Дескриптивне висловлювання 5 страница

Запитання може бути синтаксично некоректним також, (2) якщо його передумова виражена реченням, яке не має сенсу, зокрема: «Де народилися Карпатські гори»? Передумову цього запитання – «Карпатські гори десь народилися» – зрозуміти неможливо, вона не є осмисленою. Такий різновид синтаксично некоректного запитання неможливо зробити коректним.

Синтаксично коректні запитання, у яких передумова є правильно побудованим і тому ясним судженням, у свою чергу поділяються на семантично коректні і семантично некоректні. Семантично коректним називається запитання, передумовою якого є істинне судження, а семантично некоректним називається запитання, пресупозицією якого є помилкове (хибне) судження. Якщо умисно задається семантично некоректне запитання, то воно називається провокаційним. При цьому неважливо, чи має воно особистий або загальний характер та який-небудь етичний відтінок.

Приклад: «Чи правда, що глока куздра штеко булданула бокра і курдячить бокрьонка»? (Л. Щерба).

Запитання можуть бути також епістемічно (пізнавально) коректними і некоректними залежно від того, (1) чи існує об’єктивно відповідь на нього і (2) чи не міститься вона вже у запитанні. Передбачається, що вже наявна інформація, з одного боку, менша за потрібну, а з іншого – що отримання нової інформації може бути здійснене у відповіді. Епістемічно некоректним буде запитання, передумова якого не може бути оцінена (принаймні, зараз) як істинна або як помилкова. Таким, зокрема, є запитання: «Як виглядають розумні істоти, що прилітають на Землю з сузір’я Жирафа у літаючих тарілках»?

Відповідь завжди ґрунтується на пресупозиції запитання, вона є її суб’єктом, а предикат судження у відповіді дає потрібну у запитанні інформацію, вказує певний предмет з предметної області змінної, що стоїть під оператором запитання.

Відповідь можна дати виключно на синтаксично коректне запитання. Якщо воно при цьому семантично некоректне, то єдино можливою відповіддю на нього є судження, що заперечує передумову запитання.

Приклад: «Як зробити обмеження поняття «Сонячна система»»? – «Це поняття обмежити не можна». Якщо запитання епістемічно некоректне, то відповідь є неможливою до отримання необхідної додатковою інформації.

Відповіді можуть бути правильні танеправильні. Правильна відповідь – це відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну у запитанні. Зверніть увагу на те, що «неправильна відповідь» і «хибна відповідь» – це різні поняття. Неправильна відповідь може бути істинною.

Як правильні, так і неправильні відповіді можуть бути повними (або сильними), неповними (або слабкими) і надмірними: повні дають усю необхідну інформацію і повністю знімають невизначеність; неповні – тільки частину інформації, так що невизначеність лише зменшується; надмірні, окрім потрібної, дають і додаткову інформацію. Серед двоx слабкиx відповідей одна може виявитися сильнішою.

Крім того, відповіді можуть бути прямими і непрямими. У прямій – необхідна інформація висловлена явно, у непрямій відповіді – імпліцитно, через особисте ставлення до іншої інформації, що міститься у відповіді. Непрямими відповідями можуть бути висловлювання: «Л. Фоєрбах народився у рік смерті І. Канта»; «Г. Гегель народився у головному місті графства Вюртенберг, де знаходиться музей корпорації «Мерседес-Бенц», в один рік з Л. ван Бетховеном».

? Завдання для самоконтролю

1. Чи підтримуєте ви думку Платона, що можна дати відповідь на будь-яке запитання, якщо запитання поставлене правильно?

2. Які етапи розвитку логіки запитань і відповідей ви знаєте? Як ви вважаєте, чи завершила свій розвиток логіка запитань і відповідей на сучасному етапі?

3. Дайте логічний аналіз запитання та відповіді, які мають місце у наведеному тексті.

Людовік XV часто поринав у дивну неуважність. Так, одного разу він задав венеціанському послу Гроденіго таке запитання: «Скільки членів у вас у Венеції у Раді Десяти?». «Сорок, державець», – відповів посол, подумавши, що король пожартував і що на жарт найкраще відповідати жартом. Але Людовік одразу ж забув про своє запитання та отриману відповідь і заговорив про інше.

Література

Основна:

1. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 14. Логіка людської взаємодії. 14.6. Запитання і відповідь]. – К.: Абрис, 2007. – С. 186-194.

2. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 9. Диалогика]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 241-262.

3. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 7. Запитання і відповіді] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 105-118.

Додаткова:

1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть III. Логика в приложениях. Глава 8. Вопросно-ответные ситуации]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 257-270.

2. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: [Частина книги: Глава XII. Логика вопросов и ответов] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 203-212.

3. Середа О. Логіка неальтернативних запитань // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 145-153.

1 Словник-мінімум

Запитання– висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються. Логічна природа запитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути оxарактеризовані як істинні або xибні, запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вони можуть бути коректними або некоректними, правильними або неправильними, доцільними або недоцільними.

Передумова (пресупозиція) запитання– вихідне знання, яке міститься в запитанні. Контекст промовляння запитання – це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.

Відкрите запитання – запитання, яке передбачає можливість необмеженої кількості відповідей.

Закрите запитання – запитання, на яке можна дати обмежену кількість відповідей.

Логічно коректне запитання– запитання, на яке можна дати правильну відповідь, за допомогою якої зникає пізнавальна невизначеність запитання. На логічно некоректне запитання таку відповідь дати неможливо.

Правильна відповідь – відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну в запитанні.

Сильна відповідь – відповідь, яка надає повну інформацію стосовно будь-якого запитання.

Слабка відповідь – відповідь, яка лише частково усуває незнання: інформація, надана такою відповіддю, є неповною. Серед двоx слабкиx відповідей одна може виявитися сильнішою.

Неправильна відповідь – відповідь, яка не надає нової інформації стосовно проблеми, якою цікавиться той, хто запитує.

Логічно тавтологічна відповідь – відповідь, логічна форма якої відповідає логічному закону.

Фактично тавтологічна відповідь – відповідь, яка містить інформацію, вже наявну в самому запитанні.

Нерелевантна відповідь – відповідь, яка не має відношення до поставленого запитання.

Тема № 14

ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕКСТІВ

План

1. Як читати філософський текст.

2. Критична оцінка філософського тексту.

3. Аналіз понять та висловлювань у філософському тексті.

4. Аналіз предмету дослідження.

5. Визначення і класифікація ідей у філософському тексті.

& Методичні вказівки

Виявити філософський зміст тексту означає усвідомити філософську проблему, яку він піднімає або вирішує. Методологічний підхід до тексту припускає розуміння не лише того, що хотів сказати автор, але і внутрішньої логіки тексту.

Необхідно розрізняти тему і тезу у тексті. Під «темою» розуміється даний предмет, якому присвячений текст, у цілому. Як правило, тема відповідає якому-небудь поняттю, що аналізується у тексті, пов’язаному з багатьма іншими поняттями. Теза – це деяка ідея (думка) усередині загальної теми, яка формується і розвивається автором при викладі тексту.

Зверніть увагу на те, що не всі проблеми у тексті є філософськими. Щоб вважатися філософською, проблема повинна містити внутрішнє протиріччя, тобто включати суперечливі один одному твердження і заперечення, відносно одного і того ж предмета. Спосіб викладу і розгляду проблеми зазвичай залежить від загальнішого контексту, контексту філософії автора.

Теза безпосередньо пов’язана із філософською проблемою, піднятою у тексті, певним чином вона є запропонованим рішенням цієї проблеми. Сформулювати тезу тексту, що стосується певної проблеми, – означає зрозуміти оригінальність філософської позиції автора.

Текст, який експлікується, коментується, зазвичай є уривком з якого-небудь філософського твору. Від цитати він відрізняється обсягом і містить оригінальну аргументацію з якої-небудь філософської проблеми. За допомогою логічного (методологічного і критичного) роздуму необхідно зрозуміти суть проблеми. Знання самого вчення автора у даному випадку не є необхідним.

Слід уникати міркувань, що не стосуються теми, чи йде мова про виклад відомостей з біографії автора або про загальніші посилання на його вчення або історію філософії в цілому. Особливо слід уникати довільного тлумачення, в цьому суть справи.

Треба бути уважним до зв’язків усередині тексту і не допускати його довільного розчленовування. Важливою є не стільки кількість частин, скільки взаємне співвідношення пов’язаних між собою елементів тексту. Аналізуючи текст, необхідно мати на увазі його цілісність.

