Знайомство з вождьом плємини «тітьки»)

ВІЙНА 1941року.

23 червня 1941рік. Нас взяли до армії радянського союзу…(це пиздець).

Мене взяли до піхоти, а Сашка до десантних військ.

І ось, ми там блядь. Це було страшно. Я аж обосрався. Все ішло добре, поки нас не відправили на перше ж завдання.

Мене звати Володимир. Народився я 141 березня 1921 року. І ось я на першому завданні.

Нам наказали відбити Сталінград. Сталін дав такий наказ: «Ні шагу назад». Але мені було похір. І я ступив шах назад , та отримав кулю в сраку. І попиздував відбивати Сталінград, бо в сраці так і гуділо.

Досить про мене, перейдемо до самої битви. І ось ми робимо перші кроки до захвату сараю, який знаходився у 100км від Сталінграду. Захват вдався, бо там ніхто не сопротівлявся . Перші кроки було зроблено. Тепер нам наказують захватити сам Сталінград. Це було страшно, і всі вирішили сходити посрати одночасно. Хто куди: хтось насрав там де сидів капітан, хтось насрав на капітана який спав, і од воні аж проснувся. І він згадав українську народну приказку: «Трахніть мене в вуса». –«Ех»,-сказав я, тай трахнув його в вуса.

Настав ранок, всі готові йти в атаку. І ось ми пиздуїм. Ми зайняли позицію в окопі. А я зайняв позицію в кущах зі своєю правою рукою. «Ех»- сказав я, та й трахнув руку в вуса. Зробивши свої справи, я підключився до свого батальйону. Війна тривала довго, аж 30с.. Місто переходило з рук в руки, бо воно було ігрушичне. Ми й самі охуїли, коли дізналися. Хтось, не пам’ятаю хто, але знаю точно хтось із наших пробздівся, бо наші їли тухлі яйця. І місто зосталося ні в чиїх руках.

Наступного ранку ми сиділи біля того сараю, який захватили до цього. Нас залишилося мало, я й моя собака, чи то був капітан, якого я трахнув в вуса. Та все таки то був капітан, якого я трахнув в вуса.

І тут я почув шорох, то капітан пиздив мої харчі. Я встав і в мене встав , бо німецька овчарка гризла капітана за яйця. Я хотів рвати копита, та получив підсрачників від капітана, і на мить я побачив світло в кінці тунеля.

Я прокинувся і побачив капітана, якого я трахнув в вуса. Я зрозумів, що я в полоні, треба було кінчати…

З життям. І тут я згадав, що мій товариш Сашко теж на завданні…

Я Олександр. Народився 333 січня 1921року. І ось у мене також перше завдання.

Я з групою десантників пиздую взяти інформацію у нашого серед ворогів.

І ось ми литимо. Всі починають стрибати з парашутом. А я як самий крутий стрибнув без. Слава Богу пиздонувся на м‘яке, на кирпичі, поламав тільки яйця, а так нічого. Я біг і тяг за собою поламані яйця. Треба було шукати наших. Нарешті я знайшов їх.

Не всі зібралися на місці висадки. Мені і двом бійцям дали завдання розшукати і доставити полонених в любом виді навіть в б/у.

Я з хлопцями біг по лісі і побачив Біг-бен і поняв, що ми не туди бігли. Ось ми знайшли німецький табір.

Із-за деревини виглядало щось волосате. І я приказав двом своїм бійцям, Ашоту і Козлопасу, трахнути його в шерсть. А сам, шукаючи наших, вирішив зробити помітку. Я підняв ногу і обосцав Ашота, який з Козлопасом вирнулися після єбання когось в шерсть. Я побачив того мужика,якого вони трахнули в шерсть, уже без шерсті.

Нарешті ми вирішили

зайнятися справжніми справами. Ми проникли туди, де тримали наших. І Ашот крикнув: «Ех»,- та й трахнув себе в шерсть.

Ми звільнили полонених, але не тих, то були німецькі педіки. І Козлопас з переляку почав єбать всіх у шерсть. Козлопас після єбання виявив, що то були наші. Бо в наших немає шерсті. Я пройшовши ще по камерам і побачив там капітана з роздовбаними вусами і почув пісню мого друга Вовки:

Моя воля

Де ж ти сука

Заїбала ти коня

Скоро блядь скончаюсь нахуй

Полюбому

Сука я.

