Основні проблеми і шляхи|колія,дорога| їх рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| у сфері донорства
Реалізація прав пацієнтів у сфері трансплантології досить|досить| сильно залежить від регламентації донорства, оскільки донор є|з'являтися,являтися| центральною фігурою всього процесу пересадки|пересаджування|[6]. В світі щорічного констатується все зростаючий дефіцит донорських органів. Як вже наголошувалося, з позицій медичного права, розрізняють операції з використанням трупних органів та інших анатомічних матеріалів людини і операції із застосуванням трансплантатів від живих|жвавий| донорів. Кожен з вказаних видів володіє цілим рядом відмінностей|відзнака| і вимагає особливого розгляду при освітленні проблем у сфері донорства.
Трансплантація органів і тканин з використанням трупних трансплантатів.Щодо|відносно| використання анатомічних матеріалів трупів з позицій юридичної регламентації на перший план виходять наступні|слідуючий| питання:
1. Право медичного персоналу на відключення засобів|кошт| підтримання життя людини, що помирає, котра розглядається|розглядується| як потенційний донор.
2. Тривалість проведення реанімаційних заходів при очевидному, з медичної точки зору, летальному результаті|вихід|.
3. Проблеми правомірності забору трупного анатомічного матеріалу.
1. Питання про право медиків на відключення апаратних систем вмираючої людини дискутується, напевно, з самого зародження реаніматології – науки, покликаної вивчати патофізіологічну суть|сутність,єство| і закономірності розвитку гострих клінічних станів|достаток| і розробляти способи їх лікування. Відношення|ставлення| до даного питання в різних країнах тісно пов'язане з моральними, етичними і релігійними особливостями, а також власне з|із| рівнем розвитку медицини. Рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| цієї дилеми в трансплантації полягає у використанні принципу колегіальності при ухваленні|прийняття,приймання| подібних відповідальних рішень. Суть його полягає в наділенні правом ухвалення|прийняття,приймання| рішення по таких питаннях не одного, а декількох лікарів|лікарка| з|із| винесенням загального|спільний| висновку|укладення,ув'язнення|. Глибинний філософський, соціальний і медико-правовий сенс|зміст,рація| даного правила полягає в тому, що думка одного медика, через ті або інші причини, часто буває суб'єктивною і не завжди повною мірою відображає|відбивати| стан|достаток| хворого. Цих недоліків|нестача| вдається уникнути за рахунок вказаного вище принципу, оскільки обмін думками декількох лікарів|лікарка|, з урахуванням|з врахуванням| їх попереднього досвіду|дослід| і рівня знань, дозволяє звести до мінімуму вірогідність|ймовірність| ухвалення|прийняття,приймання| невірного рішення.
Особливе значення надається взаємозв'язку між боротьбою за життя вмираючої людини і потенційною можливістю|спроможність| за рахунок вилучення трансплантата продовжити життя, поліпшити її якість для реципієнта – людини, яка чекає відповідного|придатний| трансплантата. Ця багато в чому моральна, але також в значній мірі|значною мірою| правова проблема повинна вирішуватися|розв'язуватися| не однією людиною – медичним працівником, що здійснює лікування такого хворого. Саме колегіальність дозволяє уникнути суб'єктивної оцінки стану|достаток| хворого. Не можна забувати також про можливість|спроможність| прискорення смерті такого пацієнта з метою подальшого|наступний| вилучення органів та інших матеріалів людини.
Таким чином, найбільш оптимальним є|з'являтися,являтися| існування в практиці трансплантології колегіального способу ухвалення|прийняття,приймання| рішення про відключення засобів|кошт| підтримки життя потенційного донора. В цьому випадку, безумовно, право на життя донора захищене найбільшою мірою, що буде свідоцтвом|свідчення,посвідка| поваги|повага| прав і законних інтересів вмираючої людини і дотримання норм чинного законодавства.
2. Надзвичайно відповідальне питання при трансплантації – тривалість проведення реанімаційних заходів у потенційного донора. Ця, тісно пов'язана з попередньою проблема, знаходиться|перебувати| на межі медицини, етики і права. Чинне законодавство визначає поняття “Смерть мозку”, а також те, що органи та інші анатомічні матеріали людини можуть бути вилучені у|біля,в| трупа для трансплантації, якщо є|наявний| безперечні докази факту смерті, зафіксованого консиліумом лікарів|лікарка|-фахівців|спеціаліст|. При цьому висновок|укладення,ув'язнення| про смерть дається на основі констатації незворотньої|незворотний,безповоротний| загибелі всього головного мозку (смерть мозку), встановленої|установлений| відповідно до процедури, затвердженої Міністерством охорони здоров'я України.
Встановлення критеріїв та порядку|лад| визначення моменту смерті людини і припинення реанімаційних заходів є дуже важливим з точки зору|поважно| потреб|нужда| практичної трансплантології у тому зв'язку, що термін життєздатності органів та інших анатомічних матеріалів людини вельми|дуже| нетривалий, що обумовлює| необхідність раннього ухвалення|прийняття,приймання| рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| про їх вилучення для пересадки|пересаджування|. В той же час з позицій медичного права необхідно розглядати|розглядувати| вказані аспекти в контексті дотримання права на життя вмираючої людини. Без сумніву, людина, навіть якщо вона знаходиться|перебувати| на межі життя і смерті – залишається власником всіх притаманних йому прав і свобод, зокрема права на життя. Навіть у тому випадку, коли з погляду лікарів|лікарка|, які проводять реанімаційні заходи, прогноз хворого однозначно несприятливий – це не повинно бути підставою|основа,заснування| для дострокового припинення реанімаційних заходів.
