Лекція 1: Предмет і задачі патофізіології. Методи патофізіологічних досліджень. Вчення про хворобу, етіологію та патогенез.

Патологічна фізіологія - це наука, яка вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку і завершення хвороби. По-суті це наука про життєдіяльність хворого організму.

Хвороба і хворий організм є предметом вивчення багатьох загальнотеоретичних медичних і всіх клінічних дисциплін. Особливість предмету патологічної фізіології полягає в тому, що вона вивчає найбільш загальні закономірності виникнення і розвитку хвороби, у той час як інші науки вивчають особливе, спеціальне кожної хвороби.

При цьому патологічна фізіологія як наука вирішує наступні задачі:

1) Встановлення сутності хвороби (що таке хвороба?).

2) Вивчення причин і умов виникнення хвороби (чому виникає хвороба чи патологічний процес?).

3) Розкриття механізмів розвитку хвороби й окремих її проявів, встановлення закономірностей перебігу хвороби і механізмів видужання (як розвивається хвороба чи патологічний процес?)

4) Формулювання та обґрунтовування принципів і методів виявлення (діагностики) захворювань і патологічних процесів (як виявити хворобу чи патологічний процес?)

5) Визначення загальних принципів профілактики і лікування хвороб (як попередити і лікувати хворобу?)

Зазначені задачі знаходять своє вирішення в рамках чотирьох складових частин патологічної фізіології як науки: нозології, етіології, патогенезу, експериментальної терапії.

Патологічна фізіологія зв‘язана з іншими науками, зокрема:

1) Зв’язок з науками, що вивчають властивості факторів навколишнього середовища, здатних викликати хвороби (фізика, хімія, біологія, мікробіологія, соціологія). Ці науки дають дані, необхідні для вивчення етіології.

2) Зв’язок з науками, що вивчають властивості організму і його життєдіяльність (цитологія, ембріологія, гістологія, нормальна анатомія і фізіологія, біохімія, імунологія, генетика). Ці науки створюють основу для вивчення патогенезу.

3) Зв’язок із загальнотеоретичними науками, які вивчають хвороби (патологічна анатомія, фармакологія). Ці науки разом з патологічною фізіологією створюють цілісну картину хвороби.

4) Зв’язок із клінічними науками. Патологічна фізіологія визначає основні етіологічні і патогенетичні принципи профілактики, діагностики і лікування хвороби.

У вивченні хвороб патофізіологія, як і вся медицина, використовує наступні методи:

1) Клінічний метод – патофізіологія широко використовує дані функціональних, біохімічних, імунологічних та інших досліджень хворої людини.

2) Епідеміологічний метод – використовується для встановлення факторів ризику виникнення тих чи інших захворювань (атеросклерозу, гіпертонічної хвороби і т.ін.).

3) Анатомічний метод є основним методом патологічної анатомії, що разом з патофізіологією вивчає сутність хвороби, використовуючи при цьому як об’єкт труп людини.

4) Експериментальний метод – є основним методом патофізіології.

Особливістю патофізиологічного експерименту є відтворення на лабораторних тваринах експериментальних моделей хвороб з метою встановлення механізмів їх виникнення, розвитку і завершення у людини.

Розрізняють: а) гострий і б) хронічний експерименти.

□ Гострий експеримент (вівісекція) - дозволяє вивчати гострі розлади в організмі, такі як: шок, колапс, краш-синдром, гостру недостатність дихання, кровообігу, нирок та ін.

□ Хронічний експеримент – тривалий процес, який дає можливість вивчати динаміку розвитку хвороби. Його використовують для моделювання хронічних хвороб: атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, виразкової хвороби та ін.

• Основними етапами патофізіологічного експерименту є:

1) Планування експерименту. 2) Моделювання патологічного процесу з використанням різних методів. 3) Одержання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин. 4) Аналіз і синтез отриманих результатів.

□ Планування експерименту передбачає: а) створення робочої гіпотези; б) постановку мети і задач дослідження, в) визначення об’єкта експерименту (вид, вік, стать тварин), г) складання схеми експерименту (характер і частота патогенних впливів, доза, тривалість т.д.); д) визначення об’єму досліджень (кількість дослідів, перелік конкретних методик, які будуть використовуватися).

□ Для моделювання хвороб використовують методи:

- Метод видалення. Так, видаленням печінки моделюють печінкову недостатність, видаленням підшлункової залози - цукровий діабет і т. ін.

- Метод руйнування (ушкодження), яке досягається: а) хірургічними впливами (перерізка нервів, руйнування нервових центрів, ушкодження тканин), б) фізичними факторами (іонізуюча радіація, температура й ін.), в) хімічними агентами (отрути, інгібітори), г) імунними впливами (протитканинні сироватки, антитіла).

- Метод перевантажень. Так, функціональними перевантаженнями вищих центрів ЦНС моделюють неврози і т. ін.

Метод створення дефіциту. Так, створюючи дефіцит кисню в барокамері моделюють гіпоксію і т.ін.

Метод порушення нервової і гормональної регуляції: а) використовують подразнення чи ушкодження нервових структур, б) введення великих кількостей гормонів чи їх аналогів.

Метод створення перешкод: а) перев’язуючи кровоносні судини, моделюють інфаркт міокарда, б) перев‘язуючи загальну жовчну протоку – механічну жовтяницю і т.ін.

Метод екзогенної індукції – вплив на організм специфічних збудників хвороб. Так моделюють інфекційні хвороби, злоякісні пухлини, алергію.

Метод трансплантації (пересадки) застосовують при вивченні злоякісних пухлин, склеротичних ушкоджень судин.

Метод експлантації - вивчення патологічних процесів поза організмом: а) у культурах тканин, б) на ізольованих органах.

