Засоби периферичної дії, які блокують чутливі нервові закінчення кашльових рефлексогенних зон (лібексин).

Стимулятори дихання.

Частота і глибина дихання регулюється дихальним центром. Збудження дихального центру через рухові нерви передається на дихальні м'язи, внаслідок чого змінюється вентиляція і газообмін у легенях.

У регуляції дихання активну участь бере автономна нервова система. При підвищенні тонусу симпатичної частини автономної нервової системи збільшується частота дихання, розширюються бронхи і зменшується секреція бронхіальних залоз. Підвищення тонусу парасимпатичної частини автономної нервової системи викликає уповільнення дихання, звуження бронхів і збільшення секреції бронхіальних залоз. Гостра недостатність дихання є однією з найбільш небезпечних ситуацій, що виникають при отруєнні вуглецю оксидом, при асфіксії новонароджених, утепленні тощо.

У випадках пригнічення дихання легкої і середньої тяжкості призначають стимулятори дихання (аналептики

Збудження центру дихання під впливом аналептичних засобів зумовлює збільшення легеневої вентиляції та газообміну, підвищення вмісту кисню і зменшення вуглекислоти в крові, збільшує надходження кисню до тканин і виведення продуктів метаболізму, стимулює окисні процеси і відновлення кислотно-основної рівноваги організму. Одночасно збуджується судиноруховий центр, що викликає підвищення периферичного опору й артеріального тиску, поліпшення гемодинаміки. Деякі аналептичні засоби (кофеїн, камфора) мають також пряму стимулюючу дію на серце.

Зазначені ефекти виявляються головним чином в умовах пригнічення дихання і функції серця.

Призначаючи стимулятори дихання, слід враховувати, що різниця між дозами, які збуджують дихання, і такими, що викликають судоми, відносно невелика.

Аналептичні засоби є антагоністами засобів для наркозу, снодійних, алкоголю, наркотичних анальгетикш і мають виразні «пробуджувальні» властивості: зменшення глибини і тривалості наркозу, відновлення рефлексів. Такий ефект достатньо виразний лише в разі застосування високих доз аналептиків, що значно перевищують терапевтичні і навіть мінімальні судомні дози. Тому у випадках отруєння токсинами, що пригнічують центральну нервову систему, аналептики вводять у дозах, достатніх для відновлення дихання, кровообігу і деяких рефлексів. Антагонізм між ними є двосторонній - вплив аналептиків можна зняти засобами для наркозу і снодійними.

Маючи спільні фармакологічні властивості, стимулятори дихання відрізняються один від одного за деякими параметрами фармакодинаміки і фармакокінетики. Вибір препарату залежить від причини пригнічення дихального центру і характеру порушень дихання.

Бемегрид належить до похідних піперидину. Застосовується головним чином у випадках отруєння барбітуратами. Фармакодинаміку бемегриду, кордіаміну, камфори, сульфокамфокаїну — див. у розділі «Аналептики», с 186; кофеїну — «Психомоторні стимулятори», с 181. Етимізол (біс-(метиламід)-І-етиламідазол-4,5-дикарбонової кислоти) належить до групи антифеїнів — похідних діаміду імідазолкарбонової кислоти.

Фармакокінетика. Добре абсорбується в кишках і швидко проникає до тканин мозку. Метаболізується в печінці; екскретується переважно нирками. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії етимізолу пов'язують з пригніченням фосфодіестерази і накопиченням у тканинах цАМФ. Переважна дія етимізолу пов'язана з прямою стимуляцією дихального центру, що зумовлює прискорення і поглиблення дихання. Етимізол займає особливе місце серед стимуляторів дихання, оскільки, збуджуючи центри довгастого мозку і підкіркових утворень, одночасно пригнічує кору великого мозку. Препарат не виснажує неврони дихального центру і не викликає пробуджу вального впливу при отруєнні наркотичними анальгетиками і снодійними засобами. Отже, етимізол поєднує в собі властивості аналептика і транквілізатора, тому його використовують як стимулятор дихання

переважно у випадках отруєння морфіном та іншими наркотичними анальгетиками, а також у психіатрії як заспокійливий засіб.

Етимізол має також ноотропоподібні властивості, поліпшує пам'ять, підвищує розумову працездатність. Стимулює продукцію кортикотропіну, зумовлюючи збільшення вмісту глюкокортикоїдів у крові, що викликає протизапальний і протиалергічний ефекти. Має імуномодулюїбчу і бронхорозширювальну здатність. Може стимулювати синтез легеневого сурфак-танту, який сприяє розправленню альвеол. Етимізол помірно підвищує тонус міокарда, посмугованих м'язів, розширює вінцеві судини, гальмує агрегацію тромбоцитів.

Показання: отруєння наркотичними анальгетиками, пригнічення дихання легкого і середнього ступеня під час і після наркозу, при різних станах, що супроводжуються зменшенням легеневої вентиляції, під час і після асфіксії у новонародженних, іноді при астенічних станах.

Побічна дія: диспепсичні явища, порушення сну, неспокій, запаморочення.

Протипоказання: психічне і рухове збудження.

Камфора є біциклічним кетоном терпенового ряду. В медицині використовують напівсинтетичну камфору, яку отримують з ялицевої олії.

Сульфокамфокаїн — комплексна сполука сульфокамфорної кислоти і новокаїну (див. «Аналептики», с 186).

