Дескриптивне висловлювання 8 страница
Структура такого умовиводу наступна. Припустимо, треба довести істинність деякого судження. Тимчасово припускаємо істинним судження, що суперечить йому, тобто його заперечення. Потім за допомогою правильних умовиводів виводимо протиріччя із заперечення судження, що треба довести. Якщо це вдається зробити, можна визнавати доведеним те, що ми невірно припустили істинним судження, яке суперечить вихідному судженню, тобто воно є помилковим. Отже, істинним є само вихідне судження, що і треба було довести.
Цей умовивід використовує закон подвійного заперечення: заперечення заперечення деякого судження рівносильне його ствердженню.
Приклад. Можна використати ситуацію з лицарями і брехунами, якщо змінити вихідні припущення. Припустимо, ми вирішили, що той, хто відповідав – лицар, і хочемо це довести. Тоді тимчасово припускаємо, що він брехун, і виводимо з цього протиріччя. Тим самим ми доводимо істинність вихідного твердження.
Міркування за випадками застосовується тоді, коли необхідно зробити висновок з розділового судження (диз’юнкції). Оскільки на практиці прямо з диз’юнкції досить важко робити висновки, то міркування за випадками як би пропонує обхідний маневр. Від умовно-розділових умовиводів (дилем) цей непрямий умовивід відрізняється тим, що у його засновках фігурують не судження, а умовиводи (висновки).
Приклад. «Кондотьєри по-різному володіють своїм ремеслом: одні – чудово, інші – посередньо. Першим не можна довіритися, тому що вони самі домагатимуться влади. Другим не можна довіритися, тому що вони програють битву» (Макіавеллі).
В основі міркування лежить диз’юнктивний засновок «Кондотьєри по-різному володіють своїм ремеслом: одні – чудово, інші – посередньо». У логічній формі це складне судження формулюється таким чином: «Кондотьєри володіють своїм ремеслом чудово або кондотьєри володіють своїм ремеслом посередньо». З цього судження Макіавеллі робить висновки, застосовуючи непрямий умовивід, а саме міркування за випадками. Він перебирає альтернативи (леми, випадки) і показує, що і в тому, і в іншому випадку кондотьєрам не можна довіритися.
? Завдання для самоконтролю
1. Спростуйте способом «зведення до абсурду» наступне твердження: «Усі хороші письменники – хороші оратори».
2. Міркуючи «від протилежного» при доведенні теореми «Якщо у багатокутник не вписується коло, то він неправильний», студенти формулюють припущення:
а) якщо у багатокутник вписується коло, то він правильний;
б) якщо багатокутник правильний, то у нього вписується коло;
в) у багатокутник не вписується коло, тому він правильний;
г) багатокутник вписується у коло, тому він правильний.
Який з підходів є вірним? Вкажіть причини помилок.
3. Дайте логічний аналіз дедуктивним міркуванням, що містяться у наведених текстах.
3.1. «Легко людині, якщо вона повна Тобою, я не повен Тобою і тому є тягарем для себе» (Августин Блаженний).
3.2. «Від багатства народжується пересичення, від пересичення – пиха» (Солон).
3.3. «Філософи стверджують, що вони шукають. Отже, вони ще не знайшли» (Тертулліан).
3.4. «Що змінюється, те руйнується, і, отже гине» (Лукрецій Кар).
3.5. «Погіршення шкодить: якщо б воно не зменшувало доброго, воно б не шкодило» (Августин Блаженний).
3.6. «Або погіршення не приносить шкоди – чого бути не може – або – і це цілком зрозуміло – все, що погіршується, втрачає добро» (Августин Блаженний).
Література
Основна:
1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 6. Дедуктивное умозаключение] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 113-130.
2. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 15. Логіка практичних міркувань]. – К.: Абрис, 2007. – С. 195-216.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VIII. Дедуктивные умозаключения. Выводы из сложных суждений] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 126-139.
Додаткова:
1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги: § 35. Выводы из сложных высказываний]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 333-348. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
2. Щедровицкий Г.П. Процессы и структуры в мышлении (курс лекций) / Из архива Г.П.Щедровицкого. Т. 6. М.: Путь, 2003. – 320 с.