Я звільнив всіх, і ми побігли до нашого таємного зборища підарасів.

Наступного ранку наш отряд видвинувся за інформацією. По дорозі на дорозі лижала дохла лисиця.

Мій друг Вовка крикнув: «Хлопці, гайда їбати її в вуса». Але всі побігли їбати її в шерсть. Одійшовши од шоку лисиця сйобувалася нахуй. Всі охіріли. Ми продовжували йти далі.

Невдовзі ми знайшли того хуйка, у якого була інформація. Місія майже вдалася, але після того, як Козлопаса прорвало ,ми немогли його бросити на призволяще з голой дупой. І ми вирішили заткнути йому сраку: хто чопіком, але після того як його обосрали, він більш туди не ліз. Вовка не гаячи часу запхнув Козлопасу в сраку Ашота , та Ашот сука виявився умніший, та й запхнув Вовку в сраку Козлопасу .

Я тим часом , коли сраці Козлопаса надавали медицинську допомогу, зв’язувався з штабом, щоб Козлопаса нахуй звільнили з Германської армії (просто він трахнув Адольфа і перебіг до німців перед тим добре дунувши в сраку, ось чого його прорвало), і щоб нас забрали з цього пробздючого, вонючого, засраного, кобилячого, свинячого і йобнутого подвалу, в якому обосравсь Козлопас.

Наші прилетіли, забрали нас, крім Козлопаса, тому що трактор невидиржав напору який іздавав козлік (Козлопас).

Ми прилетіли додому, і нас послали нахуй за Козлопасом.

Капітан Гаврюша говорив нам: «ЯКОГО ХУЯ ВІН НЕ ВЛІЗ В ТРАКТОР». Після цього самий смілий говорить: «ТА НЕ ПІШЛИ Б ВИ…». Звичайно ж його уволили але перед увольнєнієм він мав пройти іспит. І той хуй сказав: «ЯКИЙ». Але краще б він цього не говорив , йому сказали піди та й запхни голову в жопу Тимошенчихі, він погодившись побіг, засунувши голову в сраку або висунувши або трахнувши або ще щось бля, оказалось то була жопа Ющенка. Цей солдат не одійшовши од шоку подох на місці. Капітан радуючись, лизнув себе язиком по сраці. Все як завжди закінчилось пісцьом і його шкуркой.

За місію нам відплатили піздюлями, і нас з Вовкой відправили відпочивати в смердючий Бобруйск. Ми не хотіли, але смердючий смердюк смердонув нас, і ми пішли в невідомому напрямку. Куди куди а в Бобруйск попали.

ЖИТТЯ В БОБРУЙСКУ

Їбані очі ми в Бобруйску. Всі дивились на нас, ми на них, вони на нас , ми на собак, вони знову на нас , ми на тьолок з пісцьом в руках і його шкуркой, вони знову вилупили свої лупаті очі на нас, і ми дивлячись на них сйобувались.

Нарешті ми знайшли магазин який торгував квартирами, зброєю та гандонами. Ми купили халупу, я купив пестик з хуякою (глушак), Вовка взяв всю зброю що була в магазині, бо погрожував негрові, що трахне його в вуса.

Ми в «хал-дупі», тобто район Бобруйска,там розташована наша халупа. Ми розпоковували речі, та замість них найшли Ашота.(от блоха) Ну й ми вирішили взяти його за патлі, тай кинули його в річку. Він виліз сука , подививсь, та начав пиздіть на всіх. Короче блядь ми його взяли до себе жити.

Настала ніч, всі почали спать. Вовка не гаючи часу засунув Ашоту в рот негра яйця, які купив же у негра за продажу сперми Ашота. Це було щось.

Але досить про це.

Наступного ранку ми пиздуем за харчами: я, Вовка, та сука Ашот. Ашот крикнув «Ліжко мені в печінку», бо побачів Козлопаса, який стояв з білогвардійцями (що робили білі в 41 ви узнаїте потім), і купляв у них кольоса(ви думаєте що це наркотики, ні це були кольоса на віз ілі ще на якусь хуйню). Тут звідки не візьмись ідуть красні (якого хуя робили білі і красні в одном городі ніхто не поняв, може так получілось, а може пизділка нарисовувалась), тут така хуйня, почалась борьба: руки ноги літали, кров лилась, соплі капали, тут даже хуй в пизді застрявав. Ми дивились на це все, поки не почули крик в толпі: «Пиздярь тих шо з Ашотом». Коли вони це сказали ми вже були в потязі, а Ашота запиздярили. І так потяг рушив.

