Байдужість до батька-матері не прощається

Сопілка з маминої калини

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. В калині, кажуть, материна любов і мудрість. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіт, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте на сам-кінець весни, коли вже відходять заморозки.

Тож не дивно, що колись цю рослину цінували особливо. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом – хати неначе в коралах, червоніють густими намистинками.

В народній медицині, очевидно, не було помітніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. А як потрібна була калина в численних обрядах! Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої.

Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства… Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. Мама зупинилася біля куща над криницею і мовила: " Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила біля застільного вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тільки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з’явитися, тато із пагона змайстрував сопілку. Було таке повір’я, " якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син – продовжувач роду. Так воно чи ні – суди сам. Але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною…”

Коли вже ув’язали в пучки ваговиті грона, мама попрохала: " Може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був мені і тобі?”

За кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітом калина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, одразу ж нагадувала:" Ось глянь, яка красуня! А пам’ятаєш, як ми її садили? Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую:" Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте ”.

Немає вже мами, але є калина – мамина мудрість, мамине безсмертя…

Нині я часто буваю в рідному селі. Заможно живуть люди. На рівненьких, дбайливо доглянутих грядках кущує полуниця, рання городина, парникові квіти.

" Ходовий товар ” нині в пошані, його оцінюють ринковим попитом. І вже сумно і боляче, що рядом з достатком часто виростають по селах високі паркани. Заростають споришем навпростецькі стежки до сусіда, затихає колективна пісня…

Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не просто це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска!

Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше – коли викорчував – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини.

( За В. Скуратівським )

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1. Улюблені рослини-символи українців:

а) верба й калина;

б) верба й малина;

в) вишня й калина;

г) калина й береза.

2. Що казали дітям, аби ті не нівечили цвіту:

а) не ламайте калину, бо накличете мороз;

б) не ламайте калину, бо накличете біду;

в) не ламайте калину, бо не буде цвіту;

г) не ламайте калину, бо кущ всохне.

3. Дівчата квітами прикрашали:

а) голови;

б) коси;

в) стріхи;

г) вінки.

4. Мама висадила кущ калини біля:

а) причілкового вікна;

б) застільного вікна;

в) сінного вікна;

г) крайнього вікна.

5. Що опредметнює кущ калини?

а) красу і духовний потяг до землі;

б) красу і силу;

в) красу і материнську мудрість;

г) красу і любов до народної поезії.

6. Що оздоблювали калиновим цвітом?

а) вільце молодої;

б) коровай молодої;

в) голову молодої;

г) хату молодої.

7. Хто на калині звів гніздо?

а) жайворонок;

б) соловейко;

в) голубка;

г) зозуля.

8. Хто пересадив калину?

а) мама;

б) тато;

в) син;

г) бабуся.

9. Чим заростають стежки до сусіда?

а) чебрецем;

б) споришем;

в) лободою;

г) берізкою.

10. Як ви розумієте вислів: без верби й калини нема України?

Байдужість до батька-матері не прощається

Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері ― Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

― Я хочу, щоб мій син став видатною людиною,― казала Білокоса мати. ―

Музикантом або письменником, відомим усьому світу. Або інженером

космічних кораблів…

― А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,― сказала Чорнокоса мати. ― Щоб ніколи не забував матері і рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки: затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяло щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки ― Чорнокоса і Білокоса. В їх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. Їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце.

Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

― Ким же став твій син? ― спитала нарешті Чорнокоса мати.

― Видатним музикантом,― з гордістю відповіла Білокоса. ― Він тепер диригує

оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. І назвала ім’я

сина.

― А твій ким став? ― спитала Білокоса.

― Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай.

Живемо ми у селі, у сина двоє дітей.

― А проте, щастя тебе обминуло,― сказала Білокоса. ― Твій син став простою,

нікому не відомою людиною… Їх мільйони…

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про всі болі.

― Видужуйте, мамо,― сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

― У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би,―

задумано мовила Білокоса.

На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син хлібороб. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої жінки світилося і зморшки виправлялися.

До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса посміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов. Лікарі сказали Чорнокосій: " Тепер ви зовсім здорові ”. А Білокосій тихо мовив: " Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою ”. Говорячи це, лікар дивився чомусь убік.

За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись з Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати із сльозами на очах сказала:

― Скажи, Люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я…― і вона заплакала.

― Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимося,― сказала Чорнокоса. ― Бо не

може бути втретє такого дивного збігу. Тому я скажу тобі всю правду. Син,

якого я народила в той щасливий день, помер… Помер, коли йому не було ще й

року… А це… не кровний мій син, але рідний! Я усиновила його трирічним

хлопчиком. Але я для нього ― рідна мати. Ти це бачила своїми очима.

Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як

я страждала в ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його

бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти

ставитимуться до нього. Байдужість до батька-матері не прощається.

(В.Сухомлинський.)

Запитання на сприймання та варіанти відповідей