Бужування стравоходу (профілактичне).

Показання: Рубцеве звуження стравоходу.

Необхідні інструменти та матеріали: еластичні, матерчаті, просочені спеціальним лаком, або хлорвінілові бужі, розчин

Мета операції: Попередження звуження просвіту стравоходу та розширення вже звуженого стравоходу.

Премедикація: Sol. Оmоропі 2% 1,0, Sol.Sibаzопі 0,5% 1,0, , Sol. Аtгоріnі 0,1% 1,0,

Анестезія: аплікаційна Sol. Lidосаіnі 10% 2,0.

Раннє, або профілактичне бужування стравоходу було детально розроблено Н. Sаlzег у 1920 році, хоча і до нього цей метод використовували С.В. Иогансен (1900) і Р.И. Венгловский (1915). Профілактичне бужування широко застосовувалось в практиці лікування опіків стравоходу (Данилов И.В. и др., 1936; Генкин А,В,, 1939; Терновский С.Д. и др. 1963; )

Зміст раннього бужування в тому, щоб розширити просвіт стравоходу в період розвитку ранніх рубцевих змін, що сприяє профілактиці стенозуючих рубців.

Більшість спеціалістів вважає, що бужування слід розпочинати в терміни від 7 до 15 днів з моменту травми стравоходу (Биезинь А.П., 1960; Ванцян Э.Н.. Тошаков Р.А., 1971). При легких ступенях опіку бужування розпочинають дещо раніше (на 5 - 6 день), а при дуже важких - на 15 день.

Дані про ефективність профілактичного бужування стравоходу досить суперечливі. Воно є далеко не таким уже безпечним і не завжди ефективним методом (Новик Е.Н., 1950: Страдыня П.И. и соавт .1959). Летальність при

ранньому бужуванні становить 8 - 10 % (Сунайгле З.Н., 1959;). Це обумовлено насамперед великою частотою перфорацій і кровотеч в результаті пошкодження запаленої стінки стравоходу. Тому профілактичне бужування стравоходу вимагає від хірурга особливої ретельності і обережності виконання.

Проводиться бужування еластичними, матерчатимидцо просочені спеціальним лаком, або хлорвініловими бужами.

До бужування слід зорієнтуватися відносно прохідності стравоходу за допомогою контрастної рентгеноскопії і езофагоскопії. Остання дає можливість ввести буж під контролем зору. Безпосередньо перед бужуванням хворому корисно зробити ковток масла. При схильності до спазмів хворому слід ввести атропін, а для обезболення хворому можна дати випити чайну ложку 0,5% розчину анестезіну. Щоб буж був м’який, його опускають в гарячу воду.

В момент введення бужа хворий повинен сидіти спокійно з дешо схиленою вперед головою, дитина міцно фіксується на руках у помічника. Язик відтискують шпателем допереду і донизу, кінець бужа дещо згинають і по вказівному пальцю лівої руки вводять в глотку, при цьому просять хворого ковтати. Для попередження перекупування бужа дітьми його пропускають через металічну або дерев’яну катушку (від швейних ниток), вставлену між зубами. Потрібно відволікати увагу дитини. Під підборіддя необхідно поставити лоток для стоку слини.

Буж слід вводити без всякого насилля і великою обережністю. Слід пам’ятати, що дуже легко зробити прободіння потоншеної над звуженням стінки стравоходу.

Спочатку хворі важко переносять перебування бужа в стравоході, тому вводять його на 5 - 10 хвилин, а далі на півгодини і більше., щоденно або через день. В свіжих випадках, незабаром після опіку, краше починати з товстих бужів з №26 - 28 у дорослих і №22 - 24 у дітей. Якщо звуження уже рубцеве, підбирають буж відповідного розміру. Не слід намагатися проводити розширення стравоходу форсовано, швидко збільшуючи розмір бужів

Курс бужування в свіжих випадках продовжується звичайно 1.5 - 2 місяці. Якщо за цей час досягнуто вільного проходження усякої добре пережованої страви, хворий може бути виписаний із стаціонару, але ще протягом декількох місяців періодично слід проводити рентгеноскопію і

вводити буж для контролю. При погіршенні курс бужування повторюють. Якщо достатня прохідність стравоходу зберігається

Література:

1. Болезни уха горла и носа. Атлас. // Под редакцией профессора В.Т. Пальчуна.-Москва.-Медицина.-1991 г. с. 16- 17.

2. Оториноларингологія // За ред. Д.І. Заболотного, Ю.В. Мітіна,

В.Д. Драгомирецького. -К. Здоров’я. - 1999. -368 с.

3. Оториноларингология // Под ред. И.Б. Солдатова и В.Р. Гофмана.

- С-Петербург. - Воєн.-мед. академия. -2001. -С. 140-150.

4. Заріцький Л.А. // Хвороби вуха, носа, горла. Київ,- Вища школа,- 1974,- С. 161 - 162.

5. В.Ф. Ундриц, К.Л. Хилов, Н.Н. Лозанов, В.К. Супрунов // Болезни уха, носа и горла,- Руководство для врачей. - «Медицина» Ленинградское отделение, - 1969. с 550 — 556.

6. Отоларингологія і хірургія голови і шиї. За ред. проф. К.Дж. Лі (США) Пер. з англ. - К. - “Здоров’я”. - 1996. Т. 2, - с. 43 - 48.

7. Ратне Г.Л., Белоконев В.И. // Ожоги пищевода и их последствия. - Москва, - «Медицина» 1982, - 159 с.

8. Шустер М.А., Калина В.О. - Чумаков Ф.И. Неотложная помощь в отолариноглогии. -М. “Медицина”. - 1989. -С. 249 - 261.

9. И.Б.Солдатов “Руководство по оториноларингологии”. М- Медицина. - 1997,- С. 348-355.

10. Оториноларингология // Под ред. И.Б. Солдатова и В.Р. Гофмана.

- С-Петербург. - Воен.-мед. академия. - 2001. - С. 140-150.

Склав доц. Лакіза С.О

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ.П.Л.ШУПИКА

КАФЕДРА ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЇ.