Дескриптивне висловлювання 4 страница
3. Визначте логічне значення р, якщо:
p v q – хибне, а q – істинне.
4. Визначте логічне значення р, якщо:
p ^ q – істинне, а q – хибне.
5. Визначте логічне значення р, якщо:
p → q – істинне, а q – хибне.
Література
Основна:
1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги: Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 5. Судження] / І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 39-60.
2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша. Традиційна логіка. Розділ III. Формалізація як метод логіки]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 51-61.
3. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 3. Суждение. 3.2. Логические условия истинности высказываний]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 74-90.
Додаткова:
1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги: Глава VIII. Суждение (высказывание) как форма мышления]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 277-293. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
2. Павлов С.А. Логика с операторами истинности и ложности. – М.: ИФ РАН, 2004. – 143 с.
1 Словник-мінімум
Диз’юнктивні судження– вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судження бувають двох видів: прості і строгі (сильні). У першому випадку диз’юнкція використовується для позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). У другому випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними).
Імплікативні судження – складні умовні судження, що складаються з двох частин (які, у свою чергу, можуть бути простими або складними судженнями), перша з яких є умовою (основою, антецедентом), а друга – наслідком (консеквентом).
Кон’юнктивні судження– вид складних суджень, які будуть істинними лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути дві або більше) будуть представлені істинними судженнями.
Тема № 10
ЗАКОНИ ЛОГІКИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ
План
1. Закон тотожності.
2. Закон непротиріччя.
3. Закон виключеного третього.
4. Закон достатньої підстави.
& Методичні вказівки
Законів логіки існує велика кількість, проте основними серед них вважаються наступні.
Закон тотожностіє одним із законів правильного мислення, дотримання якого гарантує визначеність та чіткість мислення. У процесі мислення закон тотожності виступає як нормативне правило(принцип). Він означає, що в процесі міркування не можна підміняти одну думку іншою, одне поняття іншим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні – за тотожні. Порушення закону тотожності призводить до двозначності.
Порушення закону тотожності виявляється і тоді, коли людина виступає не по тій темі, що обговорюється, свавільно підміняє один предмет обговорення іншим, використовує терміни і поняття не в тому розумінні, в якому це прийнято, не попереджає про це.
Іноді в ході дискусій суперечка по суті підміняється суперечкою про слова: люди говорять про різні речі, думаючи, що мають на увазі одну і ту саму людину, подію. Логічні помилки часто роблять при використанні омонімів,тобто слів, що мають кілька значень. У результаті ототожнення різних понять виникає логічна помилка, що називається «підміною понять».
Якщо у ході обґрунтування або спростування висунута теза осмислено або неусвідомлено підміняється іншою, то виникає помилка «підміна тези». Щоб відволікти увагу від головного, намагаються наговорити багато непотрібного, підмінити одне питання іншим, приписати опоненту те, чого він не говорив.
Сутність закону непротиріччяполягає у тому, що коли в мисленні людини виявлено формально-логічне протиріччя, то таке мислення вважається хибним, а судження, з якого випливає протиріччя, заперечується або вважається хибою. Тому в полеміці при спростуванні думки опонента широко використовується метод «зведеннядо абсурду».
У законі виключеного третьогоосновним є те, щосуперечливими (контрадикторними) називаються такі два судження, в одному з яких щось стверджується про предмет, а в іншому те саме про цей предмет заперечується; тому вони не можуть бути обидва істинними або хибними. Одне з них – істина, а друге обов’язково – хиба. Такі судження називаються заперечуючими одне одного.
Цей закон не може бути застосований там, де відображується невизначеність в об’єктивних процесах або в самому процесі пізнання; тоді можливий третій варіант.
У законі достатньої підставимова йде про обґрунтування лише істинних думок, оскільки хибу довести неможливо. Як аргументи для підтвердження істинної думки можуть бути використані істинні судження, статистичні дані, цифровий матеріал, аксіоми, теореми, закони науки тощо.
Зверніть увагу на те, що логічна основа і логічний наслідок не завжди співпадають з реальними причинами і наслідком.
? Завдання для самоконтролю
1. Дайте логічний аналіз судженню. Модифікуйте йього таким чином, щоб проілюструвати основні закони логіки: «Громадяни України мають рівні права перед законом».
2. Спробуйте відповісти на запитання, яке наводив свого часу Г. Гегель, іронічно аналізуючи закон виключеного третього: «Дух є зеленим або не зеленим. Яке з цих тверджень є істинним?»
3. Наведіть приклади з буденного життя, художньої літератури, періодики тощо, де порушуються закон тотожності, закон непротиріччя, закон виключеного третього.
Література
Основна:
1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги: Розділ 3. Логічна характеристика основних законів мислення] / І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 85-89.
2. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 2. Логические законы мышления] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 65-76.
3. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Глава 5. Невероятные путешествия по возможным мирам]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. – С. 131-300.
4. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава I. Логика как наука.§ 3. Основные логические законы] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 16-22.
5. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Розділ 3. Загальні принципи (закони) правильного міркування] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 44-52.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть II. Основы логики. Глава 4. Логика высказываний]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 57-158.
2. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: [Частина книги:Глава III.§ 10. Законы логики высказываний]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 97-102. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
3. Тимофеев А.И. Аристотель, Лейбниц, Гегель: интерпретация онтологического статуса логических законов // Философский век. Альманах. «Г.В. Лейбниц и Россия». Материалы Международной конференции. Санкт-Петербург, 26-27 июня 2006 г. – СПб: СПб НЦ, 2006. – С. 288-302.
4. Троцак А.И. Закон достаточного основания как ключевое средство в построении философской системы (на примерах систем И. Канта и А. Шопенгауэра) // РАЦИО.ru. – 2011, № 6. – C. 107-127.
5. Шопенгауэр А. О четверояком корне закона достаточного основания // Шопенгауэр А. Афоризмы и максимы: Сочинения. – СПб.: Алетейя, 2008. – С. 13-163.
1 Словник-мінімум
Закони логіки (закони мислення) – завжди істинні (за своєю логічною формою) судження.
Закон тотожності: кожна думка (та її елементи) має залишатися незмінною у процесі одного і того самого міркування (а=а; або а→а; або а↔а).
Закон непротиріччя(заборони суперечності): два судження, в одному з яких ми щось стверджуємо, а в іншому те саме, у той самий час, у тому самому відношенні заперечуємо, не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними (а Λ ~а; або ~(а Λ ~а)).
Закон виключеного третього: із двох суперечливих суджень одне завжди буде істинним, друге – хибним, а третього бути не може (а V ~а).
Закон достатньої підстави: будь-яке судження повинно мати достатню підставу, внаслідок якої воно оцінюється як істинне, а не як хибне.
Тема № 11
ВІДНОШЕННЯ МІЖ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ
План
1. Відношення логічної сумісності між висловлюваннями.
2. Відношення логічної несумісності між висловлюваннями.
3. Табличний метод перевірки складних висловлювань.
4. Відношення між судженнями за логічним квадратом.
& Методичні вказівки
Якщо два або більше суджень (для зручності будемо висловлювання називати судженнями – у даному випадку це не важливо) є порівнянними, тобто мають хоча б частково спільний зміст, то між ними об’єктивно існують деякі відношення. Логіка вивчає відношення між судженнями передусім за їх істиннісним значенням: чи можуть бути ці судження разом істинними, чи можуть вони бути разом хибними, чи обумовлює істинність одного з них істинність іншого тощо.
Прості судження є порівнянними, якщо вони мають спільний суб’єкт або предикат. Складні судження зазвичай вважають порівнянними лише у тому випадку, якщо до їх складу входить хоча б одне спільне просте судження. Для визначення відношення між будь-ким двома (або великою кількістю) суджень треба знати, у чому суть кожного відношення. Усі відношення між порівнянними судженнями поділяються на дві групи: сумісності і несумісності.
