Спадкові захворювання легень

Спадкові захворювання легень або спадкові захворювання, за яких уражуються легені, виявляються у 0,6-9 % хворих на хронічні бронхолегеневі захворювання.

Ідіопатичний гемосидероз легень- рідкісне захворювання, що передається за домі­нантним типом. Найімовірніший патогенез гемосидерозу наступний: успадковується аномалія розвитку артеріоло-венозних анастомозів легень і патологічна структура мукополісахаридів, що мають здатність зв'язувати залізо. У хворих анастомози постійно розкриті і легені перебувають в стані підвищеного кровонаповнення, що призводить до виходу еритроцитів в тканину легені і поступову сенсибілізацію організму до них і продуктів їх розпаду. При накопиченні певного рівня антитіл під впливом провокуючого чинника (ГРЗ) у шоковому органі - легенях відбуваються гіперергічні повторні реакції "антиген - антитіло", що супроводжуються порушенням мікроциркуляції, стазом, набряком, розривом дрібних судин, гемолізом еритроцитів. В альвеолах і синусах лімфатичних вузлів з гемоглобіну утворюється гемосидерин, який фагоцитується макрофагами (гемосидерофаги). їх можна виявити у мокротинні. Внаслідок крововиливів, відкладення солей заліза, спалахів запалення наростає пневмосклероз, що зумовлює легеневу гіпертензію, прогресує анемія. Характерно, що гемосидерин при цьому захворюванні фіксується тільки у тканині легень та регіонарних лімфатичних вузлах. _і

Перші напади хвороби (звичайно в ранньому, дошкільному віці) перебігають гостро, з га­рячкою, катаральними явищами, болем у животі, жовтяницею (переважає непрямий білірубін). Під час подальших кризів (криз триває 2-3 дні) формується типова картина хвороби: різка слабкість, запаморочення, біль за грудниною, іктеричність шкіри і склер, «іржаве мокротиння» або кровохаркання (від прожилків до 50-60 мл крові на добу), тахікардія, задишка. У між-кризовому періоді дитина бліда, відмічається дихальна недостатність (рестриктивного типу) за рахунок прогресування пневмосклерозу, збільшення печінки, селезінки. Рентгенологічне дослідження в легенях виявляє множинні хмароподібні дрібні (1-2 см) осередкові тіні, що зли­ваються в більші, неправильної форми, спостерігається посилення інтерстиціального малюнка у формі метелика. Виразність пневмосклерозу та емфіземи легень залежить від тривалості, тяжкості захворювання, частоти загострень.

Лабораторні дослідження виявляють мікроцитарну залізодефіцитну та гемолітичну анемію, підвищення рівня некон'югованого білірубіну; у мокротинні, аспіратах трахеї і шлунковому соку знаходять макрофаги, навантажені гемосидерином. Паліативне лікування полягає в призначенні кортикостероїдних препаратів (2-3 мг на 1кг маси тіла на добу), у разі неефективності - додатково використовують імунодепресанти (азатіоприн). Для видалення заліза з легень застосовують протягом тижня десферал в/в краплинно не більше за 15 мг на 1 кг маси тіла за годину (добова доза не більше за 50-60 мг/кг).

Первинна легенева гіпертензіяуспадковується за автосомно-домінантним типом. Вважається, що в основі розвитку первинної легеневої гіпертензії лежать нейрогуморальні впливи з ангіоспазмом і подальшими морфологічними змінами в судинах легень, а також із запальним процесом або тромбозом дрібних гілок легеневої артерії. Вважають, що мікроемболізація і тромбоз утворюються внаслідок спадкового дефекту фібринолізу. Висловлюється думка, що захворювання може бути пов'язане з порушенням метаболізму простагландинів у легенях. Найбільш раннім клінічним симптомом є задишка - спочатку при фізичному наван­таженні, потім у спокої, біль у ділянці серця, запаморочення, непритомні стани. Ціаноз - одна з постійних ознак захворювання - з'являється на пізніших стадіях хвороби. У хворого вияв­ляються ознаки гіпертрофії правого шлуночка, вислуховується посилення II тону над леге­невою артерією, його розщеплення, систолічний шум над легеневою артерією. Характерною рентгенологічною ознакою є збільшення правих відділів серця, розширення кореня легені та легеневої артерії, випинання її дуги, збіднений судинний малюнок по периферії легень. Діагноз ґрунтується на виявленні інструментальними методами легеневої гіпертензії (тиск у легеневій артерії перевищує 25 мм рт. ст. при нормі - 15 мм рт. ст) і виключенні природжених вад серця і судин. Паліативне лікування полягає в застосуванні адреноблокаторів, еуфіліну, глюкокортикоїдних гормонів.

