ТЕМА: Отруєння мінеральними речовинами

План

1.Отруєння мінеральними отрутами. Сполуками фтору, міді та мишяку.

2.Отруєння кухонною сіллю.

3.Отруєння сполуками меркурію.

Література: Малінін О. А. ст. 145-150-, 181-199

Хмельницький Г.А. ст.123-129, 140-150.

1. Отруєння мінеральними отрутами. Сполуками фтору, міді та мишяку. Фтор – мікроелемент , необхідний для організму тварин, приймає участь в мінеральному обміні, підтримує функції кісткової тканини, активізує дію ферментів і таким чином приймає участь у білковому , жировому, вуглеводневому обміні речовин. Надлишок фтору викликає гострі і хронічні отруєння.

Основне джерело попадання фтору в організм – вода. В деяких місцях вміст фтору у воді значно перевищує допустимі норми, а переробка фторсировини ( цементні , хімічні заводи) ішироке використання мінеральних добрив приводить до перевищення рівня фтору у воді і кормах і, як наслідок, в продуктах харчування.

Натрію флюорид (натрію фторид) порошок сірого кольору, погано розчинний у воді, використовують як пестицид для обробки полів проти гусені, сарані, шпал, телеграфних стовпів.

Натрій кремнефтористий - білий, сіруватий чи жовтуватий, погано розчинний уводі порошок, використовують для обробки проти гризунів.

Натрію фторид (натрій кремнефтористий) використовують як антигельмінтик.

Патогенез отруєння.

Велика концентрація фтору проявляє місцеву і резорбтивну дію. При гострих отруєннях вражається слизова оболонка ш.к.т., чим зумовлене різке погіршення його функцій. Фтор зв’язує кальцій в крові, викликаючи гіпокальцемію, пригнічує дію деяких ферментів, що приводить до порушення обміну жирів і вуглеводів

Тривале попадання високих концентрацій фтору з водою і кормом приводить до хронічного отруєння, в основі якого лежить на рушення фосфорно-кальцієвого обміну, зниження мінералізації кісток і зубів, нарушення функції щитовидної залози, зниження відтворювальної здатності у тварин.

Прояви хвороби. Розрізняють гострий, підгострий і хронічний перебіг фтор інтоксикації . При гострому отруєнні відмічають пригнічення, відсутність апетиту, атонія передшлунків, посилення перистальтики, понос із домішками крові, болючість в області черевної стінки. Швидко зростає погіршення серцевої діяльності і дихання, з’являється слабість, дрижання м’язів, атаксія, клонікотонічні судоми. У овець характерними ознаками є скорочення жувальних м’язів – “чавкання”, у свиней- блювота і спрага, у коней- сльозотеча, коліки, адинамія.

Підгострий перебіг- переважають ознаки враження нервової системи.

Хронічний- пігментні плями на зубах, нерівномірна поверхня зубів, запалення ясен, шаткість зубів, утруднене приймання корму.

Флюороз у в.р.х. проявляється блідо-жовтою пігментацією зубів, виснаженням

Друга ступінь характеризується темно-коричневою пігментацією і стиранням зубів.

Третя- розколюванням емалі і оголенням дентину.

При важкому перебігу захворювання – слоновість, скованість рухів, кульгавість, остеомаляція, рахіт у молодняка.

Пат. зміни.- при гострому перебігу гіперемія судин слизових оболонок , крововиливи набряки, в тому числі легень. Спостерігається збільшення печінки, нирок, селезінки, щитовидної залози, наднирників.

Характерна ознака - крихкість колоїда в фолікулах щитовидної залози.

Флюороз характеризується вапняно-білим кольором кісток, неправильним стиранням, пігментацією зубів, виснаженням , дистрофічними змінами внутрішніх органів.

Діагностика – вирішальне значення при постановці діагнозу мають дані анамнезу, аналіз клінічних ознак із обов’язковим підтвердженням хіміко токсикологічним дослідженням.

Для диференційної діагностики виключають хвороби мозку, сказ, гостре отруєння свинцем.