БЕРЛІН (начало)

Конєц скоро буде!

Черз міліарди міліарди міліарди років потяг остановився. Ми вилізли.(Нахуй ми вилазили) Який краєвид – параша. Вовка крикнув: «Диви моя хата»–І показував пальцем на вокзал. Я пиздонув теж: «Диви моя хата теж тут» – І я показував на парашу. Ви охуїли б, аби побачили те, що бачили ми. А ми побачили надпісь на вокзалі «Берлін». Вовка ахнув, мєсних трахнув.

На другий день, ми почули по радіоприйомнику слова Сталіна: «БЕРЛІН НАШ, ТОБТО ВАШ, ТОБТО ПІШЛИ ВСІ НАХУЙ. Я СТАЛІН І Я МАЮ ДВА ГЕКТАРА ЗЕМЛІ Й ПУЧОК ЛАЙНА. Я ЦИМ ГОРЖУСЬ. ВАШ СТАЛІН.» Це почув Гітлєр, який сидів в туалеті, і з переляку впав в дирку. На слідуючий день всі стояли в траурном наряді і дивилися як Гітлєра достають з паращі. Це було дивовижне зрєліще. Коли Адольфа витягли з паращи він промовив: «Я розїбу цей колхоз». Після цих слів, почалося повстання на чолі з Гітлером. Адольф повстав проти себе з такими словами: «Ми зруйнуйем мої плани». Після цих слів Гітлер зруйнував нахуй свою хату, сів на порозі й улибався. Повстання закінчилося вдало.

Сталін не передбачивши цих подій, од радості обосрав всю свою хату. Він промовив: «Гітлеру, Адольфику, падло ти думаєш що ти переміг. Я тебе всерівно перевершу». І це сталося, розпався Радянський союз. В газетах «Кучерява правда» написали таку статтю, Сталін звертавсь до Гітлера: «То що залуп’ячий ти сину, ВСРАВСЯ так ?». І Адольф від цього страху, від спаленого Радянського союзу руками Сталіна, помер. І ви думаєте як, просто повісився на своєму пальці.

Ми дивлячись на всю цю хуйню шукали шляхи втечі, аеропортом тут і не пахло, пахло тільки гусьми, і тому транспорт наш був гусь та вутка.

АМЕРИКА

знайомство з вождьом плємини «Тітьки»).

І ось я летю на гусі, а Вовка на вуткі. Через деякий час гусь летить на мені, Вовка на гусю, вутка на Вовкі. Летячи в невідомому напрямку, гуся збивають. Гусь прозрел, і єбонувся на пісок разом зі мной. Тут підбігає шайка бритих негрів (бритих не на голові а під яйцями), хватають мене за бриту головку, ви самі подумайте за яку, і кидають в котьол. Вовка приземлившись кричіть: «Не трогайте його це не гусь,- та хтось з племені крикнув: за то я харашо їбусь,-я кричу: я тобой горжусь,- та він сказав: то не человек то гусь. І Вовка лежить в котлі з переломаними ногами.

Ми лежачи в котлі нюхали сраку негра, який нас варив.

І ми зрозуміли важливу річ що, негр мив свою сраку. І я зрозумів що,

треба валити. Я вистрибую з котла і біжу. Та негри мене окружили але я не розтірявся, бо мене прорвало і я біжучи вирвав пальму з корньом, і побіг в невідомому напрямку.

АМЕРИКА

(освобождєниє Вовки частина І)

Три дня спустя, піздєц я заріс. Сидю сам у джунгля, зробив собі хатку три палки і лавочка. І в цій халупі я писав план освобождєния Вовки. В джунглях ні на яком хую писать, і впридачу хуй зарос, писав я на сракі. На слідуючий день йду я освобаждать Вовку. Згадав, як срать сідав, що план атаки у мене на сракі. Гля на сраку, піздєц заросла мохом. Я крикнув «Гризіть мене пантери». І тут така хуйня мене гризуть пантери. І вже я не можу спасти Вовку, бо треба спасати мене. І тут неожидано, литить мауглі напевно спасати мене. Не повизло, їбонувсь в обрив. Не повизло, а не повизло медвєді, який дрочів в кущах, просто на нього їбонувсь мауглі і мєдвєдь від стреса помер. Мауглі вибравшись з обрива, побіг в атаку на пантер. І тут таке сталося, а сталося те що мало статися, пантери одкусили мауглі сраку. Поки мауглі пиздився із пантерами, я тим часом с’єбався. І все закінчилося пісцьом і його шкуркой.

