отримання на лицьовому боці малюнка матеріал пропускають через тиснений каландр. Крохмально-каолінове покриття нанесене на фактуру тканини, надає їй необхідної щільності, кольору, добре задруковується палітурними фарбами при друкуванні та фольгою при гарячому тисненні. Проте покриття не водостійке внаслідок чого клей просочується на лицьовий бік тканини і змінює зовнішній вигляд палітурки. Окрім цього, даний матеріал має невелику міцність на згин, що зумовлює розтріскування при багаторазових згинах.

Під час роботи з коленкором, при нанесенні на нього клейового розчину його ткана основа деформується, матеріал коробиться та скручується. Окрім цього, коленкор швидко забруднюється, а при зберіганні у вологому приміщенні може пліснявіти та загнивати. Усі перелічені недоліки унеможливлюють виготовлення з нього продукції для тривалого використання.

Палітурний матеріал з нітроцелюлозним покриттям.

Ледерин (з нім. – шкіра) виготовляють на основі бавовняної тканини (міткаль), яку просочують крохмально-каоліновим розчином і на лицьовий бік наносять нітроцелюлозне покриття. На поверхню матеріалу можна наносити кілька шарів із нітроцелюлозного лаку з пігментом, наповнювачем і пластифікатором (рициновою олією). Щоб отримати палітурний матеріал з блиском, на нього додатково наносять прозорий шар нітроцелюлозного лаку та пластифікатора. Потім матеріал каландрують, щоб на поверхні створити стійкий малюнок.

За зовнішнім виглядом і водостійкістю ледерин нагадує природну шкіру. Він не змінює свій зовнішній вигляд і рельєф тиснення при намащуванні клеєм. Йому властива висока міцність, стійкість на згин, він добре піддається тисненню, світло- і термостійкий. Проте ледерин має дещо підвищену жорсткість, тому при виготовленні палітурок необхідно використовувати дуже липкий клей, наприклад кістковий.

З часом ледерин старіє. Зменшується вміст пластифікатора (рицинової олії), внаслідок чого підвищується жорсткість, покриття кришиться, руйнується, особливо на згинах. При зберіганні поряд книг у ледеринових і в пластмасових палітурках може відбуватися їх злипання.

Важливо, що пластифікатор дуже сповільнює висихання палітурних фарб при друкуванні на палітурці. Під час друкування палітурними фарбами або при тисненні палітурною фольгою ледерин через надмірну пружність і глибокий рельєф тиснення вимагає застосування більшого тиску, що іноді спричинює видавлювання фарби за межі друкувальних елементів. Істотний недолік ледерину — його висока вартість, що пояснюється використанням тканини і дорогих органічних розчинників у процесі його виготовлення. Токсичність цих розчинників погіршує умови праці осіб, зайнятих виробництвом ледерину.

Для поліпшення властивостей ледерин додатково обробляють поліамідним лаком, що значно підвищує міцність поверхневого шару на стирання, згин, злам. Ледерин краще сприймає тиснення фольгою, друкування палітурними фарбами і може використовуватися для виготовлення поліграфічної продукції тривалого терміну користування.