1 Словник-мінімум
Закон непрямого доведення – логічний закон, що дозволяє робити висновок про істинність певного висловлювання на підставі того, що із заперечення цього висловлювання отримуємо протиріччя. З використанням логічної символікизакон записується таким чином:
(~p → q) & (~p → ~q) → p або так: (~p → q & ~q) → p.
Непряме доведення –міркування, у якому істинність тези встановлюється шляхом демонстрації протилежного до нього припущення. Оскільки непряме доведення використовує заперечення положення, що доводиться, воно називається також доведенням від протилежного.
Зведення до абсурду (редукція до абсурду) – міркування, що демонструє помилковість певного положення шляхом виведення з нього абсурду, протиріччя. Якщо з висловлювання А виводиться як висловлювання B, так і його заперечення, то вірним є заперечення A. З використанням логічної символікизакон записується таким чином:
(р → q) → ((р → ~q) → ~р)
якщо (якщо р, то q), то (якщо (якщо р, то не-q), то не-р).
Спрощений випадок закону зведення до абсурду:
(р → ~р) → ~р (якщо (якщо р, то не-р), то не-р).
Доведення (міркування) за випадками – логічно правильне міркування, коли від кількох умовних висловлювань (засновків), що мають однакові наслідки, здійснюється перехід до ствердження цього наслідку шляхом встановлення того, що хоча б один із засновків умовних висловлювань є істинним.
Тема № 8
ІНДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ
План
1. Поняття про індуктивне міркування.
2. Повна індукція.
3. Популярна індукція.
4. Наукова індукція.
& Методичні вказівки
Загальне у природі та суспільстві не існує самостійно, до і поза одиничним, а одиничне не існує без загального; загальне існує в одиничному, через одиничне, тобто проявляється у конкретних предметах. Тому загальне, істотне, таке, що повторюється і закономірне у предметах пізнається через вивчення одиничного, а одним із засобів такого пізнання виступає індукція.
Індуктивні умовиводи відрізняються від дедуктивних характером переходу від засновків до висновку. В індукції перехід здійснюється шляхом екстраполяції (розповсюдження понять або явищ з однієї сфери в іншій) знання, що міститься у засновках, на ширшу область, і, таким чином, у висновку з’являється інформація, якої не було у засновках. У зв’язку з цим висновок виходить не достовірним, а вірогідним – адже додаткова інформація у висновку не обґрунтована повною мірою засновками.
З точки зору логічної теорії слідування, більша частина індуктивних міркувань є неправильними. У них істинність засновків не гарантує істинності висновку. Однак можна розрізнити не тільки істинні або хибні висловлювання, але й більш правдоподібні та менш правдоподібні. У зв’язку з цим з’ясування умов підвищення правдоподібності висновку в індуктивних міркуваннях має не менше практичне значення, ніж формулювання правил дедуктивних міркувань, дотримання яких гарантує істинність їх висновків.
Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань.Серед них: міркування за схемою «повна індукція» та міркування за схемою «неповна індукція».
Недемонстративність індуктивного міркування («наведення» за Аристотелем) як типу умовиводу не характерна для повної індукції, де висновок охоплює саме той клас предметів, який розглянутий у засновках, і, відповідно, додаткова інформація у висновку не з’являється. У висновку у формі загального судження виражається лише сукупна інформація засновків. Висновок у такому умовиводі є достовірним. Якщо ми розглянемо усі предмети певних класів (або різновиди певних предметів): S1…Sn (наприклад, вчитель, оголошує список учнів якогось класу) і з’ясуємо, що у кожного різновиду є певна властивість Р (наприклад, вчитель переконується, що кожен названий їм учень є присутнім), то з достовірністю можна стверджувати, що усі предмети даного класу мають цю властивість (на цій підставі вчитель робить висновок, що є присутніми усі учні).