Правильно проведений аналіз повинен дозволити розкрити передумови твердження, тобто сукупність тверджень, які обґрунтовують тезу автора. Піднімаючи філософську проблему, автор стверджує або заперечує те або інше положення: теза, яка полягає у постановці певного судження, сама припускає деякі інші судження, які називаються передумовами. Вони складають сукупність суджень, необхідних для аргументації, утворюють підтекст.

Експлікація філософського тексту вимагає виокремлення і прояснення усього, що мається на увазі. Цей момент є визначальним для логічного аналізу філософського тексту, який вивчається. Він демонструє не лише правильність аналізу, що проводиться, але і його філософський характер.

Критичний аналіз повинен здійснюватися, спираючись на припущення аналізованого тексту. Критичний підхід полягає у тому, щоб виявити внутрішні межі тези, протиставляючи їй інші твердження, засновані на інших засновках та припущеннях.

Зверніть увагу на те, як зрозуміти внутрішню організацію тексту. Для цього слід визначити існуючі протиставлення, частоту і повторюваність окремих моментів, нарешті, відповідності між термінами. Треба встановити семантику тексту, поступово виділяючи важливі поняття. Виявлення внутрішніх співвідношень дозволяє прояснити ті аспекти тексту, які на перший погляд здавалися неясними.

Після виконання цієї роботи слід приступити до експлікації понять. Поняття в тексті не зводиться до однозначного визначення – так буває тільки у словниках. Поняття можна прояснити тільки у співвідношенні з іншими поняттями у тексті.

Першою вимогою до філософського тексту, що аналізується, є правильність постановки питання у тексті. Для цього головне – вірно зрозуміти тему через аналіз понять та висловлювань.

Предмет дослідження з’являється у формі питання. Мета цього питання – досягти глибшої розробки початкового поняття. Поглибити розуміння (як у самому тексті, так і у його аналізі) – означає виявити його глибинніші властивості.

Предмет дослідження окреслює початкове поняття, а у формі питання міститься судження, що стосується цього поняття. Співвідношення між досліджуваним поняттям і судженням про нього – це і є проблема, яку потрібно було вирішити автору тексту та, відповідно, у його логічному аналізі.

Правильно поставити проблему означає: 1) визначити поняття, яке слід поглибити в процесі розробки; 2) виділити судження, що стосується цього поняття; 3) показати, що це судження не є самодостатнім, що для розробки поняття потрібні інші судження в іншому контексті.

Після того, як проблема буде окреслена завдяки проведеному аналізу предмета дослідження, що аналізується, другий етап полягає у визначенні ідей, у загальнішому сенсі – інформації, яка стане похідною щодо аналізу.

Після, власне, визначення і виокремлення ідей, слід приступити до критичного розгляду отриманих матеріалів. Важливо упорядкувати ці матеріали, зробивши дві операції: об’єднати схожі елементи, потім розмістити їх групи у певному порядку за ступенем їх важливості.

Програма логічного аналізу тексту

Питання щодо логічного аналізу тексту	Логічні операції
	Що є основним у ланцюгу описуваних у тексті предметів, явищ, процесів?	Виділення
	Чому саме цей предмет (явище, процес) є основним?	Причинне обґрунтування
	З якими наслідками пов’язаний цей предмет (явище, процес)?	Вказівка на слідування
	Який зміст поняття цього предмету?	Визначення
	Як визначається обсяг поняття цього предмету?	Поділ
	Які властивості конкретизують це поняття?	Абстрагування
	Які відношення мають місце між цим поняттям і поняттями та ідеями, пов’язаними з ним?	Абстрагування
	Чим обмежується зміст цього поняття (ідеї)?	Обмеження
	З чим можна порівняти це поняття (ідею)?	Аналогія
	Які висновки можна зробити з аналізу цього тексту?	Узагальнення

? Завдання для самоконтролю

1. Прокоментуйте вислів відомого англійського логіка і філософа А. Уайтхеда, наведений у передмові до книги У. Куайна «Система логістики».

«У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою».

2. Спробуйте спростувати точку зору І. Канта, висловлену у трактаті «Логіка»:

«З часів Аристотеля логіка не багато збагатилася за змістом, та це й неможливо через її природу. Існує лише декілька наук, які досягли такого усталеного стану, що вони вже більше не змінюються. До них належить логіка, а також метафізика. Аристотель не упустив жодного моменту розуму, і в цьому відношенні ми лише точніші, методичніші й акуратніші....У наш час немає жодного знаменитого логіка, нам і не потрібні ніякі нові винаходи для логіки, тому що вона містить лише форму мислення».

