Сучасні концепції менеджменту
Концепція (від лат. conceptio - сприйняття) - система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії.
Для сучасного етапу розвитку теорії та практики менеджменту визначальним є концептуальний підхід на основі взаємного погодження принципів та інструментів управління. Сучасні концепції менеджменту можна звести до трьох видів (підходів): процесний, системний, ситуаційний.
Процесний підхід був значною добою у розвитку управлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджене прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розглядалися як незалежні одна від одної. На противагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов'язані.
Управління можна розглядати як процес, що складається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управління - це загальна сума всіх функцій управління.
На думку Анрі Файоля, якому приписують розробку цієї концепції, процес управління складається з шести основних функцій: передбачення (встановлення мети), планування,
організація, розпорядження, координація і контроль.
В інших наукових працях з теорії управління пропонується дещо інший набір функцій: планування, організація, розпорядництво (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, добір персоналу, представництво, ведення переговорів (укладення угод).
Майже в кожній публікації з проблем управління міститься авторський перелік функцій, який хоча б чимось відрізняється від запропонованих іншими.
Системний підхід грунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років - і в теорії управління.
Системний підхід до управління - це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення та підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого в складному, декомпозиції проблеми на складові частини.
В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають у ході його здійснення, лежить поняття системи.
Система - це певна цілісність, яка складається з взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.
Автомобілі, комп'ютери, телевізори - все це приклади систем. Отже, система складається з багатьох частин, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має якості, яких немає в її складових частинах. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч однієї з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.
Є два основних типи систем: закриті і відкриті.
Закрита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему. Прикладом такої системи може бути годинник, який працює незалежно від зовнішнього середовища доти, поки в ньому заведена пружина або є інше джерело енергії.
Для відкритої системи характерна взаємодія з навколишнім середовищем через проникні «кордони» системи (входи і виходи). Через входи навколишнє середовище впливає на систему, а через виходи система впливає на навколишнє середовище.
Великі складні системи складаються з частин, які можна розглядати, в свою чергу, як системи. Ці частини називаються підсистемами. Поняття підсистем має надзвичайно велике значення для управління, оскільки дає змогу створювати всередині системи необхідні структурні підрозділи для потреб управління: відділи, сектори, дільниці та ін.
При цьому підсистеми, в свою чергу, можуть складатися з менших підсистем (частин, елементів). Оскільки вони є взаємозалежними, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому.
Розуміння того, що організації являють собою складні відкриті системи, допомагає з'ясувати, чому кожна з шкіл управління виявилася придатною для застосування лише в обмежених умовах. Прихильники кожної школи намагалися зосередити свою увагу на певній підсистемі організації (соціальній, технічній або іншій). Жодна школа до системного підходу серйозно не задумувштася над впливом зовнішнього середовища на організацію, хоча це дуже важливий компонент роботи організації. Нині поширена думка, що зовнішні сили можуть бути визначальними для організації, для її ефективності, для вибору тих чи інших засобів з арсеналу управління, які дадуть бажаний результат.
Ситуаційний підхід. Особливістю ситуаційного підходу є те, що його прихильники вбачали пряме застосування науки управління в тому, щоб навчати менеджерів «ситуаційному мисленню», тобто вмінню правильно оцінювати управлінсько-виробничі ситуації та знаходити виходи з них.
Під ситуацією розуміють конкретний набір обставин, які впливають на організацію в цей час.
Практичне застосування ситуаційного підходу ґрунтується на тому, що менеджер повинен:
· володіти ефективними засобами професійного управління, тобто розуміти суть процесу управління, індивідуальної та групової поведінки людей, знати методи планування, контролю та методи прийняття рішень;
· правильно розуміти й інтерпретувати ситуацію, тобто визначати найбільш важливі фактори і використовувати найбільш чутливі елементи, вплив на які дасть найбільший ефект;
· пов'язувати конкретні прийоми з конкретними ситуаціями, забезпечуючи досягнення мети організації в цих обставинах найбільш ефективно.