Індуктивні міркування такого типу застосовуються лише у тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: кількість предметів, що до них входять, є скінченою і повинна легко піддаватися перерахуванню.
| Схема повної індукції | Приклад |
| Клас А складається із предметів a1, a2, ... ап а1 належить ознака Р а2 належить ознака Р ….. ап належить ознака Р Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р | Юпітер рухається Марс рухається Венера рухається Юпітер, Марс, Венера – це планети => Усі планети рухаються. |
Перші три засновками (у прикладі) є окремими випадками, четвертий засновок підводить їх під один клас об’єктів (у схемі – навпаки), об’єднує їх, а у висновку говориться про усі об’єкти цього класу, тобто формулюється деяке загальне правило, що випливає з трьох окремих випадків.
Сенс висновку за схемою повної індукції полягає у тому, що властивість, яка може бути виявлена лише у окремих предметів або у окремих різновидах предметів цього класу, приписується у висновку усьому класу, виступає як його видова властивість. Повна індукція, як і дедукція, дає нове осмислення, новий ракурс того знання, що міститься у засновках, але не додає інформації. Тому вона, як і дедукція, має пізнавальне значення, а висновок її з необхідністю випливає із засновків.
Умовиводи неповної індукції являють собою перенесення знання про досліджену частину класу на увесь клас. Коли деяка ознака Р виявлена у кожного з розглянутих m предметів класу, що містить n предметів (де n>m), висновок про приналежність цієї ознаки усім предметам класу може бути лише вірогідним. При цьому вірогідність висновку може коливатися від досить незначної до дуже великої.
Умовиводи неповної індукції поділяють на популярну індукцію і наукову. Відмінність між ними полягає у принципах відбору тих предметів, знання про які складе засновки індуктивного умовиводу. У популярній індукції ці предмети беруться випадково або майже випадково.
Приклад. Якщо треба за допомогою індукції отримати висновок про громадянство студентів певного факультету, то для популярної індукції достатньо буде з’ясувати, громадянами яких держав є перші m студенти цього факультету, які нам зустрілися. Якщо виявиться, що усі вони – громадяни України, можна зробити висновок, що усі студенти цього факультету – українські громадяни. Міра вірогідності висновків популярної індукції залежить тільки від величини досліджуваної групи предметів і оцінюється дробом m/n. Якщо двадцять студентів факультету, що нам зустрілися, виявилися українськими громадянами, то висновок, що усі 500 студентів цього факультету є громадянами України буде маловірогідний (його вірогідність 20/500, тобто 1/25). Підвищити ймовірність при такому способі дослідження можна, лише збільшуючи групу опитаних, тобто підвищуючи кількість засновків.
| Схема популярної індукції | Приклад |
| Клас А складається із предметів а1, а2, ... ап a1 належить ознака Р а2 належить ознака Р ….. ai належить ознака Р Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р | Студенти першої групи першого курсу філософського факультету успішно склали іспит з логіки. Отже, можна припустити, що студенти інших груп також добре підготувалися й успішно складуть цей іспит |
У науковій індукції предмети для дослідження відбираються за особливими принципами, що припускають знання того, які чинники можуть впливати на існування або модифікацію ознаки, що нас цікавить. Відбір предметів для засновків наукової індукції або має на меті відбити у вибірці усі різновиди предметів класу, про який робиться висновок (популяції), усі їх особливі види, або мета відбору полягає у тому, щоб вибрати найбільш типових представників для засновків індуктивного умовиводу, тобто такі предмети, які не мають ніяких індивідуальних особливостей, здатних вплинути на досліджувану ознаку. Якщо ставиться перша мета, індукція буде за репрезентативним відбором, якщо друга – за типовим представником.
Вірогідність висновків наукової індукції залежить від принципів відбору зразків, тобто від того, наскільки правильно враховані чинники, що впливають на наявність і зміну досліджуваної ознаки, чи дійсно відбір є репрезентативним, чи дійсно типовим є вибраний представник.
Наукова індукція за типовим представником можлива лише у тих випадках, коли у популяції немає різновидів, у яких досліджувана ознака може видозмінюватися, або якщо цими різновидами можна знехтувати як виключеннями. Вона зазвичай використовується для отримання висновків про клас, де індивіди практично не відрізняються один від одного.
Приклад. Примірявши один костюм, людина може зробити висновок, що йому ця модель не підходить, тобто знання про один екземпляр він розповсюджує на весь клас предметів. Будучи впевненим у типовості цього костюму, у тому, що він не відрізняється за способами виготовлення від інших екземплярів, людина відмовляється від ідеї приміряти усі костюми цієї моделі.