3. Проаналізуйте фрагмент лекції Бертрана Рассела «Мистецтво робити висновки». Чи є його слова актуальними у наш час?

«Усі ми постійно робимо або приймаємо різноманітні висновки, і більшість з них, якими вони б на перший погляд не здавалися переконливими, у дійсності є необґрунтованими. Коли ми діємо відповідно до необґрунтованих висновків, ми не досягаємо поставлених цілей... Наприкінці цієї війни (Друга світова війна) відбудова буде потребувати яснішого і чіткішого мислення, і широко розповсюджені людські помилки будуть великою перешкодою на шляху встановлення бажаних принципів керування державою. Наука, яка сьогодні більш, ніж політика, підпорядкована логіці, досягла великих успіхів; якщо подібних успіхів досягнуть і в інших царинах соціального життя, стане необхідним, щоб люди навчилися мислити логічно і не були рабами упереджень та пристрастей».

Література

Основна:

1. Алексеев А.П. Философский текст: идеи, аргументация, образы. – М.: Прогресс-Традиция, 2006. – 328 с.

2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава XVIII. Логика и критическая оценка] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 474-507.

3. Рузавин Г.И.Методология научного познания: Учеб. пособие для вузов: [Частина книги: Глава 9. Методы и функции понимания]. – М.: Юнити-Дана, 2012.– С. 165-185.

Додаткова:

1. Брюшинкин В.Н. Системная модель аргументации для фрагмента философского текста // РАЦИО.ru. – 2009, №1. – С. 43-62.

2. Дерида Ж. Письмо та відмінність [Частина книги: Структура, знак і гра в дискурсі наук про людину] / Пер. з фр. В. Шовкун. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – С. 563-590. – Режим доступу: http://litera-ua.livejournal.com/9227.html

3. Жан И. Логика и существование. Очерк логики Гегеля. – Изд-во: Владимир Даль,2006. –320 с. – Режим доступу: http://klubknig.ru/9932-logika-i-sushhestvovanie.-ocherk-logiki-gegelya.html

4. Кислов А.Г. Культура интеллектуального досуга: поэтика задач и риторика решений // РАЦИО.ru. – 2011, № 5. – С. 106-129.

5. Сокал А., Брикмон Ж. Интеллектуальные уловки. Критика философии постмодерна / Перев. с англ. А. Костиковой и Д. Кралечкина. Предисловие С.П. Капицы. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2012. – 248 с.

6. Харт К. Постмодернизм: [Глава 4.Фрагментарность] / Пер. с англ. К. Ткаченко. – М: Фаир-пресс, 2006. – С. 106-134.

1 Словник-мінімум

«Бритва Оккама» – методологічний принцип, сформульований англійським філософом і логіком У. Оккамом, що вимагає усунення з науки усіх понять, що не є інтуїтивно очевидними і не піддаються перевірці у досвіді: «Сутності не слід множити без необхідності».

Парадигма – сукупність теоретичних і методологічних положень, прийнятих науковим співтовариством на відомому етапі розвитку науки, що використовуються у якості зразка, моделі, стандарту для наукового дослідження, інтерпретації, оцінки і систематизації наукових даних, для осмислення гіпотез і рішення завдань, що виникають у процесі наукового пізнання.

Приклад – факт або окремий випадок, що використовується у якості відправного пункту для подальшого узагальнення та підкріплення зробленого узагальнення. Використання фактів або окремих випадків у якості прикладу треба відрізняти від використання їх у якості ілюстрації або зразка. Виступаючи у якості прикладу, окремий випадок робить можливим узагальнення, у якості ілюстрації він підкріплює вже встановлене положення, у якості зразка він спонукає до наслідування.

Факти – події, що були зафіксовані тим або іншим способом, вони також є найпоширенішим видом аргументів.

«Філософська логіка» – назва, що використовується для позначення різноманітних додатків до ідей та апарату сучасної формальної логіки для аналізу понять і проблем філософії. Звернення до філософії є необхідною умовою прояснення підстав логіки. З іншого боку, застосування у філософії понять і методів логіки дозволяє глибше осмислити деякі філософські проблеми.