Таким чином, розглянуті концепції менеджменту свідчать про те, що на сучасному етапі в теорії менеджменту відібране те раціональне, що було досягнуто на її попередніх фазах розвитку. Тому можна говорити, що сучасна теорія менеджменту включає як елементи тейлоризму, так і елементи «руху за гуманні відносини» та адміністративно-бюрократичного підходу.
Тема 2. ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ
Заняття 1. Загальне поняття функцій менеджменту. Функція менеджменту встановлення мети. Функція менеджменту планування. Функція менеджменту рішення (лекційний курс).
Заняття 2. Функція менеджменту реалізації (організації виконання) рішень. Функція менеджменту оперативного впливу на об'єкт управління (координування). Функція менеджменту мотивації працівників. Функція менеджменту контролю виконання рішень і діяльності працівників (лекційний курс).
Тема 3. МЕНЕДЖМЕНТ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ
Організаційні структури управління службою ветеринарної медицини. Організація менеджменту. Вимоги до менеджера ветеринарної медицини. Управління економічним потенціалом (лекційний курс).
Тема 4. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕТЕРИНАРНИХ ЗАХОДІВ
Мета планування. Принципи планування. Види планів. Системи планування. Організація ветеринарних заходів (лекційний курс).
Тема 5. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Суть, завдання та основне призначення бізнес-плану. Концепція, функція та мета бізнес-плану. Формування бізнес-плану. Технологія складання бізнес-плану (лекційний курс).
Тема 6 ПРОГНОЗУВАННЯ ЕПІЗООТИЧНОГО СТАНУ
Головні принципи розробки короткострокових прогнозів. Наукове передбачення. Короткострокове прогнозування. Прогнозування на основі теорії епізоотичного процесу. Аналітичне і синтетичне передбачення.
Розробка критеріїв наукового передбачення зміни епізоотичного стану з високим ступенем вірогідності прогнозів - одне з важливих завдань епізоотології. Лише прогнозування дозволяє визначити обґрунтованість і своєчасність проведення профілактичних заходів.
У відповідності з основними положеннями прогностики передбачення визначається як процес дослідження, результатом якого є передбачення необхідності або вірогідності прояву в майбутньому будь-якої події, явища тощо.
Наукове передбачення складається з обґрунтування, на якому базується передбачення події в майбутньому, і власне прогнозу. В залежності від характеру підґрунтя, на якому базується прогноз, всі передбачення поділяються на такі типи:
1) на основі простого повторювання явищ;
2) за аналогією і модельні передбачення;
3) на основі власного закону об'єкта;
4) на основі теорії.
Вирішуючи завдання прогнозування епізоотичних явищ, слід чітко визначити підґрунтя, на яких можна будувати прогнози, і дати оцінку прогнозів, які побудовані на різних підґрунтях.
Передбачення на підґрунті простого повторювання явищ є недосконалим і ненадійним. Воно ґрунтується на встановленні зв'язків між явищами, які спостерігаються, і відокремленні фактичних даних, які встановлені чисто емпіричним шляхом.
Передбачення на основі простого повторювання явищ виходить із встановлення тенденцій процесу, який розвивається, і є необхідною передумовою виявлення законів процесу. Такий тип передбачення застосовують, зазвичай, на перших етапах дослідження об'єктів. коли їх закони ще не відомі і немає відповідної теорії.
Закономірності прояву епізоотичного процесу (сезонність, періодичне повторення, територіальна приуроченість) є простим проявом повторюваності явищ. Це не природно-біологічні закони, а результат їх дії. Відповідно, передбачення, яке побудоване на такому підґрунті, є досить відносним і недосконалим.
Закономірності прояву епізоотичного процесу можуть бути встановлені при описанні епізоотичної ситуації трьома групами показників: інтенсивністю, яка характеризує питому вагу хворих у стаді; екстенсивністю, яка визначає ступінь розповсюдження епізоотичних осередків; тривалістю, яка характеризує зміни ситуації в часі.
Вивчаючи розповсюдження хвороби серед сільськогосподарських тварин, є можливим встановити такі тенденції і закономірності, як зменшення захворюваності на фоні підвищення рівня профілактичних заходів, приуроченість захворювання до певних природно-господарських зон, сезонність і періодична повторюваність хвороб, переважне розповсюдження хвороб серед певного виду і вікової групи, структура спалахів тощо. Облік і аналіз таких закономірностей дозволяє розробити короткострокові прогнози епізоотичного стану, на основі яких можна забезпечити оптимальний рівень профілактичних заходів як територіально, так і в часі.
Досить корисним у цьому плані є модельне передбачення. Оскільки реальна епізоотична ситуація характеризується певними тенденціями і закономірностями, то є можливість моделювати її математичними методами. Змінюючи в таких математичних моделях епізоотичного процесу одні змінні (наприклад, показники рівня вакцинації), можна визначити, як будуть змінюватися інші (наприклад, захворюваність). Оскільки відтворення епізоотій з метою вивчення їх у природних умовах виключене, то імітація їх математичними моделями представляє великий інтерес як з наукової, так і з практичної точки зору.
Проте слід розрізняти моделі прояву епізоотичного процесу від моделей, які ілюструють його суть. Моделюючи розповсюдження інфекційних хвороб, ми імітуємо лише з'явлення епізоотичного процесу. Змінюючи в такій моделі різні перемінні, вдається визначити лише оптимальний рівень профілактичних заходів, а не можливість впливати на суттєві сторони епізоотичного процесу, від яких залежить його викорінення. Описання епізоотії або моделювання таких явищ залишається лише відображенням простого повторення подій, а тому є малопридатним і недосконалим апаратом для прогнозування. Це завдання слід вирішувати на основі законів і теорії епізоотичного процесу.
Передбачення - функція законів і теорій науки. Закони для того відкриваються і формулюються в науці, щоб передбачити майбутнє. Безпосереднє здійснення передбачення являє собою, перш за все, логічне виведення законів, теорій. Такий підхід вимагає чіткого визначення епізоотичного процесу, диференціації від епізоотій і інших форм прояву. Лише облік законів процесу, що прогнозується, забезпечить високу вірогідність прогнозів. Такі закони повинні бути складовими теорії, яку визначають як складну систему наукових законів і понять.
Головна цінність і підтвердження теорії - в її інформативності. Якщо теорія може використовуватися для прогнозування, і зроблені на її основі передбачення підтверджуються на практиці, то така теорія об'єктивно відображає суть процесу, який вивчається.
Короткострокове прогнозування епізоотичної ситуації конкретної інфекційної хвороби проводиться для цілеспрямованого посилення профілактики її спалахів.
Короткострокові прогнози розробляють ветеринарні лікарі-епізоотологи обласних відділів. Прогноз визначають на основі аналізу епізоотичної ситуації хвороби в області за 10-15 років. Як критерії прогнозування застосовують закономірності, тенденції і особливості прояву епізоотичного процесу хвороби, які властиві відповідним природно-господарським умовам. Такими закономірностями, тенденціями і особливостями прояву епізоотичного процесу можуть бути:
- динаміка зміни кількості спалахів;
- приуроченість хвороби до певної території; структура спалахів інфекції та її відповідність із відсотковим співвідношенням тварин різних видів;
- відношення спалахів серед с.-г. тварин різного віку; особливості сезонності спалахів хвороб серед с.-г. тварин різних видів; вогнищевість хвороби серед с.-г. тварин різних видів; співвідношення спалахів серед с.-г. тварин приватного і громадського сектору; співвідношення спалахів серед щеплених і не щеплених тварин.
Показники прояву епізоотичного процесу за вказаними критеріями дозволяють своєчасно і цілеспрямовано посилювати проведення профілактичних заходів у певних природних і господарських зонах серед певних видів і вікових груп тварин і визначати оптимальні строки проведення загальної і специфічної профілактики.