Судження називаються сумісними, якщо можуть бути одночасно істинними (або хибними), а несумісними, якщо не можуть бути одночасно істинними (або хибними). Сумісність буває трьох видів: 1) судження еквівалентні, якщо завжди набувають однакових істиннісних значень; 2) одне з них знаходиться у відношенні логічного підпорядкування (логічного слідування) до іншого – при цьому підпорядковане судження обов’язково є істинним в усіх випадках, коли істинним є підпорядковуюче судження; 3) судження субконтрарні (частковосумісні), якщо неможлива їх спільна хибність.
Несумісність розрізняють двох видів: 1) протиріччя суджень має місце тоді, коли ці судження не можуть набути однакових значень – ні істинних, ні хибних; 2) протилежність має місце тоді, коли судження не можуть бути одночасно істинними, а одночасно хибними можуть бути.
Приклад. Визначимо, у якому відношенні перебувають судження: «Він не знає ні того, ні іншого» і «Він знає тільки одного з них». Спочатку запишемо їх логічні форми: (~р & ~q) і (р v q).
Для встановлення відношень між ними побудуємо їх спільну істиннісну таблицю. (Якщо у висловлюваннях зустрічаються різні складові, то таблиця будується з урахуванням усіх змінних). Наприклад, для встановлення відношень між судженнями виду: (р v q) і (р → r) треба побудувати таблицю для трьох змінних р, q, r. У нашому випадку таблиця матиме такий вигляд:
| р | q | ~р | ~q | (~р & ~q) | (р v q) |
| і | і | х | х | х | х |
| і | х | х | і | х | і |
| х | і | і | х | х | і |
| х | х | і | і | і | х |
Порівнюючи результуючі стовпці (вони виділені вертикальними лініями), бачимо, що судження ці не бувають одночасно істинними, але бувають одночасно хибними (перший рядок), значить вони несумісні і знаходяться у відношенні протилежності.
Окрім п’яти розглянутих відношень, порівнянні судження іноді бувають незалежними, інакше кажучи можуть мати усі чотири поєднання своїх істиннісних значень, тобто іі; іх; хі; хх.
Відношення між простими категоричними порівнянними судженнями розглядають за допомогою логічного квадрата, який має такий вигляд:
1. Відношення між А та І, а також між Е та О називають відношенням підпорядкування.
Його властивості:
- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) істинне, то і підпорядковане судження (І чи О) істинне.
- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) хибне, то і підпорядковане судження (І чи О) хибне.
2. Відношення між А і Е називають відношенням контрарності (протилежності).
Його властивості: судження А і Е не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.
3. Відношення між І та О називають відношенням субконтрарності.
Його властивості: судження І та О можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.
4. Відношення між судженнями А і О, а також Е і І називають відношенням контрадикторності (протиріччя).
Його властивості: два суперечливих судження не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними.
Оскільки відношення між простими категоричними судженнями встановлюються за логічним квадратом, то справа полягає лише у тому, щоб правильно визначити типи цих суджень, і, якщо судженню передує заперечення, замінити його еквівалентним без зовнішнього заперечення. Треба також мати на увазі, що не позначене у логічному квадраті відношення еквівалентності має місце і для простих суджень. У відношенні еквівалентності перебувають судження, різні за кількістю і якістю, коли при цьому одному з них передує заперечення, тобто ~А еквівалентно О, ~О еквівалентно А, ~І еквівалентно Е, ~Е еквівалентно I. Семантичні визначення усіх відношень для категоричних суджень ті ж самі, що і для складних.
? Завдання для самоконтролю
1. У якому відношенні за логічним квадратом знаходяться такі судження: «Деякі студенти вивчають логіку. Деякі студенти не вивчають логіку»?
2. За допомогою логічного квадрату утворіть судження протилежне наведеному: «Будь-який літературний твір має автора».
3. За допомогою логічного квадрату утворіть судження суперечливе наведеному: «Будь-яка пора року прекрасна».
4. За допомогою логічного квадрату утворіть судження підпорядковане наведеному: «Деякі хвороби не піддаються лікуванню».
Література
Основна:
1. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина книги: Глава 7. Логика высказываний] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 97-111.
2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга І. Формальная логика. Глава ІІІ. Отношения между суждениями] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 92-123.
3. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 3. Суждение. 3.3. Логические отношения между высказываниями]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 91-100.
Додаткова:
1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція: [Частина книги: Процесія симулякрів] / Пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – С. 5-64. – Режим доступу: http://litera-ua.livejournal.com/9227.html
2. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины: [Частина книги: Глава 7. Является ли предложение истинным, если оно соответствует реальности. 7.1. Отличие взглядов Аристотеля] / Пер. с англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 177-180.
3. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша. Традиційна логіка. Розділ ІV. Семантичний аналіз виразів природної мови]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 62-91.
1 Словник-мінімум
Еквівалентність суджень – вид складних суджень, які будуть істинними у тому випадку, якщо збігатимуться істиннісні значення тих суджень, із яких вони складаються, тобто тоді, коли обидві її частини будуть або разом істинні, або разом хибні.
Підпорядкування суджень – вид відношень, що існує між судженнями видів: А – І, Е – О (за логічним квадратом). Такі судження можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними. Підпорядковуючі судження А (для І), Е (для О) можуть бути хибними, а відповідні їм підпорядковані судження – одночасно істинними, але зворотної ситуації (коли підпорядковані судження будуть хибними і одночасно відповідні їм підпорядковуючі судження – істинними) бути не може.
Субконтрарність (часткова сумісність) суджень– вид відношень, що спостерігається між судженнями видів І – О (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно хибними, але можуть бути одночасно істинними. Тобто із хибності одного із них випливає істинність іншого, але не навпаки.
Контрарність (протилежність) суджень – вид відношень, що існує між судженнями видів: А – Е (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.
Контрадикторність (суперечність) суджень – вид відношень, що існує між судженнями видів: А – О, Е – І (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.
Тема № 12
ЛОГІКА МОДАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ
План
1. Поняття про модальне висловлювання.
2. Алетична модальність.
3. Епістемічна модальність.
4. Темпоральна модальність.
5. Деонтична модальність.
& Методичні вказівки
До модальностей відносяться поняття, за допомогою яких з тієї або іншої позиції конкретизується характер зв’язків і стосунків об’єктів.
Модальна конкретизація здійснюється найчастіше шляхом використання понять «необхідно», «можливо», «доказово», «спростовно», «обов’язково», «дозволено», «добре», «погано» тощо.
Найбільш затребуваними є наступні групи модальних категорій:
• власне, логічні модальності; вони поділяються на абсолютні: «логічно необхідно», «логічно випадково», «логічно можливо», «логічно неможливо» і порівняльні: «логічно випливає», «існує логічний наслідок»;
• онтологічні, або каузальні, модальності (вивчаються алетичною логікою), що включають абсолютні модальні поняття: «необхідно», «випадково», «неможливо», «можливо» і порівняльні модальні поняття: «є причина», «є наслідок», «не є ні причиною, ні наслідком»;
• теоретико-пізнавальні, або епістемічні, модальності, що поділяються на модальні поняття, які відносяться до знання: «доказово», «спростовно», «нерозв’язно»; модальні поняття, які відносяться до переконання: «переконаний», «сумнівається», «відкидає», «припускає» і модальні поняття, пов’язані з істиннісною характеристикою, що включають абсолютні модальні поняття: «істинно», «помилково», «невизначено» і порівняльні модальні поняття: «вірогідніше», «менш ймовірно», «рівноімовірно»);
• деонтичні, або нормативні, модальні категорії: «обов’язково», «нормативно байдуже», «заборонено», «дозволено»;
• аксіологічні, або оціночні, модальні категорії, що поділяються на абсолютні: «добре», «аксіологічно байдуже», «погано» і порівняльні: «краще», «рівноцінно», «гірше»;
• часові, або темпоральні, модальності, які включають абсолютні модальні поняття: «було», «є», «буде» і порівняльні модальності: «раніше», «одночасно», «пізніше».