Карбоген — це суміш вуглецю діок-сиду (5 — 7 %) з киснем (95 — 93 %), яку використовують для інгаляцій. Вуглецю діоксид є фізіологічним регулятором дихання. Він чинить прямий і рефлекторний вплив на дихальний центр (переважає пряма дія). Вдихання газової суміші з 3 % С02 підвищує вентиляцію легень у 2 рази, а з 7,5 % у 5 —10 разів. Максимальний ефект розвивається через 5 — 6 хв. Вдихання великих концентрацій (понад 10 %) викликає значний ацидоз, задишку, судоми і параліч дихання.

Одночасно вуглецю діоксид збуджує судиноруховий центр, у зв'язку з чим звужуються периферичні судини і підвищується артеріальний тиск, але розширюються судини мозку. При підвищенні концентрації С02 у вдихуваному повітрі до 5% мозковий кровообіг зростає на 50 %, а при 7,5 % — удвічі. Розширення судин мозку пов'язане з прямим впливом С02 на гладкі м'язи їх стінки.

Показання: отруєння засобами для наркозу, вуглецю оксидом, сірководнем, асфіксія новонароджених, різні захворювання з недостатністю дихання, профілактика ателектазу легень, після наркозу тощо.

Обов'язковою умовою призначення карбогену є відсутність вираженої гіперкап-нії, оскільки збільшення концентрації С02 може супроводжуватись не збудженням, а пригніченням дихального центру. Якщо через 5 —8 хв від початку інгаляції С02 дихання не поліпшується, інгаляцію потрібно припинити.

Лобелін і цититон є н-холіноміметиками.

Протикашльові засоби.

Протикашльові засоби знижують збудливість кашльового центру і пригнічують кашель. ,

Процес очищення дихальних шляхів відбувається внаслідок рефлекторного підвищення секреції бронхіальних залоз, активності миготливого епітелію і перистальтичних рухів бронхіол. Подразнення кашльових рефлексогенних зон, особливо в ділянці біфуркації трахеї і нижче гортані, викликає кашель.

Кашель — це рефлекторний акт, що координується кашльовим центром, який міститься у довгастому мозку поруч з дихальним. Кашель є захисною реакцією, що сприяє усуненню подразника з дихальних шляхів. У випадках їх заповнення секрет стає в'язким за рахунок збільшення концентрації білків, глікозаміногліканів, лейкоцитів і відділяється важко. Кашель набуває тривалого характеру і виснажує хворого. Напад кашлю викликає підвищення тонусу бронхіальних м'язів, розтягнення легень, зниження легеневої вентиляції, порушення функції серця і кровообігу в малому та великому колах. Застосовуючи протикашльові засоби, повністю пригнічувати кашель не слід, оскільки це погіршує самоочищення бронхів і затримує процес одужання.

Проти кашлю застосовують лікарські засоби, що пригнічують кашель (протикашльові), і засоби, які полегшують виділення харкотиння (відхаркувальні).

Класифікація.

Протикашльові засоби поділяють на дві групи:

1. Засоби центральної дії, що пригнічують кашльовий центр:

а) наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид);

б) ненаркотичні протикашльові засоби (глауцин, окселадин).

Засоби периферичної дії, які блокують чутливі нервові закінчення кашльових рефлексогенних зон (лібексин).

До препаратів центральної дії належать наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид) та ненаркотичні протикашльові засоби (глауцину гідрохлорид, окселадин, бутамірату цитрат), І які застосовують у тих випадках, коли кашель не має продуктивного характеру. Головним показанням для їх застосування є І тривалий сухий кашель при хронічних запальних процесах дихальних шляхів.

У випадках тривалого застосування кодеїну фосфату разом з ослабленням кашлю зменшується легенева вентиляція внаслідок пригнічення дихального центру і І виникає можливість пристрасті. Кодеїну І фосфат протипоказаний дітям до б місяців, І У зв'язку з можливістю розвитку пристрасті його призначають з обмеженнями, як і інші наркотичні анальгетики. Кодеїну фосфат входить до складу комбінованих таблеток, що застосовують проти кашлю «Код-терпін», «Таблетки від кашлю» та ін.

Глауцину гідрохлорид є алкалоїдом мачку жовтого родини макових. На відміну від опіатів, діє на кашльовий центр вибірково, не пригнічуючи дихання і не затримуючи виділення харкотиння. Не викликає обстипації і лікарської залежності, дітям не протипоказаний. Препарат має адреноблокуючі властивості, тому в разі зниженого артеріального тиску не рекомендується.

Окселадин (пакселадин, тусупрекс) вибірково пригнічує кашльовий центр. Не викликає сонливості, не пригнічує дихання, не впливає на моторику кишок.

Побічна дія: нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці.

Бутамірату цитрат (інтусин, стоптусин, синекод) крім протикашльової має бронхорозширювальну, відхаркувальну, протизапальну дію.

Лібексин — це синтетичний препарат переважно периферичної дії з місцево-анестезуючими і спазмолітичними властивостями. За протикашльовим ефектом не поступається кодеїну гідрохлориду, проте не пригнічує дихання і не викликає залежності.

Показання: гостра респіраторна вірусна інфекція, бронхіт, бронхіальна астма та ін.

Засоби, які пригнічують кашель, комбінують з відхаркувальними.

Відхаркувальні засоби.

Класифікація.Відхаркувальні засоби за механізмом дії поділять на такі групи:

1. Бронхосекреторні або секретомоторні засоби (регідранти), які сприяють видаленню рідкого харкотиння (трава термопсису, коріння алтеї, калію йодид, натрію гідрогенкарбонат та ін.):

а) засоби рефлекторної дії;

б) засоби резорбтивної дії.