Як вже зазначалося, за кожен рік із останніх 10-15 визначають кількість спалахів хвороби і для порівняння виводять динамічний ряд. На основі тенденції зміни загальної кількості спалахів з урахуванням рівня вакцинації прогнозують вірогідну кількість спалахів і ступінь зміни рівня вакцинації.
| Рік | Кількість спалахів | Абсолютний приріст |
| 1 8 | ||
| 1 8 | ||
| 1 6 | ||
| І 7 | ||
| 1 6 | -1 | |
| 1 5 | -1 | |
| 1 4 | -1 | |
| 1 6 | ||
| 1 4 | -2 | |
| -1 (-2) |
З наведеного прикладу видно, що у 2003 році слід очікувати 2-4 спалахи хвороби. Абсолютний приріст визначається шляхом віднімання кількості спалахів у кожному наступному році від кількості спалахів у минулому. Так, у 2001 році було 6 спалахів, а в наступому 2002 році - 4 спалахи. Абсолютний приріст у 2002 році склав 4 - 6 = -2, тобто кількість спалахів зменшилася на 2.
Наведені дані дозволяють судити про ступінь мінливості або стабілізації ситуації, відповідно оцінити ті чинники, які цьому сприяють.
Проте стан у більшості випадків є неоднозначним у різних природних і господарських умовах навіть однієї області чи району. Це визначається показниками приуроченості хвороби до певних природних чи господарських умов. З цією метою за період, який аналізується, визначають кількість спалахів у кожному адміністративному районі і зводять їх у таблицю.
| Район | Кількість спалахів |
| А | |
| Б | |
| В | |
| Г | |
| д | |
| Е | |
| Ж | |
| І | |
| К |
Середню кількість спалахів в одному районі за період, що аналізується, визначають шляхом ділення загальної кількості спалахів на кількість районів: 56 : 10 = 5,6.
Райони, де кількість спалахів перевищила середнє районне значення, відносять до зони приуроченості інфекції, і в них посилюють профілактичні заходи. У нашому прикладі такими є райони А, Б, В і Ж.
Проте посилювати заходи слід не серед усіх видів сільськогосподарських тварин, а переважно тих, випадки захворювання яких суттєво впливають на формування епізоотичного стану. Наприклад, на основі певних даних можна передбачити, що в наступному році спалахи слід більшою мірою очікувати в зоні приуроченості хвороби серед великої рогатої худоби, і меншою мірою - серед дрібної рогатої худоби. Важливе прогнозоване значення мають і вікові категорії с.-г. тварин. Аналізуючи частоту спалахів хвороби в різних вікових групах, можна зробити висновок, що профілактичні заходи, наприклад, слід проводити не просто серед великої рогатої худоби, а серед молодняку до 2-х років.
Дуже важливо прогнозувати термін проведення щеплення. Для цього визначають особливості сезонності спалахів хвороби серед тварин різних видів. Якщо за 6 міс. (з травня по жовтень) кількість спалахів серед с.-г. тварин певного виду не перевищила 65% від загальної кількості спалахів, то профілактичні заходи слід посилювати як весною перед вигоном на пасовище, так і восени після постановки на стійлове утримання. Якщо ж кількість спалахів у вказані строки перевищує 65 %, то профілактичні заходи слід посилювати здебільшого весною, перед вигоном на пасовище. Так визначаються строки необхідного посилення загальної і специфічної профілактики серед с.-г. тварин всіх видів.
Різні показники вогнищевості можуть попередньо зорієнтувати, серед яких епізоотологічних категорій (щеплених або не щеплених) спостерігаються спалахи хвороби. Якщо середня кількість захворілих на одне епізоотичне вогнище менше трьох, можна передбачити, що хворіють тварини серед щеплених: 118 : 42 = 2,8. Проте, якщо їх кількість перевищує 3, слід уважно розібратися з якісними показниками щеплення. Наприклад, за 8 спалахів захворіло 56 овець, на один спалах припадає 56 : 8 = 7. Цей показник вказує, що мало місце захворювання серед тварин з великою кількістю не щеплених.