Лікування:

- промивання шлунку вапняною водою або 1-2% розчином натрію гідрокарбонату;

- введення в середину 1-2% розчину кальцію хлориду;

- призначення послаблюючих (магнію сульфату)

- для зв’язування фтору в крові внутрішньовенно вводять 10% розчин кальцію хлориду 150-300мл великим, 10- 20 вівцям, 1мл на кг. маси дрібним тваринам. Для лікування і профілактики хвороби застосовують антидот в корм 5-12г дрібним, 30-6-г великим тваринам.

Профілактика – періодично визначати вміст фтору у воді, кормах застосування антидоту.

Сполуки міді є пестициди широкого спектру , переважно фунгіцидної дії.

Неорганічні похідні – міді сульфат, бордоська рідіна, міді хлорокис.

Органічні - міді трихлорфенолят.

Комплексні препарати – купрозан, купроцин, купроніл, купронафт.

Препарати міді стійкі, нагромаджуються в грунті, водоймах, рослинах, тваринних організмах. Мідь – біогенний мікроелемент, нормалізує активність ферментів.

Нестача міді приводить до появи у тварин анемії, безпліддя ,лизухи, резорбції плода.

В сільському господарстві сполуки міді використовують для захисту від шкідників і хвороб садових рослин, для протруювання зерна, обробки тварин проти паразитарних хвороб.

Міді сульфат – кристалічна темно-сіра речовина, добре розчинна у воді, володіє в’яжучою , кровоспинною, подражнюючою, антисептичною, антигельмінтною, фунгіцидною дією. 1% розчин застосовують для обробки фруктових дерев.

Бордоська рідина – суспензія , яка в 100л води містить 1кг міді сульфату і 2кг негашеного вапна.

Міді трихлорфенолят - червоно-бурий порошок із різким запахом, використовують для протруювання зерна.

Патогенез - в організмі тварини сполуки міді подразнюють слизову оболонку шлунку, викликають блювоту. Найбільш чутливі вівці і врх. В шлунку тварин сполуки міді утворюють альбумінати, які добре всмоктуються в кров, проникають в печінку і блокують антитоксичну дію. Надлишок міді руйнує обмінні процеси, відтворювальну функцію, викликає гемоліз еритроцитів, пригнічує активність ферментів, викликає переродження паренхіматозних органів, цироз печінки. Виводяться сполуки міді через кишковик.

Ознаки – пригнічення ,слабість, жовтушність кон’юнктиви, зниження апетиту, калові маси синьо-голубого окрасу. Спостерігається нарушення координації рухів, м’язове дрижання температура в межах норми.

При хронічному отруєнні слабість, відставання в рості й розвитку, зниження продуктивності і плодючості, жовтяничність слизових оболонок і шкіри.

Пат. зміни - катарально-геморагічне запалення слизової оболонки шлунку і кишечника;

Печінка – дещо збільшена, нерівномірно забарвлена.

При хронічному отруєнні слизова оболонка шлунка і кишечника рихла, жовтушна, покрита слизом, з крововиливами.

Печінка горбиста, жовтого кольору, в стані жирової дистрофії і атрофічного цирозу.

Жовчний міхур переповнений жовчю зелено-коричневого кольору.

Нирки збільшені, застійні із крововиливами під капсулою.

Селезінка збільшена, паренхіма темно забарвлена. Калові маси зелено-сині, підшкірна клітковина жовтянична.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, клінічних ознак, пат. змін, лабораторного дослідження.

Лікування– при гострому отруєнні для промивання шлунку використовують адсорбенти – палену магнезію, сірку, жовту кров’яну сіль, яєчний білок.

Внутрішньо-венно вводять 40% розчин глюкози, 10% натрію тіосульфату 0,5-1мл/кг маси.

Антидот- молібденово кислий амоній 100-200 мг на одне введення в/в., унітіол і дикаптол в/в 4-6мг/кг протягом 7-10 днів.

