Список використаної літератури. La flamme nous force à imaginer [1 :1]

Francisco Goya

La flamme nous force à imaginer [1 :1].
Gaston Bachelard

У своїй роботі «Полум’я свічки» Гастон Башляр моделює ситуацію на прикладі гравюри, що йому уявляється: трудівник сидить біля лампи, схилившись над білим листком паперу. Щодо гравюри, то вона зазнала свого злету в період Просвітництва. Головне у ній – гра на ефекті світла та тіні. До того ж, щоб створити гравюру, треба докласти значних фізичних зусиль, натискати на «перо». Передбачається, що на неї треба дивитися зблизька, треба «зупинитися та подумати», щоб побачити та зрозуміти [3].

Г.Башляр так описує свою «гравюру»: кімната зі смутно окресленими стінами, мовби стягнута до центру, сконцентрована навколо мрійника, який поринув у роздуми. Він сидить за столом, а на столі стоїть свічка або лампа. Той, хто мріє, зосереджує свою увагу, щоб згадати про те, що колись було. Істиний простір, який призначений для самотньої праці – це маленька кімнатка та коло світла, що падає від лампи. Жан де Бошер це чудово розумів, він писав: «Єдине, що обіцяє спокій праці – це вузький простір кімнати». Лампа звужує всю кімнату до розмірів стола. Нам невідомо, про що думає мрійник з лампою, але ми знаємо – він думає, що самотній у своїх роздумах[1: 107]. Таким чином, гравюра несе в собі печатку самотності. Вона росте та збільшується, якщо на освіченому лампою столі розгортається самотність чистого листа. La page blanche ! ce grand désert à traverser, jamais traversé. (Чистий лист! Це велика, ще не перетнута пустеля, яку треба перетнути) [1: 108].

Ніцше говорить: «Primum scribere, deinde philisophari». Значить, пишучи (а ще краще, читаючи та перечитуючи написане), наш мрійник-трудівник переосмислює, опановує та розуміє написане. У «Мандрах Гулівера» Дж.Свіфта Ричард Сімпсон, нібито старий друг самого Гулівера «…три раза внимательно прочел…» [4] рукопис перед тим, як опублікувати його. А сам Гулівер називає свої записи звітом: «Но отчет об этом путешествии состави вторую часть моих странствий» [4].

Таким чином, наші герої-просвітники живуть у письмі. Папір, чорнила, стіл, кімната, лампа або свічка – ось іх середовище. Башляр стверджує, що було б прекрасно почати все спочатку, почати жити в своєму творі. Відродитися в письмі, через письмо – то є великий ідеал самотніх мислителів, що марять у темряві ночі. Але щоб писати, заглиблюючись у самотність усієї своєї сутності, ніби відкриваючи чистий листок життя, потрібні пригоди свідомості, пригоди самотності [1: 111].

Молодий Вертер, пишучи другу Вільгельму, зазначив: «Одиночество – превосходное лекарство для моей души в этом райском краю» [7: 5]. Цей страждалець пише листи вночі, описуючи те, що сталося з ним за день: «Не помню, на чем я остановился в прошлый раз. Одно помню, что до постели я добрался в два часа ночи…». Саме цей замкнутий простір кімнати зі столом ті свічкою, про який пише Башляр, дозволяє наратору відкриватися на папері.

Сірано де Бержерак теж відважується на щирі висловлювання тільки вночі, коли виступає в ролі своєрідного суфлера для Крістіана:

Себя не видя и не видя вас,

И сувствовать и говорить в пространстве…

…Мне кажется, я говорю впервые…

…Ночь темна…

Могу осмелиться я быть самим собой… [5]

Отже, темрява та самотність дає можливість самозаглибитися, як стверджує Башляр. І відразу ж задає собі питання – чи можна пізнати, залишаючись на самоті? Автор відмічає, що думаючи мислити, він марив, будучи самотнім. Мрійник з лампою, пише Башляр, інстинктивно розуміє, що образи мерехтливого світла – то нічники нашої глибинної природи. Їх тремтіння стає невидимим, коли працює наша думка, коли свідомість знаходить повну ясність. Але коли свідомість відпочиває, не сплять образи.