Імовірнісний характер умовиводів є, звичайно, недоліком індукції. Проте її безперечна перевага і відмінність від дедукції, яка є знанням, що звужується, полягає у тому, що індукція – це знання, яке розширюється, здатне призводити до нового, тоді як дедукція – це розбір старого і вже відомого.
? Завдання для самоконтролю
1. Зробіть найбільш правдоподібний висновок, спираючись на такі відомості: логіку вивчають на філософському, юридичному, історичному факультетах університету.
2. Встановіть вид наступного індуктивного умовиводу:
Усі завдання у цьому навчально-методичному посібнику розраховані на тих, хто добре знає логіку. Це випливає з того, що завдання перших десяти тем не вирішити, якщо логіки не знаєш. Без знання логіки не впораєшся із завданнями і наступних десяти тем. Завдання останніх тем також неможливо здолати, якщо логіки не знаєш.
3. Які індуктивні висновки можна зробити із наступних засновків? Який вид індукції тут використовується?
3.1. У силогізмах першої фігури ПКС правило про неможливість двох часткових засновків є похідним від інших загальних правил. Також воно підходить для силогізмів другої, третьої і четвертої фігур.
3.2. Загальні поняття можуть бути збірними і незбірними, конкретними і абстрактними, стверджувальними і заперечними, відносними і безвідносними. Те саме можна сказати про одиничні і порожні поняття.
4. Виведіть шляхом умовиводу за повною індукцією:
а) правила першої фігури силогізму, якщо відомо, що ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО – правильні модуси першої фігури;
б) правила другої фігури силогізму, якщо відомо, що ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО – правильні модуси другої фігури;
в) правила третьої фігури силогізму, якщо відомо, що АІІ, ІАІ, ЕІО, ОАО, ЕАО, ААІ – усі правильні модуси третьої фігури.
Література
Основна:
1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 7. Индуктивное умозаключение] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 131-144.
2. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Глава 3. Популярно о непопулярном]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. – С. 119-178.
3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІV. Вероятность и индукция] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 375-395.
4. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 4. Рассуждение. 4.3. Индуктивные рассуждения]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 115-125.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Темпоральный универсум и его познание: [Частина книги: Часть III. Становление и познание]. – М.: ИФ РАН, 2000. – С. 129-200.
2. Бэкон Ф. Новый Органон / Франциск Бэкон Веруламский. – СПб.: ОГИ3. – Режим доступу: http://platonanet.org.ua/load/knigi_po_filosofii/istorija _novoe_vremja/behkon_f_novyj_organon/10-1-0-1521
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава IX. Индуктивные умозаключения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 140-160.
1 Словник-мінімум
Індукція – умовивід, у якому зв’язок засновків і висновку не спирається на логічний закон, через що висновок випливає з прийнятих засновків не з логічною необхідністю, а лише з деякою вірогідністю; це міркування, у яких рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального знання (часткового або всезагального). Індукція може давати з істинних засновків хибний висновок, однак її висновок може містити інформацію, відсутню у засновках.
Наукова індукція – міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.
Неповна індукція – вид індуктивного умовиводу, в якому висновок про наявність певної властивості у всього класу (множини) предметів робиться на підставі знання про наявність цієї властивості лише у деяких предметів цього класу (множини).
Повна індукція – вид індуктивного умовиводу, в якому на підставі знання про наявність конкретної ознаки у кожного окремого предмета цієї множини робиться висновок про наявність цієї ознаки у всіх предметів цієї множини.
Популярна індукція – міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів певного класу.
Тема № 9
МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРИЧИННИХ ЗВ’ЯЗКІВ
План
1. Метод єдиної схожості.
2. Метод єдиної різниці.
3. Об’єднаний метод схожості та різниці.
4. Метод супровідних змін.
5. Метод залишків.
& Методичні вказівки
Висновок у науковій індукції робиться на підставі того, що ознака, яка спостерігається, є суттєвою ознакою предметів, які досліджуються. Простого перелічування певних ознак предметів тут недостатньо. Для встановлення причинно-наслідкових зв’язків використовують такі методи (канони Дж. Ст. Мілля):метод єдиної схожості, метод єдиної різниці, об’єднаний метод схожості та різниці, метод супровідних змін, метод залишків.