Профілактика– слідкувати за дозуванням препаратів, виключити контакт тварин із мідь місткими пестицидами.

Отруєння сполуками миш'яку.

Неорганічні сполуки миш’яку – миш’яковистий ангідрид, натрію арсеніт, кальцію арсеніт, арсенати.

Органічні сполуки – амінарсен, атоксил, осарсол, новарсенол, міарсенол.

В невеликих дозах миш’як стимулює кроветворення, посилює ріст кісткової тканини, сприяє відкладенню жиру.

Натрію арсеніт володіє акарицидною дією, новарсенол застосовують при бронхопневмонії, осарсол – при дизентерії у свиней.

Патогенез: миш’як сильнодіючий, володіє місцевою і загальною дією. При контакті із слизовими оболонками не викликає больових відчуттів , але викликає некроз, при всмоктуванні в кров кумулюється в печінці , нирках, стінках шлунку, кишковика.

Виділяється із організму тварини із сечею, калом.

Невеликі дози миш’яку стимулюють обмін речовин, кровотворення, в токсичних дозах блокують процеси обміну речовин, володіють гонадотропною дією, погіршують транспортування кисню, викликаючи кисневе голодання.

Миш’як збільшує порозність судин, викликає розширення їх.

Ознаки отруєння – при гострому отруєнні виникають зміни шлунковокишкового тракту або нервової системи. У в.р.х. з’являється короткочасне збудження, поліурія, салівація , посилення салівації на фоні гіпотонії передшлунків, далі пригнічення, втрата апетиту, зменшення діурезу, болючість при пальпації органів черевної порожнини.

Калові маси рідкі, на другу добу з домішками крові. Кон’юнктива почервоніла, сильні носові витіки, болючий кашель, пульс прискорений, слабонаповнений, дихання чаксте, поверхневе, зіниці розширені Температура в нормі або нижча.Тонус поперечносмугастої мускулатури знижений, шатка хода,дрижання м’язів, клоніко-тонічні судоми, парез голосових зв’язок.

При хронічному отруєнні погіршення апетиту, слабість, схуднення, зниження продуктивності, нарушення координації, параліч голосових зв’язок, шкіра суха, шерстний покрив скуйовджений.

Пат. зміни: гіперемія слизових оболонок очей, ротової порожнини, глотки. На розрізі легень піниста рідина, серце розширене, серцевий м’яз дряблий , має вид вареного м’яса.

Печінка збільшена, глиниста, дрябла , жовчний міхур переповнений жовчю темно-жовтого кольору. Передшлунки заповнені кормовими масами , слизові оболонки в стані катарально-го і катарально-геморагічного запалення , легко відшаровуються. У вмістимому тонкого відділу кишковика ,домішки крові і ділянки відшарованої некротизованої слизової оболонки. Слизова товстого відділу кишковика потовщена, місцями з крапковими і смугастими крововиливами. Нирки збільшені в об’ємі, малюнок на розрізі зглажений, на поверхні крововиливи.

Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті, колір блідий чи темносірий. При хронічній інтоксикації печінка в стані жирової дистрофії, селезінка збільшена, дрябла.

Серце збільшене, під епікардом і ендокардом крововиливи.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, симптомів, розтину і лабораторного дослідження.

Лікування – заміна корму, води, обволікаючі, адсорбенти.

Антидототерапія - унітіол внутрішньовенно 1 раз на добу протягом 8-10 днів при гострому отруєнні великої рогатої худоби 10мг. на 1кг. маси тварини, свиням – 25 мг/кг, в першу добу через 5 – 6 год, на другу – 2 ін’єкції, далі 7 – 10 днів по одній ін’єкції на добу.

Дікаптол –в/м (мг/кг) врх 3-5, дрібним тваринам – 2 – 4

Титацин-кальцію – підшкірно мг/кг врх 10, дрібним –20.

Натрію тіосульфат 10% в/в (мг/кг) всім видам тварин 0,5.