Дефіцит а-1-антитрипсину (ААТ)успадковується за автосомно-рецесивним типом. Через низьку активність ААТ, протеази циркулюючих і осілих в легенях гранулоцитів і моно­цитів (хемотрипсин, трипсин, еластаза, нейтральна протеаза), руйнують легеневу тканину, що зумовлює потоншення й розрив альвеолярних перетинок і далі, до емфіземи. Частіше дефект виявляється у підлітків і дорослих, але нерідко - в перші роки життя у вигляді легеневої або поєднаної легенево-печінкової патології. Печінкова патологія являє собою холестатичну жов­тяницю, цироз печінки. Легенева патологія формує хронічну обструктивну хворобу. Описано хворих, у яких дефіцит ААТ проявлявся задишкою, емфіземою без попереднього рецидиву-ючого бронхіту. Діагноз встановлюють після визначення рівня а-1-антитрипсину методом імунодифузії (3,2 —3,7 г/л у здорових людей в сироватці) або антитриптичної активності сироватки. Доцільно дослідити рівень а-1-глобулінів, оскільки а-1-антитрипсин становить 70-90 % цієї фракції. У лікуванні використовуються очищені тарекомбінантні препарати ААТ в аерозольному введенні або в/в краплинно 4 г 1 раз на тиждень. Відзначається поліпшення після застосування протеолітичних препаратів (трасилол, контрикал, гордокс), анаболічного стероїда даназолу, який підвищує синтез ААТ.

Муковісцидоз- це спадкове (аутосомно-рецесивний тип) захворювання, що спостеріга­ється найчастіше, за якого домінують бронхолегеневі зміни, визначаючи його перебіг і прогноз у 90 % хворих. Успадковується порушення структури і функції білка мембрани секретуючих клітин, що регулює електролітний транспорт, передусім хлору і натрію. При цьому секрети, зокрема травні, через великий вміст цих мікроелементів - в'язкі. Однією з патогенетичних ланок муковісцидозу є ураження сполучної тканини з накопиченням у фібробластах кислихмукополісахаридів. Поєднання гіперсекреції надміру в'язкого мокротиння з порушенням кліренсу бронхів зу­мовлює мукоциліарну недостатність, застій мокротиння в дрібних дихальних шляхах. У разі приєднання інфекції поступово формуються бронхоектатична хвороба,легенева гіпертензія. Нерідко хронічний процес у легенях супроводжують синусити, з розростанням по­ліпів у носі. У дітей з перших днів життя відзначається покашлювання, що поступово посилюється і набуває кашлюкоподібного характеру. Кашель супроводжується відходженням в'язкого мокротиння, ціанозом, задишкою, при цьому у хворих на муковісцидоз відзначають ряс­ні, смердючі, блискучі випорожнення. Розлад травлення акономірно призводить до гіпотрофії. Ферментна недо­статність підшлункової залози з відсутністю всіх фермен-

тів (трипсин, ліпаза, амілаза) спостерігається у 80 % хворих внаслідок прогресування фіброзу(ферментний автоліз, оскільки у в'язкому секреті транспортування протеаз у просвіт кишковоїтрубки різко уповільнене). Діагноз базується на наявності хронічного бронхолегеневого проце­су, типового кишкового синдрому, випадків муковісцидозу у родичів і позитивному потовому тесті - вміст хлоридів у поті, визначений після електрофорезу з пілокарпіном - 60 ммоль/л і вищий. Потовий тест проводять не менше 3 разів. Якщо отримано межові значення хлоридів поту (40-60 ммоль/л), потрібно провести ДНК-аналіз. Основою терапії муковісцидозу є фер­ментні препарати, які застосовують в аерозолі (разова доза 15-20 мг на 1 кг маси тіла 3 рази на день і більше) під час загострення і ентерально (від 2-8-10 г на кг маси тіла на добу).

Література

1. Нечитайло Ю.М., Сорокман Т.В., Тимощук В.В. Дихальна система у дітей. Навчальний посібник для студентів та лікарів-інтернів.- Чернівці, 2001.- 54 с.

2. Наказ МОЗ України №18 від 13.01.2005 «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія».

3. Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней. СПб.: Фолиант, 2000. – 928 с.

4. О.В.Тяжка,С.О.Крамарєв Педіатрія Вінниця2006р. Ст.421

5. Чеботарьова В.Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К., 1999.- 578 с.

6. Бочков Н.П. Клиническая генетика. – М.: Медицина, 1997. – 288с.

7. Костроміна В.П., Речкіна О.О., Усанова В.О. Сучасні підходи до лікування захворювань органів дихання у дітей (методичні рекомендації) // Укр. пульмон. журнал. – 2005. – № 3. – С. 68-72.

8. Наказ МОЗ України № 18 «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія» від 13.01.2005 р. – Київ, 2005 – с. 58.

9. Одинец Ю.В. Современные аспекты диагностики и лечения бронхолегочной

10. патологии у детей //Врачеб. практика . - 2005 . - №1 . - С.11-19.

11. Одинец Ю.В. Идиопатический гемосидероз легких у детей : критерии диагностики и современные подходы к лечению //Врачеб. практика . - 2004 . - №1 . - С.55-60.

12. Рачинский С.В. Место хронической пневмонии и хронического бронхита и бронхолегочной патологии у детей //Педиатрия . - 2004 . - №1 . - С.58-62.