АМЕРИКА

(освобождєниє Вовки частина ІІ)

І ось я підбіг до лагеря. Заліз на дерево і наблюдав. Бачу литить йож, пездець вєтка хруснула і я лежу на піску посеред табору інвалідів. Я встаю і кричу: «Йож вам в гузно». Тут обізвався нігєр, якого звали Заткнигузно. І я заткнув йому гузно йожем.

Я стою і дивлюся на цей колхоз. Достаю з жопи Заткнигузна йожа і кидаю вождю в голову. Вождьом оказався вождь, тобто Ашот. Ашота похоронили з почестями, та він сука ожив у труні. Та на це забили,що він кричав, кричав там, пиздів, рвався з труни та його все одно похоронили з йожем.

Звучав похоронний марш:

Слава богу ти подох

Слава богу ти подох

Обожрався сука блох

Обожрався сука блох

Наконєцто ти подох

Наконєцто ти подох

Слава яцям ти блять здох

Слава яцям ти блять здох

Ти не Вождь ти полний лох

Ти не Вождь ти полний лох

Падло шоб ти курва здох

В тебе в гузні носорог.

Після цього похоронного маршу я побрився, і найшов Вовку. Він досі лежав в котлі. Я підібрав його, і ми пішли. З нами пішов наш товариш з плєміні, Заткнигузно. Куди йшли, ми не знали. Сука попали в Китай.

КИТАЙ

(Революція чорного Монгола)

Пиздуєм по китаю, головками трясем. Пиздик я аж онімів коли побачив бомжа, який агітірував якогось хуйла. Тут невідомо звідки хтось хуяре на коні. То був лупоглазий Монгол. Він пиздів аби голосували за нього і його коня. Конєшно конь не довго біг, бо хтось дав під сраку тому коню і той наїбнувсь в лайно, яке навалив Заткнигузно. Монгол встав і заткнув жопу Заткнигузну.

Бомжі кричали, що вони за Монгола. Та Монгол сука послав їх на хуй. Бомжі зібралися і почали пиздить Монгола і нас. На другий день всі ми лижим в реанімації в сараї Монгола. Кінь набздів і всі стали тверезими, хоть і не пили. Монгол подививсь на нас і промовив: «Алілуя», і поцілував себе в гузно. Він взяв нас до себе жити. Ми повинні були зробити з ним революцію і дещо ще. (ХХХ)

А тепер про самого Монгола. ( ох він і воняє, як його кінь не митий).

Жив він в сараї. Народився 0 лютого 000000000 року до їхньой ери. Перше його слово «сарай». Вобщим заїбісь або їбісь, так він і жив, поки не посрав. Бо як посрав уже не срав. І приснилося йому таке, що ні снился нікому, а приснилося те що ніколи нікому не снилося. Помер 0 лютого 000000000 року до їхньої ери. Його погризли собаки, Пікінеси. Прогризли йому яйце. Похоронили його біля його сарая, а може й не хоронили, хто його знає. Але як бачите він сука живе, хоч і без яйця. (От курва). Короче він вирішив купить собі трактор, але купив коня. В житті він був білим, але як купив коня став чорним, і коня перекрасив.

Ну ось початок революції. Повстали п’ятеро: я, Вовка, Заткнигузно, Чорний Монгл і його кінь. Почалася битва, бився Монгол проти його коня. Виграв Заткнигузно. Революція припинилася, бо Монгол лишився мошонки.

Другий день. Продовжувалася революція. Ми пішли в атаку на бомжів. Монгол, як головний крикнув: «Біжимо вперед». Але ми стояли на місці, бо бомжів було багато, а Монгол побіг, і його там запиздярили. А запиздярив його кінь. Знову революція припинилася.

Третій день. Ми бухаємо в сараї. Монгол сказав: «Збираємо всі сили для атаки бомж-завода». Конь буркнув і його запиздярили. Ми прийшли до заводу. Монгол Крикнув: «Бомжі лохи». І поки вони гналися за сідим Монголом, ми ограбили їх завод.