Змістовий модуль ІІ. Практична логіка

Тема № 1

БЕЗПОСЕРЕДНІ МІРКУВАННЯ

План

1. Міркування за логічним квадратом.

2. Перетворення.

3. Обернення.

4. Протиставлення предикату.

5. Протиставлення суб’єкту.

6. Способи перевірки безпосередніх міркувань.

& Методичні вказівки

Найбільш «логічним» типом міркувань є дедуктивні умовиводи, оскільки вони дають повністю обґрунтовані засновками висновки. Правильним дедуктивним умовиводом називають таке міркування, яке у підсумку не додає інформації, а тому забезпечує отримання істинного висновку з істинних засновків. Тобто, у правильному дедуктивному умовиводі між засновками і висновком повинно існувати відношення логічного слідування, тобто таке відношення, у якому за наявності істинних засновків висновок не може бути помилковим.

Розгляд дедуктивних міркувань зазвичай починають з найпростіших, безпосередніх умовиводів, до складу яких входить один засновок, який є категоричним судженням. У безпосередньому умовиводі висновок можна отримати двома шляхами: 1) через відношення суджень (за логічним квадратом); 2) через перебудову структури суджень.

Умовиводами за логічним квадратом є усі переходи по логічному квадрату, коли істинність або хибність одного судження з необхідністю вказує на певне істиннісне значення іншого. Перевірка їх правильності полягає у співставленні істиннісного значення висновку з тим, що йому зумовлене логічним відношенням із засновком.

Приклад. З істинності висловлювання: «Не всі книги є цікавими» слідує хибність висловлювання «Жодна книга не є цікавою». Перше висловлювання частковостверджувальне, друге, – загальнозаперечне. За логічим квадратом вони перебувають у відношенні контрадикторності, правилом якого є те, що два супуречливих судження не можуть бути одночасно істинними або одночасно хибними, якщо одне з них істинне, то інше обов’язково – хибне (і навпаки).

З чотирьох порівнянних суджень за логічним квадратом, два завжди будуть істинними, а два – хибними.

Безпосередні умовиводи, які виникають шляхом перебудови структури судження, засновані на тому, що відношення суб’єкта і предиката у засновку має обумовлювати відношення термінів висновку. Для перебудови структури судження існують два основних способи – перетворення і обернення, які можна поєднувати в тому або іншому порядку і отримувати складніші типи зміни структури судження – протиставлення предикату і протиставлення суб’єкту.

Перетворення судження полягає в еквівалентній перебудові судження шляхом зміни його якості, тобто стверджувальне судження стає заперечним, а заперечне – стверджувальним. Проте, щоб перетворення було еквівалентним, окрім зміни якості судження, його предикат має бути замінений на суперечне поняття. Таким чином, «Усі S є Р» перетворюється у «Жодне S не є не-Р», «Деякі S є Р» перетворюється на «Деякі S не є не-Р», «Жодне S не є Р» перетворюється на «Усі S є не-Р», а «Деякі S не є Р» перетворюється на «Деякі S є не-Р».

Приклад: Усі вовки (S) – хижі тварини (Р) – (А)

Жоден вовк (S) не є не хижою твариною (не-Р) – (Е)

Обернення судження здійснюється перестановкою суб’єкта і предиката при дотриманні правила, що нерозподілений спочатку термін не може виявитися розподіленим у результаті перетворення. Дотримання цього правила накладає обмеження на цю операцію, так що в одних випадках оберненняможе відбуватися чисто, без зміни кількості судження, – так обертаються частковостверджувальні та загальнозаперечні судження (просте обернення). У інших випадках воно відбувається з обмеженням (зменшення кількості судження) – так обертаються загальностверджувальні судження (обернення з обмеженням). У деяких випадках воно взагалі неможливе – для частковозаперечних суджень. Отже, «Усі S є Р» обертається у «Деякі Р є S», «Деякі S є Р» обертається на «Деякі Р є S», «Жодне S не є Р» обертається на «Жодне Р не є S».

Приклад: Жоден плазун (S) не літає (Р) – (Е)

Жоден з літаючих (Р) не належить до плазунів (S) – (Е)

Для протиставлення предикату потрібно спочатку зробити перетворення і результат обернути. Приклад:

Жодна планета (S) не є зіркою (Р) – (Е)

Усі планети (S) є не-зірками (не-Р) – (А)

Деякі не-зірки (не-Р) є планетами (S) – (І)

Для протиставлення суб’єкту треба виконати ці операції у зворотному порядку.