Модальні категорії різних типів мають загальні формальні властивості. Так, незалежно від того, до якої групи відносяться ці поняття, вони визначаються одне через одне за однією і тією ж схемою. Щось можливе, якщо протилежне не є необхідним; дія дозволена, якщо утримуватися від неї необов’язково; твердження приймається, якщо немає переконання у протилежному. Випадковим є те, що не є ні необхідним, ні неможливим. Байдуже те, що не є обов’язковим і не є забороненим. Нерозв’язне те, що недоказове і неспростовне.
Подібним чином порівняльні модальні поняття різних груп визначаються за однією і тією ж схемою: «перше краще другого» еквівалентне тому, що «друге гірше за перше», «перше раніше другого» рівносильно «друге пізніше за перше», «перше причина другого» тотожне тому, що «друге є наслідком першого».
Модальні поняття, що відносяться до різних груп, мають різний зміст. При співставленні таких понять (зокрема, «потрібно», «доказовий», «переконаний», «обов’язково», «добре», «завжди») складається враження, що вони не мають нічого спільного. Проте це не так. Модальні поняття різних груп виконують одну і ту саму функцію: вони уточнюють встановлюваний у висловлюванні зв’язок, конкретизують його. Правила їх вживання визначаються тільки цією функцією і не залежать від змісту висловлювання. Тому дані правила є єдиними для усіх груп понять і мають суто формальний характер.
? Завдання для самоконтролю
1. Визначте вид модального висловлювання: «Я знаю багато прекрасних наук, але науки, прекраснішої за філософію, не знаю» (Гегель).
2. Які модальні категорії застосовуються у наступних висловлюваннях. Обґрунтуйте свою відповідь.
2.1. «Їсти треба, щоб жити, а не жити, щоб їсти» (середньовічна сентенція).
2.2. «Ми стільки можемо, скільки знаємо» (Ф. Бекон).
2.3. «Я вважаю, що найкраще – мовчати» (Есхіл).
2.4. «Чого не забороняє закон, те забороняє сором» (Сенека).
2.5. «Що було, те і буде, і що траплялося, те і трапляється, і немає нічого нового під сонцем» (Соломон).
2.6. «Необхідно, щоб були злочини і нещастя і щоб вони складали долю хороших людей» (Вольтер).
2.7. «Щоб совість була правою, необхідно, щоб те, що вона визнає правим, було таки об’єктивно» (Гегель).
2.8. «Я знаю тільки те, що нічого не знаю» (Сократ).
Література
Основна:
1. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина книги: Глава 11. Модальные высказывания] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 172-195.
2. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів: [Частина книги: Частина ІІ. Модальна логіка]. – К.: Абрис, 2007. – С. 97-136.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VI. Модальность суждений] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 92-103.
4. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга друга. Сучасна логіка. Частина друга. Некласична логіка. Розділ ІІ. Модальна логіка на початку ХХ ст.; Розділ IIІ. Система модальної логіки]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 464-530.
5. Солодухин О.А. Логика: [Глава 6. Неклассическая логика: время, модальность, изменение]. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – С. 176-189.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Темпоральный универсум и его познание: [Частина книги: Часть II. Становление и существование]. – М.: ИФ РАН, 2007. – С. 64-128.
2. Боно Э. Водная логика / Э. Боно; пер. с англ. Е. А. Самсонов. – Мн.: Попурри, 2006. – 240 с.
3. Ивин А.А. Импликации и модальности. – М.: Изд. дом В. Савенкова, 2004. – 126 с.
4. Ивлев Ю.В. К теории логических модальностей / Труды научно-исследовательского семинара Логического центра Института философии РАН 2006. – М.: ИФ РАН, 2007. – 205 с. – С. 140-149.
1 Словник-мінімум
Аксіологічні модальні судження (оціночні, ціннісні) – вид модальних суджень, які будуються за допомогою модальних операторів: «добре», «погано», «байдуже» тощо. Вони виявляють ставлення людей до предметів або подій.
Алетичні модальності характеризують вид істинності суджень. Оскільки істина буває необхідною, можливою або випадковою, виділяють такі види алетичних модальностей: аподиктичні, проблематичні, асерторичні.
Аподиктичні алетичні модальності (судження про необхідність) будуються за допомогою модального оператора «необхідно». Характеризують тип істинності знання (як істинного за будь-яких умов).