Метод поєднання патогенних впливів - передбачає використання різних комбінацій патогенних впливів.

Метод корегуючих впливів, коли моделюють патологічний процес, а потім намагаються усунути ті чи інші його прояви іншими впливами.

□ Для одержання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин використовуються наступні методи:

1) Морфологічні (макроскопічне дослідження, світлова й електронна мікроскопія й ін.). 2) Функціональні (електрокардіографія, енцефалографія, запис спірограм і т.ін.). 3) Біохімічні (визначення концентрації, гормонів, електролітів, продуктів обміну, активності ферментів). 4) Імунологічні (визначення титру антитіл, бласттрансформації лімфоцитів і ін.).

За допомогою зазначених методів одержують інформацію про зміни на молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, органному, системному рівнях і на рівні організму в цілому.

□ Для аналізу отриманих результатів використовуються:

1) Математичні методи (методи статистики і кореляції між різними групами показників). 2) Порівняльні методи аналізу: а) філогенетичний (порівняння патологічних процесів у тварин, які перебувають на різних рівнях еволюційного розвитку); б) онтогенетичний – (порівняння патологічних процесів у тварин на різних етапах їх індивідуального розвитку); в) топографо-анатомічний (порівняння патологічних процесів у різних органах, у різних ділянках того самого органа, у різних клітинах).

Наука і навчальна дисципліна «патофізіологія» включає 3 основних розділи: 1) Загальна нозологія, 2) Вчення про типові патологічні процеси, 3) Вчення про типові форми патології органів і систем.

Основними поняттями загальної нозології є: 1) здоров’я, 2) норма, 3) хвороба, 4) патологічний процес, 5) патологічний стан, 6) патологічні реакції, 7) загальна етіологія, 8) загальний патогенез.

І. За філософським визначенням: здоров’я - це стан гармонії.

За визначенням ВООЗ (1946): здоров’я - це стан повного фізичного, психологічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

За визначенням, яке використовується у практичній діяльності лікаря: здоров’я - це стан норми.

ІІ. За статистичним підходом: норма - це те, що найбільш часто зустрічається в популяції.

За загальнофізіологічним підходом: норма - це біологічний оптимум функціонування і розвитку організму.

ІІІ. Хвороба - головне, ключове поняття нозології і всієї патології. Поняття "хвороба" у медицині використовується в 3-ох значеннях: 1) хвороба як нозологічна одиниця, 2) хвороба як захворювання конкретної людини, і 3) хвороба як філософське узагальнення.

Застосування терміну «хвороба» у першому і другому змісті не викликає значних складностей, тоді як узагальнене філософське поняття хвороби, незважаючи на його фундаментальне значення для медицини, до тепер не одержало однозначного тлумачення і визначення.

Як стверджував К.Маркс, хвороба - це стиснуте у своїй волі життя.

За М.Н.Зайком, хвороба є порушенням нормальної життєдіяльності організму при впливі на нього ушкоджуючих агентів, в результаті чого знижуються його пристосувальні можливості.

Найбільш повне визначення “хвороби” зафіксовано у старому підручнику патофізіології Альперна: хвороба – це складна реакція організму на вплив хвороботворного агента, якісно новий процес життєдіяльності, що виникає внаслідок розладу взаємодії організму із навколишнім середовищем і характеризується: а) обмеженням чи порушенням регуляції функцій, б) пристосування, в) зменшенням працездатності і корисної тудової діяльності.

Існує велика кілька принципів класифікації хвороб, з якими Ви будете знайомитися на практичних заняттях:

ІV. Патологічний процес - це послідовність закономірно виникаючих в організмі реакцій у відповідь на ушкоджуючий вплив патогенного фактора. Патологічний процес поєднує у собі: а) процеси руйнування (ушкодження) і б) захисні компенсаторні реакції, які виникають під дією патогенного фактора на різних рівнях організації організму.

Патологічний процес і хвороба не тотожні поняття, оскільки:

Патологічний процес розвивається на різних рівнях організації організму: а) молекулярному, б) клітинному, в) тканинному, г) органному, д) системному. Хвороба ж - це стан всього організму. Якщо патологічний процес досягає рівня організму в цілому, тобто порушує його життєдіяльність, то він перетворюється в хворобу. Тому патологічний процес – це ще не обов’язково хвороба, однак не може бути хвороби без патологічного процесу.

Розрізняють типові патологічні процеси - це процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від причини, локалізації, видових і індивідуальних особливостей організму: а) запалення, б) гарячка, в) пухлинний процес, г) місцеві розлади кровообігу, д) гіпоксія, е) голодування.

V. Патологічний стан - це сукупність патологічних змін в організмі, які виникають внаслідок розвитку патологічного процесу. У вузькому розумінні слова - це стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму (стан після ампутації кінцівок, рубець, втрата зубів і ін.).

Патологічний процес і патологічний стан пов’язані між собою.

Можливі наступні варіанти взаємозв‘язку цих двох категорій:

1) Патологічний процес без патологічного стану. На початкових етапах дії патогенного фактора патологічний процес може розвиватися, але завдяки захисним компенсаторним реакціям відхилень від норми ще немає.

2) Патологічний процес проявляється патологічними станами. Це найпоширеніший варіант зв’язку.

3) Патологічний стан без патологічного процесу. Патологічний процес уже завершився, а патологічний стан залишається надовго.

VI. Патологічна реакція - це неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму на дію звичайних чи надмірних подразників. Патологічна реакція є проявом руйнівної, власне патологічної сторони патологічного процесу. Приклади: алергія, патологічні рефлекси, неадекватні психоемоційні, вегетативні і поведінкові реакції.