Враховуючи першорядну вагу життя, безумовно, боротьбу за спасіння людини потрібно проводити в повному|цілковитий| об'ємі|обсяг|. Проте|однак| тут неприпустимими є|недопустимо| положення|становище|, при якому лікарські маніпуляції, спрямовані|спрямований| на збереження|зберігання| життя, застосовуватимуться до людини з|із| повним|цілковитий|, незворотним|незворотний,безповоротний| припиненням функцій головного мозку, – тобто|цебто| до мертвої людини. Це є безцільною перфузією мертвого тіла, а не боротьбою за життя і забезпечення права на життя людини. “Ти можеш лікувати і не повинен вбивати, але|та| не намагайся|пробувати| повернути до життя мертву душу” – ці слова, сказані Піндаром ще в V столітті|вік| до н.е. дуже точно відображають|відбивати| суть даної проблеми. В зв'язку з цим безумовно особливої важливості набувають|придбавати| морально-етичні і, перш за все|передусім|, професійні якості лікарів|лікарка|.
3. Зважаючи на|беручи до уваги| постійний дефіцит донорських органів, а також той факт, що до 90% пересадок|пересаджування| здійснюється з використанням трупних трансплантатів, стає очевидним, що як медичним працівникам, так і юристам необхідно чітко уявляти|уявляти| правові основи вилучення анатомічного матеріалу з|із| тіла мертвого донора. Відповідно до Закону України “Про трансплантацію органів та інших матеріалів людини” передбачена презумпція незгоди на вилучення трансплантата з організму мертвого донора. Суть її полягає в тому, що вилучення анатомічного матеріалу у|біля,в| трупа можливо тільки за умови прижиттєвої заяви про згоду стати донором у разі своєї смерті, а за відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників
З погляду медичного права необхідно відзначити, що світова практика має різні підходи до рішення питання правомірності вилучення трансплантата з|із| тіла померлої людини. У одних країнах це презумпція згоди|злагода|, в інших – презумпція незгоди. Цікавими видаються|уявляти| дані щодо|відносно| залежності кількості пересадок|пересаджування| від прийнятої в країні юридичної концепції правомірності вилучення органів і тканин для трансплантації (презумпція згоди|злагода| або презумпція незгоди) (за даними New| et| al|., Kings| Fund| Institute|, 1994 р., наведені Л.А.Бокерія, М.М.Каабак, Р.А.Мовсесян з співавт., 1997).
Залежність кількості пересадок|пересаджування| від прийнятої в країні юридичної концепції правомірності вилучення органів і тканин для трансплантації
| Країна | Число пересадок|пересаджування| нирки|брунька| від трупів (на 1 млн. населення, в рік) | Число загиблих в ДТП| (на 1 млн. населення, в рік) | Юридична концепція презумпції згоди|злагода| (ПЗ|) |
| Австрія | 40,2 | ПЗ| | |
| Іспанія | 38,0 | ПЗ| | |
| Португалія | 35,6 | ||
| Бельгія | 34,9 | ПЗ| | |
| США | 30,6 | ||
| Данія | 30,4 | ||
| Франція | 30,3 | ПЗ| | |
| Німеччина|Германія| | 29,3 | ||
| Нова Зеландія | 28,8 | ||
| Швейцарія | 28,8 | ||
| Нідерланди | 28,5 | ||
| Фінляндія | 28,5 | ПЗ| | |
| Англія | 28,2 | ||
| Швеція | 26,9 | ||
| Норвегія | 25,2 | ПЗ| | |
| Австралія | 23,3 | ||
| Канада | 22,6 |
Як видно|показно|, відсутній значний вплив презумпції згоди|злагода| або презумпція незгоди на кількість донорів для трансплантації. В теж час, з погляду реалізації прав людини, з позицій системного медико-правового сприйняття трансплантології, саме презумпція незгоди дозволяє:
- якісніше здійснювати захист прав і законних інтересів громадян при наданні|виявлення| медичної допомоги;
- створить умови для надання виняткового права особі|особистість| або її родичам на визначення долі свого фізичного тіла;
- забезпечить охорону тілесної недоторканності|недоторканість| після смерті людини;
- знизити потенційну можливість|спроможність| криміналізації даної галузі медицини;
- підсилить|посилить| віру людини в гідне відношення|ставлення| до її тіла після смерті.
Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів людини з використанням живих|жвавий| донорів.Донорство живих|жвавий| людей поставило перед суспільством|товариство| велику кількість соціальних, етичних і правових проблем. В даному випадку відбувається|походити| втручання в сферу прав, що охороняються, і свобод відразу двох людей – донора і реципієнта[7]. Це в першу чергу|передусім,насамперед| стосується їх права на життя – основного з|із| людських прав. Міжнародний пакт про цивільні|громадянський| і політичні права 1966 року, будучи|з'являючись,являючись| складовою частиною хартії прав людини (міжнародного білля про права) визначає невід'ємність права на життя і його охорону за допомогою закону. Актуальність і обґрунтованість розгляду трансплантації з|із| донорством живих|жвавий| людей в ракурсі медичного права не викликає|спричиняти| сумнівів. Ключовий|джерельний| чинник|фактор|, що вимагає розуміння як медиками, так і юристами, що вивчають медичне право, – нанесення шкоди донору – людині, яка не має потреби в медичній допомоги.