Фурункул зовнішнього слухового ходу

Етіологія. Гостре гнійне запалення волосяної о мішечка, або сальної залози, з обмеженим запаленням шкіри та підшкірної жирової клітковини локалізується у перетничасто-хрящовій частині зовнішнього слухового ходу. Захворювання виникає внаслідок проникнення стрептококів, стафілококів або інших збудників у деривати шкіри через розчухи шкіри нігтями, шпильками або внаслідок травми інструментами. Клініка. На початку захворювання хворі відчувають різкий біль у вусі, котрий щогодини наростає, відає в око, зуби, у відповідну половину голови. Біль у вусі посилюється під час жування та розмови, тому що суглобова западина скронево-нижньощелепного суглоба є передньою стінкою зовнішнього слухового ходу. У деяких хворих температура тіла може бути нормальною, але частіше вона підвищується.Під час об’єктивного обстеження виявляють набряк м’яких тканин попереду та позаду вуха або під вушною раковиною. Натискання на козелок і підтягування вушної раковини спричиняють посилення болю.

Якщо фурункул розміщений у початковому відділі зовнішнього слухового ходу,то в перші години з’являється куляста припухлість шкіри на одній з його стінок, потім приєднується набряк. Через 2-3 дні в центрі припухлості з’являється біло-жовта крапка. Це некротичний стрижень, який відділяється, вивільнюючи шлях гною, що витікає, після чого біль стихає і припиняється.

Лікування. Призначають антибіотики або сульфаніламідні препарати. З метою дії на порушену реактивність організму призначають аутогемотерапію, полівітаміни, місцево — тепло у вигляді зігріваючого компресу, УВЧ. У зовнішній слуховий хід уводять турунди з 3% розчином борного спирту.

Коли фурункул перетворюється на абсцес, проводять розріз та дренування гнояка. Після спонтанного розкриття фурункула слід протягом декількох днів здійснювати туалет вуха і в зовнішній слуховий хід уводити турунди з 3% розчином борного спирту для профілактики подальшого розвитку фурункулів. Якщо спостерігається рецидив фурункула, особливо в разі стійкої стафілококової інфекції, необхідно увести стафілококовий анатоксин

Зовнішній дифузний отит

Етіологія. Розлите запалення зовнішнього слухового ходу виникає в наслідок заглиблення в шкіру стрептококів, стафілококів, синьо гнійних або дифтерійних паличок під час розчухів, гострих сторонніх тіл, в разі тривалої гноєтечі із середньою вуха, хімічних та термічних ушкоджень шкіри. Інколи це захворювання спричиняється різними грибами. У такому разі воно носить назву отомікозу.

Збудниками отомікозу можуть бути плісеневі гриби та дріжджеподібні гриби роду Candida.

У розвитку захворювання важливе значення має сенсибілізація організму до тих чи інших збудників тривала амтибіотикотерапія. У хворих може виникати дерматит на інших ділянках шкіри.

Клініка. Хворі скаржаться на свербіння у вусі, печіння, появу болю у вусі, але менш інтенсивного, ніж за наявності фурункула. Під час отоскопії спочатку видно гіперемійовану шкіру з ледь помітним набряком. Згодом відбувається посилене злущення епітелію, з’являються серозні виділення, котрі в подальшому стають гнійними. Гнійні виділення змішуються з епітелієм, що розкладається, утворюючи кашоподібну масу з неприємним запахом, яка заповнює зовнішній слуховий хід. Можливе погіршення слуху. Запальний процес охоплює всі шари шкіри. Пізніше утворюються виразки, вкриті грануляціями. Пошкодження поширюються на всі відділи зовнішнього слухового ходу , барабанну перетинку.У хворих на отомікоз на шкірі зовнішнього слухового ходу видно міцелії гриба, колір яких залежить від виду гриба.

Лікування. Необхідно заборонити хворому розчухувати шкіру зовнішньою слухового ходу ватними тампонами. Чистити вухо треба шляхом промивання 2% розчином борної кислоти або фурациліну (1:5000) з наступним висушуванням сухим ватним тампоном. Після чистки на шкіру наносять 5% стрептоцидову мазь. Добрий ефект дає використання мазей, у склад яких входять кортикостероїди та антибіотики: оксикорт, фторокорт тошо. Для лікування отомікозу використовують: клотримазол (конестен), нітрофунгін, ністатин.Усім хворим на зовнішній дифузний отит необхідно призначати неспецифічну гіпосенсибілізуювальну терапію: препарати кальцію та антигістамінні засоби. Призначають також фізіотерапевтичні процедури: УВЧ, короткі ультрафіолетові промені ендурально.