Асерторичні алетичні модальності (судження про факти) будуються за допомогою модального оператора «випадково».
Деонтичні (нормативні) модальні судження – вид модальних суджень, які стосуються діяльності людей, норм їхньої поведінки в суспільстві.
Епістемічні (пізнавальні) модальні судження – вид модальних суджень, які визначають характер і ступінь достовірності знання.
Модальні судження будуються з простих категоричних суджень за допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що можуть вплинути на їх (суджень) істиннісне значення.
Темпоральні модальні судження – вид модальних суджень, які враховують часові характеристики, що можуть вплинути на істиннісне значення суджень про події у навколишній дійсності. Вони будуються за допомогою модальних операторів: «раніше», «минулого тижня», «у майбутньому», «завтра» тощо.
Тема № 13
ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАПИТАНЬ І ВІДПОВІДЕЙ
План
1. Поняття про запитання. Його структура.
2. Різновиди запитань.
3. Різновиди відповідей.
& Методичні вказівки
Логічна природа запитання є такою, що на відміну від тверджень, які можуть бути істинними або xибними, запитання так оцінити неможливо. У запитанні (1) міститься деяка початкова інформація, (2) фіксується її недостатність або недостовірність і виражається вимога доповнити або уточнити цю інформацію. Перша частина запитання називається його передумовою (пресупозицією), а друга – оператором запитання (вираження вимоги уточнити інформацію, зокрема слово «що» разом з особливою будовою речення і особливою інтонацією при вимовленні). Крім того, запитання обов’язково передбачає необxідність враxyвання контексту його промовляння.
Запитання, у яких інформацію вимагається уточнити, називаються такими, що уточнюють, закритими або «чи»-запитаннями. Закритими – тому що за своєю формою вони пропонують одну з двох можливих відповідей (так або ні), тобто можливість відповідей обмежена. «Чи»-запитаннями вони називаються через наявність у питальному реченні частки «чи». (Цієї частки у питальному реченні може і не бути, наприклад: «Ти прийдеш завтра до університету»? Тоді ми розуміємо, що це речення є запитанням лише за особливою, питальною, інтонацією.) Уточнюючі запитання можна розглядати як вимогу усунути невизначеність за допомогою вибору однієї з двох альтернатив у строгому диз’юнктивному судженні виду: р v ~ р.
Уточнюючі запитання можуть також мати передумову виду: р v q, тоді запитання виражає вимогу вибрати одну з двох (або більше) альтернатив. Проте якщо альтернатив три або більше, то запитання зазвичай будується вже як «що»-запитання, або відкрите: «У який день буде Ваш іспит»? Запитання такого типу містить вимогу дати нову інформацію, а безліч відповідей на нього самим запитанням не обмежена, воно відкрите. Воно містить питальний займенник, і тому іноді називається «що»-запитанням.
Запитання можуть бути коректними і некоректними. Передусім вони можуть бути побудовані так, що їх просто не можна зрозуміти, тоді вони називаються неправильно побудованими, або синтаксично некоректними. Запитання може бути синтаксично некоректним з приводу різних причин, зокрема, (1) якщо його передумова буде не судженням, а пропозиціональною формою.
Приклад. Синтаксично некоректним буде запитання: «Коли демонструвався пригодницький фільм про невдаху»?, а також запитання «Коли демонструвався пригодницький фільм про невдаху по телебаченню»? Їх передумови: «демонструвався (невідомо де) пригодницький фільм про невдаху (невідомо який)» і «демонструвався пригодницький фільм про невдаху (невідомо який) по телебаченню» не є судженнями, оскільки не стверджують нічого визначеного. Щоб таке запитання зробити синтаксично коректним, треба або поставити усі невизначені параметри його передумови під оператори запитання: «Коли, де і який демонструвався фільм», тобто зробити запитання складним, або замінити невизначені параметри визначеними: «Коли демонструвався фільм «Форест Гамп» по телебаченню»?, або поставити перед цими невизначеними параметрами квантори, зокрема: «Коли демонструвалися де-небудь усі пригодницькі фільми про невдах»?