Глюкозо-сольовий розчин ( глюкози 50г, кальцію хлориду 10, натрію хлориду 6, магнію сульфату 4, калію хлориду 2, води дистильованої до 1000мл) – внутрішньовенно мг/кг великим тваринам – 1-1,5, дрібним – 2 – 3, в перший день 3-4 введення, наступні 1-2.

Всередину – антидот миш’яку (в 600 мл води 20г окису магнію і 100г сульфату окису заліза).

Профілактика: при обробці тварин препаратами миш’яку виключити із раціону рибо продукти, які можуть нагромаджувати миш’як.

4 Як лікують і запобігають отруєнню сполуками миш’яку

Отруєння кухонною сіллю.

Кухонна сіль– кормова добавка в раціон тварин і птиці, сприяє збільшенню маси, але при неконтрольованому використанні є причиною отруєнь. Причиною отруєнь тварин може бути сепарація солі при транспортуванні і тривалому зберіганні комбікормів.

Смертельна доза на 1 кг маси – врх 5-6г, свиней – 1,5-2,5г, курей – 3-4г.

Патогенез – добре розчиняючись у воді, кухонна сіль швидко всмоктується в кров, викликаючи різке зрушення ізотонії, приводить до порушення функцій центральної і периферичної нервової системи. Різке підвищення осмотичного тиску в крові і тканинній рідині викликає зневоднення еритроцитів і клітин життєво важливих органів, що викликає короткочасне посилення обмінних процесів із наступним гальмуванням.

Високі концентрації солі подразнюють слизові оболонки шлунку і кишковика, викликаючи геморагічний гастроентерит.

Ознаки– у врх через 20-30 хв неспокій, часте жування,скрежет зубами,часте сечовиділення, спрага. Далі з’являються слабість, хитка хода, атаксія, тварина робить плавальні рухи.

Серцева діяльність послаблена, судоми, загибель тварини.

У свиней збудження, блювота, спрага, слинотеча, розширення зіниць, послаблення зору. Нервові явища проявляються манежними рухами, неприродною позою ( сидячої собаки), дрижання м’язів переходить в судоми.

У птиці спрага, витіки із дзьоба, пригнічення, атаксія, крила опущені.

Пат. зміни - крапкові крововиливи під ендокардом, набряк легень , брижі, переповнення кров’ю печінки, нирок, лімфовузлів, катаральний чи геморагічний гастроентерит, плямистість печінки.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, ознак і патологоанатомічних змін. Підтверджують діагноз хіміко аналітичним дослідженням корму, вмістимого шлунку, стінок шлунку або кишковика.

Лікування – насичення організму водою, нормалізація функцій нервової системи, підтримка серцевої діяльності і дихання.

Тваринам задають воду або роблять глибокі клізми. Специфічний антидот – кальцію хлорид 10% в/в 1-2 мл на кг маси,

При ослабленні серцевої діяльності, дихання призначають кофеїн, кордиамін.1

Для нормалізації роботи травного тракту в середину вводять рослинні масла, слизові і обволікаючі.

Профілактика – контроль за забезпеченням тварин кухонною сіллю, при згодовуванні свиням харчових відходів контролювати вміст натрію хлориду.

3.Отруєння сполуками меркурію. Сполуки меркурію дуже токсичні, над кумулятивні, стійкі, відносяться до глобальних забруднювачів біосфери.

Неорганічні– сулема, каломель, сіра ртутна мазь.

Органічні - етилмеркурхлорид, фенілмеркурацетат, фенілмеркурбромід.

Етилмеркурхлорид використовують для протруювання зерна. На його основі виготовляють гранозан, меркургексан, меркурбензол.

На основі фенілмеркурацетата виготовляють агронал, агрозан, фелізан.

Основна причина отруєння тварин – згодовування протравленого зерна. Високий рівень ртуті виявляють в м ’ясо-кістковому борошні із тушок пушних звірів, які за життя отримували м’ясо морських тварин.

Причиною отруєння свиней і птиці може бути гідропонна зелень, вирощена із протравленого зерна. Можливе отруєння тварин препаратами сіра ртутна мазь, одно- і двохлористою ртуттю .