Метод єдиної схожості хоча й дозволяє висувати гіпотези і версії, що мають великий ступінь імовірності, однак вінмає певні недоліки. Тут можлива помилка, яка називається «неповний перелік альтернатив».
Схема методу єдиної схожості:
| Попередні обставини | Спостережуване явище |
| ABC | Х |
| ADE | Х |
| AKMN | Х |
Висновок: ймовірно, що А є причиною Х.
Приклад. При вивченні причин облисіння ми можемо почати таким чином: облисіння з’являється через споріднені чинники, що передаються у спадок, або через особливості харчування, або внаслідок носіння певних головних уборів, або через деяку більш ранню хворобу. Метод єдиної схожості сприяє елімінації деяких або усіх з передбачуваних альтернатив, тобто відхиленню причин, що не відповідають вимогам дослідження. Ми можемо виявити, що особливості їжі, яка вживається лисими людьми, не є загальним чинником. Згідно з принципом tollendo ponens, ми можемо зробити висновок, що тільки три із запропонованих альтернатив підлягають розгляду, а саме: спадковість, специфіка головних уборів, більш рання хвороба. Так ми можемо просуватися до тих пір, поки не відкинемо усі запропоновані альтернативи або ж доки не виявимо, що одна з них не може бути елімінованою.
Метод єдиної різниці, так само як і метод єдиної схожості, має обмежену цінність, будучи сформульованим у негативному вигляді: ніщо не може вважатися причиною явища, якщо це явище не має місця тоді, коли має місце ця його передбачувана причина. У такому формулюванні цей метод здатний елімінувати одну або більше передбачуваних причин, що не відповідають основним вимогам причинності. Чинник, який має місце незалежно від того, чи має місце досліджуване явище чи ні, за визначенням не може перебувати з ним у причинно-наслідковому зв’язку.
Схема методу єдиної різниці:
| Попередні обставини | Спостережуване явище |
| ABCD BCD ВКМ | Х - - |
Висновок: ймовірно, що А є причиною Х.
Приклад. У нормальному повітрі свічка горить, а в повітрі, позбавленому кисню, гасне. З цього можна зробити висновок, що кисень – це необхідна передумова горіння.
Об’єднаний метод схожості і різниці, як метод відкриття або доведення, поєднує у собі всі недоліки перших двох методів, а його переваги є перевагами тільки кожного з перших двох принципів, узятих окремо. Проте у ньому сформульовані певні аспекти методів, що застосовуються при порівнянні великих груп. Цей метод може бути дуже корисним у встановленні того, як часто ми можемо очікувати певні явища, якщо маємо справу з великою групою імен.
Для застосування об’єднаного методу схожості і різниці необхідно зробити такі кроки:
1. Розглянути множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини схожих випадків, у яких настає явище Х.
2. Розглянути множину випадків, у яких явище Хне настає, і які відрізняються від попередньої множини випадків тим, що в них відсутня спільна для цих випадків обставина.
3. Робиться висновок, що спільна для першої множини випадків обставина і є причиною появи цього явища.
Метод супровідних змін може використовуватися лише у тому випадку, якщо міра або значущість наслідків і причин є помітними. Розглянуті вище принципи представляють якісні методи, оскільки для їх використання потрібне встановлення наявності або відсутності певної ознаки або властивості. Цей принцип є кількісним, для його використання потрібні виміри і статистичні методи.
Метод супровідних змін можна ефективно застосовувати лише в тих випадках, коли можливо точно зафіксувати зміну причини і наслідку. Це можливо зробити переважно у природничих та технічних науках. Щодо гуманітарних дисциплін цей метод застосовується, якправило, при статистичних дослідженнях.
Схема методу супровідних змін:
1. В умовах А, В, С має місце X.
2. В умовах зміни А і незмінності В і С має місце зміна X.
Отже, А, ймовірно, є причиною X.
Приклад: методом супровідних змінми можемо встановити, що підвищення температури води є причиною її розширення, коли спостерігаємо, що охолонувший чай як би осідає, займає у чашці вже менше місця, ніж він займав, коли був гарячим.