Модельні схеми перевірки безпосередніх умовиводів

Модельна схема	A(S,P)	I(S,P)	E(S,P)	O(S,P)	A(P,S)	I(P,S)	E(P,S)	O(P,S)
	І	І	Х	Х	Х	І	Х	І
	І	І	Х	Х	І	І	Х	Х
	Х	І	Х	І	І	І	Х	Х
	Х	Х	І	І	Х	Х	І	І
	Х	Х	І	І	Х	Х	І	І
	Х	І	Х	І	Х	І	Х	І
	Х	І	Х	І	Х	І	Х	І

Перевірка правильності безпосередніх умовиводів здійснюється або відтворенням відповідних операцій і порівнянням їх результату з наявним висновком, або графічно. Для перевірки першим способом треба визначити, яка імовірно операція здійснювалася. Побачити перетворення або обернення нескладно. При протиставленні предикату на місці суб’єкта виявляється поняття, що суперечить предикату, а на місці предиката – суб’єкт вихідного судження. При протиставленні суб’єкту на місці суб’єкта виявляється предикат вихідного судження, а на місці предиката – поняття, що суперечить суб’єкту вихідного судження.

З частковостверджувального судження типу І при протиставленні необхідні висновки не випливають: 1. Деякі S є Р (І); 2. Деякі S не є не-Р (О); 3. Судження типу О не обертаються.

Зручніше перевіряти ці висновки графічно. Існує сім модельних схем відносин суб’єкта і предиката у категоричних судженнях, які наведені вище. Оскільки безпосередні умовиводи (які ми розглядаємо) відносяться до дедуктивних, вони правильні лише тоді, коли з істинного засновку не може бути отриманий помилковий висновок. На цьому положенні заснована ідея перевірки: модельні схеми, які підходять для засновку, повинні підходити і для висновку.

Розглянемо висновок: «Якщо будь-який злочин є аморальним, то дещо неаморальне не є злочином», де засновок – А (S, P), висновок О (не-Р, S).

Перший спосіб: перетворення полягає у протиставленні предикату, тобто послідовному перетворенні і оберненні; після перетворення отримуємо Е (S, не-Р), обернення якого можна зробити чисто і отримати Е (не-Р, S), але оскільки судження О можна отримати з Е, то висновок є правильним.

Другий спосіб: засновок є істинним за 1 і 2 схемами. Дивимось, чи відповідають вони висновку. Не-Р, тобто та частина універсуму, яка знаходиться за межами Р, не захоплює S взагалі, значить, висновок є істинним за цими схемами і умовивід, таким чином, є правильним.

? Завдання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте, чому не можна провести обернення частковозаперечного судження?

2. Обґрунтуйте, чому не можна провести протиставлення предикату частковостверджувального судження?

3. Зробіть конверсію наступних висловлювань:

а) Жодна комаха не має більше трьох пар ніг;

б) Деякі іменники – слова, що змінюються за відмінками;

в) Усе недосліджене полонить уяву.

4. Чи означає висловлювання «Хто не ризикує, той не п’є шампанське» те саме, що і наступне:

а) «Хто ризикує, той п’є шампанське»;

б) «Хто п’є шампанське, той ризикує»;

в) «Хто не п’є шампанське, той не ризикує»? Правила якого безпосереднього висновку силогізму дозволяють знайти вірну відповідь?

5. Зробіть обверсію, конверсію, контрапозицію та інверсію висловлювання: «Все те, що не заборонено, дозволено».

6. Перевірте правильність безпосередніх міркувань за логічним квадратом.

6.1. Якщо неправильно, що усі імпресіоністи – французи, то треба визнати, що деякі з них не були французами.

6.2. Якщо правильно, що жоден філософ не відкрив секрет безсмертя людини, тоді правильним буде, що жодна людина, яка відкрила секрет безсмертя людини, не є філософом.

Література

Основна:

1. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина книги: Глава 8. Общая теория логического следования] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 112-127.

2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VII. Дедуктивные умозаключения. Выводы из простых суждений.§ 2. Непосредственные умозаключения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 105-111.