Через декілька днів поздихали бомжі. А ще через декілька днів помер наш кінь, бо ми його зарізали і жрали. Жрать було нічого, крім дохлого коня і полу-дохлого Монгола. Жрачка закінчилася і ми осідлали Монгола і попиздили в Монголію.

МОНГОЛІЯ

(дикі монголи)

І знову вуськоглазі. Монголи гандураси не ділилися харчами, і ми ловили монголів, і їли їх. Монгол щось вякнув, і прийшли ганібали і наїбашили їбало Монголу. Ганібалами були ми.

Другого ранку за нами прийшли, і ми ушли. Нас притягнули до іператора Конь-зюнь-зяня. Ми подивилися на імператора і зрозуміли, що то був Конь-зюнь-зянь. Нам прид’явили: «ХОЧЕТЕ ЖИТЬ, ЖИВІТЬ». А ми отвітитли: «ХОЧЕТЕ ВМЕРТИ, ВМРІТЬ». І ми вбили імператора. Після цього ми тікали. Ми бігли з швидкістю 1 см за рік. А за нами гналися з швидкістю 0,2см в рік. І тому ми сьєбалися.

Ми переховувалися на хаті імператора. Я дивився у вікно, як хоронили імператора. Імператора хоронили Вовка і Монгол. Хоронили хоронили

хоронили хоронили, поки імператор не встав і не пішов топиться.( Сука втопився). Вовка й Монгол розачаруавлися, і тоже пішли й втопилися. Ну як ви знаєте гімно не тоне.

З Монголії нас проводжали з почестями. Просто послали на хуй й сказали: « Суки не вертайтеся».

Ми взяли літак і видвинулися. Але літак не зміг злитіти. Й Монгол з Заткнигузном підтавкували. Ми поїхали. Сука довхо їхали. Поки не доїхали до Японії. І як ви знаєте все, як завжди закінчувалося пісцьом і його шкуркой, а може й шкуркой Монгола.

ЯПОНІЯ

(Сім’я вуськоглазих)

Ми доперлись до Японії. Вилізли, і мене захуярив алігатор. Поки він мене хуярив, Заткнигузно заткнув гузно алігатору. Но хуй в рот. Алігатор одгриз Заткнигузну гузно і Заткнигузно тепер без гузна. (Ви шось поняли? Ми тоже недуже.)

В Японії робила підпільна організація «Ший, мий, затикай, ілі ще щось продавай». Про цю організацію не знав ніхто кромі Японії і японських алігаторів. Вони шили, мили, затикали, продавали китайських алігаторів педіків. В компанії робили сім’я вуськоглазих, банда алігаторів і бомж Матвєй(йому ніде було жить ,от він там сука і ночував).

Пизда, нам ніде ночувати. І Матвєй Петрович Бомж придложив нам ночувать на його заводі «Концерва для алігаторів». Канцервами там і не пахло. А пахло Алігаторами. Сука нас там ждали! Я крикнув: « Пизда в котілку ». І нас загризли.

Якимось способом ми вилізли через задній онал почерзі. Ми тікали з фабрики на алігатору, а за нами Бомж Матвєй на п’яній козі. Сука нас доганяли. Коза оказалась козою і на пів путі скопитилася.

Пизда в тапочках. Це було страшно. Алігатор бєдний, трахнув козу, чи то був Матвєй. Правду не знає ніхто. Тільки алігатор.

На другий день п’яна коза викопала нам метро до Росії. Ми ішли по тому метро як по дрімучим пьоздам, і вийшли в дрімучій пизді (Тайгі).

Росія

(Тайга. Дом молодого самца.)

Тайга. Одним словом пизда. Ми пиздюхали по дрімучій, дрімучій, дрімучій, дрімучій, дрімучій, шоб багато не пиздіть, по тій самій пизді. Дорогой я вступив в гімно. Хуй-зна хто його навалив, ну од того гімна мене перло як старого монгола.

Нам потрібно було найти халупку, щоб переночувати, та вийшла залупка. Із кущів вибіг лисий голодний і озабочений олень. Від страху всі наклали в труси стряхнулись і хто куда тікать. Один тільки монгол стояв, чи то одтого шо всрався, чи то од того шо встявся. Олень взрів стоячого монгола і напав на нього. А ми тим часом сиділи на деревині і наблюдали за цим карнавалом (Сексом в тайгі). Олень так їбашив монгола, що в того аж шкура заверталася. Після цього секаса олень потяг майже дихаючого монгола кудись по дрімучій тайгі.

