Підрахунок частоти дихання

Частотою дихання називається кількість дихальних рухів за 1 хвили­ну. Можна рахувати частоту дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки (при грудному типі дихання) чи передньої черевної стінки (при че­ревному типі дихання). Варто пам'ятати, що хворий може довільно затри­мати чи прискорити дихання, тому його увагу під час цієї процедури відвер­тають. З цією метою найчастіше використовують прийом імітації дослі­дження пульсу на променевій артерії. Однією рукою беруть зап'ястя хворого для підрахунку пульсу, а другу кладуть на грудну клітку і по її рухах підраховують кількість дихань за І хвилину. Отримані результати зано­сять у температурний листок. У дорослої людини в стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 дихальних рухів за І хвилину. Число ди­хальних рухів відноситься до частоти серцевих скорочень, як 1:4, Частота дихання змінюється не лише при захворюваннях органів дихання, але І при хворобах серця, нервової системи, інфекційних захворюваннях.

Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глиби­на: дихііння стає глибоким, шумним або навпаки носить характер поверх­невою, частого. Дихання може бути глибоким при коматозних станах. Зменшення глибини дихання може виявлятись при спастичних процесах в бронхах, запальних захворюваннях легень.

Вимірювання температури тіла

Вимірюють температуру тіла медичним термометром. Це скляний ре­зервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповне­не ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись там навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускається тільки при струшуванні. Шкала термометра проградуйована від 34° до 42°С з ціною поділки 0,1 °С, Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0,5% роз­чин хлораміну.

Після вимірювання температури у хворого, термометр струшують і опускають у склянку з дезінфікугочим розчином, потім добре витирають і,

струсивши ртуть нижче мітки 35°, дають іншому хворому. Перед вимірю­ванням температури слід перевірити пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів) і насухо витерти її. Термометр кладуть та­ким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Вимірю­вання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни. Ослабленим хворим слід притримувати руку для фіксації термометра.

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змазують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують. При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком.

Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці.

В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або си­дить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальний підйом темпера­тури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять у температурні листки, вклеєні у картку стаціонарного хворого. Результати кожного вимірювання температури позначають точкою на перетині показників температури, дати і часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з'єднання цих точок на­зивається температурною кривою, яка має характерні особливості при дея­ких захворюваннях.

Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі, користуються полімерними пластинками, покрити­ми емульсією з рідких кристалів „Термотест". Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37°С на пластинці зеленим кольором світиться буква „ІЧ" (Когта), а при температурі вищій 37°С -буква ,,Р^П' (РеЬгіз). Рівень підвищення температури визначають медич­ним термометром.

Медична сестра при спостереженні за хворим, що лікується вдома, по­винна навчити хворого чи його родичів методиці вимірювання температу­ри і реєстрації її на окремому листку, що об'єктивізує інформацію про пе­ребіг захворювання.