Сірано теж задається питанням «Розум чи почуття?»:

…Ведь ум всегда скрывает чувство,

А я хочу его открыть… [5]

Ще одним прикладом можуть служити настанови Фауста Вагнеру:

…Когда в вас чувства нет, все это труд бесцельный;

Нет, из души должна стремиться речь… [6]

Правильною відповіддю на їх питання буде гармонійне поєднання уяви та почуттів, керованих розумом. Адже лише так можна дійти до справжнього пізнання.

Цікавим є те, що герої-просвітники не бувають у повній темряві. У кімнаті, де вони знаходяться, є свічка, камін, на вулиці – лампа… Таким чином, можемо говорити, що джерело світла – це джерело знання, пізнання через досвід.

Подивимося на Фауста, що сидить у кріслі в своєму кабінеті, освіченому згасаючою лампою:

…Глупец я из глупцов… [6],

каже він, хоча його вважають видатним і авторитетним ученим. Знання – ніщо, якщо вони не застосовуються на практиці, якщо вони не мають під собою підґрунтя досвіду. Тому Фауст прагне не знань, а пізнання. Характерно, що картини пізнання завжди супроводжуються світлом у тому чи іншому вигляді:

… о месяц! Если б в этот чaс

Ты озарил в последний раз

Меня средь комнаты моей,

Где я познал тоску ночей!.. [6]

…не бог ли я? Светло и благородно

Все вокруг меня…[6]

Коли з’являється дух, котрого викликає Фауст, його також зображено у полум’ї. А в кульмінаційний момент, коли головний герой осліп, він каже:

…Вокруг меня весь мир покрылся тьмою,

Но там, внутри, тем ярче свет горит…[6]

І знову бачимо, що внутрішній стан об’єктивується через зовнішнє. Фауст перебуває y тому кульмінаційному моменті, на стадії затишшя перед бурею, коли вже має наблизитися до істини, пізнати, зрозуміти та прокричати своє «Остановись мгновенье, ты прекрасно!».

Йорик із «Сентиментального подорожі» замислювався над тим, як злидень, що стоїть біля Опери, завжди отримує гроші від жінок. Розуміння прийшло тоді, коли наш чуттєвий мандрівник йшов темним провулком, що освічувався свічкою. Як бачимо, знову з’являється метафора світла, що уособлює пізнання.

Отже, центральним образом в епоху Просвітництва був образ світла у всьому його різноманітті – від живого, первозданного вогню до лампи, від блідого світла Місяця до яскравих променів Сонця. Lumière, light, lux, luce, licht, luz, ljus, lys, ljos, llum – однаковий переклад «світла», тотожний пізнанню через досвід.

Як темна кімната освічується світлом свічки, так і темрява незнання перетворюється на пізнання за допомогою світла розуму.

Наші герої-просвітники самовиражаються у листах. Слід зазначити, що письмо – процес індивідуальний, тому велику роль грає явище самотності. Одинока свічка, що освічує лист паперу, на якому пишуть, - свідок самотності, яка об’єднує світло та мрійника. За допомогою цього полум’я самотність перестає бути пустою. Самотність, дякуючи цьому маленькому вогнику світла, стає конкретною. Полум’я ілюструє самотність мрійника; воно показує мисленнєвий аспект. Свічка стає світилом для листа паперу [1 :6], надійним провідником та компаньйоном героя-просвітника.

Список використаної літератури

1. Gaston Bachelard, La Flamme d’une Chandelle. – P. : Presses Universitaires de France, coll. Quadrige, 1961. – 112 p.

2. http://es.wikipedia.org/wiki/El_sue%C3%B1o_de_la_raz%C3%B3n_produce_monstruos

3. http://gravures.ru/publ/kratkaja_istorija_gravjury/1-1-0-11

4. http://lib.ru/INOOLD/SWIFT/gulliver.txt

5. http://lib.ru/INOOLD/ROSTAN/sirano.txt

6. http://lib.ru/POEZIQ/GETE/faust.txt

7. И.В. Гете. Страдания юного Вертера. - М., "Правда", 1985 – 37 с.