Метод залишківчіткіше, ніж усі інші методи, виявляє елімінуючу функцію серед даних принципів. Використання цього методу залежить від застосування нами вже відомих причинно-наслідкових зв’язків, з тим щоб ізолювати вплив іншої відомої або передбачуваної причини за допомогою суто дедуктивного аргументу. Крім того, коли наслідок двох сил не може бути вирахуваний на підставі знання кожної з них окремо, метод залишків не може бути використаний.
? Завдання для самоконтролю
Який метод встановлення причинних зв’язків застосовують у наступних міркуваннях?
1. Клімат Японії субтропічний. У Примор’ї, що знаходиться на тих самих широтах, неподалік від Японії, клімат значно суворіший. Біля берегів Японії проходить тепла течія. Біля берегів Примор’я немає теплої течії. Отже, причиною відмінностей у кліматі Примор’я і Японії є вплив морських течій.
2. У хімічній лабораторії, де проводилися досліди з реактивами, що містили залізо, мідь, кадмій, ртуть, сталося отруєння. Було вирішено вилучити з роботи всі матеріали, що містили ртуть. Оскільки отруєнь після цього не було, зробили висновок, що причиною отруєння були речовини, що містили ртуть.
3. Освячена священиком вода довго не псується, тоді як звичайна вода, яку людина використовує кожного дня, швидко втрачає свої якості. Отже, освячення води запобігає її псуванню.
4. Кожного разу, коли я вживаю певну їжу, я завжди захворюю на певну хворобу, і як тільки я відмовляюся від цієї їжі, то закінчується і моя хвороба.
Література
Основна:
1. Каратини Р. Введение в философию: [Частина книги: Часть 1 Логика и эпистемология. I. Логика]. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – С. 447-478.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава IX. Индуктивные умозаключения. § 4. Методы научной индукции] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 149-158.
3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІІІ. Методы экспериментального исследования] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 339-374.
Додаткова:
1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги: § 41. Методы установления причинной зависимости явлений]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 427-441. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
2. Милль Д.С. Система логики силлогистической и индуктивной: Изложение принципов доказательства в связи с методами научного исследования / Пер. с англ. Предисл. и прил. В.К. Финна. Изд. 5-е, испр. и доп. – М.: Ленанд, 2011. – 832 с.
1 Словник-мінімум
Метод єдиної схожості: якщо обставина А постійно передує появі явища Х у той час, як інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища.
Метод єдиної різницізводиться до того, що якщо попередні обставини відрізняються тільки однією з них, то ймовірно, що вона і є причиною спостережуваного явища.
Об’єднаний метод схожості та різниці: якщо випадки, коли виникає явище Х, схожі лише за обставиною А, і в той самий час випадки, коли явище Х не виникає, відрізняються від попередніх тим, що в них обставина А відсутня, то вона, ймовірно, є причиною явища Х.
Метод супровідних змінполягає у тому, що якщо зміна попередньої обставини веде до зміни спостережуваного явища при незмінності інших попередніх обставин, то саме воно і є причиною спостережуваного явища.
Метод залишків:нехай складному явищу abcde, що вивчається, передують обставини ABCDE, з яких А є причиною а, В, – причиною B, С – причиною с, D – причиною d. Тоді можна припустити, що причиною е є обставина Е.
Тема № 10
ПОМИЛКИ В ПРАВДОПОДІБНИХ МІРКУВАННЯХ
План
1. Правила побудови індуктивних міркувань.
2. Помилка «поспішне узагальнення».
3. Помилка «після цього, отже, з причини цього».
4. Помилка «підміна правдоподібності отриманих висновків їхньою достовірністю».
& Методичні вказівки
Основна мета правил побудови індуктивних міркувань полягає у підвищенні ступеня правдоподібності (ймовірності) висновків, які отримують за допомогою індукції.
Правило 1.Необхідно збільшувати число випадків, що розглядаються при побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їх коло, тим правдоподібнішим буде висновок.
Правило 2.Необхідно збільшувати різноманітність і різнотипність випадків, на підставі яких будується індуктивне міркування.