Ми роздивилися навкруги, й кинули алігатора в розвідку. Той сука сопротівлявся, та Вовка схватив його за яйця й пару раз стукнув об дерево. Потім кинув вниз. Алігатор пройшов одне коло навколо своєї осі й почав повзти назад. Але Заткнигузно в*їбав носаком його і той впав вниз. Короче говоря оленями не пахло, а пахло гімном навколо дерев. Ми позлазили й пішли шукати місце де б могли переночувати, а про монгола й не думали, нахуй він нам всрався.

Через деякий час, тобто через год ми найшли на галявині халупу похожу на залупу й там заночували. Прокинувшись, я внюхав таке, шо краще його ніколи нікому не нюхать. Тут стояв такий штинь, як на котобойні. Здається то все таки була котобойня. Я встав і роздивився навкруги. Нікого не було. Я стояв по коліна в котячих кекенчиках. І не гаючи часу, якого не було, я вирішив найти друзів. Та в один момент я подумав: «Та нахуй вони нужні». І в той момен коли я думав мене привалило якойсь хуйньой.

Як дізнались ми потім, то була котобойня імені Кота Лєопольда. Чого так ми самі не знали. Вона знаходилась в Москві на заході села Лиса Поляна. Кот, йоптвою мать, вирішив заєбашить всіх котів в світі. Свою котобойню він відкрив недавно.

Ітак очнувшись, я побачив що на мені лежав мішок сала. Котячого сала. Я підвівся взяв той мішок і хотів с*єбаться, но вдруг откуда не візьмись, з неба впав Вовка. Ми посовітувались і вирішили не шукать наших єбонутих товаришів. Бо мішка сала хватило б тільки на трьох (бо Волдирь жрав зв двох). Ми свалили з Лисой Поляни, в лису Ульяну.

Всесвітній потоп.

В Москві був спалах революцій на чолі з Бачманом Голобородьком, який пропив пів Москви Талібам (вот сука). Тай правильно зробив. Всерівно її затопе.

І тут через 5 сек., після продажи пів-Москви, начався всесвітній потоп. Ми сиділи на десятом етажу будинка і ждали Ноя. Ми договорилися з ним за мішок сала і бутилу бабушкиної пальонки, що він забере нас на свій задрипаний ковчег з трьох палок і посередині дуб. По словам Ноя він повинен був витримати всі перешкоди. Но хуй там. Пішов дощ і ковчег розвалився. І сиділи ми уже в тройох на крищі: Я, Вока і Ной. Ми ждали поки Іван Федорович Крузенштерн-человек і параход, забере нас з цієї попи. Та знову облом. Син Івана Федоровича, Василь Іванович кинув нам на кришу атомну бомбу. І понеслась моча по трубам. Бомба впала, і ми побігли її розряжать. Но Ной сказав: «Я був сапьором, постороніться». Після тих слів ми Ноя більше не бачили. Бомба рвонула. Але ми вижили. Весь світ рвонув, а ми вижили. Але трохи нас зачепило, димар, в том якому ми сиділи, був не пустий, і не всі в ньом вмістилися. Аказується там було каждой тварі по парі, Ной сука і ми. При зриві Ною відірвало пів жопи. І з того часу ми подорожували в димарі .

Через деякий час хтось із жителів демаря пиздонув: «Земля!». Ми висадились на ту землю. Освоєлися там і почали жити. Але ж треба було продувжувату життя на цьому світі. Ной вирвав собі ребро. Він гадав що з нього появиться жінка. Але нічого не вдалося. Із його ребра появився мамонт. Він спробував ще раз. Знову нічого не вийшло. І він пробував доти, доки не закінчилися усі ребра. Із тих ребер вийшло стадо мамонтів, які затоптали Ноя і його паралізувало. І ми його злучіли змамонтами і вдало. І вийшла двійня. І на щастя це були дівчата, вони росли не по дням а по часам. І через пару днів вони досягли статевого віку. І почався процес розмноження. Ноя ми прив’язали до деривини, він там щось пиздів та ну його нахуй він своє дєло здєлав. Хай покоїться з миром, так думали ми, але мамонти хотіли викупить Ноя в нас (для чого знали лише тільки мамонти). Ми продали його за почку мамонтських гандонів. І ще один день пройшов на цьому острові.