Патогенез - пари ртуті активно взаємодіють із білками тканин, утворюючи альбумінати. Після всмоктування в кров ртуть накопичується в печінці, нирках, центральній нервовій системі.Органічні сполуки ртуті акумулюються в паренхіматозних органах, після досягнення критичної концентрації перерозподіляються в інші органи. Виділяючись залозами слизової оболонки шлунку, кишечника, ротової порожнини, кон’юнктиви - ртуть діє подразнююче, сприяє розвитку стоматиту, кон’юнктивіту, гастроентериту. Ртуть блокує дію ферментів, нарушує обмінні процеси, проявляє ембріотоксичну, гонадотропну і тератогенну дію.

Більш токсичні органічні сполуки збільшують порозність кровоносних судин, зменшують кількість еритроцитів, викликає розпад лімфоїдних клітин в селезінці і лімфовузлах, що знижує загальну резистентність організму.

Ознаки гостре отруєння частіше буває у свиней, тварина пригнічена, нарушена координація рухів, больова і тактильна чутливість знижена, дихання і пульс прискорені, геодинамічні розлади, на шкірі в області вух, голови, підгрудка , черевної стінки з’являється синюшність.Спочатку токсикозу сечовиділення часте, далі можлива анурія.

Перистальтика кишечника посилена, діарея із домішками слизу і крові, тремор м’язів, судоми, коматозний стан.

Виділяється ртуть слинними, потовими, шлунковими і кишковими залозами.

При хронічному отруєнні – пригнічення, в’ялість, зниження продуктивності,, нарушення функцій центральної нервової системи, серцево-судинної, органів травлення і виділення, слизові оболонки із жовтуватим відтінком.

Пат.зміни – катаральний, катарально-геморагічний гастро ентероколіт, дистрофічні зміни в печінці, нирках, міокарді. Навколо зубів і на язику ерозії, в печінці явища жирової і зернистої дистрофії, жовтушність підшкірної клітковини, фасцій, жиру, наявність під шкірою драглистих інфільтратів. Регіональні лімфовузли геморагічно запалені, легені повнокровні, судини мозку ін’єковані.

Діагнозставлять на основі анамнезу, клінічних ознак, пат змін, лабораторного дослідження.

Лікування – починають із застосування антидотів

- унітіол в/в на 5% розчині глюкози або ізотонічному врх 10мг/кг, вівцям-30,, дрібним тваринам і птиці –25(перший день тричі, далі одноразово).

- Дикаптол –в/м 4 мг/кг

- Тета цин-кальцію 10мг/кг парентерально

- Натрію тіосульфат всередину великим тваринам 25-40г на прийом, дрібним-6-8г. Всередину сірку, залізний купорос,білкову воду, молоко , активоване вугілля, танін.

Профілактика – не допускати спільного зберігання протравленого зерна із фуражним, проводити хіманаліз продуктів вимушеного забою тварин, не вирощувати гідропонну зелень із протруєного зерна, використовувати транспорт за призначенням.

Питання для самоконтролю

1.Які причини отруєння і механізм дії кухонної солі на організм тварини?

2.Які ознаки отруєння кухонною сіллю?

3.Які патологоанатомічні зміни при отруєнні кухонною сіллю, лікування і профілактика?

4.Як класифікують сполуки міді, використання і механізм дії на організм тварини?

5.Які ознаки, пат зміни, лікування і профілактика отруєнь сполуками міді?

6.Як класифікують сполуки ртуті, механізм їх дії, ознаки отруєння?

7.Патзміни, лікування, профілактика отруєнь сполуками меркурію.

8.Випишіть рецепти на лікарські засоби для лікування і профілактики отруєнь кухонною сіллю, сполуками міді та меркурію.

9.Класифікація, шляхи попадання, механізм дії сполук фтору.

10.Які характерні симптоми при отруєнні фтором?

11.Які зміни в органах при отруєнні?